Постанова

від 17.09.2024 по справі 916/4989/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/4989/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді С.І. Колоколова,

суддів: Я.Ф. Савицького, Н.С. Богацької,

секретар судового засідання: Р.О. Кратковський,

за участю представників:

від позивача: С.В. Чабан;

від відповідача-1: С.І. Приймачук;

від відповідача-2: В.Я. Іванчук;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2 не з`явився;

від третьої особи-3: не з`явився;

від третьої особи-4: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "БАНК ВОСТОК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "УКРФІНАНС ГРУП"

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024, повний текст складено та підписано 07.06.2024

у справі №916/4989/23

за позовом Фізичної особи-підприємця Орлової Людмили Борисівни

до відповідачів:

1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "УКРФІНАНС ГРУП";

2)Публічного акціонерного товариства "БАНК ВОСТОК",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1) ОСОБА_1 ;

2) ОСОБА_2 ;

3) ОСОБА_3 ;

4)Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕСПРОФІБУД",

про визнання недійсним договору та акту,

головуючий суддя суду першої інстанції: Волков Р.В.

місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець Орлова Людмила Борисівна звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» та Публічного акціонерного товариства «БАНК ВОСТОК», в якому просила визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 22.05.2019, укладеного між ПАТ «Банк Восток» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП», посвідчений приватним нотаріусом Фроловою Р.В., реєстр.№ 903, та акт прийому-передачі від 22.05.2019 року.

В обґрунтування позову позивач посилається на визнання рішенням Київського районного суду міста Одеси від 21.12.2018 у справі №520/3675/18 недійсним договору іпотеки, укладеного між іпотекодержателем АТ «Банк Восток» та іпотекодавцем ОСОБА_4 , посвідченого 15.03.2018 року приватним нотаріусом Гашовою В.В., реєстр.№153.

Позивач зазначив, що за спірним договором про відступлення прав вимоги відповідач-2 відступив на користь відповідача-1 право вимоги за договором іпотеки, який був визнаний недійсним, що, на переконання позивача, породжує правову суперечку та може призвести до позбавлення її власності - житлового будинку загальною площею 430,7 кв.м. та земельної ділянки площею 0,1311 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 позов Фізичної особи-підприємця Орлової Людмили Борисівни задоволено частково. Визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 22.05.2019 між ПАТ «Банк Восток» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП», посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Фроловою Р.В., реєстр.№ 903. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "УКРФІНАНС ГРУП" та Публічного акціонерного товариства "БАНК ВОСТОК" на користь Фізичної особи-підприємця Орлової Людмили Борисівни витрати зі сплати судового збору.

Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2018 року по справі № 520/3675/18 задоволено позов ОСОБА_1 та вирішено, зокрема, визнати недійсним договір іпотеки від 15 березня 2018 року №153, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «Банк Восток», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою Вікторією Валентинівною щодо передачі в іпотеку житлового будинку загальною площею 430,7 кв.м. та земельної ділянки розміром 0,1311 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане рішення набрало законної сили 24.07.2019, а факти, встановлені у рішенні мають преюдиціальне значення, оскільки пов`язані зі справою, що розглядається.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір іпотеки від 15.03.2018 визнано недійсним з моменту його вчинення, тобто з моменту вчинення даний правочин не створив юридичних наслідків для сторін, в тому числі для відповідача-2, а тому останній не міг передати відповідачу-1, як новому іпотекодержателю, право вимоги за недійсним договором іпотеки, зважаючи на відсутність даного права у ПАТ «БАНК ВОСТОК».

Крім цього, судом зазначено, що позов у даній справі фактично направлений на захист позивачем права власності на нерухоме майно, набуте за Актом прийому-передачі нерухомого майна від 14.04.2023. Так, вказаний правочин не визнавався судом недійсним, а отже, є правомірним. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним акту прийому-передачі від 22.05.2019 Господарський суд Одеської області встановив, що спірний акт прийому-передачі від 22.05.2019 є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі документів за спірним договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки, тому він не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а відтак, не може бути визнаний недійсним з наведених позивачем підстав. За таких обставин, заявляючи позовну вимогу про визнання недійсним акту прийому-передачі, позивач обрала неналежний спосіб захисту прав та інтересів, у зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.

Враховуючи наведені вище обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "УКРФІНАНС ГРУП" звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 у справі №916/4989/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що спір у даній справі не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства і відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України провадження у справі повинно бути закрите, оскільки суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи. Використання позивачкою на дату розгляду справи житлового будинку з метою здійснення підприємницької діяльності, а саме, здача приміщень в оренду, не може бути підставою для віднесення спору до юрисдикції господарського суду, так як право позивачки на здійснення нею незабороненої законом підприємницької діяльності ніким із відповідачів не оспорюється, предметом позову є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором позики, стороною якого позивачка не була, а ні як ФОП, а ні як фізична особа.

Апелянт вважає, що мотиви суду визначення підсудності справи господарським судам є безпідставними, незаконними, оскільки з договорів оренди, які надано позивачем на підтвердження обставин зайняття підприємницькою діяльністю, вбачається, що вони були укладені на початку 2024 року. Проте позивач звернувся до суду з цим позовом ще у листопаді 2023 року. Отже, станом на час звернення позивача до суду, зазначених договорів оренди не існувало. Спір у справі виник з приводу визнання недійсним договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, а не з приводу поданих позивачем договорів оренди.

Апелянт зауважує, що з обставин справи вбачається, що Орлова Л.Б. набула право власності на нерухоме майно 14 квітня 2023, а тому станом на 22 травня 2019 у позивачки не було жодних прав на нерухоме майно та не було жодного законного інтересу щодо цього майна. Таким чином, визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором іпотеки від 22.05.2019 не призведе до поновлення законного інтересу позивачки.

Публічне акціонерне товариство "БАНК ВОСТОК" також не погодилось з ухваленим рішенням суду та звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 у справі №916/4989/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що господарським судом безпідставно зроблено висновок щодо вирішення цього спору юрисдикції господарського суду. На думку апелянта, вказаний спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, оскільки у справі відсутні докази використання позивачкою нерухомого майна у підприємницькій діяльності.

На переконання скаржника судом першої інстанції неправомірно відмовлено у зупиненні провадження у справі, адже справах які розглядаються іншими судами вирішувалось питання правомірності набуття у власність позивачкою спірного нерухомого майна і від їх вирішення прямо залежить наявність або відсутність порушення прав позивачки у спорі по справі №916/4989/23, що розглядалася господарським судом Одеської області.

Апелянт зазначає, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним. Крім того, позивачка набула у власність нерухоме майно лише 14.04.2023, у зв`язку з чим на момент укладення спірного договору відступлення її права не могли бути порушені, адже вона не була власником спірного нерухомого майна.

Скаржник вказує, що оскаржуваний договір відступлення було укладено 22.05.2019, тоді як Договір іпотеки визнано недійсним лише 24.07.2019, тобто на момент укладення договору відступлення право вимоги за договором іпотеки було дійсним, у зв`язку з чим помилковою є позиція суду першої інстанції про відступлення «недійсної вимоги». Таким чином, на момент укладення договору відступлення, договір іпотеки та всі права за ним були дійсними, а сторони договору відступлення враховували під час його укладення ризики пов`язані з судовим провадженням щодо визнання недійсним договору іпотеки.

При цьому, апелянтом зазначено, що незалежно від заміни іпотекодержателя його права існували в одному й тому ж об`ємі, як до заміни іпотекодержателя на підставі оскаржуваного договору відступлення так і після його, яка не вплинула на звуження чи розширення прав позивачки, що свідчить про відсутність порушення її права вчиненням оскаржуваного правочину. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що оскаржуваний договір відступлення є підставою реєстрації права власності, що було спростовано вище. Крім того, договір відступлення не породжував жодних додаткових прав крім тих які існували на момент укладення договору іпотеки. Отже, дії вчинені новим іпотекодержателем могли бути в повній мірі вчинені без укладення договору відступлення первісним іпотекодержателем, що свідчить про відсутність будь-якого впливу укладеним договором відступлення на права позивачки.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024 та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.06.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді С.І.Колоколова, суддів: Н.С. Богацької, Я.Ф. Савицького.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/4989/23. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фінансова компанія УКРФІНАНС ГРУП" на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024, повний текст складено та підписано 07.06.2024 у справі №916/4989/23 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.

03.07.2024 матеріали справи №916/4989/23 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "БАНК ВОСТОК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "УКРФІНАНС ГРУП" залишено без руху.

09.07.2024 та 12.07.2024 від скаржників надійшли заяви про усунення недоліків апеляційних скарг.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства ,,БАНК ВОСТОК" на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 у справі №916/4989/23. Встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст.263 ГПК України строк для подання відзиву. Призначено розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства ,,БАНК ВОСТОК" на 17 вересня 2024 року о 14:30 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фінансова компанія УКРФІНАНС ГРУП" на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 у справі №916/4989/23. Встановлено строк для подання іншим учасникам справи відзиву на апеляційну скаргу. Об`єднано розгляд апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства ,,БАНК ВОСТОК" та Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фінансова компанія УКРФІНАНС ГРУП" в одне апеляційне провадження. Призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фінансова компанія УКРФІНАНС ГРУП" до сумісного розгляду з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства ,,БАНК ВОСТОК" на 17 вересня 2024 року о 14:30 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 задоволено заяву представника Публічного акціонерного товариства ,,БАНК ВОСТОК" - Іванчука Віталія Ярославовича про участь в судових засіданнях у справі №916/4989/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

03.07.2024 від Публічного акціонерного товариства "БАНК ВОСТОК" надійшло клопотання (вх.№2609/24) про витребування доказів, в якому скаржник просив витребувати у Приморської ДПІ ГУ ДПС в Одеській області Південного управління у м. Одесі документи які містять інформацію щодо того чи використовується нерухоме майно - житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами та будівлями, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 430,7 м2, розташований за адресою: АДРЕСА_1 власником даного нерухомого майна - Орловою Людмилою Борисівною (РНОКПП НОМЕР_1 ) в господарській діяльності як фізичної особи-підприємця, зокрема чи подавались фізичною особою-підприємцем Орловою Людмилою Борисівною декларації про сплату податків із визначенням доходу за надання в оренду вказаного нерухомого майна та чи проводилась фізичною особою-підприємцем Орловою Людмилою Борисівною сплата податків як фізичною особою підприємцем від отримання у власність вказаного нерухомого майна у якості виплати внеску у зв`язку із виходом зі складу учасників у вигляді сплати інвестиційного прибутку.

У судовому засіданні 17.09.2024 протокольною ухвалою суду у задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено з огляду на наступне.

Межі перегляду в суді апеляційної інстанції передбачено у статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Скаржник, звертаючись із даним клопотанням до суду апеляційної інстанції, має на меті добування додаткових доказів, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, оскільки у задоволенні відповідного клопотання судом першої інстанції було відмовлено, тоді як суд апеляційної інстанції повинен здійснювати апеляційний перегляд справи у межах, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України.

Треті особи про розгляд справи в суді апеляційної інстанції повідомлялись належним чином належним чином, своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиву на апеляційну скаргу не надали, що згідно з частиною третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки жодних доводів стосовно позовної вимоги про визнання недійсним акту прийому-передачі від 22.05.2019 року апеляційні скарги не містять, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним акту прийому-передачі від 22.05.2019 не переглядається.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

14.04.2023 ТОВ "ТРАНСБІЗНЕССГРУПП" проведено загальні збори, на яких вирішено, зокрема, затвердити вихід Орлової Людмили Борисівни зі складу учасників Товариства та передати їй майно зі статутного капіталу у якості повернення її внеску та у зв`язку з виходом зі складу учасників.

14.04.2023 у зв`язку із виходом зі складу учасників ТОВ "ТРАНСБІЗНЕССГРУПП" Орловій Людмилі Борисівні передано за Актом прийому передачі у якості повернення внеску зі статутного капіталу Товариства нерухоме майно, а саме:

-житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами та будівлями АДРЕСА_1 ;

-земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:019:0038;

-земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:019:0032.

Згідно вказаного акту, нерухоме майно не знаходиться під забороною, арештом, іпотекою, вільне від прав третіх осіб (т. 1 а.с. 25-26).

17.04.2023 право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за Орловою Л.Б. , про що свідчать наявні у матеріалах справи витяги з Державного реєстру речових прав (т. 1 а.с. 29-34).

Як зазначає позивач, їй стало відомо, що ТОВ "Бізнеспрофібуд" (код ЄДРПОУ 44233086) є відповідачем у цивільній справі № 947/30662/21 про витребування майна з чужого незаконного володіння за позовом ТОВ "Фінансова компанія "УКРФІНАНС ГРУП" (код ЄДРПОУ 40326297).

08.12.2022 року рішенням Київського районного суду м. Одеси по справі №947/30662/21 задоволено частково позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінансгруп":

-визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53827612 від 31.08.2020 року, винесене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Тетяною Андріївною, як державним реєстратором, на підставі якого за ОСОБА_3 проведено державну реєстрацію права власності на 8/10 часток житлового будинку та на 8/10 часток земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності на 1/10 часток житлового будинку та на 1/10 часток земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ;

-визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55936278 від 24.12.2020 року, винесене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Тетяною Андріївною, як державним реєстратором, на підставі якого за ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності на 1/10 часток житлового будинку та на 1/10 часток земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

-визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 57599340 від 13.04.2021 року, винесене державним реєстратором Юридичного департаменту Одеської міської ради Тодоровою Іриною Григорівною, на підставі якого за Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕСПРОФІБУД" (код ЄДРПОУ 44233086) проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

-витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕСПРОФІБУД" (код ЄДРПОУ44233086) з незаконного володіння нерухоме майно: житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "УКРФІНАНС ГРУП" (код ЄДРПОУ 40326297).

Справа розглядаються Одеським апеляційним судом, виконання рішення призупинено ухвалою суду.

Однією із підстав для задоволення позову ТОВ "Фінансова компанія "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "УКРФІНАНС ГРУП" код ЄДРПОУ 40326297 судом вказана обставина, що 22.05.2019 року - проведено державну реєстрацію заміни іпотекодержателя з ПАТ "Банк Восток" на ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "УКРФІНАНС ГРУП" за договором іпотеки, на підставі: договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 22.05.2019, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Фроловою Р.В., реєстр.№ 903, акту прийому-передачі від 22.05.2019, а тому на думку суду у справі № 947/30662/21 ТОВ "Фінансова компанія "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "УКРФІНАНС ГРУП" код ЄДРПОУ 40326297 має на законних підставах витребувати своє майно.

Позивач стверджує, що Договір про відступлення права вимоги від 22.05.2019 не оскаржувався у судовому порядку, та зараз саме він породжує спір щодо права власності на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

15.03.2018 між ПАТ "БАНК ВОСТОК" та ОСОБА_4 укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами та будівлями АДРЕСА_1 та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:019:0038 були передані в якості забезпечення кредитного договору від 15.03.2018 та усіх додаткових угод до нього.

Разом з тим, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2018 року по справі №520/3675/18 задоволено позов ОСОБА_1 та вирішено, зокрема, визнати недійсним договір іпотеки від 15 березня 2018 року № 153, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Банк Восток", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою Вікторією Валентинівною щодо передачі в іпотеку житлового будинку загальною площею 430,7 кв.м. та земельної ділянки розміром 0,1311 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане рішення набрало законної сили 24.07.2019.

22.05.2019 між ПАТ "БАНК ВОСТОК", як іпотекодержателем, та ТОВ "Фінансова компанія "УКРФІНАНС ГРУП", як новим іпотекодержателем, підписано Договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, відповідно до якого іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає всі права вимоги за договором іпотеки, що укладений між ПАТ "БАНК ВОСТОК" та ОСОБА_4 , який укладено з метою забезпечення виконання зобов`язань, що випливають з кредитного договору від 15.03.2018.

Як стверджує позивач, наявність цього діючого договору про відступлення права вимоги породжує правову суперечку та може призвести до позбавлення її власності на нерухоме майно, що і стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Встановивши фактичні обставини справи, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Щодо доводів скаржників про вирішення даного спору в порядку господарського судочинства, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 частини першої статті 20 цього ж Кодексу визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Велика Палата Верховного суду неодноразово зазначала, що, вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, а саме: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно зі статтями 173, 179 цього ж Кодексу господарським зобов`язанням визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання зобов`язаний вчинити певну дію господарського характеру, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

У цій справі позовні вимоги стосуються визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, предметом яких були житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами та будівлями загальною площею 430,7 кв.м. та земельної ділянки площею 0,1311 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, вирішуючи питання юрисдикційності даного спору суд повинен встановити статус позивача, статус спірного майна та факт використання вказаного майна у підприємницькій діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що Орлова Л.Б. є фізичною особою-підприємцем відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію, та здійснює господарську діяльність першої та другої груп згідно КВЕД ДК 009:2010 (КВЕД-2005), зокрема, шляхом надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що вбачається із витягу з реєстру платників єдиного податку. Відомостей про припинення нею підприємницької діяльності матеріали справи не містять.

Відповідно до договорів безоплатної оренди, наявних в матеріалах справи, до реєстрації права власності, за Орловою Л.Б. , житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами та будівлями загальною площею 430,7 кв.м. та земельна ділянка площею 0,1311 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , використовувалися іншими юридичними особами у господарській діяльності.

Після реєстрації права власності на за Орловою Л.Б. , вказане вище нерухоме майно та земельна ділянка використовувалися нею у господарській діяльності як фізичної особи-підприємця, що вбачається із договорів оренди приміщення, які містяться у третьому томі справи №916/4989/23.

Таким чином, колегія суддів критично оцінює доводи скаржників про те, що вказаний спір не належить до господарської юрисдикції, оскільки вказане вище майно, яке було предметом іпотеки та договору про відступлення прав вимоги, який є предметом розгляду даної справи, використовувалося ФОП Орловою Л.Б. у господарській діяльності, а сам по собі факт того, що Орлова Л.Б. отримала право власності на вказане майно як фізична особа, не може впливати на визначення юрисдикції у цій справі.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився із суб`єктною юрисдикцією цього спору, вказавши про те, що він підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства, а тому доводи скаржників у цій частині апеляційним судом до уваги не приймаються.

Щодо визнання недійним договору про відступлення права вимоги Південно-західний апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів.

При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, законодавець передбачив право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

У відповідності до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, який, у свою чергу, визнаний судом недійсним, а також акту прийому передачі від 22.05.2019 року до спірного договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вже було зазначено судом, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2018 року по справі № 520/3675/18 задоволено позов ОСОБА_1 та вирішено, зокрема, визнати недійсним договір іпотеки від 15 березня 2018 року № 153, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Банк Восток", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою Вікторією Валентинівною щодо передачі в іпотеку житлового будинку загальною площею 430,7 кв.м. та земельної ділянки розміром 0,1311 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане рішення набрало законної сили 24.07.2019, а факти, встановлені у рішенні мають преюдиціальне значення, оскільки пов`язані зі справою, що розглядається.

Судом враховується, що за змістом вище зазначених норм матеріального права, що регулюють перехід прав у зобов`язанні, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу прав.

Правочин, визнаний судом недійсним, у відповідності до ст. 236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення.

Тобто, не може бути предметом відступлення права вимоги та вимога, яка не виникла та не існувала на момент переходу права.

Враховуючи, що договір іпотеки від 15.03.2018 визнано недійсним з моменту його вчинення, тобто з моменту вчинення даний правочин не створив юридичних наслідків для сторін, в тому числі для відповідача-2, останній не міг передати відповідачу-1, як новому іпотекодержателю, право вимоги за недійсним договором іпотеки, зважаючи на відсутність даного права у ПАТ "БАНК ВОСТОК", про що місцевим господарським судом зроблено правильний висновок, а відтак доводи скаржників у цій частині апеляційним судом відхиляються.

Щодо обраного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права чи інтересу та припинення дій, які порушують це право або інтерес.

Розпорядження своїм правом на захист є засадничим принципом цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 15 ЦК України виокремлено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: 1) порушення, 2) невизнання, 3) оспорювання цивільного права.

Захист цивільних прав - це певні дії з випередження, припинення порушених прав або відновлення порушених прав особи.

Суб`єктивні цивільні прав та інтереси особи захищаються в порядку передбаченому законом за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 16.11.2022 № 911/3135/20, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19). Отже, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини (див. висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 906/283/20, від 26.04.2023 у справі № 924/438/22, від 20.06.2023 у справі № 906/129/21, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 27.06.2023 у справі № 924/1351/20 (924/493/22), від 27.06.2023 у справі № 916/2851/17, від 04.07.2023 у справі № 904/9132/21, від 18.07.2023 у справі № 908/1845/21, від 25.07.2023 у справі № 910/7826/21).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у частині другій статті 16 ЦК України.

Схожий перелік способів захисту прав та інтересів суб`єктів господарювання містить частина друга статті 20 ГК України, положення якої кореспондуються з частиною другою статті 16 ЦК України.

Перелік способів захисту порушених прав та інтересів, закріплений у наведених нормах, не є вичерпним, що обумовлено розгалуженою системою правовідносин, які врегульовані нормами права.

Абзацом дванадцятим частини другої статті 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Подібне нормативне регулювання містить абзац дванадцятий частини другої статті 20 ГК України відповідно до якого права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються також іншими способами, передбаченими законом

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною першою статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Характер вимоги позивача про захист права визначається характером порушеного чи оспорюваного права або інтересу, зміст і призначення якого, в основному, і визначає спосіб його захисту.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Згідно з частиною другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За частинами першою, другою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Спосіб захисту, визначений законом або договором у розумінні статті 5 ГПК України - це спосіб захисту, передбачений законами України або договором, або не передбачений ними, але такий, що не суперечить законам України.

Спосіб захисту є визначеним законом або договором у тому разі, коли закон (нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України) та/або умови укладеного сторонами договору передбачають можливість захисту прав чи законних інтересів учасника відповідного правовідношення за допомогою певного способу. Такий спосіб захисту може бути універсальним (застосування якого можливе до всіх чи більшості видів цивільних правовідносин і який може мати певний конкретизований зміст в конкретній правовій ситуації), стосуватися певної обмеженої групи цивільних правовідносин чи навіть бути суто індивідуальним (наприклад, передбачений договором для конкретного порушення і одночасно такий, що не є різновидом універсального чи групового способу захисту).

Системний аналіз положень наведених норм свідчить, що Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні.

Натомість суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).

Безпосередню мету, якої прагне досягнути Позивач звертаючись з позовом до суду, втілює спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного цивільного права та інтересу.

Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорювання та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 18.01.2013 у справі № 488/2807/17, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17).

Позивач вправі обирати будь-який із передбачених частиною другою статті 16 ЦК України, частиною другою статті 20 ГК України, способів захисту, а також способи захисту, передбачені договором або іншим законом. Проте не кожен спосіб захисту за своїми властивостями може бути застосований в окремо визначених конкретних правовідносинах (конкретній правовій ситуації).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів як ефективність - можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Належність та ефективність за своєю природою є різними за змістом властивостями (критеріями) способу захисту порушених прав та інтересів, які характеризують спосіб захисту з точки зору допустимості застосування в межах судової юрисдикції з огляду на правовий характер вимоги та наявності умов до його застосування у конкретних правовідносинах (належність) та можливості за наслідком його застосування відновлення (отримання найбільшого ефекту у відновленні) порушених прав та інтересів позивача (ефективність).

Належним способом захисту порушених прав є спосіб захисту, який відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, правовій меті, якої прагне суб`єкт захисту, тоді як під ефективним способом захисту розуміється такий, що забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).

Ураховуючи наведене, такі властивості (критерії) способу захисту як належність та ефективність не можуть вважатися тотожними за змістом, оскільки належність свідчить про відповідність способу захисту конкретній правовій ситуації (наявність умов до його застосування), натомість ефективність перш за все пов`язана з наслідками застосування способу захисту для позивача.

Ефективність оцінюється лише з точки зору інтересів позивача (особи, право якої порушено), адже йому з урахуванням принципу диспозитивності належить право самостійно обрати спосіб захисту, який на його думку, забезпечить відновлення порушеного права та саме він може визначити чи відповідає спосіб захисту його інтересам (меті, стратегії його захисту), в той час як належність передбачає з`ясування наявності закріплення такого способу захисту в законі, договорі, а у разі відсутності - відповідності його вимогам закону. Будь-який ефективний спосіб захисту є належним, проте не кожен належний спосіб захисту є ефективним.

Так само є відмінними за змістом поняття "ефективного способу захисту", застосування якого здійснюється в контексті статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, та поняття "ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів", яке відповідно до статей 2, 136 ГПК України стосується мети господарського судочинства та процесуальних гарантій права на справедливий суд.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, що у даній справі позивачем доведено порушення її прав спірним договором, оскільки вказаний договір обмежує її у праві власності на нерухоме майно, оскільки є однією із підстав для державної реєстрації права власності за ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "УКРФІНАНС ГРУП" на вказане майно, яке, як встановлено судом, належить позивачці на підставі Акту прийому-передачі нерухомого майна від 14.04.2023 та зареєстровано за нею в реєстрі 17.04.2023. Водночас, викладеними у позовній заяві доводами та доданими до неї доказами підтверджується, що право власності позивача порушується внаслідок укладення спірного договору про відступлення права вимоги, а тому ці права підлягають захисту у спосіб, що обраний позивачем, а саме шляхом визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 22.05.2019 між ПАТ "Банк Восток" та ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "УКРФІНАНС ГРУП", а відтак Орлова Л.Б. є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням спірного правочину.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржникам вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржників не спростовують висновків Господарського суду Одеської області, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційних скарг відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за їх подання та розгляд покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284

Господарського процесуального кодексу України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "БАНК ВОСТОК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "УКРФІНАНС ГРУП" залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 у справі №916/4989/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.09.2024

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Н.С. Богацька

Суддя Я.Ф. Савицький