Постанова

від 05.09.2024 по справі 910/4618/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4618/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіод-1"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 (суддя Курдельчук І. Д.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 (головуючий суддя Яценко О. В., судді Палій В. В., Хрипун О. О.)

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіод-1"

на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни

у справі № 910/4618/20

за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах держави в особі 1) Київської міської державної адміністрації і 2) Київського національного університету технологій та дизайну

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіод-1" і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Сі Хотел Груп"

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, знесення самовільно збудованих об`єктів,

ВСТУП

1. Боржник звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця, в якій просив, зокрема, визнати його дії щодо відкриття виконавчого провадження неправомірними, оскільки наголошував на неможливості примусового виконання ним рішення суду, яке передбачає вчинення дій щодо майна державної власності, та звернув увагу на порушення порядку виконання судового рішення.

2. Суди у задоволенні скарги відмовили, оскільки встановили, що розташоване на земельній ділянці самочинне будівництво, що було незаконно збудовано боржником та підлягає знесенню на виконання рішення суду, не має статусу державного або комунального майна, а також зазначили про дотримання виконавцем порядку виконання судового рішення.

3. Не погодившись із судовими рішеннями суду першої інстанції та апеляційного суду, боржник звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

4. За результатом розгляду поданої касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, про що детально зазначено у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Суть спору та короткий зміст скарги на дії приватного виконавця

5. Господарський суд міста Києва рішенням від 05.08.2020 у справі № 910/4618/20, яку Північний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 01.12.2020, задовольнив повністю позов заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації (далі - стягувач-1) та Київського національного університету технологій та дизайну (далі - стягувач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіод-1" (далі - боржник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Сі Хотел Груп" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, знесення самовільно збудованих об`єктів, приведення земельної ділянки у попередній до будівництва стан.

6. Зазначеним рішенням зобов`язано боржника усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0080 га (що є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:186:0008) по вул. Лейпцизькій, 16 в місті Києві, привівши земельну ділянку у попередній до будівництва стан шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів - (1) будинку охорони та (2) переходу між цокольним поверхом гуртожитку № 7 стягувача-2 та нежитловим приміщенням боржника, на користь стягувача-1 та стягувача-2.

7. Верховний Суд ухвалою 18.05.2021 закрив касаційне провадження за касаційною скаргою боржника на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі № 910/4618/20.

8. 10.06.2021 та 29.02.2024 на виконання рішення суду видано три накази стягувачами за якими є: (1) Київська місцева прокуратура № 6 в інтересах держави в особі стягувача-1 та стягувача-2 (2) стягувач-1 та (3) стягувач-2.

9. На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.02.2024, виданого на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 про зобов`язання боржника усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0080 га (що є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:186:0008) по вул. Лейпцизькій, 16 в місті Києві, привівши земельну ділянку у попередній до будівництва стан шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів - (1) будинку охорони та (2) переходу між цокольним поверхом гуртожитку № 7 стягувача-2 та нежитловим приміщенням боржника, на користь стягувача-1 та стягувача-2.

10. 16.04.2024 за заявою стягувача-2 приватний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020, про що винесено постанову. У межах виконавчого провадження приватний виконавець також виніс оскаржувані постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про відкладення проведення виконавчих та про залучення підрядника для проведення робіт.

11. 25.04.2024 від боржника надійшла скарга на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, стягувачем за яким є стягувач-2.

12. В обґрунтування скарги боржником було зазначено, що постанови винесені приватним виконавцем всупереч пункту 6 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема у зв`язку із тим, що приватний виконавець здійснює виконавчі дії щодо майна державної чи комунальної власності.

13. Боржник наголошував, що виконавець не мала права та підстав відкривати виконавче провадження, якщо воно передбачає вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності, натомість приватний виконавець повинна була повернути стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання, як це передбачено пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

14. Заразом боржник зазначав, що відсутність постанови про відкриття виконавчого провадження позбавила його можливості реалізувати свої права, передбачені статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження".

15. Крім цього, за доводами боржника, приватний виконавець допустила порушення статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення". Так, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", перевіряє виконання рішення боржником, лише у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Короткий зміст оскаржуваних ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

16. Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.05.2024 у справі №910/4618/20, яку Північний апеляційний господарський суд постановою від 20.06.2024 залишив без змін, відмовив у задоволенні скарги боржника на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни.

17. Суди дійшли висновку, що, оскільки позивачем, на користь якого ухвалено рішення у справі за позовом прокурора визначено, зокрема, стягувача-2, такий позивач набуває статусу стягувача за виконавчим документом. У свою чергу боржником не доведено відсутність прав і статусу стягувача у стягувача-2.

18. Також суди відхилили доводи боржника про незаконність дій та рішень приватного виконавця щодо вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності, оскільки майно, яке підлягає знесенню, є самочинним будівництвом, збудоване незаконно боржником, а тому підлягає знесенню і не має статус державного та комунального майна.

19. Крім того, суди встановили, що постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 надіслана боржнику і відповідно до трекера Акціонерного товариства "Укрпошта" поштове відправлення № 0600910444600 вручено боржнику 19.04.2024. Також актом приватного виконавця, складеним о 15:26 год. 16.04.2024 у місті Києві по вул. Лейпцізькій, 16-а підтверджено виїзд приватного виконавця за місцезнаходженням самочинного будівництва, де розташований готель "Чорне море", працівники якого відмовились від прийняття документів для керівника боржника - Білого Олега Васильовича.

20. Також суди встановили, що 19.04.2024 в ході примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/4618/20 було демонтовано частину самовільно збудованих конструкцій та будинок охорони за адресою: м. Києві, вул. Лейпцізька, 16-а.

21. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях встановили, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/4618/20, яке було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021, набрало законної сили і з 05.07.2021 перебувало на виконанні в органах державної виконавчої служби.

22. Починаючи з 05.07.2021 Печерським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) було 07.09.2021 та 23.09.2021 накладено штрафи на скаржника за невиконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/4618/20 в добровільному порядку.

23. 21.10.2021 Печерським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) було подано заяву про злочин, вчинений посадовими особами скаржника щодо умисного невиконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/4618/20.

Касаційна скарга

24. Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, боржник звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення скарги боржника на дії та рішення приватного виконавця.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

25. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що єдиним позивачем та, відповідно, стягувачем по всіх виконавчих провадженнях є виключно держава, і виконавчі дії не може здійснювати приватний виконавець, оскільки це прямо заборонено Законом України "Про виконавче провадження".

26. Також скаржник наголошує, що суди помилково визначили відсутність статусу державного та комунального майна, яке є предметом виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020. Суд розглядає предмет виконавчих дій лише в частині майна, яке підлягає знесенню. Так, дійсно, скаржник погоджується, що це майно не відноситься до державного майна, але рішення суду, яке підлягає виконанню, полягає у вчиненні дій щодо державного майна - усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,0080 га, тобто земельною ділянкою, яка належить державі. Спосіб усунення - це її звільнення, а спосіб звільнення - це знесення самовільно збудованих об`єктів. Таким чином суд помилково визначив категорію судового рішення, яке підлягає виконанню приватним виконавцем, і зумисно звузив вчинення дій щодо майна (приватного), яке підлягає знесенню, а не державного майна (землі), яке підлягає захисту, шляхом усунення перешкод в його користуванні.

27. За доводами скаржника, суди помилково визначили законними дії приватного виконавця під час відкриття виконавчого провадження, оскільки приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", за якими стягувачами є держава, державні органи та рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності.

28. Також скаржник наголошує, що судами було проігноровано його посилання у скарзі на недотримання приватним виконавцем строків, передбачених статями 26 та 63 Закону України "Про виконавче провадження", а саме, що приватний виконавець повинен був надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження із зазначенням строку виконання - протягом 10 днів. Лише після закінчення цього строку виконавець міг перевірити виконання рішення і, у разі умисного невиконання, накласти штраф та надати новий строк для виконання. Враховуючи, що постанова про відкриття була надіслана 16.04.2024, то перевірка статусу виконання рішення суду мала б відбутися не раніше 27.04.2024, натомість виконавчі дії виконавець призначив та провів вже 19.04.2024.

29. Крім цього, скаржник вважає, що судами було безпідставно відкинуто письмовий доказ "накладна Акціонерного товариства "Укрпошта" № 0600910444600", що підтверджує факт отримання скаржником постанови про відкриття виконавчого провадження лише 22.04.2024, а не 19.04.2024, як зазначено в оскаржуваній ухвалі суду з посиланням на трекер Акціонерного товариства "Укрпошта". Накладну Акціонерного товариства "Укрпошта" № 0600910444600 з відміткою про отримання 24.04.2024 як доказ було долучено до скарги на дії приватного виконавця та вона міститься в матеріалах справи.

Позиція інших учасників справи

30. Стягувач-2, в межах строку, встановленого Судом, подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

31. Стягувач-2 зазначає, що знесення самовільно збудованих об`єктів - будинку охорони та переходу між цокольним поверхом гуртожитку № 7 стягувача-2 та нежитловим приміщенням боржника, не є вчиненням виконавчих дій стосовно земельної ділянки, яка належить до комунальної власності та передана у користування стягувачу-2, оскільки стосуються лише самовільно збудованих об`єктів, які в свою чергу не належать ні до державного, ні до комунального майна, так як право власності на них не оформлено.

32. Стягувач-2 наголошує, що представники боржника були присутні в судових засіданнях та знали про рішення суду, яким було зобов`язано боржника знести самочинне будівництво, тому боржник не міг не знати про причину вчинення оскаржуваних дій приватного виконавця. Також на момент примусового виконання рішення суду самовільно зведена будівля функціонувала у звичайному режимі та нічого не свідчило про те, що з боку боржника плануються будь-які роботи щодо її знесення задля виконання рішення суду.

33. Приватний виконавець, в межах строку, встановленого Судом, подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

34. Приватний виконавець зазначає, що у виконавчому документі, виданому на примусове виконання рішення суду, який було пред`явлено йому до виконання стягувачем вказано юридичну особу (стягувача-2), який не є ні державою, ні державним органом.

35. Крім того, приватний виконавець зазначає, що рішення у цій справі є рішенням немайнового характеру та не стосується вчинення виконавчих дій щодо державного чи комунального майна, а стосується саме зобов`язання юридичної особи вчинити дії щодо усунення перешкод у користуванні майном.

36. Також приватний виконавець наголошує, що ним було вжито вичерпний перелік заходів для повідомлення боржника про наявне відкрите виконавче провадження, а саме 16.04.2024 направлено на адресу боржника постанову про відкриття виконавчого провадження, яку одержано останнім 19.04.2024 згідно з поштовим відправленням за штрих-кодом ідентифікатора листа, а також того ж дня здійснено виїзд за місцезнаходженням боржника, де персонал відмовився одержувати відповідну постанову.

37. Інші учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів касаційної скарги і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

38. Здійснивши розгляд касаційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

39. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

40. Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

41. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України).

42. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

43. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 зазначеного Закону).

44. У рішенні "Горнсбі проти Греції" (§ 40) Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

45. У справі "Глоба проти України" (заява № 15729/07, §§ 26, 27) Європейський суд з прав людини зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. також рішення від 07.06.2005 у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, § 84).

46. Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Схожі правові висновки Верховний Суд виклав у постановах від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14, від 25.09.2020 у справі № 924/315/17.

47. Боржник у скарзі на рішення та дії приватного виконавця та у касаційній скарзі наполягав на тому, зокрема, що приватний виконавець здійснює виконавчі дії щодо майна державної власності, проте відповідно до пункту 6 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" він не мав права здійснювати дії, спрямовані на примусове виконання рішення у цій справі.

48. У частині першій статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

49. Згідно з пунктом 6 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім, зокрема, рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності.

50. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях зазначили, що в рішенні Господарського суду міста Києва від 05.08.2020, яке було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021, було встановлено ті обставини, що боржник самовільно, незаконно, без оформлення жодних дозвільних документів на будівництво та прийняття в експлуатацію, виконав будівельні роботи з будівництва переходу площею 80 кв. м між цокольним поверхом гуртожитку та прибудовою, і на даний час експлуатує зазначені будівлі шляхом передачі в користування боржнику-2. Крім того, всупереч вимогам статей 125, 126 Земельного кодексу України боржник незаконно, самовільно займає земельну ділянку площею 80 кв. м, на якій збудовано перехід, що з`єднує цокольний поверх гуртожитку № 7 стягувача-2 та нежитлову будівлю. Відтак, перехід між цокольним поверхом гуртожитку та прибудовою до гуртожитку, що розміщені на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, 16, є самочинним будівництвом, а земельна ділянка площею 80 кв. м є самовільно зайнятою.

51. З огляду на зазначене вище, суди попередніх інстанцій відхилили доводи боржника про незаконність дій та рішень приватного виконавця, оскільки майно, що підлягає знесенню, є самочинним будівництвом, та виснували, що таке майно не має статус державного та комунального майна.

52. Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/4618/20 боржника зобов`язано знести самовільно збудовані об`єкти, які не належать до об`єктів державної чи комунальної власності, тому у цій справі не підлягає застосуванню пункт 6 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" щодо заборони приватному виконавцю вчиняти дії щодо примусового виконання рішення.

53. Щодо доводів боржника про недотримання приватним виконавцем строків, передбачених статями 26 та 63 Закону України "Про виконавче провадження", а саме щодо обов`язку приватного виконавця після надіслання постанови про відкриття виконавчого провадження із зазначенням строку виконання перевірити виконання рішення і, у разі умисного невиконання, накласти штраф та надати новий строк для виконання, колегія суддів враховує таке.

54. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

55. Виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження".

56. Частинами першою-третьою цієї статті встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

57. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

58. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

59. Суди попередніх інстанцій за результатами розгляду скарги боржника на дії та рішення приватного виконавця, встановивши, що боржник впродовж тривалого періоду часу не виконував судове рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/4618/20, яке було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021, та набрало законної сили, дійшли висновку про незгоду боржника із прийнятими рішеннями, діями приватного виконавця та небажання виконувати судове рішення самостійно і добровільно, що не свідчить про незаконність прийнятих приватним виконавцем оскаржуваних рішень.

60. Відтак Верховний Суд погоджується із судами попередніх інстанцій, які, встановивши обставини, що зазначені у пунктах 21-23 цієї постанови, що на добровільне виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/4618/20 відповідно до положень статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" у боржника було понад три роки (з 01.12.2021 до 16.04.2024), та те, що рішення суду не було виконано боржником в добровільному порядку, дійшли висновку, що таке рішення підлягало примусовому виконанню.

61. Також Суд відхиляє доводи боржника про неврахування судами попередніх інстанцій доказів щодо підтвердження факту отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження лише 22.04.2024, а не 19.04.2024, оскільки такі доводи боржника направлені на переоцінку встановлених судами обставин, про які зазначено у пункті 19 цієї постанови, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, вирішального значення для правильного розгляду цієї скарги не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

62. Верховний Суд зазначає, що не розглядає інші доводи боржника, зазначені в його касаційній скарзі, оскільки такі доводи не були покладені в основу скарги боржника на дії та рішення приватного виконавця, та не розглядались судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

63. Заразом колегія суддів зазначає, що зазначене у пункті 25 цієї постанови спростовується змістом наказу, поданого приватному виконавцю для виконання (в частині зазначення особи стягувача за ним), та не є і не може бути (як і згадування скаржником у скарзі про наявність декількох наказів) предметом розгляду у межах розгляду саме цієї скарги на оскаржувані у цьому провадженні рішення і дії приватного виконавця (і тим більше у межах цього касаційного розгляду).

64. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволення скарги боржника на дії та рішення приватного виконавця.

65. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про те, що викладені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, відтак визнаються необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

66. Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

67. За змістом частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

68. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

69. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

70. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування останніми норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

71. З огляду на викладене, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

72. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, тому відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіод-1" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 у справі № 910/4618/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил