Постанова

від 12.09.2024 по справі 296/2149/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/2149/19 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О. С.

Категорія 78 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

Головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Павицької Т.М., Микитюк О.Ю.

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №296/2149/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання недійсними змін у трудовій книжці

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Рожкової О.С. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом та просила визнати незаконним та скасувати наказ начальника Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» № 24 о\с від 30 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 3 статті 40 КЗпП України; визнати недійсним запис в трудовій книжці ОСОБА_1 №14 від 30.01.2019, поновити її на попередній роботі та посаді.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що із 07.11.2015 вона працювала на посаді лікаря- терапевта дільничного в Державній установі «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» (ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області»).

28.09.2018 та 17.10.2018 їй оголошено догани, у зв`язку із чим згідно наказу Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області" від 30.01.2019 р. № 24 о/с її звільнено з роботи із займаної посади лікаря-терапевта дільничного поліклініки ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області" за п. 3 ч. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України з 30.01.2019.

Позивач зазначала, що догани, які вона також оскаржила в судовому порядку, оголошені за сфальсифікованими звинуваченнями, що не стосуються трудового договору, за яким вона не готує державну статистичну звітність до якої вона не має жодного відношення. Також не відповідає дійсності звинувачення у внесенні нею до Журналу реєстрації амбулаторних хворих недостовірних даних, оскільки журнал було викрадено начальником поліклініки ОСОБА_3 і які та внесла туди дані позивачу не відомо. Ознайомитися з записами в журналі їй було відмовлено. При виході на роботу 30 січня 2019 року журнал не було надано. Всі перевірки щодо неї проводилися без її участі, пояснення у неї не відбиралися, чим порушено статтю 149 КЗпП України, а члени перевірочної комісії не мають повноважень та належної підготовки на проведення таких перевірок, перевірка була проведена із порушеннями.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила задовольнити її позовні вимоги.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Грабчак Є.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вказала, що приймаючи спірний Наказ про звільнення позивача з роботи, відповідач взяв до уваги Висновок за матеріалами перевірки від 25.10.2018 № 33/26-216, а також раніше застосовані до позивача дисциплінарні стягнення у вигляді доган наказами від 28.09.2018 № 168 о/с та від 17.10.2018 № 88. Зазначила, що наказом ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області" від 28.09.2018 № 168 о/с позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог наказу МОЗ України від 14.02.2012 № 110, пунктів 2.33, 5.2, 5.8 Посадової інструкції та п.3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку. Вказаний наказ нею оскаржено в судовому порядку та в постанові Житомирського апеляційного суду від 06.03.2023 у справі № 296/9882/21 апеляційний суд встановив, що «дисциплінарне стягнення на позивача накладено відповідачем із порушенням вимог трудового законодавства та за відсутності в її діях складу дисциплінарного проступку, а відтак і самого складу правопорушення. Тому наказ начальника ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 28.09.2018 року № 168о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-терапевта дільничного поліклініки ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню». Проте суд відмовив у задоволенні позову зв`язку із пропуском строку звернення до суду і вказаний наказ не було скасовано апеляційним судом.

Враховуючи, що у цій справі позивач оскаржує Наказ про звільнення її з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, а Наказ ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 28.09.2018 року № 168 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-терапевта дільничного поліклініки ОСОБА_1 », увійшов до системи для звільнення позивача, тому обставини, встановлені в рішенні апеляційного суду у справі № 296/9882/21 є преюдиційними для вирішення цієї справи, оскільки такі належать до предмета доказування. Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вказані обставини не звернув увагу.

Посилаючись на позицію Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 19.07.2023 у справі № 216/1431/19, представник позивача вказує, що незалежно від того, оскаржувала позивач накази про притягнення її до відповідальності чи ні, суд першої інстанції у цій справі зобов`язаний був перевірити законність таких наказів, які передували звільненню.

В апеляційній скарзі наголошується, що незважаючи на те, що відповідач, окрім самих наказів, не надав суду жодних доказів, що підтверджували б законність застосування до позивача попередніх дисциплінарних стягнень, що увійшли в систему для її звільнення, суд першої інстанції не лише проігнорував цей факт, але й не врахував при ухваленні свого рішення преюдиційні обставини, встановленні у справі № 296/9882/21.

Щодо відсутності систематичності невиконання позивачем своїх посадових обов`язків, як необхідної умови застосування такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України зазначається, що в Наказі про звільнення міститься вказівка на підставу, а саме: Висновок за матеріалами перевірки від 25.10.2018 № 33/26-216, проведеної відповідно до наказу ДУ "ТМО МВС по Житомирській області" від 17.10.2018 № 89.

З Висновку за матеріалами перевірки від 25.10.2018 № 33/26-216, проведеної відповідно до наказу ДУ "ТМО МВС по Житомирській області" від 17.10.2018 № 89 (надалі також - Висновок за матеріалами перевірки) вбачається, що остання перевірка роботи позивача, за результатами якої позивача звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, відбувалась за періоди 2015-2017 роки та за 2018 рік, у конкретні дати, а саме: 05.05.2018, 23.07.2018, 27.07.2018, 20.08.2018, 30.08.2018, 04.09.2018,17.09.2018,19.09.2018.

Отже, враховуючи, що з моменту виявлення комісією недоліків в роботі позивача минуло більше шести місяців, які в свою чергу не підтверджені відповідачем жодним доказом у цій справі, а також враховуючи, що такі недоліки виявлені комісією за періоди, що передували застосуванню до позивача дисциплінарних стягнень у виді доган, то згідно приписів ст. 148 та п. 3 ст. 40 КЗпП України у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача з роботи.

В апеляційній скарзі наголошується, що звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України можливе лише у випадках коли до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного стягнення, проте такі заходи не дали позитивного результату і працівник знову допустив невиконання посадових обов`язків, тобто вчинив новий дисциплінарний проступок. Проводячи аналогію з обставинами цієї справи, можна дійти до висновку, що відповідач міг застосувати такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення позивача з роботи за ч. 3 ст. 40 КЗпП України лише у випадку виявлення нового проступку, скоєного позивачем після 17.10.2018, тобто після застосування до позивача другої догани наказом від 17.10.2018 № 88. Однак, Висновок за матеріалами перевірки та спірний наказ не містять фактів про те, що після застосування до позивача дисциплінарних стягнень (28.09.2018 та 17.10.2018), позивач вчинила новий проступок, за який до неї застосовано звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, в ході останньої перевірки роботи позивача, яка відбулася 25.10.2018, відповідачем не було встановлено нових (повторних) порушень в роботі позивача після застосування до неї заходів дисциплінарного стягнення 28.09.2018 та 17.10.2018, як і не встановленого нового дисциплінарного проступку скоєного позивачем.

За таких обставин, вказане виключає систематичність невиконання позивачем посадових обов`язків, про що зазначено відповідачем у спірному наказі про звільнення.

У відзиві на апеляційну скаргу Державна установа «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказує, що звільнення ОСОБА_1 відбулось із дотримання чинного законодавства, оскільки лікар ОСОБА_1 упродовж 2018 року двічі притягувалася до дисциплінарної відповідальності, а під час проведеної перевірки були виявлені факти, які вкрай негативно характеризують лікаря ОСОБА_1 .

У судовому засіданні апеляційного суду представники позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які брали участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.

Представник відповідача ОСОБА_5 проти доводів апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу.

Позивач повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи до апеляційного суду не з`явилась, що не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, наказом ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області» №1о/с від 07.11.2015 ОСОБА_1 призначено на посаду лікаря-терапевта поліклініки, лікарні (з поліклінікою) ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області» (том 1 а.с.64).

Наказом начальника ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 28.09.2018 року №168о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-терапевта дільничного поліклініки ОСОБА_1 » - позивачу оголошено догану у зв`язку з тим, що своїми діями вона порушила вимоги наказу МОЗ України від 14.02.2012 №110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування», п. 2.33, 5.2, 5.8 Посадової інструкції, п. 3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку установи (том 1 а.с. 68).

На виконання доручення Управління охорони здоров`я та реабілітації МВС від 02.10.2018 № 33/1-2082 комісією Управління охорони здоров`я та реабілітації МВС України проведена перевірка роботи лікарні та поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» щодо медичного забезпечення осіб, які відповідно до законодавства мають право на медичне обслуговування, що підтверджується довідкою від 09.10.2018 №33/26-155. Комісією рекомендовано притягнути до дисциплінарної відповідальності окремих працівників установи, у тому числі й лікаря ОСОБА_1 (том 1, а.с.49-52).

Наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-терапевта дільничного поліклініки ОСОБА_1 №88 від 17.10.2018 лікарю-терапевту дільничному поліклініки ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області" ОСОБА_1 оголошено догану. Підстава: висновок за матеріалами перевірки від 05.10.2018 №33/26-143, проведеної відповідно до наказу ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області" від 05.10.2018 №177 (том 1 а.с. 69).

Наказом ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області» від 17.10.2018 №89 з метою проведення перевірки по фактах, викладених у Довідці від 09.10.2018 №33/26-155, а також реалізації висновків комісії щодо допущених порушень та недоліків у роботі, зокрема, лікаря-терапевта дільничного поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» ОСОБА_1 , створено комісію та призначено проведення перевірки до 23.10.2018 (том 1 а.с. 53).

При проведенні перевірки комісією Установи додатково вивчено амбулаторні картки пацієнтів з числа ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Встановлено, що у 45 амбулаторних картках пацієнтів з числа ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС за 2017 рік відсутні записи про їх оздоровлення, що підтверджується актом вивчення амбулаторних карток пацієнтів від 18.10.2018 №33/26-190 (том 1 а.с.56).

За наслідками проведеної перевірки на виконання Наказу ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 17.10.2018 №33-26-155 складено Висновок за матеріалами перевіри, проведеної відповідно до довідки УОЗР МВС України від 25.10.2018 № 33/26-155, в якому вказано, що факти викладені у довідці УОЗР МВС України від 09.10.2018 №3.3/26- 155, під час перевірки знайшли своє об`єктивне підтвердження. Зокрема серед іншого вказано, що беручи до уваги виявлені порушення в роботі лікаря-терапевта дільничного поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Житомирській Гайдай Л.В., які носять системний характер, та ураховуючи, що остання упродовж 2018 року вже двічі притягувалася до дисциплінарної відповідальності, терапевт дільничний поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» ОСОБА_1 заслуговує звільнення з роботи з посади лікар-терапевт дільничний поліклініки. Питання притягнення до дисциплінарної відповідальності терапевта дільничного поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» ОСОБА_1 вирішити після виходу останньої на роботу з відпустки (том 1 а.с. 73-75).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05 по 16 жовтня 2018 року перебувала на лікарняному, 17.10.2018 - робочий день, з 18.10.2018 перебувала у відпустці, яка неодноразово переривалась лікарняними листами та вийшла на роботу лише 30.01.2019 (том 1 а.с. 81).

Наказом ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області» від 30.01.2019 № 24о/с ОСОБА_1 звільнено із займаної посади лікаря-терапевта дільничного поліклініки ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області" за п. 3 ч. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України (том 1 а.с.3-5).

30.01.2019 лікарю ОСОБА_1 видано трудову книжку, що підтверджується записом в журналі обліку особових справ та трудових книжок № НОМЕР_1 (том 1, а.с.85).

30.01.2019 бухгалтерією установи проведено з ОСОБА_1 повний розрахунок, що підтверджується копією платіжного доручення №45 від 30.01.2019 (том 1 а.с.86).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем дотримано вимоги трудового законодавства під час звільнення позивача з роботи на підставі частини 3 статті 40 КЗпП, враховано ступінь тяжкості вчинених проступків, обставини, за яких вчинено проступки, попередню роботу позивача, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову та скасування оскаржуваного наказу про звільнення позивача з займаної посади лікаря-терапевта відсутні.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У пункті 22 вищевказаної постанови роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Виходячи зі змісту пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України)

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 336/3679/17 (провадження № 61-227св18) зазначено, що: «для розірвання трудового договору за підставою, що міститься у пункті 3 частини першої статті 40 КЗпП, необхідними є такі умови: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; належним чином зафіксований факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; невиконання трудових обов`язків мало систематичний характер; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2020 року у справі № 755/901/18 (провадження № 61-19450св19) вказано, що «для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок».

Отже зазначена вище норма містить нормативно визначені підстави для застосування, відсутність яких виключає правомірність звільнення працівника.

Згідно із частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Звертаючись із позовною заявою, ОСОБА_1 вказала, що підстав для винесення наказу про звільнення від 30 січня 2019 року № 24 о\с за п. 3 статті 40 КЗпП України немає, оскільки накази ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 28.09.2018 № 168 о/с та від 17.10.2018 №88 про оголошення їй доган, які вона оскаржила в судовому порядку, є незаконними, а тому відсутній факт систематичного невиконання нею трудових обов`язків.

Із матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 28.09.2018 №168 о/с про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 100 000 грн (справа № 296/9882/21).

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29.11.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 06.03.2023 рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2022 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови (том 2 а.с.86).

Переглядаючи справу, апеляційний суд вказав: «Із Висновку за матеріалами перевірки від 28.09.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 було допущено порушення у роботі із документами, викривлення статистики та намагання створити у керівництва установи враження про завантаженість роботи лікаря.

Однак питання належності чи неналежності виконання обов`язку щодо щоденного звітування статистам про проведену роботу, рівня знання чинного законодавства про охорону здоров`я та нормативних документів, що регламентують діяльність органів управління закладів охорони здоров`я, не досліджувалось. Комісією також не встановлено, які конкретно пункти Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №___», яка затверджена Наказом МОЗ України від 14.02.2012 року №110, були порушені позивачем.

Таким чином, роботодавець фактично притягнув позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення, які не були встановлені у ході перевірки.

Аналізуючи наведене вище та керуючись нормами трудового законодавства, апеляційний суд вважає, що дисциплінарне стягнення на позивача накладено відповідачем із порушенням вимог трудового законодавства та за відсутності в її діях складу дисциплінарного проступку, а відтак і самого складу правопорушення. Тому наказом начальника ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 28.09.2018 року №168о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-терапевта дільничного поліклініки ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню».

Однак колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову про скасування наказу про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та відшкодування моральної шкоди з підстав пропуску трьохмісячного строку для звернення до суду, яке є істотним і тривалим, підстави для поновлення цього строку у зв`язку з існуванням поважних причин такого пропуску відсутні.

Відповідно до частин першої та третьої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень, вхід до якого здійснено із повним доступом судді, вбачається, що ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у цій справі (№ 296/9882/21).

Відтак, наказ ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 28.09.2018 № 168 о/с в судовому порядку не скасований та є чинним.

29.12.2018 ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області" про скасування наказу про притягнення її до дисциплінарної відповідальності і просила визнати незаконним та скасувати дисциплінарне стягнення у вигляді догани, накладене начальником Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області" наказом №88 від 17.10.2018 року (справа № 296/12633/18).

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13 грудня 2022 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 28.03.2023 та постановою Верховного Суду від 20.09.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що при застосуванні до ОСОБА_1 дисциплінарної відповідальності відповідач дотримав вимоги трудового законодавства України.

Таким чином і наказ ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» №88 від 17.10.2018 про оголошення ОСОБА_1 догани є чинним.

Окрім того наказом начальника ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 17.10.2018 № 89 створена комісія установи для проведення перевірки за фактами, викладеними у довідці УОЗР МВС України від 09.10.2018 №33/26-155 щодо допущених порушень та недоліків у роботі, яка на підставі даних перевірки 25.10.2018 зробила висновок №33/26-216, що лікар-терапевт дільничний поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» ОСОБА_1 не виконувала покладені на неї обов`язки, які виразилися у порушенні вимог щодо роботи з документами, викривлені статистики. Своїми діями ОСОБА_1 вчинила проступки, порушивши вимоги наказу МОЗ України від 14.02.2012 № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування», ст.39 КЗпП України, п.2.9, п.2.11, п.2.49, п.5.2, п.5.8 Посадової інструкції та п.3.1.Правил внутрішнього трудового розпорядку установи.

Відповідно до пункту 3 розділу І Положення про ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» (затверджене наказом МВС від 07.11.2015 № 1432 у редакції наказу МВС № 504-2018) робота в закладі охорони здоров`я, яким є установа, регламентується нормативними документами МВС України та МОЗ України та іншими нормативно-правовими актами з питань організації медичного обслуговування населення (том 1, а.с. 71-72).

Наказом МОЗ України від 14.02.2012 №110, зареєстрованого в Мінюсті 28.04.2012 №661/20974, затверджені форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування.

Лікар ОСОБА_1 керується посадовою інструкцією від 19.10.2017 № 33/26-1036, із якою ознайомлена (а.с. 59-62 том 1).

Відповідно до п.2.1 посадової інструкції лікар ОСОБА_1 проводить самостійний амбулаторний прийом.

Пункт 2.49 посадової інструкції передбачає вимоги забезпечувати чітке та правильне ведення медичної документації.

Пункт 5.8 посадової інструкції вказує, що лікар ОСОБА_1 повинна знати порядок ведення облікової та звітної документації.

Пункт 2.31 цієї інструкції зобов`язує позивача контролювати заповнення сестрою медичною медичної документації у зв`язку з тим, що дільничному лікарю-терапевту підпорядковується сестра медична, яка працює в кабінеті лікаря (п.1.4.).

Аналогічні обов`язки зафіксовані у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 78 Охорона здоров`я) завданнями та обов`язками лікаря- терапевта дільничного є: керує роботою середнього медичного персоналу; веде лікарську документацію.

Пункт 2 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №074/о "Журнал реєстрації амбулаторних пацієнтів", затвердженої наказом. МОЗ України від 14.02.2012 №110, зазначає що журнал заповнюється медичним персоналом (лікарями, молодшими спеціалістами з медичною освітою) всіх спеціальностей, які ведуть самостійний амбулаторний прийом і відвідування пацієнтів удома, в амбулаторіях, кабінетах, поліклініках, поліклінічних відділеннях лікарень усіх профілів.

У разі звернення пацієнта до лікаря - останній робить у кожному випадку відповідний запис до Журналу реєстрації амбулаторних пацієнтів (п.4, 5 вказаної Інструкції).

Вказане свідчить про обов`язок лікаря, яким є позивач, заповнювати Журнал реєстрації амбулаторних пацієнтів.

Водночас, відповідно до положень наказу МОЗ України №110/2012 у разі звернення пацієнта до лікаря останній робить у кожному випадку запис не лише до Журналу реєстрації амбулаторних хворих, а й до Карти амбулаторного хворого.

Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації N 025/о «Медична карта амбулаторного хворого N» затвердженої наказом МОЗ України від 14.02.2012 №110, медична карта є основним первинним медичним документом хворого, який лікується амбулаторно або вдома, і заповнюється на усіх хворих при зверненні у заклад охорони здоров`я, який надає амбулаторно-поліклінічну допомогу (п.2). У медичній карті фіксується кожне звернення пацієнта за амбулаторно-поліклінічною допомогою (захворювання, проведення профілактичних оглядів, консультації спеціалістів, закриття листка непрацездатності тощо). Кожний запис датується, проставляється підпис лікаря, до якого пацієнт звернувся (п.16 Інструкції).

Таким чином, якщо пацієнт був на прийомі у лікаря і записаний до Журналу реєстрації, то і в його Медичній карті теж повинен бути зроблений відповідний запис лікаря (скарги хворого, вказує його об`єктивні дані, перебіг хвороби, вписує діагноз, призначення, проставляє дату запису та засвідчує підписом).

У Висновку за матеріалами перевірки від 25.10.2018 №33/26-216, серед іншого, заначено, що відповідно до Журналу реєстрації амбулаторних хворих (розпочато 22.02.2018. Пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою ДУ ТМО УМВС України по Житомирській області» ДЛЯ ПАКЕТІВ №12. Кількість 197) на прийомі лікаря-терапевта дільничного поліклініки ОСОБА_1 27.07.2018, 23.07.2018, 20.08.2018 був ОСОБА_6 . Разом з тим в амбулаторній карті ОСОБА_6 записи лікаря ОСОБА_1 за вказані дати відсутні.

Відповідно до Журналу реєстрації амбулаторних хворих на прийомі лікаря-терапевта дільничного поліклініки ОСОБА_1 30.08.2018, 04.09.2018, 17.09.2018, 19.09.2018 був ОСОБА_7 . Проте в амбулаторній картці ОСОБА_7 записи лікаря ОСОБА_1 , за вказані дати відсутні.

Крім того в Журналі реєстрації амбулаторних хворих за 23.08.2018 за номером 27 значиться пацієнт ОСОБА_8 . Фактично ОСОБА_8 це прізвище ОСОБА_1 до одруження з громадянином ОСОБА_9 .

Також в Журналі реєстрації амбулаторних хворих за 20.08.2018 значиться пацієнти ОСОБА_10 (пенсіонер), ОСОБА_11 (пенсіонер), ОСОБА_12 (пенсіонер), проте на таких осіб амбулаторні картки в реєстратурі поліклініки не реєструвалися.

Таким чином лікар ОСОБА_1 на власний розсуд, нічим не обгрунтовано вносить пацієнтів до Журналу реєстрації амбулаторних хворих, а в окремих випадках і записи до їх амбулаторних карток (том 1 а.с. 74 зворот).

Отже, при здійсненні перевірки роботи лікаря ОСОБА_1 , відповідачем зафіксовано тривале систематичне невиконання покладених на нею посадовою інструкцією та нормами чинного законодавства, посадових обов`язків. При цьому, надаючи оцінку роботі ОСОБА_1 перевірочна комісія просила врахувати, що крім наведених встановлених фактів, ОСОБА_1 у 2018 році двічі притягувалася до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення доган.

Оскільки з 05 по 16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, а з 18.10.2018 - у відпустці, яка переривалась лікарняними, та вийшла на роботу лише 30.01.2019, тому об`єктивно лише 30.01.2019 її було ознайомлено з висновком від 25.10.2018 за матеріалами перевірки та запропоновано надати пояснення щодо допущених порушень.

З вказаним висновком позивач ознайомилась (том 1 а.с.75), від дачі пояснень відмовилась, що підтверджується актом від 30.01.2019 (том 1 а.с.80).

Встановивши, що позивач неодноразово порушувала трудову дисципліну, неналежним чином виконувала покладені на неї посадові обов`язки, за що неодноразово притягувалась до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення доган (накази 28.09.2018 та 17.10.2018, які є чинними), вчиняла дисциплінарний проступок, що виразився у порушенні п.2.9, п.2.11, п.2.49, п.5.2, п.5.8 Посадової інструкції та п.3.1.Правил внутрішнього трудового розпорядку установи, які були виявлені лише при здійсненні повної перевірки ОСОБА_1 , за наслідками якої складено висновок від 25.10.2018, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції надано правову оцінку характеру виявлених під час перевірки порушень, їх кількості та систематичності, враховано поведінку позивача після їх виявлення, а також порядок накладення на неї дисциплінарних стягнень і обґрунтовано зазначено про відсутність підстав для висновку про порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вирішуючи спір, місцевий суд обгрунтовано зазначив, що пунктом п.7.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку відмова працівника дати пояснення не може бути перешкодою для застосування стягнення та правильно застосував роз`яснення Верховного Суду, які викладені у постанові від 16.10.2016, в якій вказано, що при доведеності порушення працівником трудової дисципліни, не відібрання у нього письмових пояснень, не може бути підставою для визнання наказу незаконним.

Доводи апеляційної скарги про те, що обставини, встановлені в рішенні апеляційного суду у справі № 296/9882/21 є преюдиційними для вирішення цієї справи, оскільки такі належать до предмета доказування, не заслуговують на увагу.

Так, згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі,

що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду,

що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто

ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема, зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що особа, яка подала апеляційну скаргу як на преюдицію посилається саме на правові висновки суду апеляційної інстанції, при розгляді питання щодо законності Наказу начальника ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 28.09.2018 №168о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-терапевта дільничного поліклініки ОСОБА_1 ». При цьому, вирішуючи спір щодо його скасування, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Отже, Наказ начальника ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 28.09.2018 №168о/с в судовому порядку не скасований, є чинним, а тому ця обставина береться до уваги судом при вирішенні вказаного спору.

В апеляційній скарзі з посиланням на постанову Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 216/1431/19 зазначається, що незалежно від того оскаржувала Позивач накази про притягнення її до відповідальності чи ні, суд першої інстанцій, у цій справі, зобов`язаний був перевірити законність таких наказів, які передували звільненню.

Такі доводи є безпідставними, оскільки обставини у наведеній справі та цій не є релевантними. У справі № 216/1431/19 Верховний Суд вказав, що незалежно від того, чи оспорює позивач такі накази, які й не потрібно оспорювати заявленням окремої позовної вимоги, суд перевіряє законність таких наказів про оголошення доган, які передували звільненню за систему порушень, тобто у справі № 216/1431/19 позивач окремо не оспорювала до суду накази про накладення дисциплінарних стягнень, а тому оцінку цим наказам повинен надати суд, що розглядає справу про звільнення працівника з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

У цій справі ОСОБА_1 , використавши своє диспозитивне право, звернулась до суду і окремо оспорила накази про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, які в судовому порядку не скасовані та є чинними, а тому мають бути враховані в ході розгляду цієї справи.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) допущення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18, постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 755/6249/18). Виходячи із наведеного доводи в апеляційній скарзі про відсутність систематичного невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором є безпідставними, оскільки судом встановлено наявність факту повторного допущення ОСОБА_1 винного невиконання трудових обов`язків після оголошення їй догани 28.09.2018. Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки у постановах Верховного Суду від 27.03.2023 у справі №759/4986/22 та від 09.12.2021 у справі №489/58/20 щодо систематичного невиконання обов`язків не спростовує встановлених фактичних обставин та висновків суду у цій справі, а підтверджує їх.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки суд дійшов висновку про законність звільнення ОСОБА_1 з роботи, тому позовні вимоги про визнання недійсним запису в трудовій книжці також не підлягають задоволення, оскільки є похідними, про що обгрунтовано зазначив місцевий суд.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін, питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17.09.2024.

Головуючий Судді: