Постанова

від 05.09.2024 по справі 922/2257/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/2257/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

представників сторін:

прокурор - Сірик В.В., посвідчення №072943 від 01.03.2023,

1-го відповідача - не з`явився,

2-го відповідача - не з`явився,

3-го відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх.№3539Х/2) та апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№3596Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 18.10.2021, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Добреля Н.С. час проголошення рішення - 12:15год., дата складання повного тексту рішення - 26.10.2021, у справі №922/2257/21

за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області, м. Харків,

до 1-го відповідача Харківської міської ради, м. Харків, 2-го відповідача Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків, 3-го відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Фітосан", м. Харків,

про скасування рішення в частині, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна

ВСТАНОВИВ:

Керівник Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Фітосан", в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 32 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.12.2016 №5428-В-С, укладений між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Підприємство "Фітосан", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Одарченко М.С. (реєстровий №690) з одночасним припиненням права власності ТОВ "Підприємство "Фітосан" (запис про право власності 18963917) на зареєстроване ним на підставі згаданого договору нежитлове приміщення 1-го поверху №2 площею 7, 3кв.м та 1/2 частину місць загального користування приміщень №№3, 4, 5, 7 площею 10, 6кв.м, загальною площею 17, 9кв.м, розташовані в житловому будинку літ. "А'-1" по вул. Чоботарській, 15/17 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 828161263101) судовим рішенням відповідно до вимог абзацу 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

- зобов`язати ТОВ "Підприємство "Фітосан" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення 1-го поверху №2 площею 7, 3кв.м та 1/2 частину місць загального користування приміщень №№3, 4, 5, 7 площею 10, 6кв.м, загальною площею 17, 9кв.м, розташовані в житловому будинку літ. "А'-1" по вул. Чоботарській, 15/17 у м. Харкові шляхом складання акта приймання-передачі, а Харківську міську раду зобов`язати прийняти вказані приміщення.

Позовні вимоги мотивовані неправомірністю рішення міської ради про відчуження нерухомого майна та укладеного у подальшому договору купівлі-продажу об`єкта комунального майна, у зв`язку з тим, що відчуження спірного об`єкту відбулось на позаконкурентних засадах, без здійснення обов`язкових поліпшень, передбачених законодавством про приватизацію.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.10.2021 у справі №922/2257/21 позовні вимоги задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано пункт 32 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.12.2016 №5428-В-С, укладений між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Підприємство "Фітосан", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Одарченко М.С. (реєстровий №690) з одночасним припиненням права власності ТОВ "Підприємство "Фітосан" (запис про право власності 18963917) на зареєстроване ним на підставі згаданого договору нежитлове приміщення 1-го поверху №2 площею 7, 3кв.м та 1/2 частину місць загального користування приміщень №№3-:-5,7 площею 10, 6кв.м, загальною площею 17, 9кв.м, розташовані в житловому будинку літ. "А'-1" по вул. Чоботарській, 15/17 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 828161263101); зобов`язано ТОВ "Підприємство "Фітосан" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення 1-го поверху №2 площею 7, 3кв.м та 1/2 частину місць загального користування приміщень №№ 3-:-5,7 площею 10, 6кв.м, загальною площею 17, 9кв.м, розташовані в житловому будинку літ. "А'-1" по вул. Чоботарській, 15/17 у м. Харкові шляхом складання акта приймання-передачі, а Харківську міську раду зобов`язано прийняти вказані приміщення; стягнуто з Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ТОВ "Підприємство "Фітосан" на користь Харківської обласної прокуратури по 2 270, 00грн судового збору з кожного.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем; оскільки міською радою всупереч вимог частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних правовідносин) було обрано спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування законодавчих обмежень, суд дійшов висновку, що позовна вимога прокурора в частині визнання незаконним та скасування пункту 32 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16, на підставі якого укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.12.2016 №5428-В-С, є обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи, що пункт 32 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 № 283/16, на підставі якого укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.12.2016 №5428-В-С, визнано незаконним та скасовано, як таке, що прийнято з порушенням норм закону та суперечить інтересам держави та територіальної громади, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.12.2016 №5428-В-С недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині та, відповідно, і в частині зобов`язання ТОВ "Підприємство "Фітосан" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення 1-го поверху №2 площею 7, 3кв.м та 1/2 частину місць загального користування приміщень №№ 3-:-5,7 площею 10, 6кв.м, загальною площею 17, 9кв.м, розташовані в житловому будинку літ. "А'-1" по вул. Чоботарській, 15/17 у м. Харкові, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову; судові витрати просить покласти на позивача.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки у позовній заяві прокурора відсутня інформація, що він до подання цього позову звертався до уповноважених органів, а уповноваженим органом надана відповідь, що такий орган невзмозі здійснити захист інтересів.

Апелянт також вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, якими врегульовано порядок відчуження об`єктів комунальної власності шляхом викупу.

Поряд з цим, на думку апелянта, оскільки рішення Харківської міської ради було реалізовано та вичерпало свою дію шляхом укладення договору купівлі-продажу, позовна вимога прокурора про визнання його незаконним та скасування не є ефективним.

Апелянт також вважає, що судом першої інстанції безпідставно не застосовані строки позовної давності.

Також, не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Харківська міська рада звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову; судові витрати просить покласти на позивача.

Свої вимоги Харківська міська рада обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про прокуратуру", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 №565/11.

Поряд з цим, на думку апелянта, самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця. Апелянт зазначає, що 3-ім відповідачем не здійснено жодних протиправних дій, які б могли вплинути на дії органів приватизації.

Також, на думку апелянта, оскільки рішення Харківської міської ради було реалізовано та вичерпало свою дію шляхом укладення договору купівлі-продажу, позовна вимога прокурора про визнання його незаконним та скасування не є ефективним.

Крім того, Харківська міська рада вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також вважає, що прокурор звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.

Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 07.07.2021 передав справу №925/1133/18 на розгляд судовій палаті для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №908/1664/19 про те, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача не нівелює його обов`язку дотримання процедури, передбаченої абзаців 3, 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Поряд з цим, ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 07.09.2023 справу №925/1133/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Зважаючи, що правовідносини у даній справі №922/2257/21 та у справі №925/1133/18, за сферою правового регулювання є подібними, колегія суддів вважає, що висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду по справі №925/1133/18 має суттєве значення для вирішення спору в цій справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 18.10.2021 у справі №922/2257/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 18.10.2021 у справі №922/2257/21; постановлено здійснювати розгляд апеляційних скарг Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради і Харківської міської ради в одному спільному апеляційному провадженні; зупинено апеляційне провадження у справі №922/2257/21 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень було оприлюднено повний текст постанови Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 поновлено провадження за апеляційними скаргами Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради і Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 18.10.2021 у справі №922/2257/21; встановлено учасникам справи строк до 02.09.2024 для подання відзивів на апеляційні скарги з доказами їх надсилання апелянтам; встановлено учасникам справи строк до 02.09.2024 для подання заяв і клопотань, пояснень з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом у справі №925/1133/18; призначено справу до розгляду на "05" вересня 2024 р. о 09:00год.

28.08.2024 від Харківської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення, зазначає, що відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (відповідного суб`єкта владних повноважень), означає відсутність відповідного суб`єкта владних повноважень, якого належить повідомляти у порядку, визначеному абзацем 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурор вважає, що оскарження у даному випадку рішення міської ради є ефективним та належним способом захисту порушеного права.

На думку прокурора, оскільки прокурор у даній справі є самостійним позивачем, то строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право, відтак, прокурор звернувся до суду з позовом в межах строків позовної давності.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 05.09.2024 прокурор проти апеляційних скарг заперечує.

Відповідачі своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, їх уповноважені представники у судове засідання не з`явились, хоча учасники справи були належним чином завчасно повідомлені про час, дату та місце судового засідання.

Поштовий конверт з копією ухвали Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2024, що був надісланий на адресу 3-го відповідача, повернувся до суду з відміткою підприємства поштового зв`язку "адресат відсутній".

Верховний Суд неодноразово висловлював (підтримував) позицію, за якою листи, що повернулися з відмітками: "адресат відсутній", "за закінченням терміну зберігання" або "інші причини", є належно врученими, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 28.01.2019 у справі №915/1015/16 зазначено наступну правову позицію.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційних скарг, прокурор висловив свої доводи і вимоги щодо апеляційних скарг, а відповідачі належним чином завчасно повідомлені про час, дату та місце судового засідання, і неявка їх представників у судове засідання не перешкоджає розгляду скарг, колегія суддів вважає за можливе розглянути скарги в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційних скаргах доводи апелянтів, заслухавши у судовому засіданні прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, у ході проведення СВ Новобаварського ВП ГУ НП в Харківській області досудового розслідування, а Харківською місцевою прокуратурою №2 - процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42017221080000002 від 04.01.2017 за частиною 3 статті 365-2 Кримінального кодексу України за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна службовими особами Харківської міської ради, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа №639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації нежитлового приміщення, розташованого по вул. Чоботарській, 15/17 на території Холодногірського району м. Харкова.

Як вказує прокурор, під час вивчення вказаної справи встановлено, що на підставі договору оренди №2945 від 22.09.2008, укладеного між Управлінням комунального майна та ТОВ "Підприємство "Фітосан", у останнього в оренді перебувало нежитлове приміщення 1-го поверху №2 площею 7, 3кв.м. та 1/2 частина місць загального користування приміщень № 3, 4, 5, 7 площею 10, 6кв.м, загальною площею 17, 9кв.м, розташоване в житловому будинку літ. "А-1" по вул. Чоботарський, 15/17 у м. Харкові.

Відповідно до пункту 3.1 договору (в редакції додаткової угоди №5 від 22.08.2013 року), вартість об`єкту оренди складала 35 885грн без ПДВ.

Пунктом 5.2 договору оренди передбачено право орендаря здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.

Згідно з пунктом 5.3. договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.

Відповідно до пункту 10.1 вказаного договору оренди, строк його дії до 22.07.2016 року (у подальшому додатковою угодою №7 від 12.08.2016 року строк дії договору визначили до 22.06.2019).

ТОВ "Підприємство "Фітосан" в особі директора Мартиненка Г.Ю. звернулось з листом від 14.01.2016 до Управління комунального майна (вх.№441), в якому просить дозволити приватизацію вказаного приміщення.

На підставі вказаного звернення Харківською міською радою прийнято відповідне рішення (пункт 32 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16), яким міська рада включила спірне нежитлове приміщення до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу.

У подальшому на виконання вказаного рішення ТОВ "Підприємство "Фітосан" в особі директора Мартиненка Г.Ю. звернулось до Управління комунального майна із заявою про приватизацію шляхом викупу від 08.07.2016 №3329.

Відповідно до наявного в матеріалах приватизаційної справи звіту про оцінку нежитлового приміщення по вул. Чоботарській, 15/17 у м. Харкові, складеного 31.08.2016 фізичною особою-підприємцем Бєлих Б.М. та затвердженого 30.09.2016 року начальником Управління комунального майна, ринкова вартість згаданого приміщення станом на 31.08.2016 склала 47 800, 00грн.

23.12.2016 між ТОВ "Підприємством "Фітосан" та територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна, укладено договір купівлі-продажу №5428-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Одарченко М.С. (реєстровий №690).

За умовами договору, відповідач-3 приватизував вказані нежитлові приміщення за 47 800грн без ПДВ (разом з ПДВ за 57 360грн).

Після цього, на підставі договору, а також акта приймання-передачі нерухомого майна від 24.01.2017, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Одарченко М.С. 07.02.2017 проведено державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ТОВ "Підприємство "Фітосан" (номер запису про право власності: 18963917).

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Як вказує прокурор, недотримання під час проведення приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії унеможливлює раціональне та ефективне використання комунального майна, що, у свою чергу, порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади.

Колегія суддів зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.

З урахуванням обставин цієї справи, прокуратурою визначено відповідачами Харківську міську раду та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, які розпорядилися спірним майном в порушення, як вказує прокурор, вимог законодавства про приватизацію, а отже прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.

При цьому, встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави

Відтак, прокурор не має надавати докази, що він до подання цього позову звертався до уповноважених органів, а уповноваженим органом надана відповідь, що такий орган невзмозі здійснити захист інтересів.

Щодо суті спору судова колегія зазначає таке.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту незаконним і скасування рішення є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту незаконним і його скасування є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

У частині 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно із частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування), приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Статтею 15 вказаного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.

Згідно із статтею 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування) викуп акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації та з урахуванням установчих документів таких товариств. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" установлено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами.

Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи приватизації об`єктів малої приватизації. Приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об`єктів групи Ж.

Частиною шостою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Таким чином, орган місцевого самоврядування, її виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.

В оспорюваному рішенні Харківської міської ради 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16 зазначено, що його прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11.

У договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень №5428-В-С від 23.11.2016 зазначено, що його укладено на підставі рішення Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11 та рішення Харківської міської ради 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеної вище Програми, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

У пунктах 1.2., 2.2 Програми визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2012-2016, а також її принципи.

Метою приватизації є підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету.

До пріоритетів проведення приватизації у 2012-2016 роки належать досягнення максимальної ефективності приватизації об`єктів, що підлягають приватизації відповідно до Програми.

До основних принципів індивідуальної приватизації відноситься досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта приватизації; вибір способу приватизації об`єкта.

Відповідно до пунктів 5.1., 5.23 Програми, продаж об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об`єктів. Продаж об`єктів комунальної власності на конкурентних засадах здійснюється відповідно до розділу IV Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

За змістом частини 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження об?єктів комунальної власності), з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.

Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 №439 (далі Порядок №439).

Згідно з пунктом 8.1 Порядку №439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Виходячи з аналізу наведених вище норм Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі №922/623/20 дійшов висновку, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Тобто, викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об?єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб?єктом оціночної діяльності - суб?єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Як встановлено місцевим господарським судом, нежитлове приміщення 1-го поверху №2 площею 7, 3кв.м та 1/2 частину місць загального користування приміщень №№3, 4, 5, 7 площею 10, 6кв.м, загальною площею 17, 9кв.м, розташовані в житловому будинку літ. "А'-1" по вул. Чоботарській, 15/17 у м. Харкові, які перший відповідач рішенням від 06.07.2016 №283/16 вирішив відчужити шляхом викупу ТОВ "Підприємство "Фітосан", про що зазначено у пункті 32 додатку до цього рішення, є окремим індивідуально визначеним майном, тобто відноситься до групи А об`єктів приватизації, та перебуває у комунальній власності міста Харкова.

Натомість, як вбачається із матеріалів справи, третій відповідач до органу приватизації документи, передбачені пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації не подавав, що, в свою чергу, свідчить про те, що ТОВ "Підприємство "Фітосан" жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді, а саме з 22.09.2008 по 08.07.2016, тобто по день подачі ним заяви до Харківської міської ради для викупу, не здійснив.

Дослідивши звіт про оцінку майна, наданий суб`єктом оціночної діяльності - ФОП Бєлих Б.М. від 31.08.2016 року, про вартість спірних нежитлових приміщень, місцевий господарський суд встановив відсутність будь-яких відомостей про те, що третім відповідачем проводились ремонтні роботи у цих нежитлових приміщеннях, у т. ч. було здійснено їх невід`ємні поліпшення.

Не містять таких відомостей також і договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5428-В-С від 23.12.2016.

Даний факт апелянтами не спростований, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Тому безпідставними є доводи апелянтів про те, що Харківська міська рада як орган місцевого самоврядування має право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.

Доводи апелянтів, що орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти у відповідності до вимог законодавства, що регулює порядок приватизації комунального майна задля дотримання законності при прийнятті рішень і недопущенні порушення прав територіальної громади, інтереси якої він представляє.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі №1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні №163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), роз`яснено, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 17.06.2020 у справі №922/2593/19, від 17.06.2020 у справі №922/1958/19, від 23.06.2020 у справі №922/1970/19, від 07.07.2020 у справі №922/2932/19, від 08.07.2020 у справі №922/1969/19 зі схожих правовідносин.

Наведені апелянтами положення Господарського кодексу України (статті 289) та Цивільного кодексу України (стаття 777), якими передбачено переважне право наймача перед іншими особами на придбання, у разі продажу речі, переданої у найм, є загальними, у той час як спеціальним законом, який регулює порядок приватизації об`єктів малої приватизації, зокрема шляхом викупу, є Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

При цьому, в оскаржуваному рішенні міської ради зазначено, що рішення приймається на підставі Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про особливості приватизації об?єктів незавершеного будівництва", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016р.р.

Безпідставними є і посилання апелянтів на пункт 5.6 договору оренди, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, оскільки таке право виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Статтею 13 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що продаж об`єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.

У статті 14 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" зазначено, що продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов`язання виконати умови конкурсу.

З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна є досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об`єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ТОВ "Підприємство "Фітосан" здійснювалися поліпшення орендованого приміщення у визначеному законом порядку до звернення із заявою до органу приватизації про викуп майна, а обраний спосіб приватизації шляхом викупу за відсутності доказів здійснення поліпшень суперечить інтересам територіальної громади, у зв`язку з тим, що він фактично свідчить про не проведення конкурсного продажу нежитлових приміщень (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринковій, та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.

Згідно із частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що пункт 32 до рішення Харківської міської ради 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16 прийнято з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а відтак є незаконним.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога прокурора в частині визнання незаконним та скасування пункту 32 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16 є обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

В частині позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5428-В-С від 23.12.2016, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Підприємство "Фітосан", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Одарченко М.С. (реєстровий №690), суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

За приписами статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що продовжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №5428-В-С від 23.12.2016 укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Підприємство "Фітосан" на підставі, зокрема, рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16, яке з підстав, зазначених вище, визнано незаконним та скасовано судом, а також з порушенням вимог статті 18-1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" і Закону України "Про місцеве самоврядування".

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.

При цьому, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об`єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Таку правову позицію наведено у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 15.03.2017 у справі №916/2130/15.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №5428-В-С від 23.12.2016, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Підприємство "Фітосан", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Одарченко М.С. (реєстровий №690), підлягає визнанню недійсними, оскільки укладений з порушенням вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене та те, що пункт 32 до рішення Харківської міської ради 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16, на підставі якого укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №5428-В-С від 23.12.2016, визнано незаконним та скасовано, як таке, що прийнято з порушенням норм закону та суперечить інтересам держави та територіальної громади, а договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №5428-В-С від 23.12.2016 є недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для зобов`язання ТОВ "Підприємство "Фітосан" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення 1-го поверху №2 площею 7, 3кв.м та 1/2 частину місць загального користування приміщень №№ 3-:-5,7 площею 10, 6кв.м, загальною площею 17, 9кв.м, розташовані в житловому будинку літ. "А'-1" по вул. Чоботарській, 15/17 у м. Харкові шляхом складання акта приймання-передачі, а Харківську міську раду зобов`язати прийняти вказані приміщення.

Отже, позовна вимога в цій частині як похідна є обґрунтованими та такою, що підлягає задоволенню.

Поряд з цим, судова колегія зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Однак, у спірних правовідносинах, орендар звернувся з листом до органу місцевого самоврядування, в якому просив дозволити приватизацію орендованого нежитлового приміщення, хоча поліпшення орендованих ним приміщень за договором оренди у визначеному законом порядку здійснені не були.

На підставі вказаної заяви орган місцевого самоврядування оскаржуваним рішенням вирішив провести відчуження такого об?єкта комунальної власності територіальної громади.

Після цього, орендарем було подано заяву про приватизацію шляхом викупу, на підставі якої було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень. При цьому, доказів проведення невід?ємних поліпшень орендованого майна за час його оренди чи під час процедури приватизації, орендарем не надано.

Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення є протиправним, оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Порушення 1-им та 2-им відповідачами умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а й позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому, орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.

Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який не здійснив невід?ємних поліпшень нерухомого майна, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

Тобто, у даній справі встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв?язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об?єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря.

З огляду на викладене, судова колегія відхиляє доводи 1-го відповідача, що третій відповідач є добросовісним набувачем права власності на об`єкт приватизації.

Щодо доводів апелянтів, що оскільки рішення Харківської міської ради було реалізовано та вичерпало свою дію шляхом укладення договору купівлі-продажу, позовна вимога прокурора про визнання його незаконним та скасування не є ефективним, судова колегія зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц).

Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 393 цього Кодексу, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

У спірних правовідносинах прокурор звернувся з позовом, вимоги якого в цілому забезпечують ефективний спосіб захисту порушеного права держави.

Щодо клопотання відповідачів про застосування позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

За приписами статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що прокуратура встановила порушення законодавства України переданням у приватну власність спірних нежитлових приміщень на підставі рішення Харківської міської ради 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16 та договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5428-В-С від 23.12.2016.

Ці порушення, за твердженням прокурора, прокуратура виявила під час здійснення процесуального керівництва по кримінальному провадженню №42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України.

Так, у ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа № 639/687/19) було вилучено у другого відповідача ряд приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: вул. Чоботарська, 15/17 у м. Харкові та саме під час вивчення цієї справи прокуратура встановила незаконність набуття ТОВ "Підприємство "Фітосан" спірних нежитлових приміщень та низку порушень законодавства України.

З позовом прокурор звернувся 09.06.2021 року.

Частинами 3, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором строк позовної давності не пропущений.

Сама по собі імовірна обізнаність прокурора про рішення Харківської міської ради 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16 не свідчить про обізнаність щодо незаконності набуття 3-ім відповідачем у власність спірних нежитлових приміщень, оскільки суд має встановити обставину саме коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У спірних правовідносинах зазначене мало місце в 2019 році за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження №42017221080000002 документів; доказів іншого апелянтами суду не надано.

З огляду на вищевикладене, апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення місцевого господарського суду від 18.10.2021 у справі №922/2257/21 слід залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати апелянтів зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 129, 256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 18.10.2021 у справі №922/2257/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.09.2024.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза

Суддя О.В. Плахов