Постанова

від 16.09.2024 по справі 903/197/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16 вересня 2024 року Справа № 903/197/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного виробничо-торгового підприємства "Волиньфармпостач"

на рішення Господарського суду Волинської області від 18.06.2024

(ухвалене о 15:12 год. у м. Луцьку, повний текст складено 28.06.2024)

у справі № 903/197/24 (суддя Вороняк А.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД"

до Державного виробничо-торгового підприємства "Волиньфармпостач"

про стягнення 5 485 264 грн 22 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Пихтін К.В.;

від відповідача - Колодяжна Н.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" звернулося до Господарського суду Волинської області із позовом до Державного виробничо-торгового підприємства "Волиньфармпостач" про стягнення 5 485 264 грн 22 коп., з них 4 533 055 грн 07 коп. заборгованості за поставлений товар, 360 176 грн 16 коп. пені, 422 946 грн 11 коп. - штрафу, 111 600 грн 09 коп. - 10% річних, 57 486 грн 79 коп. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним та несвоєчасним виконання відповідачем умов Договору поставки товару №421 від 16.02.2021 з додатковою угодою в частині повної та своєчасної оплати прийнятого товару.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення суми пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат.

Господарський суд Волинської області рішенням від 18.06.2024 у справі № 903/197/24 позов задовольнив частково. Закрив провадження у справі № 903/197/24 в частині стягнення 80 000 грн основного боргу через відсутність предмету спору. Стягнув з Державного виробничо-торгового підприємства "Волиньфармпостач" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" 5 100 321 грн 57 коп., з яких 4 383 055 грн 07 коп. основного боргу, 57 486 грн 79 коп. інфляційних втрат, 111 598 грн 37 коп. 10 % річних, 252 119 грн 06 коп. пені, 296 062 грн 28 коп. штрафу та 64 023 грн 08 коп. судового збору. В позові про стягнення 304 942 грн 65 коп., з них 70 000 грн основного боргу, 1 грн 72 коп. 10 % річних, 126 883 грн 83 коп. штрафу, 108 057 грн 10 коп. пені відмовлено.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов договору поставки товару від 16.02.2021 позивач за період із 09.08.2023 по 03.01.2024 передав, а відповідач прийняв товари (лікарські засоби, медичні вироби, товари, які мають право придбавати та продавати аптечні заклади та їх структурні підрозділи) на загальну суму 4 533 457 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними та не заперечується сторонами.

Врахувавши, що відповідач у день відкриття провадження і після відкриття провадження у справі сплатив частину заборгованості в сумі 80 000 грн, а тому на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, закрив провадження у справі в цій частині, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Суд встановив, що до відкриття провадження у справі відповідачем було сплачено 70 000 грн, а тому дійшов висновку, що в цій частині позову слід відмовити через безпідставність вимог.

Беручи до уваги, що в іншій частині позовних вимог матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 4 383 055 грн 07 коп. і доказів, які б спростовували таку заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, суд вказав, що ця сума підлягає стягненню з відповідача.

Також, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 57 486 грн 79 коп. інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, однак щодо нарахування 111 600 грн 09 коп. 10% річних, суд указав, що позивачем невірно визначено період нарахування, а тому суд здійснивши власний перерахунок 10 % річних дійшов висновку про підставність для стягнення 111 598 грн 37 коп., в решті частини стягнення 10 % річних в сумі 1 грн 72 коп. суд відмовив через безпідставність.

Крім того, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначено період нарахування, а тому суд здійснивши власний перерахунок пені дійшов висновку, що підставними для стягнення з відповідача є 360 170 грн 09 коп., в решті частини стягнення пені в сумі 6 грн 07 коп. слід відмовити через безпідставність.

З огляду на те, що відповідач порушив умови оплати отриманого товару, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з останнього штрафу в сумі 422 946 грн 11 коп. є підставною, арифметично вірною, а тому підлягає задоволенню.

Користуючись правом наданим ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, суд з огляду на ступінь та причини неналежного виконання зобов`язання (зі слів представника відповідача зміна керівництва на теперішній час та заборгованість за час попереднього керівника, бажання і в подальшому сторін співпрацювати між собою), оскільки сума заборгованості відповідачем сплачена частково, в тому числі після відкриття провадження у справі, доказів заподіяння збитків позивачу простроченням оплати не подано, з метою збереження балансу інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 30 %, а як наслідок стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 252 119 грн 06 коп. та штрафу в сумі в розмірі 296 062 грн 28 коп.

У зв`язку із зменшенням судом розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 30 % суд відмовив в позові про стягнення 126 883 грн 83 коп. штрафу та 108 051 грн 03 коп. пені.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 6, 11, 526, 530, 549, 550, 551, 610, 612, 625, 626, 627, 629, 655, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 180, 193, 216, 217, 218, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Державне виробничо-торгове підприємство "Волиньфармпостач", у якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 18.06.2024 у справі № 903/197/24 скасувати в частині стягнення із відповідача штрафних санкцій та ухвалити в цій частині нове рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Господарський суд Волинської області не взяв до уваги правовий статус відповідача, не в повному обсязі з`ясував обставин справи та необґрунтовано визначив розмір та можливість застосування штрафних санкцій, з огляду на положення ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно відомостей що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, одним із засновників ТОВ "Вента.ЛТД" є Акціонерне товариство "Катрен", розмір внеску до статутного фонду становить 11 634 грн 18 коп., що еквівалентно більше 10% статутного капіталу.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022, для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором), юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації. Правочини (у тому числі довіреності), укладені з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 цієї постанови, у тому числі якщо ними передбачається відповідне відчуження у майбутньому, є нікчемними.

Також, ухвалюючи рішення, суд дійшов хибної думки щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу за порушення одного виду господарських зобов`язань, а саме зобов`язання щодо оплати отриманого товару.

За наведеного відповідач вважає рішення Господарського суду Волинської області від 18.06.2024 у справі № 903/197/24 не в повному обсязі обґрунтованим та незаконним щодо стягнення коштів з Державного виробничо-торгового підприємства "Волиньфармпостач", так як його було ухвалено з порушенням норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідач подав суду відзив, в якому вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Норма частини другої ст. 231 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення не грошового зобов`язання і не застосовується за порушення виконання грошового зобов`язання.

В той же час, позивач стягує з відповідача штраф та пеню за прострочення оплати за поставлений товар, що є грошовим зобов`язанням.

На позивача не поширюється мораторій (заборона) на виконання грошових зобов`язань, передбачений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Тому просить залишити апеляційну скаргу Державного виробничо-торгового підприємства "Волиньфармпостач" без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 18.06.2024 по справі №903/197/24 - без змін та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 16.09.2024 представник скаржника підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі. Просила рішення Господарського суду Волинської області від 18.06.2024 по справі №903/197/24 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Заперечила проти покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні заявив, що з доводами скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та стягнути з відповідача 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції, в оскарженій частині, залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 16.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" (постачальник) та Державним виробничо-торговим підприємством "Волиньфармпостач" (покупець) було укладено договір поставки товару № 421 (далі Договір), згідно з умовами котрого постачальник зобов`язався поставляти і передавати у власність покупця товари (лікарські засоби, медичні вироби, товари, які мають право придбавати та продавати аптечні заклади та їх структурні підрозділи), передбачені договором та невід`ємними частинами до нього (далі товар), а покупець зобов`язався приймати вищевказаний товар і вчасно оплачувати його на умовах, передбачених договором (т. 1, а. с. 21-22).

Асортимент, кількість і ціна товару, що поставляється, визначаються в специфікаціях чи накладних, що визнаються сторонами специфікаціями, що складаються на кожну партію товару, що поставляється, і є невід`ємною частиною договору (п.1.2 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору поставка товару здійснюється за рахунок постачальника, окремими партіями після узгодження сторонами заявки (по телефону, факсом, за допомогою електронного листування або в іншій не забороненій законом формі).

Пунктом 4.1 Договору сторони визначили, що покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі.

Строк оплати та/або дату оплати покупцем кожної конкретної партії поставки товару, постачальник вказує у відповідній накладній, при цьому перебіг терміну оплати починається з першого дня з дати відвантаження товару покупцю. У випадку, якщо постачальником в накладній не зазначений конкретний термін чи дати оплати, оплата покупцем повинна бути здійснена в повному обсязі в термін, не більш десяти календарних днів з дати одержання товару покупцем. У випадку наявності у покупця заборгованості за товар по двом або більше партіям доставки та/або по двом або більше накладним (в повній сумі накладної чи в якійсь частині суми), всі платежі, що покупець перераховує постачальнику за договором, зараховується насамперед в рахунок погашення заборгованості за товар, що поставлений (отриманий покупцем) раніше, незалежно від призначення платежу, вказаного в платіжному документі. У випадку, якщо в накладних зазначена різна кількість днів відстрочення платежів, зарахуванням постачальником платежів покупця виконується з наданням переваги накладним, термін оплати за якими настав раніше (п.4.2 Договору).

Згідно з п.4.3 Договору розрахунок за поставлений товар вважається здійсненим покупцем після надходження в повному обсязі коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п.5.1 Договору за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець на вимогу постачальника сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, а також відповідно до ст. 625 ЦК України сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та сплачує десять відсотків річних з простроченої суми. Якщо порушення строків оплати триває більше ніж 20 календарних днів, покупець додатково на вимогу постачальника оплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченого товару.

01.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" (постачальник) та Державним виробничо-торговим підприємством "Волиньфармпостач" (покупець) було укладено додаткову угоду до договору поставки товару від 16.02.2021, якою було продовжено термін дії договору по 16.02.2025 (т. 1, а. с. 16).

Відповідно до пункту 8.1 Договору (в редакції цієї додаткової угоди) договір набирає чинності з моменту його підписання і діє разом зі всіма додатковими угодами до нього по 16.02.2025, а в частині виконання грошових зобов`язань до повного завершення. У випадку відсутності повідомлення від сторін про намір розірвати договір, останній вважається пролонгованим строком ще на 12 поточних місяців і на тих же умовах.

Вказаний Договір та додаткова угода підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками без будь яких зауважень.

На виконання умов договору позивач за період із 09.08.2023 по 03.01.2024 передав, а відповідач прийняв товари (лікарські засоби, медичні вироби, товари, які мають право придбавати та продавати аптечні заклади та їх структурні підрозділи) на загальну суму 4 533 457 грн 07 коп., що підтверджується товарно-транспортними накладними та не заперечується сторонами.

За поставлений позивачем товар, відповідач розрахувався частково на загальну суму 150 000 грн (т. 5, а. с. 119-122, 142-153, 188-189), з яких:

- 70 000 грн відповідачем було сплачено до відкриття провадження у справі (до 04.03.2024), що підтверджується платіжними інструкціями: № 14825 від 08.02.2024 на суму 10 000 грн, №14839 від 12.02.2024 на суму 5 000 грн, № 9464 від 12.02.2024 на суму 5 000 грн, № 14847 від 13.02.2024 на суму 10 000 грн, № 9467 від 14.02.2024 на суму 10 000 грн, № 9474 від 19.02.2024 на суму 10 000 грн, № 14904 від 26.02.2024 на суму 5 000 грн, № 14913 від 27.02.2024 на суму 5 000 грн, № 14917 від 28.02.2024 на суму 5 000 грн, № 14930 від 01.03.2024 на суму 5 000 грн;

- 80 000 грн було сплачено у день відкриття провадження (04.03.2024) і після відкриття провадження у справі, що підтверджується платіжними інструкціями: № 14944 від 04.03.2024 на суму 5 000 грн, № 14948 від 06.03.2024 на суму 5 000 грн, № 14965 від 11.03.2024 на суму 5 000 грн, № 14969 від 12.03.2024 на суму 5 000 грн, № 9503 від 13.03.2024 на суму 5 000 грн, №9511 від 14.03.2024 на суму 5 000 грн, № 9514 від 15.03.2024 на суму 5 000 грн, № 15001 від 18.03.2024 на суму 5 000 грн, № 15009 від 19.03.2024 на суму 5 000 грн, № 15019 від 21.03.2024 на суму 5 000 грн, № 9529 від 22.03.2024 на суму 5 000 грн, № 9536 від 25.03.2024 на суму 5 000 грн, № 15036 від 26.03.2024 на суму 5 000 грн, № 15038 від 27.03.2024 на суму 5 000 грн, №9541 від 29.03.2024 на суму 5 000 грн, № 9543 від 02.04.2024 на суму 5 000 грн.

Оскільки відповідач не своєчасно та неповному обсязі оплатив отриманий від позивача товар, останній звернувся до суду з цим позовом. Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення суми пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що скаржник фактично оскаржує рішення Господарського суду Волинської області від 18.06.2024 у справі № 903/197/24 в частині стягнення 57 486 грн 79 коп. інфляційних втрат, 111 598 грн 37 коп. 10 % річних, 252 119 грн 06 коп. пені, з підстав їх безпідставності, неможливості одночасно стягнення пені та штрафу, то апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах цих вимог.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, судом першої інстанції встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товар на суму 4 533 457 грн 07 коп., за який відповідач розрахувався частково, а саме на суму 150 000 грн, а доказів погашення решти заборгованості на дату прийняття рішення матеріали справи не містять.

Крім того, за період прострочення відповідачем зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 360 176 грн 16 коп. пені, 422 946 грн 11 коп. штрафу, 111 600 грн 09 коп. - 10% річних, 57 486 грн 79 коп. інфляційних втрат.

Проти вказаного, не заперечує ні позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД", ні відповідач - Державне виробничо-торгове підприємство "Волиньфармпостач".

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За визначенням ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст. 6, 627, 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У відповідності зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються зі ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.1 Договору сторони визначили, що за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець зокрема, відповідно до ст. 625 ЦК України сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та сплачує десять відсотків річних з простроченої суми.

Перевіривши розрахунки позивача, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 57 486 грн 79 коп. інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, однак щодо нарахування 111 600 грн 09 коп. 10% річних позивачем невірно визначено період нарахування, а саме його початок у накладних, а саме за 19.06.2023, де строк оплати визначено до 17.09.2023, однак даний день є вихідним, відповідно строк оплати переноситься на перший робочий день за ним, тобто на 18.09.2023, відповідно прострочка оплати настає з 19.09.2023. Аналогічно позивачем невірно визначено початок прострочення по накладних за 26.06.2023, 03.07.2023, 10.07.2023, 17.07.2023, 24.07.2023, 31.07.2023, 21.08.2023, 28.08.2023, 18.09.2023, 25.09.2023, 02.10.2023, а з огляду на перерахунок 10 % річних, підставними та такими, що підлягають до стягнення є 10% річних в сумі 111 598 грн 37 коп., в решті частини стягнення 10 % річних в сумі 1 грн 72 коп. слід відмовити через безпідставність.

Щодо стягнення пені та штрафу, апеляційний господарський суд вказує таке.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 вказала, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Також, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що в цьому випадку, сторони керуючись принципом свободи договору досягли згоди щодо встановлення розміру неустойки, а саме пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та штрафу у розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченого товару.

Крім того, положення ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачають відповідальність за порушення негрошового зобов`язання, у зв`язку з чим, вони не можу бути застосовані до спірних правовідносин.

Тому, протилежні доводи апеляційної скарги відхиляються судом апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1. Договору за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець на вимогу постачальника сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, а також відповідно до ст. 625 ЦК України сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та сплачує десять відсотків річних з простроченої суми. Якщо порушення строків оплати триває більше ніж 20 календарних днів, покупець додатково на вимогу постачальника оплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченого товару.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позивачем невірно визначено період нарахування, а саме його початок у ряді накладних, а саме за 19.06.2023, де строк оплати визначено до 17.09.2023, однак цей день є вихідним, відповідно строк оплати переноситься на перший робочий день за ним, тобто на 18.09.2023, відповідно прострочка оплати настає з 19.09.2023. Аналогічно позивачем невірно визначено початок прострочення по накладних за 26.06.2023, 03.07.2023, 10.07.2023, 17.07.2023, 24.07.2023, 31.07.2023, 21.08.2023, 28.08.2023, 18.09.2023, 25.09.2023, 02.10.2023, а з огляду на перерахунок пені, підставними для стягнення з відповідача є 360 170 грн 09 коп. пені, в решті частини стягнення пені в сумі 6 грн 07 коп. слід відмовити через безпідставність.

Також, оскільки відповідач порушив умови оплати отриманого товару, тому вимога про стягнення з останнього штрафу в сумі 422 946 грн 11 коп. є підставною, арифметично вірною, а тому дана вимога підлягає задоволенню.

Щодо зменшення розміру неустойки судом першої інстанції, то апеляційний господарський суд, з огляду на положення ст. 269 ГПК України, беручи до уваги доводи апеляційної скарги, не переглядає рішення суду в цій частині.

Крім того, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації" № 187 від 03.03.2022 для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором) юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації;

Вказаним пунктом передбачено, що зазначене обмеження не застосовується до юридичних осіб, утворених та зареєстрованих відповідно до законодавства України які є банками або за рахунками яких на підставі нормативно-правових актів або рішень Національного банку дозволяється здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій.

Як убачається із матеріалів справи, Рішенням Правління НБУ від 11.04.2022 №179-рш "Про здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками юридичних осіб" (т. 5, а. с. 93) дозволено АТ "ОТП Банк" (код 21685166), АТ "Пумб" (код 14282829), Дніпропетровському обласному управлінню АТ "Ощадбанк" (код 09305480), АБ "Укргазбанк" (код 23697280) здійснювати видаткові операції за рахунками Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента.ЛТД" (код 21947206).

За наведеного у сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та підставність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 57 486 грн 79 коп. інфляційних втрат, 111 598 грн 37 коп. 10 % річних, 360 170 грн 09 коп. пені та 422 946 грн 11 коп. штрафу.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Волинської області від 18.06.2024 у справі № 903/197/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного виробничо-торгового підприємства "Волиньфармпостач" - без задоволення.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, суд вказує таке.

Відповідно до ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Положеннями статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Суд зазначає, що позивач, у відзиві на апеляційну скаргу, вказав, що судові витрати позивача, які він поніс з розглядом справи в суді апеляційної інстанції складають 15 000 грн. Також, просив стягнути такі витрати з відповідача.

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Така позиція висловлена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі №686/5064/20, від 19.01.2022 у справі №910/789/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи правнича допомога в суді апеляційної інстанції надавалася Адвокатським бюро Станіслава Казанцева "Джастін".

На підтвердження розміру витрат, позивачем до матеріали справи долучено рахунок на оплату № 170 від 23.08.2024 на суму 15 000 грн та Акт наданих послуг № 192 від 23.08.2024 за яким, на підставі Договору № 1002 від 10.01.2024 Адвокатським бюро Станіслава Казанцева "Джастін" були надані Товариству з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" адвокатські послуги з надання правової допомоги (апеляційна інстанції) на суму 15 000 грн (т. 6, а. с. 44).

Зокрема, 10.01.2024 між Адвокатським бюро Станіслава Казанцева "Джастін" (адвокатське бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" (клієнт) було укладено договір № 1002 про надання правової допомоги (далі - Договір; т. 1, а. с. 20).

Згідно з п. 1.1 Договору клієнт доручає, а адвокатське бюро, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов`язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

В п. п. 3.1.-3.2. Договору сторони погодили, що розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої цим договором, встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю сторін. Розмір гонорару адвокатського бюро визначаються сторонами у специфікації, яка є невід`ємним додатком цього договору. На вимогу клієнта адвокатським бюро складається детальний розрахунок (калькуляція) вартості послуг за кожною специфікацією.

В той же час, в матеріалах господарської справи відсутня специфікація, в якій би сторони погодили розмір гонорару за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції.

Наявна в матеріалах справи Специфікація № 1 від 10.01.2024 до договору про надання правової допомоги № 1002 від 10.01.2024 (т. 1, а. с. 20 на звороті) передбачає розмір гонорару за супровід справи в суді першої інстанції та ініціювання виконавчого провадження.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність доказів погодження між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" та Адвокатським бюро Станіслава Казанцева "Джастін" розміру гонорару за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції, неможливість підтвердження, що рахунок на оплату № 170 від 23.08.2024 та Акт наданих послуг № 192 від 23.08.2024 доводять погодження сторонами саме такого розміру витрат, у зв`язку із чим відмовляє в стягненні з відповідача 15 000 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу, які він має понести у зв`язку із переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного виробничо-торгового підприємства "Волиньфармпостач" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 18.06.2024 у справі № 903/197/24 - без змін.

2. Справу № 903/197/24 надіслати Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "17" вересня 2024 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.