Постанова

від 04.09.2024 по справі 910/18583/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2024 р. Справа№ 910/18583/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Вовка І.В.

Палія В.В.

секретар судового засідання: Король Д.А.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 04.09.2024

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024

повний текст рішення складено 02.04.2024

у справі № 910/18583/23 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1"

до 1) Фонду державного майна України

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях

3) Приватного підприємства "Укрелектробуд"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Ужгородського відділу комплексного проектування Українського державного інституту по проектуванню садів та виноградників "Укрдіпросад" Міністерства аграрної політики України

про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсними результатів електронного аукціону та визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (відповідач-1), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (відповідач-2), Приватного підприємства "Укрелектробуд" (відповідач-3), в якому викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- скасувати державну реєстрацію права власності, що зареєстроване за Фондом державного майна України на групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м, адреса: Закарпатська область, АДРЕСА_1, реєстраційний номер нерухомого об`єкта 2643186121100 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29.09.2022;

- визнати недійсними результати електронного аукціону SPE001-UA-20230329-81043 щодо продажу групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м за адресою: Закарпатська область, АДРЕСА_1, реєстраційний номер нерухомого об`єкта 2643186121100, що відбувся 24.04.2023 і оформлений протоколом про результати електронного аукціону, що затверджений наказом № 00040 від 24.03.2023;

- визнати недійсним договір від 26.05.2023 № 458/2 купівлі-продажу об?єкта малої приватизації - окремого майна - групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м, за адресою: Закарпатська обл., Ужгородський район, АДРЕСА_1 за результатами електронного аукціону (без умов);

- скасувати державну реєстрацію права власності, що зареєстроване за Приватним підприємством "Укрелектробуд" на групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м, адреса: Закарпатська область, АДРЕСА_1, реєстраційний номер нерухомого об`єкта 2643186121100, в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26.05.2023.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне нерухоме майно, право власності на яке було зареєстровано за відповідачем-1, і яке в подальшому було відчужено шляхом приватизації на користь відповідача-3, складається, у тому числі, із приміщень загального користування, які призначені для задоволення потреб співвласників жилого багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 у м. Ужгороді, а тому належить співвласникам на праві спільної сумісної власності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 (суддя Нечай О.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та залучено Ужгородський відділ комплексного проектування Українського державного інституту по проектуванню садів та виноградників "Укрдіпросад" Міністерства аграрної політики України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 по справі № 910/18583/23 в позові відмовлено повністю.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що (1) позивачем не доведено, що будівля № АДРЕСА_1 належить до житлового фонду або була переведена із нежитлового фонду у житловий фонд за рішенням органу місцевого самоврядування. факту віднесення спірного будинку до житлових, отже не довів поширення на нього вимог щодо спільної власності співвласників багатоквартирних будинків; (2) позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права; (3) права відповідача-1 як добросовісного набувача спірного майна за результатами приватизації захищені положеннями статті 388 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 по справі № 910/18583/23, 07.05.2024 Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" звернулось з апеляційною скаргою б/н від 22.04.2024, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, внаслідок неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, що є підставою для його скасування.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2024, матеріали апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Палій В.В., Вовк І.В.

10.05.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18583/23.

24.05.2024 супровідним листом № 910/18583/23/2783/24 від 17.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/18583/23.

16.05.2024 Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" (через систему «Електронний суд») подало заяву про долучення додаткових документів до апеляційної скарги, до якої додано докази сплати судового збору.

28.05.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі № 910/18583/23 за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 та призначено справу до розгляду на 26.06.2024.

19.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "Укрелектробуд" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги позивача заперечує, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. При цьому відповідач стверджував, що оскаржуване рішення є обґрунтованим та винесеним без порушення норм матеріального та процесуального права, за результатом всебічного та повного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В судовому засіданні 26.06.2024 оголошено перерву до 10.07.2024.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Палія В.В. у відпустці.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2024 справу № 910/18583/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Сибіги О.М., суддів Палія В.В., Кравчука Г.А.

08.07.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/18583/23 та призначено до розгляду на 10.07.2024.

10.07.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкладено розгляд апеляційної скарги на 07.08.2024.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Вовка І.В. у відпустці.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2024 справу № 910/18583/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Сибіги О.М., суддів Шаптала Є.Ю., Кравчука Г.А.

02.08.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/18583/23 та призначено до розгляду на 07.08.2024.

07.08.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" надійшло клопотання, яке за своїм змістом є письмовими пояснення, в яких скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов.

В судовому засіданні 07.08.2024 оголошено перерву до 04.09.2024.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2024, в зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А у відпустці та судді Шаптала Є.Ю. на лікарняному, які входять до складу колегії і не є головуючим суддею, для розгляду справи № 910/18583/23 за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" визначено новий склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Вовка І.В., Палія В.В.

04.09.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду справу № 910/18583/23 за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Сибіга О.М., судді: Вовка І.В., Палія В.В.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 11.02.2021 проведено державну реєстрацію Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1".

29.09.2022 зареєстровано право власності на групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м, адреса: Закарпатська область, АДРЕСА_1, реєстраційний номер нерухомого об`єкта в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2643186121100 за державою в особі Фонду державного майна України.

Наказом Фонду державного майна України від 10.03.2023 № 465 внесено зміни до додатка 3 "Перелік окремого майна", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році", відповідно до яких зазначений перелік доповнено позицією: назва об`єкта: група нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м; область місцезнаходження об`єкта: Закарпатська; адреса об`єкта: АДРЕСА_1; назва балансоутримувача або зберігача, код за ЄДРПОУ: Державне підприємство "Ужгородський відділ комплексного проектування Українського державного інституту по проектуванню садів та виноградників "Укрдіпросад" Міністерства аграрної політики України", код за ЄДРПОУ 20434634; назва органу приватизації: Регіональне відділення Фонду по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.

24.04.2023 відбувся електронний аукціон з реалізації лота: група нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м, за адресою: Закарпатська область, АДРЕСА_1, що перебуває на балансі Державного підприємства "Ужгородський відділ комплексного проектування Українського державного інституту по проектуванню садів та виноградників "Укрдіпросад" Міністерства аграрної політики України". Вбудовані нежитлові приміщення першого та другого поверхів виробничої будівлі загальною площею 309,3 кв.м за адресою: Закарпатська область, АДРЕСА_1. Об`єкт перебуває в незадовільному стані та потребує ремонту. Наявні всі комунікації: газ, водопостачання, електропостачання.

Переможцем зазначених торгів визначено Приватне підприємство "Укрелектробуд", запропонувавши найбільшу цінову пропозицію - 12 000 000,00 грн з ПДВ, про що свідчить Протокол проведення електронних торгів № SPE001-UA-20230329-81043 від 24.04.2023, підписаний переможцем та оператором 26.04.2023, затверджений наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 01.05.2023 № 00654.

26.05.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (продавець) та Приватним підприємством "Укрелектробуд" (покупець) було укладено договір № 458/2 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м, за адресою: Закарпатська обл., Ужгородський район, АДРЕСА_1 за результатами електронного аукціону (без умов), посвідчений 26.05.2023 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Гулянич Т.М.

26.05.2023 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67769399 від 26.05.2023 за відповідачем-3 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна.

02.10.2023 відбулись Загальні збори Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", на яких було прийнято рішення, яким голові правління ОСОБА_1. доручено вжити всіх необхідних заходів, включаючи подання відповідної позовної заяви від ОСББ "ІНФОРМАЦІЯ_1" до суду, спрямованих на захист прав співвласників щодо користування та розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку - приміщеннями першого та другого поверхів багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 в м. Ужгороді, а саме: № 12 "сходова клітка" площею 13,2 кв.м, № 13 "кладочка/комора" площею 3,0 кв.м, № 20 "сходова клітка" площею 18,5 кв.м, № 21 "коридор" площею 25,0 кв.м (питання 5 порядку денного), що підтверджується протоколом № 1 Загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 02.10.2023.

Позивач, посилаючись на те, що спірне нерухоме майно, право власності на яке було зареєстровано за відповідачем-1, і яке в подальшому було відчужено шляхом приватизації на користь відповідача-3, складається, у тому числі, із приміщень загального користування, які призначені для задоволення потреб співвласників жилого багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 у м. Ужгороді, тому належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, просить скасувати державну реєстрацію права власності, визнати недійсними результати електронного аукціону та визнати недійсним договір.

Відповідач-1 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 1010-р "Про передачу об`єктів державної власності до сфери управління Фонду державного майна" єдиний майновий комплекс Ужгородський відділ комплексного проектування Українського державного інституту по проектуванню садів та виноградників "Укрдіпросад" Міністерства аграрної політики України був переданий зі сфери Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України. Відповідач-1, як орган управління третьої особи, включив до переліку об`єктів малої приватизації окреме майно, що перебувало на балансі останнього та не використовувалося у його господарській діяльності й перебувало у незадовільному стані та потребувало ремонту. Відповідач-1 посилається на не доведення позивачем, що нежитлові приміщення у спірному майні належали до житлових та не підлягали приватизації, а також зазначає, що позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що приміщеннями загального користування у будинку є не всі приміщення спірного майна, однак щодо продажу інших нежитлових приміщень, що загалом складають загальну площу 309,3 кв.м, позивач заперечень не навів. За доводами відповідача-1 при продажі об`єкта приватизації відповідач-2 діяв в межах та у спосіб, визначених законодавством про приватизацію державного майна, а заявлені позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту.

Відповідач-3 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, спірне нерухоме майно придбане ним на електронному аукціоні з приватизації, є добросовісним набувачем такого майна, що свідчить про наявність підстав для застосування до нього гарантій абзацу другого частини другої статті 388 Цивільного кодексу України про неможливість витребування майна у такому випадку.

Крім того, відповідачі-1, 3 заявили про сплив строку позовної давності, що встановлений статтею 30 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна".

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як передбачено ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, самостійно визначає у позові, яке її право (охоронюваний законом інтерес) порушені особою, до якої пред`явлений позов, тобто, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право (охоронюваний інтерес) та спосіб його захисту та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу, а суд має перевірити ці доводи позивача, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений положеннями статті 15 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спір у даній справі виник у зв`язку з приватизацією спірного майна - групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м за адресою: Закарпатська область, АДРЕСА_1, яке, як стверджує позивач, включає приміщення загального користування, призначені для задоволення потреб співвласників жилого багатоквартирного будинку, тому належить на праві спільної сумісної власності співвласникам цього будинку, а за доводами відповідачів - належить до нежитлових приміщень (є окремим майном у розумінні Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна"), відтак на нього не поширюються положення Цивільного кодексу України та Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та воно могло бути і було приватизовано.

Відповідно до преамбули Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" він регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Частиною другою статті 3 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об`єктів державного житлового фонду, у тому числі гуртожитків.

За приписами частин 4, 5 Житлового кодексу України житловий фонд включає, зокрема, жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд). Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Отже, для вирішення справи по суті суду необхідно встановити до якого типу належить будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що у будинку № АДРЕСА_1 є 3 (три) квартири, а саме квартири: № 9, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Тоді як, відповідно до довідки № 1638 від 09.12.2015 Комунального підприємства "Архітектурно-планувальне бюро" нумерація квартир не відповідає загальній кількості квартир у будинку.

Так, за доводами позивача, наявність щонайменше трьох квартир є достатньою підставою вважати цей будинок жилим багатоквартирним будинком.

З системного аналізу п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" підставним є висновок про наявність двох критеріїв визначення будинку як багатоквартирного: (1) житлове функціональне призначення будинку в цілому; (2) кількість квартир у такому будинку.

При цьому, визначення кількості квартир в будинку є похідним від встановлення факту функціонального призначення такого будинку як житлового.

Матеріалами інвентаризаційної справи № 6228 підтверджується, що відповідно до договору купівлі-продажу виробничого приміщення та сараю від 30.09.1988, укладеного між Колгоспом-заводом "Ужгородський" (продавець) та Ужгородським відділом комплексного проектування Інституту "Укрдіпросад" (покупець), продавець продав покупцю виробниче приміщення та сарай, що розташовані по АДРЕСА_1 (яка в подальшому була перейменована на АДРЕСА_1.

Розпорядженням голови Ужгородської міської ради народних депутатів від 20.03.1997 № 98 "Про реєстрацію будівлі по АДРЕСА_1" Ужгородському міжрегіональному державному виробничому підприємству технічної інвентаризації було надано розпорядження зареєструвати будівлю № АДРЕСА_1 за Ужгородським відділом Інституту "Укрдіпросад" і видати реєстраційне посвідчення.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що будівля № АДРЕСА_1 була зареєстрована на праві державної власності за Ужгородським відділом Інституту "Укрдіпросад", і окремі її приміщення неодноразово передавались в оренду для торгівельного та виробничого використання.

При цьому, наявність у цій будівлі квартир і їх подальша приватизація, як і реєстрація об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, не свідчать про набуття будівлею статусу житлової.

Облік житлового фонду, здійснення контролю за його використанням належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (підпункт 2 пункту "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

В матеріалах справи відсутні докази того, що будівля № АДРЕСА_1 належить до житлового фонду або була переведена із нежитлового у житловий фонд за рішенням органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України від 20.09.2019 року №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" 17.10.2019 року, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведено, що будівля № АДРЕСА_1 належить до житлового фонду, тому підстави вважати цю будівлю багатоквартирним будинком у розумінні Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", й відповідно, допоміжні приміщення у цій будівлі - спільним майном власників квартир, відсутні.

Наявними у матеріалах справи документами підтверджується і що було встановлено судом першої інстанції, в аукціоні з продажу спірного майна брав участь керівник Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" та власник (на момент проведення аукціону) усіх квартир у будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_1, який запропонував нижчу за відповідача-3 цінову пропозицію.

В сенсі наведеного необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

За змістом частини 2 статті 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин (висновок, сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (пункт 6 частини 1 статті 3, частини 2 та 3 статті 13 ЦК України).

Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», передбачене у частині 3 статті 13 ЦК України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини 3 статті 13 і частини 3 статті 16 ЦК України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин 2 - 5 статті 13 ЦК України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2 мотивувальної частини рішення).

Одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримує протилежної позиції.

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).

Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).

Є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом.

Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.

Оцінюючи дії учасника на предмет добросовісності, колегія суддів вважає, що дії (бездіяльність) позивача з неповідомлення постачальника в порядку, визначеному умовами договору, про припинення використання електроенергії та не вчинення жодних дій із фіксації повного знеструмлення об`єкту, показників засобів обліку станом на відповідну дату, та згодом звернення до суду про стягнення вартості сплаченої електроенергії свідчить про непослідовну суперечливу поведінку.

З урахуванням викладеного, дії особи, яка спочатку бажає придбати майно на конкурентних засадах, а згодом як керівник іншої особи стверджує про наявність у неї права (спільної сумісної власності) на це ж майно є непослідовними, що свідчить про порушення доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), оскільки особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

З огляду на те, що підстави позову обмежуються тим, що спірне майно включає допоміжні приміщення багатоквартирного житлового будинку, а позивач не зазначає про наявність процедурних порушень під час його приватизації, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для оцінки цієї процедури.

Поряд з цим слід зауважити, що позивач належність на праві спільної сумісної власності співвласників квартир у будинку АДРЕСА_1 приміщень загальною площею 59,7 кв.м підтверджує Висновком експерта за результатами проведеного будівельно-технічного дослідження № Д-31/2023 від 23.10.2023, складеним судовим експертом Павличем О.В., в той час, як позовні вимоги спрямовані на оспорення права власності відповідача-1, і, як наслідок, відповідача-3, на всю групу приміщень загальною площею 309,3 кв.м. Враховуючи участь в аукціоні особи, яка була власником всіх квартир та одночасно керівником Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розглядуваний позов спрямований виключно на відміну результатів торгів.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 та 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

За змістом статей 387, 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 Цивільного кодексу України, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Суд першої інстанції погодився з доводами відповідача, що позивач свідомо обрав інший спосіб захисту прав співвласників, ніж витребування нерухомого майна з метою незастосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України, яка гарантує недоторканість права власності добросовісного набувача на нерухоме майно, яке було придбано на електронному аукціоні в порядку приватизації державного майна.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 917/467/17, від 25.06.2018 у справі № 910/24249/16, від 17.07.2018 у справі № 910/237/18, від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18 та від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.

Отже, колегія суддів визнає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність порушення прав позивача, за захистом яких пред`явлено позов, та неефективність обраних ним способів захисту (як таких, що неспроможні поновити права особи, яка вважає себе власником майна) шляхом скасування державної реєстрації прав, визнання недійсними торгів та укладеного за їх наслідками договору.

Щодо заяв відповідачів-1, 3 про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності, колегія суддів відзначає наступне.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

При розгляді цієї справи судом не встановлено обставин порушення відповідачами прав та інтересів позивача, на захист яких пред`явлено позов, відтак питання спливу строку позовної давності судом не досліджується.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

У контексті наведених у апеляційній скарзі доводів колегія суддів наголошує на тому, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів поданих сторонами і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, та сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності і взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилаються в апеляційній скарзі.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1".

З приводу висвітлення всіх доводів скаржника апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/18583/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/18583/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/18583/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 18.09.2024.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді І.В. Вовк

В.В. Палій