Рішення

від 16.09.2024 по справі 160/15375/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 рокуСправа №160/15375/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Альфатех» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

13.06.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю " Торговий Дім "Альфатех" до Львівської митниці, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці №UA209000/2024/000233/2 від 03.05.2024 р. про коригування митної вартості товарів за ВМД 24UA209190009647U2.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з метою митного оформлення товару, придбаного за умовами контракту №TRІ-0307 від 03.07.2023 (далі Контракт), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альфатех» та TRIANGLE TYRE CO. LTD (Китайська Народна Республіка), позивач подав 02.05.2024 року до Тернопільської митниці електронну митну декларацію №24UA209190009647U2, а також всі передбачені митним законодавством обов`язкові документи.

Митна вартість придбаного товару визначена позивачем за основним методом, передбаченимМитним кодексом України, а саме - за ціною договору.

Проте, відповідач відмовив у митному оформленні товару за заявленою позивачем митною вартістю та виніс рішення №UA209000/2024/000233/2 від 03.05.2024року про її коригування, за яким митну вартість товару визначено за резервним методом.

Також позивач додатково зазначив про те, що оскаржувані рішення Львівської митниці є протиправними, оскільки вони прийняті з порушенням зазначеного законом порядку, без дотримання основних принципів митного регулювання: законності та визнання рівності і правомірності інтересів усіх суб`єктів господарювання. А тому такі рішення підлягають скасуванню.

Вважаючи, що ним було подано всі необхідні документи для визначення митної вартості товару, позивач не погоджується з винесеними рішеннями про коригування митної вартості товару та просить їх скасувати, про що звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.06.2024 р. справу № 160/14889/24 прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Цією ж ухвалою відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву.

28.06.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Львівської митниці надійшов відзив проти позову.Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, вказує, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI під час здійснення Тернопільською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № 24UA209190009647U2 від 02.05.2024року було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/000233/2 від 03.05.2024року, а саме:

1) У п. 7 контракту №TRI0307 від 03.07.2023 (далі контракт), вказано, що оплата за товар здійснюється на умовах, що вказані в специфікаціях, що, відповідно до п. 1 контракту є невід`ємною частиною контракту. У п. 13 вказано, що контракт укладено англійською та московською мовами. Однак, фактично в контракті наявні англійський та український текст. Проте, специфікація №8 від 25.01.2024 до контракту складені лише українською мовою;

2) За поданими платіжними документами №№156, 160, 161 неможливо від слідкувати оплату оцінюваної партії товару, оскільки вони не відображають повної картини розрахунків з контрагентом за контрактом, а специфікації №1, 3 і 6 до митного оформлення не подавалися;

3) Експортна декларація №420420240000048113 від 22.02.2024 у графі "порт призначення" містить запис "UKR", проте товар відправлявся у порт Ґданська (Польща).

4) Відповідно до договору на транспортно-експедиторське обслуговування №16018-159 від 21.12.2017 (далі договір ТЕО), Експедитор організовує перевезення на підставі Заявки, яка є невід`ємною частиною Договору. Заявка до митного оформлення не подавалась. З урахуванням того, що у заявці вказується форма і сума оплати, до митного оформлення не подано частину договору на перевезення, яка визначає вартість послуг.

5) Відповідно до договору на транспортно-експедиторське обслуговування №16018- 159 від 21.12.2017 (далі договір ТЕО), Експедитор організовує перевезення на підставі Заявки, яка є невід`ємною частиною Договору. Заявка до митного оформлення не подавалась. З урахуванням того що у заявці вказується форма і сума оплати, до митного оформлення не подано частину договору на перевезення, яка визначає вартість послуг

6) Рахунок №1649 від 22.04.2024, містить пункт витрат "винагорода експедитора на території України - 3315,66 грн". Проте, як випливає з самого документу, надані послуги стосуються перевезення також транспортно-експедиторського обслуговування за межами України. Плата за відповідну послугу в поданих документах відсутня та не була врахована під час розрахунку митної вартості..

Отже, оскільки в документах, які надані позивачем до Львівської митниці разом з митною декларацією (МД) 24UA209190009647U2 від 02.05.2024року містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів.

Разом з тим, митним органом проведено порівняння рівня заявленої митної вартості з рівнями митної вартості ідентичних, подібних (аналогічних) товарів та з довідковою інформацією, та встановлено заниження заявленого рівня митної вартості, що суперечить поняттю дійсної вартості товару у розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ 1947). За результатами проведеного порівняння встановлено, що у митного органу наявна інформація щодо рівня митної вартості ідентичних товарів за вищими рівнями митної вартості. Вищевикладені обставини слугували підставою для прийняття рішень про коригування митної вартості товару та з огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства Україниза правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства Українипри розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Відповідно до прямого контракту №TRІ-0307 від 03.07.2023 (далі Контракт), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альфатех» та TRIANGLE TYRE CO. LTD (Китайська Народна Республіка) та укладеної до нього Специфікації №8, а також інвойсу №12242000562-1 від 22.02.2024 р. на суму 256 745,42 доларів США, специфікації до інвойсу 2/7 на митну територію України був завезений відповідний товар шини загальною кількістю 180 шт. на загальну суму 40266,00 доларів США.

З метою митного оформлення товару: «Шини та покришки пневматичні гумові нові для автобусів і вантажних автомобілів з індексом навантаження більш як 121:-шина (шина, камера) 12.00R24- 20PR TR691 160/157F (індекс навантаження 160/157, індекс швидкості F, посадочний діаметр - 24) - 180 компл За ціною 2,644 дол. США за кг, на умовах поставки FOB QINGDAO.» Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альфатех» 02.05.2024 року було подано до Львівської митниці електронну митну декларацію №24UA209190009647U2.

До даної митної декларації, як вбачається із інформації, що міститься в гр. 44 МД, уповноваженою особою Позивача до митного оформлення були подані наступні документи:

- пакувальний лист № 12242000562-1 від 22.02.2024;

- рахунок-фактура (інвойс) № 12242000562-1 від 22.02.2024;

- коносамент № 236481406 від 27.02.2024;

- коносамент № UTRUST24020666 від 27.02.2024;

- автотранспортна накладна № 3341 від 29.04.2024;

- декларація про походження товару № 12242000562-1 від 22.02.2024;

- некласифікований комерційний документ - специфікація № 2/7 від 22.02.2024;

- банківський платіжний документ, що стосується товару № 156 від 29.01.2024;

- банківський платіжний документ, що стосується товару № 160 від 22.02.2024;

- банківський платіжний документ, що стосується товару № 161 від 07.03.2024;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця

договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 1654 від 22.04.2024;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця

договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 1736 від 29.04.2024;

- документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 22.04/24-15 від 22.04.2024;

- документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 22.04/24-16 від 29.04.2024;

- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) - специфікація № 8 від

25.01.2024;

- зовнішньоекономічний договір ( контракт) купівлі продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких ( зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів TRI -0307 від 03.07.2023;

- договір про надання послуг митного брокера № 0101/23 від 01.01.2023;

- договір (контракт) про перевезення № 16018-159 від 21.12.2017;

- інші некласифіковані документи - Комерційна пропозиція №0562-1 від 25.01.2024;

- перепустка № 74317 від 01.05.2024;

- копія митної декларації країни відправлення № 420420240000048113 від 22.02.2024.

Під час проведення контролю правильності визначення митної вартості товарів було вивчено документи подані декларантом для здійснення митного оформлення, та встановлено, що вони містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари митницею було направлено повідомлення відповідно до якого Позивачу слід було надати за наявності додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У відповідь на дане повідомлення Позивачем було надано Автотранспортну накладну CMR №3341 від 29.04.2024 (була подана до митного оформлення).

За наявності зазначеної відповіді та відповідно до приписів ч. 6ст. 54 МК Українивідповідач прийняв рішення про відмову у митному оформленні товарів за митною вартістю, заявленою декларантом. Так, відповідач виніс рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/000233/2 від 03.05.2024 р., яке обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів, а саме:

-п. 7 контракту №TRI0307 від 03.07.2023 (далі контракт), вказано, що оплата за товар здійснюється на умовах, що вказані в специфікаціях, що, відповідно до п. 1 контракту є невід`ємною частиною контракту. У п. 13 вказано, що контракт укладено англійською та московською мовами. Однак, фактично в контракті наявні англійський та український текст. Проте, специфікація №8 від 25.01.2024 до контракту складені лише українською мовою.

- За поданими платіжними документами №№156, 160, 161 неможливо відслідкувати оплату оцінюваної партії товару, оскільки вони не відображають повної картини розрахунків з контрагентом за контрактом, а специфікації №1, 3 і 6 до митного оформлення не подавалися.

- Експортна декларація №420420240000048113 від 22.02.2024 у графі "порт призначення" містить запис "UKR", проте товар відправлявся у порт Ґданська (Польща).

- Відповідно до договору на транспортно-експедиторське обслуговування №16018-159 від 21.12.2017 (далі договір ТЕО), Експедитор організовує перевезення на підставі Заявки, яка є невід`ємною частиною Договору. Заявка до митного оформлення не подавалась. З урахуванням того, що у заявці вказується форма і сума оплати, до митного оформлення не подано частину договору на перевезення, яка визначає вартість послуг.

-Відповідно до договору на транспортно-експедиторське обслуговування №16018- 159 від 21.12.2017 (далі договір ТЕО), Експедитор організовує перевезення на підставі Заявки, яка є невід`ємною частиною Договору. Заявка до митного оформлення не подавалась. З урахуванням того що у заявці вказується форма і сума оплати, до митного оформлення не подано частину договору на перевезення, яка визначає вартість послуг.

- Рахунок №1649 від 22.04.2024, містить пункт витрат "винагорода експедитора на території України - 3315,66 грн". Проте, як випливає з самого документу, надані послуги стосуються перевезення також транспортно-експедиторського обслуговування за межами України. Плата за відповідну послугу в поданих документах відсутня та не була врахована під час розрахунку митної вартості.

Джерелом інформації для коригування митної вартості товарів слугувала МД від 16.02.2024р. №24UA500020001328U6, де митна вартість товару "шини та покришки пневматичні гумові нові для автобусів і вантажних автомобілів торгової марки Triangle" становить 3,02 дол. США за кг. Коригування на умови поставки, комерційні рівні та розмір партії не здійснювалося.

Сума донарахованих митних платежів по оскаржуваному рішенню про коригування митної вартості 78 818,31 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернуся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 382 Господарського кодексу України, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Відповідно до ч. 2ст. 382 Господарського кодексу Україниформа і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України Про міжнародне приватне право та іншими законами.

Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність від 16 квітня 1991 року №959-XII передбачено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Порядок та методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановленірозділом III Митного кодексу України(надалі -МК України) і базуються на положеннях Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.

Відповідно до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі за митними органами зберігається право перевіряти інформацію імпортерів щодо визначення митної вартості з точки зору її повноти і прав (стаття 17 та додаток III, параграф 6 Угоди).

Згідно з статтею VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару або вартості аналогічного товару.

Відповідно до ч. 1ст. 49 Митного кодексу Українимитною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як передбачено ч.1ст.50 Митного кодексу Українивідомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 51 Митного кодексу Українимитна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цьогоКодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно доглави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2ст.52 Митного кодексу Українизаявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленомурозділом VIII цього Кодексута цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч.1ст.53 Митного кодексу Україниу випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч.2ст.53 Митного кодексу Українимістить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостійстатті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами ч.3ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положеньМитного кодексу Українив редакції від 13 березня 2012 року .

З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 Митного кодексу Українипередбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3ст.54 Митного кодексу Україниза результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положеньстатті 55 цього Кодексу.

Згідно з ч.6ст.54 Митного кодексу Українимитний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертійстатті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним углаві 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.1ст.55 Митного кодексу Українирішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостоюстатті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч. 1ст. 57 Митного кодексу Українивизначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч.2-8ст.57 Митного кодексу Україниосновним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цьогоКодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей59і60цьогоКодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей59і60цьогоКодексуза основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно достатті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно достатті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановленихстаттею 64 цього Кодексу.

Частиною 7ст. 54 Митного кодексу Українипередбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Як вже зазначалося судом, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за електронними митними деклараціями, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності: декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару всіх складових митної вартості, необхідних при її обчисленні. Відповідач посилається те, що відповідно до п. 7 контракту №TRI0307 від 03.07.2023, вказано, що оплата за товар здійснюється на умовах, що вказані в специфікаціях, що, відповідно до п. 1 контракту є невід`ємною частиною контракту. У п. 13 вказано, що контракт укладено англійською та московською мовами. Однак, фактично в контракті наявні англійський та український текст. Проте, специфікація №8 від 25.01.2024 до контракту складені лише українською мовою.

Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд вказує, що Мова зовнішньоекономічного контракту не впливає на його чинність; сторони вільні у виборі мови контракту.

Згідно вимог ч.2ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.

За вказаних обставин суд відхиляє дані доводи відповідача.

Щодо доводів відповідача: за поданими платіжними документами №№156,160,161 неможливо відслідкувати оплату оцінюваної партії товару, оскільки вони не відображають повної картини розрахунків з контрагентом за контрактом, а специфікації №1, 3 і 6 до митного оформлення не подавались, то суд зазначає, наступне.

Згідно п. 10 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положеньМитного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, інвойс, засвідчений підписом та скріплений печаткою, що відмінні від тих, які стоять під відповідним зовнішньоекономічним договором, є допустимим засобом доказування митної вартості, допоки орган доходів і зборів не доведе, що такий інвойс отримано з порушенням закону.

Декларантом до митного органу надано інвойс, у якому вказано вартість товару, що повністю відповідає вартості товару, яка вказана у митній декларації.

Згідно п. 7 та п. 9висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положеньМитного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж (у разі коли відповідно до умов відповідних зовнішньоекономічних договорів такий авансовий платіж мав здійснюватися лише після отримання декларантом рахунку-фактури, інвойсу), не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару. Ситуація, коли сума коштів, зазначена у платіжному дорученні з оплати за оцінюваний товар, не відповідає ціні цього товару, зазначеній в інших документах, доданих до вантажної митної декларації, не є підставою для твердження про розбіжність у документах, а тому для сумнівів у правильності визначення митної вартості.

Однак судом під час розгляду справи встановлено, що митна вартість партії товару підтверджується інвойсом, у якому сторони погодили вартість товару, який є належним та допустимим доказом митної вартості товару.

Неналежним чином оформлення платіжних документів не впливають на визначення митної вартості товару.

За вказаних обставин, суд відхиляє даний довод відповідача.

Стосовно доводу відповідача про те, експортна декларація у графі "порт призначення" містить запис "UKR", проте товар відправлявся у порт Ґданська (Польща).

Суд зазначає, що митна декларація країни відправлення відповідно до вимогст. 53 МК Українине є документом, який підтверджує митну вартість товару.

Наявність саме технічної помилки у документі та зміст помилково відсутньої інформації орган доходів і зборів може встановити за допомогою решти інформації, що міститься у цьому ж документі, або інформації з інших документів, пов`язаних із цим документом. Наявність технічної помилки у документі не є підставою для висновку про недостовірність усієї інформації, що у ньому міститься.

За вказаних обставин суд відхиляє даний довод відповідача.

Стосовно всіх доводів відповідача, які стосуються транспортних витрат на доставкутовару до кордону України, то суд зазначає наступне.

Згідно пункту 14 висновків Узагальнення практики застосування адміністративними судами положеньМитного кодексу Українив редакції від 13 березня 2012 року якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами.Митний кодекс Українине визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом напідтвердження витрат на перевезення товарів.

У матеріалах справи містяться рахунки на оплату, а також дві довідки про транспортні витрати, що видані ТОВ «Хіллдом Логістікс», які визначають витрати понесені позивачем до кордону України, яка є належним та допустимим доказом понесених витрат на транспортування товару до кордону України

За вказаних обставин суд відхиляє даний довод відповідача.

Посилання митного органу в обґрунтування підстав для витребування додаткових документів та наявності розбіжностей у поданих документах на те, що згідно договору на транспортно-експедиторське обслуговування №16018- 159 від 21.12.2017, Експедитор організовує перевезення на підставі Заявки, яка є невід`ємною частиною Договору, однак заявки декларантом не надано, суд вважає цілком безпідставними, оскільки такі зауваження не говорять про розбіжності у документах, наданих на підтвердження заявленої митної вартості.

Митний орган, здійснюючи контроль правильності визначення митної вартості, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. При цьому відповідачем не зазначено, яким чином вказана обставина, як не надання заявки, впливає на митну вартість товару.

Одночасно суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована устатті 58 МК Українив якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

Суд зазначає, що тягар доведення неправильності заявленої митноївартості лежить на органі доходів і зборів.

Відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими засобами доказування неправильності заявленої митної вартості товару. Доводи відповідача ґрунтуються лише на припущенням, які не підтвердженні жодними доказами.

У зв`язку з чим судом встановлено, що відомості надані позивач стосовно митної вартості товарів є об`єктивними, піддаються обчисленню та підтверджуються документально.

Наведені зауваження, що викладені відповідачем у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Документи, на які посилається відповідач (сертифікат дилера) не є документами, які підтверджують митну вартість товарів, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 53 Митного кодексу України.

Отже, у ході судового розгляду справи суд доходить висновку, що відповідач не спростував контрактну ціну товару, а також не підтвердив об`єктивну неможливість на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за ціною договору. Додаткових переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не надано, a інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

Таким чином подані декларантом документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товару за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої п`ятої статті 58 Митного кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

Уч.2ст. 53 МК Українине передбачено надання декларантом на підтвердження митної вартості документів, які зазначаються сторонами у зовнішньоекономічній угоді.

Таким чином, зазначення відповідачем в оскаржуваному рішенні, як підстави для його прийняття: ненадання документів передбачених Контрактом, суперечить положеннямчинного законодавства України.

У зв`язку з наведеним, суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки.

Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари.

Таким чином, суд робить висновок про те, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбаченіст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положеньМитного кодексу Українив редакції від 13 березня 2012 року, у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб`єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).

Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6ст. 54 Митного кодексу Українивстановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 3ст. 53 Митного кодексу Україниу разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.

На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Проте, відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення цих складових.

Крім того, як встановлено судом, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач вказав про те, що визначена ним митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товару митне оформлення яких вже здійснено, визначений відповідно до раніше визнаної (визначеної) митної вартості товарів, зокрема Джерелом інформації для коригування митної вартості товарів слугувала МД від 16.02.2024р. №24UA500020001328U6, де митна вартість товару "шини та покришки пневматичні гумові нові для автобусів і вантажних автомобілів торгової марки Triangle" становить 3,02 дол. США за кг. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось. При цьому, відповідач не зазначив, яким саме за якісними характеристиками (подібним чи аналогічним) є товар, митне оформлення якого вже здійснене.

Суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення невизначеного товару не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, і не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до ч. 1ст. 6 Господарського кодексу Українизагальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно з положеннями ст. ст.179,189,190 Господарського кодексу Українипри укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Так, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 3ст. 318 Митного кодексу Українимитний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно ізЗаконом України від 15.02.2011 №3018-VIПро внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними уст.8 Митного кодексу Українипринципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. У поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Суд бере до уваги те, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів жодним чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не є достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.

За таких обставин, рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/000233/2 від 03.05.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно дост. 2 Кодексу адміністративного судочинства Українизавданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положеньст. 9 Конституції Українита ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положеньЄвропейської конвенції з прав людинита її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених уконституціїчи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно з ч. 5ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх рішень. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 2422,40 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст.139,242-246,250,262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Альфатех» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці №UA209000/2024/000233/2 від 03.05.2024 р. про коригування митної вартості товарів за ВМД 24UA209190009647U2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (79000, Львівська обл., м.Львів, вул. Костюшка, буд.1, код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Альфатех» (код ЄДРПОУ 37383046, адреса: вул. Василя Сухомлинського, буд. 48Б, смт. Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52001) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук