Рішення
від 04.09.2024 по справі 757/56461/23-ц
ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/56461/23-ц

Пр. № 2-4778/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Тека-Груп Фаундеішн (Teka-Group Foundation)про захист честі, гідності та ділової репутації, спростовування інформації,-

В С Т А Н О В И В :

06.12.2023 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Тека-Груп Фаундеішн (Teka-Group Foundation) про захист честі, гідності та ділової репутації, спростовування інформації, яку передано судді Ільєвій Т.Г. 08.12.2023, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

08.12.2023 ухвалою суду було залишено позовну заяву без руху.

24.01.2024 представником позивача були виправлені недоліки.

Так, згідно вимог позову позивач просить суд:

Визнати недостовірними та такими, що не відповідають дійсності, принижують честь і гідність, ділову репутацію ОСОБА_2 , відомості, поширені Відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_4 року о 1:36 в інтернет мережі на сайті новин https://antikor.com.ua/ за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 у статті « ОСОБА_3 - нелегка доля «блатного» прокурора» наступного змісту:

«В Україні нелегкі часи, а тим часом колишній «прокурор зі зв`язками» продовжує набивати собі кишені. Чим він тільки не займається! Але про все по порядку, пише ОСОБА_4 у своєму огляді для [гучних справ] . Глава 1. ОСОБА_3 та «легальний прокурорський віджим»

На початку своєї кар`єри ОСОБА_5 чим тільки не займався, але тут настав час, коли він почав працювати в ГПУ. Апетити зростали і настав час заробляти «по-великому». Ось ОСОБА_6 і вирішив зайнятися рейдерством, але не простим, а під дахом ГПУ.

Як писало одне шановне видання , ОСОБА_3 з`явився на переговори з боку рейдерів та запропонував врегулювати ситуацію. Все б нічого й таке буває, тільки на той момент ОСОБА_5 був помічником Генпрокурора . Наведемо частину цього тексту для повноти картини:

« Рейдерська схема стає ще більш огидною, коли за справу беруться «правоохоронні органи». У середині грудня 2015 року до наглядової ради «ОСОБА_10» завітав такий собі ОСОБА_9 , який відрекомендувався як представник інтересів одного із заступників Генеральної Прокуратури України. За матеріальне винагороду він пообіцяв повернути нерухомість, якою незаконно заволодів «Фідобанк». У процесі цієї оборудки ОСОБА_9 долучив до судового процесу юридичну компанію «Правовєст», яку відрекомендував, як таку, яка обслуговує інтереси вищезазначеного заступника генерального прокурора. Через деяку годину, майно дійсно повернулося законному власнику, тобто компанії ОСОБА_10 .

Але шансів на справедливий кінець не виявилося. Апетити «прокурорських рішал» розгорілися і зросли, від обумовленої раніше благодарності, до 15%, а пізніше і до 50% акцій підприємства. Опиратися шаленому тиску, з боку недавніх благодійників не було змоги. Адже, незважаючи на загрозу на адресу сина одного з акціонерів, проти ОСОБА_10 ще була здійснена атака з боку податкової міліції, діями якої удало диригував працівник прокуратури Київської області ОСОБА_11 .

Саме за сприяння цього прокурорського діяча, який на той час обіймав посаду начальника відділу нагляду за дотриманням законів органами податкової міліції навалі біля обыску, допиту та побиття працівників підприємства.

Коли акціонери ОСОБА_10 погодилися на переговори з цього приводу, на зустріч до них був делегований ОСОБА_3 , який, як згодом виявилося, раніше був помічником першого заступника Генерального прокурора Миколи Герасимюка.

«….За розлідуванням журналістів, ОСОБА_3 був помічником першого заступника Генерального прокурора ОСОБА_12 ….»

Розуміючи невідворотність складної ситуації, акціонери ОСОБА_10 змушені були відступити і прийняти ультиматум «високих» прокурорів.

На генеральну зустріч приїхав сам ОСОБА_13 і потиснувши руки акціонерам, запевнивши їх, що тепер всі неприємності у них позаду, оскільки він бере на себе зобов`язання із захисту вже спільного майна від зазіхань третіх сторін, особливо Фідобанку і ОСОБА_14 . Між сторонами була підписана понятійна угода, згідно з якою ОСОБА_13 , через своїх довірених осіб, на яких акціонери ОСОБА_10 відступили свої акції, справді брав на собі зобов`язання із захисту спільного майна. Та дочекатися виконання цих зобов`язань власникам ОСОБА_10 не судилося. Адже ОСОБА_15 , який тепер вийшов з тіні, і був представлений ОСОБА_13 , як його юрист, відверто зливав усі судові справи, щодо суперечки між ОСОБА_10 з одного боку та ОСОБА_16 і ОСОБА_17 з іншої. До того ж новоспечені партнери вивели все майно на офшорні компанії, контроль над якими через недбалість під впливом ейфорії пізніше все ж таки втратили.

Усвідомлюючи масштаби розмаху, хочеться сказати лише одне - гарний апетит у вас ОСОБА_3 !

Глава 2: ОСОБА_5 і кохання в авто

Який прокурор чи його помічники не люблять розкішних автомобілів? В Україні всі люблять добрі автомобілі, особливо прокурори. Ось і ОСОБА_5 не виняток. На роботу ОСОБА_6 приїжджав лише на автомобілях класу «люкс», а як інакше, він же ПРОКУРОР. Навіть у сюжет каналу НОМЕР_1 встиг потрапити, щоправда, не відповів на запитання журналіста, звідки такий автомобіль і злякано забіг у будівлю. Для ясності ось відео:

На той час дуже багато ЗМІ написало про прокурорський автопарк , але скандал затих, всі зам`яли. Нічого нового. І цього разу ОСОБА_5 викрутився, де зміг почистити репутацію - прибрав, де ні - забив сміттям зі своїм ім`ям. Але рукописи не горять, а за часів інтернету все видалити під нуль не можна.

Глава 3: ОСОБА_5 - земельні аукціони - махінації

Працюючи у ГПУ ОСОБА_5 вирішив не лише грішми брати, а й земельних ділянок трохи здобути. Як писали тоді ЗМІ, ОСОБА_5 брав участь у земельних аукціонах від Фонду Гарантування Вкладів і чомусь вигравав, і не просто отримував ділянку, а за дуже низькою вартістю. Коли журналісти почали проводити розслідування, виявилось, що вартість була занижена у 27 разів. І хто б міг подумати, та й тут ОСОБА_3 свою руку приклав. Нижче наведемо частину розслідування:

«Згідно з реєстром Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку, активами венчурного фонду "Коннект" розпоряджається ТОВ "Компанія з управління активами „ОТП Капітал". Через ЗАТ "ОТП ФАНД МЕНЕДЖМЕНТ" та "ОТП Банк" компанія належить транснаціональному фінансовому конгломерату OTP Group - найбільшому гравцю на фінансовому ринку у Центральній та Східній Європі зі штаб-квартирою у Будапешті.

Щодо низки фізичних осіб, які безпосередньо вигравали земельні аукціони або забезпечували "масовку" на торгах, то можна, наприклад, згадати деяких ОСОБА_18 та ОСОБА_19 ».

І тут ОСОБА_5 викрутився, знову довелося чистити медіа простір від цього скандалу, рятуючи і так зіпсовану репутацію.

Глава 4: ОСОБА_3 та наркодолари ОСОБА_20

Працюючи у ГПУ справи у ОСОБА_5 йшли добре. То в одній темі візьме участь, то в іншій і всі вони були грошові, але хотілося більшого. Одного разу ОСОБА_21 познайомився з наркоторговцем ОСОБА_22 - ОСОБА_23 .

ОСОБА_24 запропонував добре заробити і неодноразово. Він здав усіх своїх співробітників та партнерів з наркобізнесу ОСОБА_5 , той отримав за це не лише подяку від начальства, а й бонус у вигляді частки у наркобізнесі. А сам ОСОБА_24 залишився на свободі.

За наявною інформацією у 2019 році ОСОБА_24 перебував у міжнародному розшуку по лінії Інтерполу, про що ОСОБА_21 не міг не знати.

Схема вийшла просто ідеальна: ОСОБА_24 з підробленими документами (отриманими за допомогою впливового ОСОБА_5 ) розгулює на волі і продовжує наркобізнес в Україні, а ОСОБА_5 має частку, закриваючи різні питання, що виникають.

За інформацією у ЗМІ у 2020 році під стінами ГПУ проходив мітинг щодо цієї ситуації, але як і раніше ніхто покараний не був. Ось тут став явно видно зв`язок ОСОБА_24 і ОСОБА_5 . Активісти на банерах прямо вказали на зв`язок між цими діячами:

Але вже далекого 2020 року все вщухло і продовжило працювати.

Все змінилося лише зараз. ОСОБА_24 затримали, анулювавши всі його документи, помістивши його у Волинський центр тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. На цей раз ОСОБА_24 - ОСОБА_26 - ОСОБА_27 навіть високі покровителі не змогли допомогти.

Висновок

Довга історія кар`єри ОСОБА_5 , мабуть, добігає кінця. Як би не намагався ОСОБА_25 приховати всі свої злочини - не виходить. Та й час уже не те, та й люди змінилися у необхідних органах. Не виходить так оперативно закривати незручні питання.

Чи зможе ОСОБА_2 урятувати свого наркопартнера ОСОБА_20 від екстрадиції на батьківщину чи ні і чи понесе ОСОБА_5 справедливого покарання за скоєні злочини, що накопичилися за багато років.»

3. Зобов`язати компанію Тека-Груп Фаундеішн (Teka-Group Foundation) 0835 Республіка Панама, Панама, 50th street Global Bank Tower спростувати недостовірну інформацію, поширену ними ІНФОРМАЦІЯ_4 року о 1:36 в інтернет мережі на сайті новин https://antikor.com.ua/ за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 у статті « ОСОБА_3 - нелегка доля «блатного» прокурора» у такий же спосіб, у який вона була поширена, а саме шляхом розміщення в мережі інтернет на сайті https://antikor.com.ua за власний рахунок повного тексту рішення суду по даній справі під заголовком «Спростування» наступного змісту:

«СПРОСТУВАННЯ»

Шановні читачі!

Власник веб-сайту https://antikor.com.ua ПОВНІСТЮ СПРОСТОВУЄ НЕДОСТОВІРНУ ІНФОРМАЦІЮ ПРО ОСОБА_2 розміщену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 1:36 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 із заголовком " ОСОБА_3 - нелегка доля «блатного» прокурора» як таку, що є недостовірною.

4 Стягнути з Тека-Груп Фаундеішн (Teka-Group Foundation) 0835 Республіка Панама, Панама, 50th street Global Bank Tower на користь ОСОБА_2 , номер картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 1073,90 грн судового збору.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що поширена інформація є недостовірною та неправдивою, яка негативно впливає на його ділову репутацію, честь та гідність, що послугувало підставою для звернення до суду з даним позовом з метою захисту прав та інтересів.

Ухвалою судді від 25.01.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

28.05.2024 до суду надійшла заява представника позивача про закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду.

28.05.2024 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Тека-Груп Фаундеішн про захист честі, гідності та ділової репутації, спростовування інформації, та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду на 15 липня 2024 року о 13 год. 45 хв.

15.07.2024 ухвалою суду розгляд справи відкладено на 04.09.2024.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

В судове засідання відповідач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся , шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення про судове засідання на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Слід зазначити, що відповідача було повідомлено про даний спір шляхом надсилання кореспонденції на адресу Компанії у Панамі, яка вказана у довідці ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 18.10.2023 №242/2023-Д.

Окрім цього, відповідачем не було подано жодних документів на спростування доводів позивача.

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зазначених у рішенні у справі «Вячеслав Корчагін проти Росії» № 12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи, про що зазначено у позовній заяві.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі заочного рішення та задоволення позовних вимог.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 200 ЦК України, інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 4 Закону України «Про інформацію» встановлено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Згідно з приписами статті 5 Закону України «Про інформацію», кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом.

Згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про інформацію», ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до частини другої статті 200 ЦК України, суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Згідно зі статтею 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до статті 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

За змістом частини першої статті 201 ЦК України, ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Отже, фізична особа має право на спростування недостовірної інформації відповідно до частини першої статті 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до частини першої статті 299 ЦК України.

Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями фізичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Суд зазначає, що предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [далі- Конвенція] (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Суд зазначає, що невід`ємними ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

У пункті 45 рішення ЄСПЛ у справі «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України» від 02.06.2016 зазначено, що суд у своїй практиці розрізняє твердження щодо фактів та оціночні судження. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночних суджень неможливо виконати і вона порушує свободу вираження поглядів як таку, що є фундаментальною частиною права, що охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії», пункт 46). Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції», п. 55). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення у справі «Бразільє проти Франції», заява № 71343/01, п. 37, від 11 квітня 2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення «Патурель проти Франції», заява № 54968/00, пункт 37, від 22 грудня 2005 року).

Верховний Суд неодноразово та послідовно викладав правову позицію щодо юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист, зокрема ділової репутації, а також про спростування недостовірної інформації.

Згідно з пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 №1, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб;

- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи;

- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до пунктів 9, 12 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

За змістом ст. ст. 94, 277 ЦК України, ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожному, в тому числі юридичній особі, гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

За змістом зазначеного законодавства кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, у тому числі право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.

Однак, свобода слова - це не свобода від наслідків, які можуть настати, якщо особа навмисно намагаєтеся завдати шкоди іншій людині.

Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року на інтернет-сайті Національного антикорупційного порталу «АНТИКОР» розміщено статтю автора ОСОБА_4 під заголовком « ОСОБА_3 - нелегка доля «блатного» прокурора.

Позивач вказує, що у статті поширена недостовірна інформація, а саме про те, що шляхом викладення недостовірної інформації, видання вимислів за факти, безпідставних звинувачень, образливих висловлювань на адресу ОСОБА_2 , автор статті намагався донести до широкого кола читачів, що Позивач, використовуючи злочинні схеми, покриваючи осіб невідомих йому осіб, вчиняючи злочини, нібито користуючись свої становищем, отримував матеріальну вигоду.

Позивач вказує, що встановити особисті дані автора статті, які необхідні для пред`явлення до нього позову, виявилося неможливим.

Таким чином, належним відповідачем у справі є саме власник веб-сайта.

Відповідно до довідки з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення від 18.10.2023 року №242/2023-Д, що видана ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» власником веб-сайту: antikor.com.ua є реєстрант доменного імені antikor.com.ua - компанія Teka-Group Foundation.

В підтвердження поширення спірної інформації Позивачем було подано роздруківку з офіційно сайту Національного антикорупційного порталу «АНТИКОР» https://antikor.com.ua та надано відповідне посилання на оспорювану статтю.

Позивачем також надано докази про те, що поширена інформація стосується саме його, оскільки у статті зазначено його ідентифікуючі ознаки, а саме власне ім`я, займані ним посади та розміщений фотознімок.

Стосовно недостовірності поширеної інформації, то слід зазначити таке.

Поширена у мережі Інтернет на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 інформація не є оціночним судженням, а є фактичними твердженнями про ті чи інші події, оскільки через такі твердження складається негативна думка спільноти про заявника, як про особу, та його ділову репутацію.

Так, у наведеній інформації, що поширена у мережі Інтернет на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 , містяться висловлювання щодо заявника, що створює негативні обговорення в мережі Інтернет про особу заявника та його трудову діяльність, що виключають навіть натяки на висвітлення автором статті власних оціночних суджень чи вираження суб`єктивної думки і поглядів про ті чи інші обставини.

Автор статті у стверджувальній формі зазначає, що Позивач представляв інтереси рейдерів, пропонував неправомірним шляхом врегульовувати питання, неправомірно набував майно у власність, сприяв підробці документів, а сам: « ОСОБА_3 з`явився на переговори з боку рейдерів та запропонував врегулювати ситуацію. Все б нічого й таке буває, тільки на той момент ОСОБА_5 був помічником Генпрокурора.» «Працюючи у ГПУ ОСОБА_5 вирішив не лише грішми брати, а й земельних ділянок трохи здобути. Як писали тоді ЗМІ, ОСОБА_5 брав участь у земельних аукціонах від Фонду Гарантування Вкладів і чомусь вигравав, і не просто отримував ділянку, а за дуже низькою вартістю. Коли журналісти почали проводити розслідування, виявилось, що вартість була занижена у 27 разів. І хто б міг подумати, та й тут ОСОБА_3 свою руку приклав. Нижче наведемо частину розслідування: «Згідно з реєстром Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку, активами венчурного фонду "Коннект" розпоряджається ТОВ "Компанія з управління активами „ОТП Капітал". Через ЗАТ "ОТП ФАНД МЕНЕДЖМЕНТ" та "ОТП Банк" компанія належить транснаціональному фінансовому конгломерату OTP Group - найбільшому гравцю на фінансовому ринку у Центральній та Східній Європі зі штаб-квартирою у Будапешті. Щодо низки фізичних осіб, які безпосередньо вигравали земельні аукціони або забезпечували "масовку" на торгах, то можна, наприклад, згадати деяких ОСОБА_18 та ОСОБА_19 ». І тут ОСОБА_5 викрутився, знову довелося чистити медіа простір від цього скандалу, рятуючи і так зіпсовану репутацію» Працюючи у ГПУ справи у ОСОБА_5 йшли добре. То в одній темі візьме участь, то в іншій і всі вони були грошові, але хотілося більшого. Одного разу ОСОБА_21 познайомився з наркоторговцем ОСОБА_22 - ОСОБА_23 .

ОСОБА_24 запропонував добре заробити і неодноразово. Він здав усіх своїх співробітників та партнерів з наркобізнесу ОСОБА_5 , той отримав за це не лише подяку від начальства, а й бонус у вигляді частки у наркобізнесі. А сам ОСОБА_24 залишився на свободі» «Схема вийшла просто ідеальна: ОСОБА_24 з підробленими документами (отриманими за допомогою впливового ОСОБА_5 ) розгулює на волі і продовжує наркобізнес в Україні, а ОСОБА_5 має частку, закриваючи різні питання, що виникають… Довга історія кар`єри ОСОБА_5 , мабуть, добігає кінця. Як би не намагався ОСОБА_25 приховати всі свої злочини - не виходить. Та й час уже не те, та й люди змінилися у необхідних органах. Не виходить так оперативно закривати незручні питання. Чи зможе ОСОБА_2 урятувати свого наркопартнера ОСОБА_20 від екстрадиції на батьківщину чи ні і чи понесе ОСОБА_5 справедливого покарання за скоєні злочини, що накопичилися за багато років».

Слід зазначити, що на теперішній час, відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ВР-001444600 від 13.09.2023 Позивач до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Відносно особи Позивача не існує жодного Вироку щодо притягнення його до кримінальної відповідальності за злочини, про які зазначає автор статті.

При цьому, будь-які дані, докази, які їх підтверджують, та які б доводили викладені на інтернет-сторінці факти щодо злочинної діяльності заявника, в самій статті не зазначені, натомість заявником подані належні докази на спростування поширеної у вказаній статті інформації.

КЦС ВС у своїй постанові від 07.08.2024 №200/7011/15-ц зазначав, що у випадку, коли щодо особи публічно висловлено заяву, яка містить пряме або опосередковане звинувачення у вчиненні злочину, що не підтверджено перевіреними фактами, це тягне за собою порушення статті 8 Конвенції.

На думку суду, вказана інформація та її поширення порушує особисті немайнові права заявника, а також створює негативну думку про нього, тобто завдає шкоди його особистим немайновим благам.

Проаналізувавши в сукупності всі обставини справи, суд дійшов висновку, що інформація стосовно заявника не відповідає дійсності, не підкріплена жодними доказами чи конкретними фактичними даними, інформація знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет та стосується ділової репутації заявника, викладена у стверджувальній формі, а тому псує ділову репутацію заявника та формує негативну соціальну оцінку зі сторони суспільства.

Під негативною інформацією, можна вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, норм чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити у повному обсязі.

За приписами статті 141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 77-83, 89, 95, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до Тека-Груп Фаундеішн (Teka-Group Foundation) про захист честі, гідності та ділової репутації, спростовування інформації - задовольнити.