Ухвала

від 12.09.2024 по справі 902/958/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 902/958/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Петухов М.Г., Мельник О.В., Олексюк Г.Є.,

від 28.05.2024

у справі за позовом ОСОБА_1

до Гаражного кооперативу "Пирогово",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

про визнання недійсними рішень,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

від відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

від третьої особи: ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Вінницької області із позовом до Гаражного кооперативу "Пирогово", в якому просив визнати недійсними:

- рішення зборів членів Гаражного кооперативу "Пирогово", оформленого протоколом №11 від 21.02.2015, в частині виключення із членів гаражного кооперативу власника гаража № НОМЕР_1 ОСОБА_6 ;

- рішення правління Гаражного кооперативу " Пирогово ", оформленого протоколом №91 від 25.06.2020, в частині продажу гаража №219.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дід позивача - ОСОБА_6 з 1980 року був членом Гаражного кооперативу ГБК-7 (наразі Гаражний кооператив " Пирогово ") і власником гаража № НОМЕР_1 , однак ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Все своє майно він заповів позивачу - ОСОБА_1 . Останній, як спадкоємець ОСОБА_6 за заповітом, мав намір переоформити у свою власність належний спадкодавцю гараж № НОМЕР_1 в Гаражному кооперативі " Пирогово ".

Натомість голова правління Гаражного кооперативу "Пирогово" ОСОБА_5 відмовив позивачу у переоформленні гаражу № НОМЕР_1 та вступі в Гаражний кооператив " Пирогово " в зв`язку з тим, що вказаний гараж не перебував у власності ОСОБА_6 ; документи про вступ ОСОБА_6 до Гаражного кооперативу "Пирогово" не збереглися; на момент складання заповіту ОСОБА_6 був виключений із членів Гаражного кооперативу "Пирогово" за несплату щорічних внесків; гараж №219 проданий громадянину ОСОБА_2 .

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

17.04.2015 громадянином ОСОБА_6 складено заповіт, за яким все своє майно він заповів позивачу - ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 21.06.2016, актовий запис №1718.

Спадкоємець ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк для подання заяви на прийняття спадщини, у зв`язку з чим звернувся до Вінницького міського суду з позовом до Вінницької міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.04.2022 у справі №127/2848/22 ОСОБА_1 визначено додатковий строк - 1 місяць для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки №94/02-14 від 30.08.2022, складеної приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян Аллою Степанівною:

- 20.06.2022 ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6 ;

- 20.06.2022 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян Аллою Степанівною за номером 21/2022 було заведено спадкову справу, якій присвоєно номер у спадковому реєстрі 69392205;

- станом на 30.08.2022 ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_6 ;

- 04.07.2022 за реєстровим номером 970 на ім`я ОСОБА_1 видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

У відповідь на запит №80/02-14 від 03.08.2022, надісланий приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян Аллою Степанівною, КП "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" листом №2848 від 17.08.2022 повідомило приватного нотаріуса Троян А.С. про те, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи №87777 реєстрація права власності на гараж № НОМЕР_1 в ГК " Пирогово " по вул.Комарова, 90В в м.Вінниці станом на 29.12.2012 не проводилася.

30.08.2022 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян Аллою Степанівною винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на гараж № НОМЕР_1 в Гаражному кооперативі " Пирогово ", що знаходиться за адресою: місто Вінниця, вулиця Комарова, 90В , оскільки відсутні документи, що підтверджують право власності померлого на вказане майно.

03.08.2022 ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я голови правління Гаражного кооперативу "Пирогово" ОСОБА_5 , згідно з якою просив прийняти його в члени Гаражного кооперативу "Пирогово" та закріпити за ним місце під гаражем № НОМЕР_1 на правах спадкоємця ОСОБА_6 .

Відповідно до листа № 29 від 03.08.2022 на звернення ОСОБА_1 та листа №30 від 09.08.2022, надісланого у відповідь на адвокатський запит від 03.08.2022 адвоката Герасимишиної Т.В., Гаражний кооператив "Пирогово" в особі голови правління ОСОБА_5 відмовив ОСОБА_1 у членстві в гаражному кооперативі, оскільки гараж №219 не знаходився у власності ОСОБА_6 ; документи про вступ ОСОБА_6 до Гаражного кооперативу "Пирогово" не збереглися в зв`язку із реорганізацією ГБК 7 на Гаражний кооператив " Пирогово " у 2004 році; оплата членських внесків за гараж № НОМЕР_1 ОСОБА_6 з 2013 року не проводилася, його власник не з`являвся та знайти його було неможливо (телефони не дійсні, відправлено рекомендований лист, який повернувся); Гаражний кооператив, дотримуючись статуту та прийнятих зборами рішень, реалізував даний гараж за борги за списками бажаючих у 2020 році; на момент складання заповіту 17.04.2015 ОСОБА_6 за несплату річних внесків згідно з протоколом №11 від 21.02.2015 був виключений із членів гаражного кооперативу.

До вказаних листів додавались копії документів, а саме статуту Гаражного кооперативу "Пирогово", згідно з пунктом 7.2. якого гаражний кооператив має право за несвоєчасну сплату періодичного (членського) внеску, передбаченого обов`язками члена кооперативу на протязі 2-х та більше років, виключити власника гаражу з членів кооперативу, а також протоколу №11 від 21.02.2015 про виключення ОСОБА_6 з членів гаражного кооперативу, а також про продаж гаражів через аукціон та протоколу №91 від 25.06.2020 про реалізацію гаража № НОМЕР_1 за борги.

В матеріалах справи наявна копія протоколу №2 зборів уповноважених Гаражного кооперативу "Пирогово" від 22.05.2004, з якого слідує, що заслухавши звіт голови ГБК-7, збори уповноважених вирішили перейменувати ГБК-7 у Гаражний кооператив "Пирогово".

Як слідує з матеріалів витребуваної судом реєстраційної справи №117400296750 Гаражного кооперативу "Пирогово", копії якої долучено до матеріалів господарської справи, виписки Державної реєстраційної служби України з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", 25.03.2004 зареєстровано Гаражний кооператив "Пирогово", який згідно з Державним актом про право власності на земельну ділянку, є власником земельної ділянки площею 3,5669 га по АДРЕСА_2 .

Згідно із протоколом №11, 21.02.2015 відбулись збори членів Гаражного кооперативу "Пирогово", на яких прийнято рішення на підставі пункту 4.4. статуту Гаражного кооперативу "Пирогово", виключити із членів гаражного кооперативу 26 власників гаражів. У даному списку під №7 значиться ОСОБА_6 , власник гаража №219. Із 115 присутніх на зборах даний протокол підписали 62 особи.

21.01.2017 відбулись збори членів Гаражного кооперативу "Пирогово" (всього уповноважених - 53 чол., присутні - 48 чол., членів кооперативу - 80 чол. Всього - 128 чол.), оформлені протоколом №13, на яких прийнято рішення згідно з пунктом 7.2. статуту Гаражного кооперативу "Пирогово" виключити із членів кооперативу 72-х власників гаражів, в т.ч. під №5 списку - ОСОБА_6 , власника гаража № НОМЕР_1 .

Згідно з листом від 24.03.2017 за №496 Гаражний кооператив " Пирогово " повідомив ОСОБА_6 про те, що на території Гаражного кооперативу " Пирогово " на ім`я останнього оформлено гараж № НОМЕР_1 . На теперішній час його борг складає суму 3 595 грн. Попереджено ОСОБА_6 про те, що згідно зі статутом Гаражного кооперативу "Пирогово" (пункту 7.2.) та рішенням зборів уповноважених, протокол №13 від 21.01.2017, за несвоєчасну сплату періодичного (членського) внеску, передбаченого обов`язками члена кооперативу на протязі 2-х та більше років, ОСОБА_6 виключений із членів кооперативу за борги. Вказано, що у разі не вирішення цього питання по заборгованості на протязі одного місяця (з дня отримання листа), згідно статуту Гаражного кооперативу "Пирогово" пункту 7.6. по закінченню терміну відновлення членства, власник гаража втрачає право на заїзд на територію кооперативу і місце під його гаражем, а також місце з гаражем власника, що не бажає бути членом кооперативу, вважається вільним і даний гараж буде реалізований бажаючим придбати.

Згідно з довідкою Укрпошти від 19.04.2017, цей лист було повернуто із зазначенням причини повернення - за закінченням терміну зберігання.

На засіданні правління гаражного кооперативу було прийнято рішення, оформлене протоколом №91 від 25.06.2020, яким, надано право ОСОБА_2 придбати гараж №219 у зв`язку із заборгованістю ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд Вінницької області рішенням від 09.02.2024 у справі №902/958/23 позов задовольнив. Визнав недійсним (незаконним) підпункт 7 абзацу 3 пункту 9 рішення зборів Гаражного кооперативу "Пирогово", оформлений протоколом №11 від 21.02.2015, яким вирішено "...виключити із членів кооперативу власників гаражів", а саме - гаража № НОМЕР_1 ОСОБА_6 . Визнав недійсним (незаконним) пункт 3 рішення правління Гаражного кооперативу "Пирогово", оформлений протоколом №91 від 25.06.2020, яким вирішено "..продати гараж № НОМЕР_1 ОСОБА_2 ". Стягнув з Гаражного кооперативу "Пирогово" на користь ОСОБА_1 5 368 грн - витрат по сплаті судового збору та 18 000 грн - відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач за заповітом є спадкоємцем члена Гаражного кооперативу "Пирогово" ОСОБА_6 . Прийняте зборами членів Гаражного кооперативу "Пирогово", й оформлене протоколом №11 від 21.02.2015 рішення про виключення спадкодавця ОСОБА_6 зі складу членів Гаражного кооперативу "Пирогово", рішення про відчуження майна третій особі, зачіпає, в силу положень статті 1216 ЦК України, права та законні інтереси позивача.

Оскаржене рішення зборів членів Гаражного кооперативу "Пирогово", оформлене протоколом №11 від 21.02.2015, щодо виключення із членів гаражного кооперативу власника гаража № НОМЕР_1 ОСОБА_6 прийнято без повідомлення та участі ОСОБА_6 , як члена Гаражного кооперативу "Пирогово", тобто прийнято з порушенням прав ОСОБА_6 як члена Гаражного кооперативу, й відповідно позивача ОСОБА_1 як його спадкоємця.

Відносно вимоги про визнання недійсним рішення правління Гаражного кооперативу "Пирогово", оформленого протоколом №91 від 25.06.2020, в частині продажу гаража №219, суд зазначив, що воно є незаконним, оскільки гараж № НОМЕР_1 , як не зданий в експлуатацію об`єкт, не міг виступати об`єктом цивільних прав, а також відповідач не є власником будівельних матеріалів, з яких цей гараж був побудований, тому, здійснивши "відчуження права" на гараж № НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , Гаражний кооператив "Пирогово" розпорядився майном, яке йому не належить.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 28.05.2024 рішення суду першої інстанції скасував. Ухвалив нове рішення. В позові відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та на користь Гаражного кооперативу "Пирогово" по 8 052 грн судового збору за подання апеляційної скарги кожному.

Рішення апеляційного господарського суду мотивовано відсутністю порушених прав та законних інтересів позивача, що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Зазначив, що спірними рішеннями органів управління гаражного кооперативу не могли бути порушенні права позивача, так як до останнього не перейшли права на участь у гаражному кооперативі; станом на момент прийняття спірних рішень позивач не був членом кооперативу; спірні рішення приймалися не відносно позивача, а відносно іншої особи; на момент пред`явлення позовних вимог, позивач також не набув в установленому законом порядку членства у Гаражному кооперативі "Пирогово".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024, у якій просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказав на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених:

- у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 557/1209/16-ц, згідно з яким суди визнають право власності на нерухоме майно в кооперативах, якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок та не оформив права власності;

- у постанові Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 591/785/18, згідно з якими особа має право отримати у спадщину відповідну частину спірної квартири, а не частину паєнакопичення, так як пайові внески були повністю сплачені за життя спадкодавця;

- у постанові Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 461/1937/22, згідно з якими суд дійшов висновку про те, що спірний гараж, який побудований у 1954 році є предметом спадкування та спадкоємці обґрунтовано звернулися до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, згідно з якими обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. У зв`язку з чим помилковими є висновки суду апеляційної інстанції, що при наявності права позивача як спадкоємця на частку (пай), оспорюваними рішеннями про виключення спадкодавця з членів кооперативу та продаж належного йому гаражу не могли бути порушені права та інтереси спадкоємця-позивача;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20, відповідно до яких тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт 6 статті 3 ЦК України). Національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання. Тому під час тлумачення закону слід враховувати цілі його регулювання. Відмова в позові судом апеляційної інстанції породжує виникнення іншого спору між тими ж сторонами;

- у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, щодо можливості оскарження третьою особою рішення суду першої інстанції;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 990/150/23, у якій зазначено, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушено права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких гуртуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №826/20239/16 (п.12), згідно з якими в абзаці десятому пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 Конституційний Суд України, серед іншого, констатував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах;

- у постанові Великої Палати України від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17, відповідно до якої кожна постанова Верховного Суду в силу частини третьої статті 317 ГПК України є остаточною і оскарженню не підлягає, а якщо в ній викладені висновки щодо застосування норми права, то такі висновки підлягають врахуванню іншими судами при вирішенні подібних спорів;

- у постанові Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 140/13065/21, у якій з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дано визначення поняттю охоронюваний законом інтерес;

- вказав, що прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Аналогічний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі №9901/386/18, та постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 367/4883/17, від 24.04.2019 у справі № 539/1699/17, від 11.08.2021 у справі № 480/8472/20 та від 15.09.2021 у справі № 742/3070/18;

- щодо відсутності порушеного права позивача, то судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.03.2020 у справі № 910/15262/18;

- також апеляційний господарський суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.02.2024 у справі № 990/150/23, відповідно до яких суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів.

Відповідач та третя особа у відзивах на касаційну скаргу просили у її задоволенні відмовити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Розгляд клопотань

Клопотання позивача щодо прослуховування технічного запису судового засідання суду першої інстанції відхиляється як необгрунтоване.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Згідно з частиною першою статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За змістом статті 96-1 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про кооперацію" кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю (частина перша статті 3 Закону України "Про кооперацію").

Кооперація базується на таких основних принципах, зокрема, добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації (стаття 4 Закону України "Про кооперацію").

Відповідно до статті 8 Закону України "Про кооперацію" статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити відомості, зокрема, склад його засновників, умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього. Статут може містити інші пов`язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Відповідно, члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Отже, право на звернення до суду з позовом щодо недійсності рішення загальних зборів мають учасники юридичної особи, які були учасниками на дату прийняття оспорюваного рішення відповідним органом управління.

У цій справі спір виник з приводу реалізації позивачем, як спадкоємцем померлого члена гаражного кооперативу, права на спадкування за заповітом, належного спадкодавцю гаража № 219 у гаражному кооперативі «Пирогово» у м. Вінниці.

Предметом позову позивачем визначено рішення зборів членів Гаражного кооперативу "Пирогово", оформленого протоколом №11 від 21.02.2015, в частині виключення із членів гаражного кооперативу власника гаража №219 Павленка Миколи Кузьмича та рішення правління Гаражного кооперативу "Пирогово", оформленого протоколом №91 від 25.06.2020, в частині продажу гаража №219.

Тобто рішень органів управління юридичної особи, на дату прийняття яких позивач учасником кооперативу не був, а також на час звернення з цим позовом корпоративних прав у цій юридичній особі не набув.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У цій справі, виходячи із встановлених у справі фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з огляду на відсутність порушеного права позивача.

Позивачем касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов`язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 557/1209/16-ц, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що правовідносини, що виникли у зазначеній скаржником справі та у справі № 902/958/23 не є подібними.

У справі № 557/1209/16-ц позов заявлено до Гощанської селищної ради Гощанського району Рівненської області про визнання права власності на спадщину за заповітом. У цій справі Верховний Суд зазначив про помилковість висновку суду апеляційної інстанції, що спірний гараж, який побудований у 1977 році, не є предметом спадкування та спадкоємець не може заявляти вимоги щодо визнання за ним право власності, оскільки індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. У разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлювальний документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку.

У справі № 902/958/23 позивач звернувся з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів Гаражного кооперативу «Пирогово», тобто у корпоративних правовідносинах. Доказів наявності судового рішення про визнання за позивачем права на спірне майно суду не надано. Отже, правовідносини у справі № 902/958/23 та № 557/1209/16-ц не є подібними.

Наведена позивачем постанова Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 591/785/18 також прийнята у спорі про визнання права власності на майно, тобто правовідносинах, які не є подібними до справи № 902/958/23.

Наведена позивачем постанова Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 461/1937/22 відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що виключає можливість її оцінки на предмет подібності правовідносин.

Щодо наведеної позивачем постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, то у цій справі спір стосується визнання незаконним і скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності за Головним управлінням Держземагентства у Закарпатській області на зазначені у позові земельні ділянки, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто правовідносини у наведеній справі та справі № 902/958/23 не є подібними. Також позивачем не наведено норму права, висновок щодо застосування якої сформовано у постанові у справі № 907/29/19, та який не було враховано судом апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 вирішувалося питання визначення моменту переходу права власності на рухоме майно (транспортні засоби) від продавця до покупця. Відповідно до п. 7.33 цієї постанови законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання, тому здійснюючи тлумачення Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» слід враховувати цілі регулювання цього закону. Спір щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у справі № 902/958/23 відсутній. Правовідносини у справі № 911/1278/20 та у справі № 902/958/23 не є подібними.

Щодо посилань позивача у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм статей 17, 254 ГПК України, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, щодо можливості оскарження третьою особою рішення суду першої інстанції то вони є помилковими. Висновки про відсутність у Компанії "ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" (INTERNATIONAL TRANSIT S.A.L. (OFFSHORE) права на апеляційне оскарження вказаного рішення місцевого суду та закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України за апеляційною скаргою Компанії "ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" (INTERNATIONAL TRANSIT S.A.L. (OFFSHORE) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2019 у справі №904/897/19 обумовлене конкретними обставинами цієї справи. Зокрема, встановленими обставинами того, що у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2019 у справі №904/897/19 не було розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є Компанія "ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" (INTERNATIONAL TRANSIT S.A.L. (OFFSHORE) і не містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, що були предметом розгляду суду.

Крім того, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2019 у справі №904/897/19, з посиланням на рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма від 19.09.2018 (з урахуванням рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма від 08.11.2018 про виправлення помилок) у справі № V2017/176, що підтверджує грошові вимоги Компанії "ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" (INTERNATIONAL TRANSIT S.A.L. (OFFSHORE) до боржника у справі № 904/2104/19 про банкрутство ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" та з посиланням на те, що оскаржуване рішення впливає на права та інтереси Компанії, подана 12.07.2019, тобто до набуття чинності ухвали Київського апеляційного суду від 14.06.2019 у справі № 824/239/18 про визнання і надання дозволу на виконання зазначеного вище рішення, а також до визнання та затвердження грошових вимог Компанії "ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" (INTERNATIONAL TRANSIT S.A.L. (OFFSHORE) до боржника у справі № 904/2104/19 про банкрутство ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" Господарським судом першої інстанції.

У той же час у справі № 902/958/23 суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , визнав недійсним (незаконним) пункт 3 рішення правління Гаражного кооперативу «Пирогово», оформлене протоколом № 91 від 25.06.2020, яким вирішено «…продати гараж № 219 Погребняку О.А.». Тобто безпосередньо у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі.

Отже, справа №904/897/19 та справа № 902/958/23 є відмінними за істотними правовими ознаками, а наявні відмінності полягають у сфері оцінки конкретних обставин та наявних у справах доказів.

Щодо наведених позивачем постанов Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 990/150/23, від 03.02.2021 у справі №826/20239/16, від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17, постанови Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 140/13065/21, то вони прийняті у неподібних правовідносинах. Крім того підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. У той же час наведені позивачем у касаційній скарзі витяги з цих постанов не є висновками про застосування норм права, які підлягали врахуванню судом апеляційної інстанції під час прийняття оскарженої постанови.

Щодо посилань позивача у касаційній скарзі на те, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі №9901/386/18, та постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 367/4883/17, від 24.04.2019 у справі № 539/1699/17, від 11.08.2021 у справі № 480/8472/20 та від 15.09.2021 у справі № 742/3070/18 сформульовано правовий висновок про те, що прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання, то вони є безпідставними. Підставою для відмови у позові у справі № 902/958/23 судом апеляційної інстанції визначено відсутність порушеного права та законних інтересів позивача, а не відсутність предмета спору.

Щодо доводів позивача про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.03.2020 у справі № 910/15262/18, то вони є помилковими, оскільки правовідносини у цій справі та справі № 902/958/23 не є подібними. У справі № 910/15262/18 спір виник з приводу укладення між відповідачами договору управління, внаслідок чого відповідач-2 примушував позивача перестати виконувати свої зобов`язання за чинним договором суборенди та спонукав до укладення нового договору оренди за ставками та умовами нового орендодавця та перешкоджав позивачу вільно користуватися орендованими приміщеннями. Подібних обставин у справі № 902/958/23 не встановлено.

Безпідставним є і посилання позивача на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22.02.2024 у справі № 990/150/23, оскільки порядок розгляду справи № 902/958/23 не регулюється нормами Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, наведений позивачем висновок, який не був на його думку врахований судом апеляційної інстанції, не відповідає сформованому у цій справі висновку Великої Палати Верховного Суду. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції, що за змістом частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів. Суд не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, оскільки саме позивач наділений правом на звернення та обов`язком визначення способу захисту. Позивач же наводить власне трактування цього висновку, вириваючи з контексту окремі речення та спотворюючи висновок до якого фактично дійшов суд.

Отже, наведені відповідачем у касаційній скарзі постанови Верховного Суду були прийняті за іншого матеріально-правового та процесуально-правового регулювання спірних правовідносин, та/або іншого предмета і підстав заявлених позовних вимог, та/або іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), ніж у справі № 902/958/23, тобто зазначені скаржником справи і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

Інші доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки не охоплюються наведеною скаржником підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Згідно з частиною 2 статті 296 Господарського процесуального кодексу України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024, відкрите з підстави передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись пунктом 5 частини 1 статті 296, статтями 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 у справі № 902/958/23 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді С. Бакуліна

О. Мамалуй