Рішення

від 04.09.2024 по справі 910/5319/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2024Справа №910/5319/24за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача:

1. Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кірнас Ірини Володимирівни

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Добро»

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротанк Лпіджі»

про визнання протиправним та скасування наказу

Суддя Н.І. Зеленіна

Секретар судового засідання Одинцова К.К.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кірнас Ірини Володимирівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Добро» (далі - ТОВ «Добро»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротанк Лпіджі» (далі - ТОВ «Євротанк Лпіджі») про визнання протиправним та скасування наказу №2512/7 від 31.10.2023 "Про відмову в задоволенні скарги".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний наказ прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса від 16.01.2023 про припинення права (індексний номер рішення №66106400) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо припинення речового права ТОВ «Євротанк Лпіджі» на об`єкт нерухомого майна, прийнято з порушенням вимог законодавства України та статуту цього товариства, чим порушено корпоративні права позивача, як учасника ТОВ «Євротанк Лпіджі», зокрема права на управління. Позивач наголошує, що приймаючи спірний наказ, відповідач залишив поза увагою незаконність проведеної нотаріусом реєстраційної дії щодо відчуження нерухомого майна у сукупності з наслідками попередніх незаконних дій цього ж державного реєстратора щодо виключення ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ «Євротанк Лпіджі», які були скасовані на підставі наказу №1880/5 від 15.05.2023. Відтак, за наявності вказаних обставин відповідач протиправно відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 , а тому наказ №2512/7 від 31.10.2023 "Про відмову в задоволенні скарги" підлягає скасуванню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 17.07.2024.

Через систему "Електронний суд" суду 07.06.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, посилаючись на те, що Міністерство юстиції України під час розгляду скарг перевіряє правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує (тобто, не може визнавати чи не визнавати) дійсність правочинів, які стали підставою для набуття чи припинення майнових і корпоративних прав, за винятком, якщо такі правочини є недійсними в силу закону (нікчемними). За результатами розгляду скарги Центральною Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції складено висновок від 12.09.2023, яким рекомендовано відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 від 18.08.2023, оскільки рішення № 66106400 від 16.01.2023, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас Іриною Володимирівною, відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав. Так, колегією встановлено, що державна реєстрація права власності на будівлю проведена приватним нотаріусом Кірнас І.В. з дотриманням порядку державної реєстрації прав у результаті вчинення нотаріальної дії на підставі посвідченого нею договору купівлі-продажу, предметом якого є будівля, і під час прийняття такого рішення у приватного нотаріуса Кірнас І.В. не було підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. Відповідачем також зауважено, що позивачем не наведено жодного аргументу та не надано жодного належного та допустимого доказу, які б могли спростувати вказані висновки колегії. Також відповідачем наголошено, що Міністерство юстиції України у даному випадку не є належним відповідачем у справі.

Через систему "Електронний суд" суду 12.06.2024 від представника ТОВ «Євротанк Лпіджі» надійшли пояснення щодо позову, згідно змісту яких вказаний учасник судового процесу проти задоволення позову заперечував, оскільки підставою для проведення державної реєстрації виникнення прав власності на вказане нерухоме майно у ТОВ «ДОБРО» та, як наслідок, припинення прав власності ТОВ «Євротанк Лпіджі» став договір купівлі-продажу зазначених нежитлових приміщень від 16.01.2023, укладений між ТОВ «Євротанк Лпіджі», як продавцем в особі директора ОСОБА_2 та ТОВ «ДОБРО», як покупцем в особі директора ОСОБА_3 . Рішення єдиного учасника ТОВ «Євротанк Лпіджі» №16/23-1 від 10.01.2023 в даному випадку не виступало підставою для проведення державної реєстрації прав власності на вказане нерухоме майно за ТОВ «ДОБРО» та їх припинення за ТОВ «Євротанк Лпіджі».

Через систему "Електронний суд" суду 13.06.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вказано, що підставою для звернення до суду стало прийняття Міністерством юстиції України наказу №2512/7 від 31.10.2023, яким було відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 18.08.2023, оскільки рішення від 16.01.2023 №66106400, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В., відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав. Представник позивача стверджує, що порушення прав та інтересів ОСОБА_1 полягають у тому, що її скарга та викладені у ній доводи не були належним чином вивчені та оцінені під час розгляду відповідачем, що мало наслідком прийняття немотивованого та необґрунтованого наказу про відмову у задоволенні скарги.

Протокольною ухвалою суду від 17.06.2024 перенесено підготовче засідання на 07.08.2024.

07.08.2024 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.09.2024.

В судове засідання 04.09.2024 позивач та треті особи не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Позивачем та третіми особами про причини неявки у судове засідання 04.09.2024 повідомлено не було.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 04.09.2024 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23.12.2011 було здійснено державну реєстрацію ТОВ "Євротанк Лпіджі".

03.06.2016 згідно протоколу загальних зборів №03.06.2016 вирішено включити ОСОБА_1 до складу учасників ТОВ "Євротанк Лпіджі" із грошовим внеском 245 000 грн.

Згідно протоколу, у зв`язку з вступом ОСОБА_1 до складу учасників товариства, було сформовано статутний капітал товариства у розмірі 500 000 грн за рахунок внеску ОСОБА_1 та розподілено його наступним чином: ОСОБА_4 володіє 51% статутного капіталу товариства, що складає 255 000 грн, а ОСОБА_1 володіє 49% статутного капіталу товариства, що складає 245 000 грн.

Відповідні відомості щодо включення ОСОБА_1 до складу учасників товариства та зміни щодо статутного капіталу товариства були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

04.01.2023 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. була проведена реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за №1005561070020043110 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", якою ОСОБА_1 виключено із складу учасників ТОВ "Євротанк Лпіджі" та затверджено зменшений розмір статутного капіталу зазначеного товариства у зв`язку із виключенням учасника.

16.01.2023 між ТОВ "Євротанк Лпіджі" (продавець) та ТОВ "Добро" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ТОВ "Євротанк Лпіджі" продало, а ТОВ "Добро" купило нежилі будівлі автозаправної станції, що складається з літ. "А" - будівля диспетчерської, літ. "Б" - будівля складу, загальною площею 89,8 кв.м, огорожі - 1, мостіння - І, що розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, будудинок 6А (шість "А") (п. 1 договору).

Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. та зареєстровано в реєстрі за №47.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу 16.01.2023 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію права власності ТОВ "Добро" на будівлю автозаправочної станції (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 66106400 від 16.01.2023).

Реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за №1005561070020043110 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", якою ОСОБА_1 виключено зі складу учасників ТОВ "Євротанк Лпіджі" та затверджено зменшений розмір статутного капіталу зазначеного товариства у зв`язку із виключенням учасника, була оскаржена позивачем до Міністерства юстиції України.

За результатами розгляду скарги, наказом Міністерства юстиції України №1880/5 від 15.05.2023 "Про задоволення скарги" скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дію від 04.01.2023 №1005561070020043110 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. щодо ТОВ "Євротанк Лпіджі".

ОСОБА_1 не погоджуючись із рішенням приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. від 16.01.2023№66106400, звернулась зі скаргою до Міністерства юстиції України.

Міністерство юстиції України наказом від 31.10.2023 №2512/7 відмовив в задоволені скарги, відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

ОСОБА_1 не погоджуючись із наказом Міністерства юстиції України від 31.10.2023 №2512/7 "Про відмову в задоволенні скарги", звернулась до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що фактично позивачем заявлено позов, який обгрунтовано необхідністю захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 щодо участі в управлінні товариством, в тому числі, і вирішенні питань відчуження майна суб`єкта господарювання у період, в який останню було незаконно позбавлено корпоративних прав в ТОВ "Євротанк Лпіджі". При цьому, оскаржуване позивачем як учасником товариства в Міністерситві юстиції України рішення державного реєстратора стосується саме реєстрації права власності на нерухоме майно, яке було відчужено ТОВ "Євротанк Лпіджі" на користь ТОВ "Добро" на підставі договору-купівлі продажу, укладено на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "Євротанк Лпіджі" без участі позивачки.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на 16.01.2023) передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

У ч. 1 ст. 3 вказаного Закону України (в редакції, чинній станом на 16.01.2023) вказано, що загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на 16.01.2023) державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації. Перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Згідно приписів ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на 16.01.2023) підставами для відмови в державній реєстрації прав є: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього право набувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим право набувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці); 14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; 15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об`єкт незавершеного будівництва (крім об`єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об`єкт нерухомості; 16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об`єкти нерухомості у складі подільного об`єкта незавершеного будівництва; 17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості, які є частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва; 18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об`єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об`єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"; 19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі: державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об`єкт незавершеного будівництва; первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об`єкт нерухомості у зв`язку з його першим відчуженням; 20) не дотримано вимоги, визначені ст. 27-2 цього Закону.

У частині 2 вказаної статті зазначено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на 16.01.2023) визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Відповідно до ч. 1 ст. 31-2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на 16.01.2023) державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, що має наслідком набуття, зміну чи припинення речових прав, їх обтяжень одночасно із вчиненням такої нотаріальної дії, проводиться нотаріусом, яким вчинено відповідну нотаріальну дію, крім випадків, передбачених цією статтею.

Як було встановлено вище, 16.01.2023 між ТОВ "Євротанк Лпіджі" (продавець) та ТОВ "Добро" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ТОВ "Євротанк Лпіджі" продало, а ТОВ "Добро" придбало будівлю - автозаправну станції, що складається з літ. "А" - будівля диспетчерської, літ. "Б" - будівля складу, загальною площею 89,8 кв.м, огорожі - 1, мостіння - І, що розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, будинок 6А.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу 16.01.2023 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію права власності ТОВ "Добро" на будівлю автозаправочної станції (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 66106400 від 16.01.2023).

Представник позивача у позовній заяві вказав, що приватний нотаріус мав відмовити у державній реєстрації ТОВ "Євротанк Лпіджі" на підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Так, згідно приписів п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на 16.01.2023) підставами для відмови в державній реєстрації прав є подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Однак представник позивача не аргументував, які саме документи не відповідають вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та не надав жодних доказів, які б вказували на наявність у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. підстав для відмови у внесенні запису про реєстрацію права власності за ТОВ "Добро" на будівлю автозаправочної станції (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №827317151101, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 66108322 від 16.01.2023).

Також суд звертає увагу позивача на те, що наявність у даному випадку корпоративного спору, а саме безпідставне виключення позивача зі складу членів товариства, на момент укладення договору щодо відчуження майна ТОВ "Євротанк Лпіджі" ніяким чином не вказує на наявність визначених законом випадків для відмови в здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.

До того ж, суд акцентує увагу позивача на те, що фактично позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на непогодженні останньої, як учасника товариства, із правочином щодо відчуженням майна юридичної особи за договором від 16.01.2023, укладеним між ТОВ "Євротанк Лпіджі" та ТОВ "Добро". При цьому, фактично вимоги про недійсність означеного договору-купівлі продажу позивачем в межах розглядуваної справи не заявлялись. Доказів звернення з окремими позовом про визнання недійсним договору, укладеного між третіми особами, матеріали справи не містять.

В контексті означеного сліз вернути увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, а також з урахуванням ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18, від 13 січня 2020 року у справі № 910/10734/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 904/920/19.

Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду вказано, що згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають.

За договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється.

Також за висновком Великої Палати Верховного Суду інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються, тому вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства.

В розрізі наведеного суд також вважає за доцільне погодитись із Міністерством юстиції України, що зміст спірних правовідносин вказує на відсутність порушень прав позивача саме з боку відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того, суд вважає за необхідне акцентувати, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Проте, у даному випадку з урахуванням дійсного змісту, характеру спірних правовідносин та суті спору, що стосується непогодження ОСОБА_1 , як учасника ТОВ "Євротанк Лпіджі", із відчуженням товариством належного його майна, задоволення позовних вимог до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу №2512/7 від 31.10.2023 "Про відмову в задоволенні скарги" ніяким чином не влинуло б на корпоративні права позивача.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу №2512/7 від 31.10.2023 "Про відмову в задоволенні скарги".

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до пункту другого частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України відмовити повністю.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 17.09.2024.

Суддя Н.І. Зеленіна