Постанова

від 20.01.2025 по справі 204/2099/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року

м. Харків

справа № 204/2099/23

провадження № 22ц/818/571/25

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,

сторони справи:

позивач Комунальне некомерційне підприємство «Селедівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2024 року ухвалене у складі судді Петрової Н.М.,-

ВСТАНОВИВ:

15 лютого 2023 року Комунальне некомерційне підприємство «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідачки 76 183, 21 грн на відшкодування шкоди завданої незаконним звільненням працівника та здійснити перерозподіл судовихі витрат.

Позовна заява обґрунтована тим, що займаючи посаду директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» Мухаметвалієва Т.С. 11.07.2022 року звільнила з займаної посади юрисконсульта ОСОБА_2 за прогули без поважних причин відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 07 листопада 2022 року у справі № 242/1249/22 ОСОБА_2 було поновлено на посаді юрисконсульта КНП «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» та виплачено за рахунок позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 липня 2022 року по 07 листопада 2022 року в сумі 50 268,42 грн., з нарахованого середнього заробітку позивач перерахував податок з (22%) у сумі 13 737,96 грн доходів фізичних осіб у сумі 11 240,15 грн, військовий збір у сумі 936,68 грн, ЄСВ (22%) в розмірі 13 737,96 грн, а всього 76 183,21 грн. Оскільки звільнення ОСОБА_2 відбуловся в результаті езаконних дій відповідачки, остання повинна відшкодувати завдану позивачу шкоду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» шкоду, завдану незаконним звільненням працівника у розмірі76 183, 21грн та судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 684грн.

Рішення обґрунтовано тим, що дії посадової особи ОСОБА_1 у судовому порядку були визнані неправомірними, вчиненими з порушенням норм КЗпП України. Оскільки, відповідно до контракту від 24.05.2022 року, укладеного між Селидівською міською територіальною громадою та відповідачем, саме на неї, як на керівника комунального підприємства охорони здоров`я, були покладені обов`язки щодо прийняття управлінських рішень, прийняття та звільнення з займаних посад працівників, самостійно вирішувати управлінські питання. Суд прийшов до висновку, що саме на ОСОБА_1 покладається відповідальність за прийняття неправомірних рішень та винесення наказу, що скасований судом, а тому саме ОСОБА_1 як директорКНП «СЦМЛ СМР»повинна відшкодувати шкоду, заподіяну товариству у зв`язку з оплатою ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Комунального некомерційного підприємства «Селедівська центральна міська лікарня Селедівської міської ради» відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не повно встановив обставини у справі та зробив висновки, що не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону. А саме, суд дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на позов у дійсній справі. Відповідно до умов укладеного між нею та Селедівською міською радою трудового контракту під час роботи нею директором вона несе відповідальність виключно перед Селидівською міською радою. Тобто, її роботодавець - це Селидівська міська рада, яка також є засновником позивача. Постановою Харківського апеляційного суду від 18.01.2025 у справі № 642/3541/23 було змінено дату її звільнення з посади директора лікарні з 13.02.2023 на 20.02.2023. Тому, станом на час звернення лікарні до суду 15.02.2023 вона ще була директором лікарні і належним позивачем за дійним позовом відповідно до ст. 136 КЗпП є виключно Селидівська міська рада, а не КНП «Селедівська центральна лікарня Селедівської міської ради». Крім цього апелянт посилається на те, що суд не звернув уваги на відсутність у представника Комунального некомерційного підприємства «Селедівська міська лікарня» Кіяшка І.А. повноважень підписувати документи та звертатися до суду з позовною заявою.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно дост.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом ОСОБА_1 була призначена на посаду директора Комунального некомерційного підприємства «Селедівська центральна лікарня Селедівської міської ради» розпорядженням т.з.п. міського голови Селедівської міської ради Р.Сукова від 20.05.2022 №157-к.

З матеріалів справи вбачається, що 24 травня 2022 року ОСОБА_1 як керівник комунального підприємства охорони здоров`я уклала контракт з Селидівською міською радою в особі т.з.п. міського голови Сукова Р., відповідно якого закріплено обов`язок ОСОБА_1 безпосередньо та через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління підприємством з метою забезпечення виконання його статутних завдань, надання належної, якісної та кваліфікованої медичної допомоги, його ефективної діяльності. Раціонального використання та збереження за підприємством майна.

Згідно п.3 вказаного контракту, Керівник є повноважним представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, виконання обов`язків підприємства, передбачених законами тощо. Керівник діє від імені підприємства без довіреності.

Пунктом 4 контракту закріплено, що керівник підзвітний органу управління майном в межах встановлених законодавством, статутом закладу та цим контрактом.

Відповідно до Розділу «Права та обв`язки сторін», керівник зобов`язується забезпечити раціональний добір кадрів, призначати на посаду та звільняти з посади юрисконсульта, керівника уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції лікарні за погодженням з органом управління майном з дотриманням вимог законодавства, укладати трудові договори з працівниками закладу, керуючись законодавством про працю.

Згідно п.22 вказаного розділу контракту, керівник зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані підприємству з його вини, згідно з законодавством.

Пунктом 21 Розділу «Відповідальність сторін» контракту, керівник несе відповідальність за недотримання вимог законодавства про працю.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 Кодексу Законів про Працю особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно СтатутуКНП «СЦМЛ СМР», затвердженого рішенням Селидівської міської ради від 22.01.2019 № 7140-1218,підприємство є юридичною особою публічного права (а.с.155-161).

Відповідно до п.4.6. вказаного Статуту підприємство має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку штампи, пунктом 6.1.5. визначено, що підприємство має право самостійно визначати напрямки використання грошових коштів у порядку, визначеному законодавством, забезпечувати своєчасну сплату податкових та інших обов`язкових платежів з врахуванням своєї статутної діяльності та відповідно до чинного законодавства України (п.6.2.5).

Пунктом 4.7. визначено, що КНП «СЦМЛ СМР» має право нести обов`язки, бути особою, яка бере участь у справі, що розглядається в судах України, таким чином є належним позивачем у даній справі.

04 січня 2020 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу у КНП «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» на посаду юрисконсульта, керівником якої на той час була ОСОБА_1 .

Наказом відповідача від 13.01.2021 №111 ОСОБА_2 був призначений уповноваженою особою з питань запобігання та виявлення корупції лікарні.

Наказом відповідача від 21.04.2022 № 73-к ОСОБА_2 переведено на дистанційну роботу з 25.04.2022 на період воєнного стану.

Наказом відповідача від 11.07.2022 № 167-ос ОСОБА_2 звільнено роботи з 22.06.2022 року за прогули без поважних причин відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України.

Зазначений наказ визнаний протиправним та скасований рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 07 листопада 2022 року у справі № 242/1249/22. ОСОБА_2 було поновлено на посаді юрисконсульта Комунального некомерційного підприємста «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради», стягнуто з Комунального некомерційного підприємста «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 62 445, 25 грн. Суми, що підлягаю стягненню, визначені без урахування податків та інших обов?язкова платежів (а.с.13-16).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено податок єдиного внеску на середню заробітну плату за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 у сумі 13737,96, що підтверджується копією платіжного доручення №7351 від 28.12.2022. Також копією платіжного доручення №7352 від 28.12.2022 підтверджено сплату податку на доходи фізичних осіб у сумі 11240,15 грн. та військовий збір у сумі 938,68 грн., на підтвердження чого надана копія платіжного доручення №7353 від 28.12.2022.

Позивачем КНП«СЦМЛ СМР» виплачено ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 липня 2022 року по 07 листопада 2022 року в сумі 50 268,42 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 7354 від 28.12.2022.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Всього за рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 07 листопада 2022 року у справі № 242/1249/22, з урахуванням податків і зборів (обов`язкових платежів) позивачу КНП «СЦМЛ СМР» завдано шкоду за незаконне звільнення ОСОБА_2 в загальному розмірі 76 183,21 грн.

За змістом ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до статті 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

За змістом розьяснень викладених у п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Факт незаконного звільнення працівників встановлений судами й свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівників. Таким чином, службова особа, яка видала накази про звільнення працівників, які у подальшому визнано незаконними та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненим працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу ( постанова Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 663/1169/20 (провадження № 61-56св22).

Апеляційна скарга не містить доводів щодо встановлених судом обставин по суті спору, а сме доведеності факту незаконного звільнення працівника лікарні з вини службової особи - ОСОБА_1 та застосованих до спірних правовідносин норм права.

Доводи апеляційної скарги стосуються лише відсутності у позивача правосуб`єктості у спірних правовідносинах.

Приписами частини четвертої статті 136 КЗпП України передбачено, що стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Кіяшко І.А. є керівником Комунального некомерційного підприємства «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» з 22.09.2023 року, що підтверджується наказом про призначення на посаду директора від 22.09.2023 № 474-к.

Відповідно до ст. 88 ЦК України у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов`язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом. В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

Згідно п. 7.5.1 Статуту КНП «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» Директор Підприємтва діє без довіреності від імені Підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших органах, у відносинах з іншими юридичними та фізичними особами, підписує від його імені документи та видає довіреності і делегує право підпису документів іншим посадовим особам Підприємств, укладає договори, відкриває в органах Державної казначейської служби України та установах банків поточні рахунки та інші рахунки.

Тобто на час звернення КНП «СЦМЛ СМР» до суду з позовом у дійсній справі - 15 лютого 2023 року ОСОБА_3 був керівником Комунального некомерційного підприємства «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» та, відповідно особою що уповноважена діяти від імені та в інтересах лікарні.

18січня 2024року постановоюХарківського апеляційного суду відм.Харків усправі№ 642/3541/23встановлено,що звільнення ОСОБА_1 з посадикеріввника КНП «СЦМЛСМР» напідставі розпорядженнявід 13.02.2023№74 квідповідно до п.5ч.1ст.40КЗпП відповідаєвимогам закону,проте підлягає змінідата звільнення ОСОБА_1 з 13.02.2023 на 20.02.2023.

Оскільки на час звернення позивача до суду з дійсним позовом та на час вирішення спору по суті ОСОБА_1 була звільнена з посади керівника лікарні, підставою для звернення позивача з позовом є стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу, судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про відстіність у позивача права на позов.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення. Тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, щопункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно достатті 141 ЦПК УкраїнитаЗакону України «Про судовий збір`не вирішувалося.

Керуючись ст.. 263, ст.367, ст.368, ст.369, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384, ст.. 389 ЦПК України, апеляційній суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 січня 2025 року.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В.Маміна

Ю.М.Мальований