Рішення

від 12.09.2024 по справі 910/2408/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2024Справа № 910/2408/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології"

до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

про стягнення 202 540, 80 грн.

Представники:

від позивача: Коковін Д.І.;

від відповідача: Волосюк Т.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київські Соціально-Інвестиційні Технології" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (далі- відповідач) про стягнення завданих збитків у сумі 202 540, 80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Антимонопольного комітету "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" №75-р/тк від 15.07.2021 визнано, що відповідач вчинив порушення передбачене пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які б неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку, чим завдало позивачу збитки у вигляді втрат пов`язаних із сплатою одноразового платежу за право укладення двох договорів у сумі 101 270,40 грн, з огляду на що позивач на підставі ч. 2 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" просить суд стягнути 202 540,80 грн завданої шкоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

05.03.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 (суддя Картавцева Ю.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 09.04.2024.

21.03.2024 до суду надійшов відзив Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що позивачем у позові не доведено, що йому завдано шкоди комунальним підприємством, яку він просив стягнути в подвійному розмірі. Також, відповідач зазначає, що витрати одноразового платежу по договору та витрати на оплату послуг комунальному підприємству були включені позивачем до загальної вартості наданої ним послуги третім особам та фактично були йому відшкодовані третіми особами, а саме споживачами послуг.

Також, разом з відзивом на позовну заяву, відповідачем подано клопотання про витребування доказів.

Крім того, разом з відзивом на позовну заяву, відповідачем подано клопотання про призначення експертизи, в якому відповідач просить суд призначити у даній справі судову експертизу щодо встановлення, зокрема реальної суми збитків понесених позивачем внаслідок виконання сторонами умов договорів № ДНП-2020-03/06 від 12.03.2020 та № ДНП-2020-05/01 від 08.05.2020, проведення експертизи відповідач просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

22.03.2024 до суду надійшла відповідь позивача на позовну заяву, в якій позивач, зокрема зазначає, що протиправність дій відповідача встановлена рішенням АМК України від 15 липня 2021 року №75-р/тк, а шкодою є суми сплачених одноразових платежів, що встановлені КП «Київтранспарксервіс» всупереч вимогам ЗУ «Про захист економічної конкуренції». Також, позивач просить суд відмовити у задоволенні клопотань відповідача про витребування доказів та про призначення експертизи у даній справі.

01.04.2024 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких відповідач, зокрема зазначає, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 202 540, 80 грн, внаслідок нібито завданої ТОВ «Компанія «Київські соціально-інвестиційні технології» шкоди на підставі приписів статті 1166 Цивільного кодексу України та статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є необґрунтованими, та такими, що не підтверджені належними доказами у справі. Також, відповідач просить суд поновити пропущений процесуальний строк на подання заперечення на відповідь на відзив.

02.04.2024 до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких позивач, зокрема зазначає, що всупереч чинному законодавству КП «Київтранспарксервіс» встановлювало для переможців торгів такі умови реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві, які суперечать конкурентному законодавству та які неможливо було б застосувати за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.

08.04.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 09.04.2024 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву до 30.04.2024.

У судовому засіданні 30.04.2024 представник позивача не підтримав заявлені у позовній заяві клопотання про витребування доказів.

Також, у судовому засіданні 30.04.2024 оголошено перерву до 21.05.2024.

20.05.2024 до суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи, в якому представник позивача у зв`язку з поганим самопочуттям просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

У судовому засіданні 21.05.2024 суд задовольнив клопотання позивача та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 18.06.2024.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 № 01.3-16/922/24 у зв`язку з відпусткою судді Картавцевої Ю.В., проведено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу № 910/2408/24 передано на розгляд судді Щербакова С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 прийнято справу № 910/2408/24 до свого провадження. Розгляд справи № 910/2408/24 здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.08.2024.

У судовому засіданні 08.08.2024 представник позивача повідомив суд, що заявлене у позовній заяві клопотання про витребування у відповідача інформації про рух коштів на рахунках за період з 19.02.2020 по 08.05.2020 щодо надходження коштів від позивача у вигляді одноразових платежів, наразі не актуально, оскільки відповідач у відзиві підтвердив сплату позивачем одноразових платежів для укладення договорів з відповідачем.

Також, у судовому засіданні 08.08.2024 розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів та клопотання про призначення експертизи, суд відмовив у їх задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 08.08.2024).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/2408/24 призначено на 12.09.2024.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 12.09.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 75-р/тк від 15.07.2021 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" визнано, що Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента (п. 1 резолютивної частини рішення).

Визнано дії Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", які полягають у встановленні в період з 05.03.2019 по 05.01.2021 для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язку зі сплати одноразового платежу за право укладення договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та забезпечувального платежу, а також штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку (п. 2 резолютивної частини рішення).

За порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, відповідно до абзацу першого частини другої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» накладено на Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» штраф у розмірі 2 605 133 (два мільйони шістсот п`ять тисяч сто тридцять три) грн (п. 3 резолютивної частини рішення).

Зобов`язано Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, про що письмово повідомити Антимонопольний комітет України протягом 10 календарних днів з дня його припинення з наданням підтвердних документів (п. 4 резолютивної частини рішення).

У вказаному рішенні Комітетом встановлено, що Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента (п. 50 рішення).

Положенням про порядок реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування із застосуванням електронних торгів, затвердженого наказом директора КП "Київтранспарксервіс" від 06.08.2019 №70, встановлені загальні вимоги, правила та єдиний порядок ведення роботи при застосуванні систем електронних торгів для реалізації іншими суб`єктами господарювання прав на експлуатацію майданчиків для паркування.

Так, відповідно до п. 5.2 зазначеного Положення, загальна вартість договору складається з двох основних компонентів: вартість експлуатації паркувального майданчика на весь період, що підлягає оплаті на умовах договору; та одноразовий платіж за право укладення договору (10% від вартості експлуатації місць для паркування).

Пунктом 56 рішення Комітету, встановлено, що за інформацією КП "Київтранспарксервіс", одноразовий платіж сплачується переможцем торгів на користь КП "Київтранспарксервіс" впродовж трьох банківських днів із дня підписання протоколу про результати проведення торгів та не підлягає поверненню.

Відповідно до п. 74 рішення Комітету, за інформацією КП «Київтранспарксервіс», всі грошові кошти, які надходять до Підприємства від сплати переможцями Торгів, зокрема одноразового платежу КП «Київтранспарксервіс» використовує для забезпечення власної господарської діяльності, сплати податків і зборів, виконання зобов`язань Підприємства із забезпечення надходжень до бюджету м. Києва.

Отже, необхідність стягнення КП «Київтранспарксервіс» з переможців Торгів одноразового платежу жодним чином не пов`язана з підготовкою або проведенням Торгів (п. 76 рішення Комітету).

Комітет у п. 86 рішення зазначив, що встановлення КП «Київтранспарксервіс» для переможців Торгів обов`язку зі сплати Одноразового платежу призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання, які виявили бажання здійснювати діяльність на відповідному ринку.

Наведені дії КП «Київтранспарксервіс» були б неможливими за умови наявності значної конкуренції на відповідному ринку, адже в такому випадку споживачі мали б можливість обирати між кількома продавцями таких товарів та, у разі ущемлення їх інтересів, обрали б іншого продавця (п. 87 рішення Комітету).

Відповідно до п. 88 рішення Комітету, у випадку ж відсутності конкуренції на відповідному ринку та, як наслідок, відсутності у споживачів КП «Київтранспарксервіс» альтернативи щодо придбання прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві інакше, ніж у Підприємства, вищезазначені дії призвели до настання негативних наслідків для споживачів.

Таким чином, Антимонопольним комітетом України встановлено, що дії КП "Київтранспарксервіс", які полягали у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язків сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.

Як зазначає позивач, за результатами аукціону №UA-PS-2020-02-05-000069-2 по лоту "право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Здолбунівська, 13, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва", який було проведено відповідачем 19.02.2020, позивача визнано переможцем аукціону.

Так, позивачем було сплачено на користь КП «Київтранспарксервіс» одноразовий платіж у розмірі 59 841, 60 грн за право укладання договору, що підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що 12.03.2020 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" (сторона-2) укладено договір № ДНП-2020-03/06 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, відповідно до якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Здолбунівська 13, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - майданчик для паркування), що включає 30 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 3 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.

Також, 16.03.2020 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" (сторона-2) складено та підписано акт приймання-передачі паркувального майданчика до договору № ДНП-2020-03/06 від 12.03.2020.

Крім того, за результатами аукціону №UA-PS-2020-03-27-000037-2 по лоту "право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дарницький район, перетин вул. Здолбунівської та вул. Тепловозної (майданчик № 1), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва", який було проведено відповідачем 16.04.2020, позивача визнано переможцем аукціону.

27.04.2020 позивачем було сплачено на користь КП «Київтранспарксервіс» одноразовий платіж у розмірі 41 428, 80 грн, що підтверджується дублікатами квитанцій № 0.0.1689737979.1 на суму 11 428, 80 грн, № 0.0.1689744987.1 від 10 000, 00 грн, № 0.0.1689745442.1 на суму 10 000, 00 грн, № 0.0.1689745932.1 на суму 10 000, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 08.05.2020 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" (сторона-2) укладено договір № ДНП-2020-05/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, відповідно до якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дарницький район, перетин вул. Здолбунівської та вул. Тепловозної (майданчик № 1), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - майданчик для паркування), що включає 54 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 6 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.

Також, 08.05.2020 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" (сторона-2) складено та підписано акт приймання-передачі паркувального майданчика до договору № ДНП-2020-05/01 від 08.05.2020.

Тож, загальна сума сплачених позивачем одноразових платежів за право укладення договорів становить 101 270, 40 грн (41 428, 80 грн + 59 841, 60 грн).

Позивачем на адресу відповідача направлялись претензії, в яких позивач просив поновити порушене право шляхом повернення на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" грошових коштів у подвійному розмірі від сплачених одноразових платежів за право укладення договорів, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком від 18.01.2024 та накладною АТ «Укрпошта» № 0315080757159.

Відповідач на вищезазначені претензії відповіді не надав.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що внаслідок порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, позивачу було завдано шкоду у вигляді втрат, пов`язаних із сплатою одноразових платежів за право укладення договору № ДНП-2020-03/06 від 12.03.2020 та договору № ДНП-2020-05/01 від 08.05.2020, що з урахуванням положень ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" становить 202 540, 80 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно приписів статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

2)шкоди;

3)причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Загальною підставою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування шкоди, є вчинення винною особою цивільного правопорушення, до складу якого включаються протиправна поведінка (дія або бездіяльність) особи, настання шкоди, причинний зв`язок між поведінкою та шкодою, вина особи. Наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення дає правові підстави для відповідальності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наведену правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, від 16.04.2020 у справі № 904/5489/18).

Враховуючи визначені цивільно-процесуальним законодавством принципи змагальності і диспозитивності судочинства можна зробити висновок, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.10.2019 у справі № 554/1583/16-ц.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно з пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Відповідно до частин першої - третьої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач зазначає, що за право укладання з відповідачем договорів для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів, ним було сплачено одноразових платежів у загальному розмірі 101 270, 40 грн, однак як встановлено рішенням Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20 відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві.

Суд зазначає, що вказане рішення Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі № 38/60/42-рп/к.20 було оскаржено відповідачем шляхом подання позову до Господарсього суду міста Києва про визнання недійсним та часткове скасування рішення Антимонопольного комітету України від 15.07.2021 №75-р/тк у справі №38/60/42-рп/к.20.

Проте, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 року у справі № 910/16055/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 року у задоволенні позову Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та часткове скасування рішення Антимонопольного комітету України № 75-р/тк від 15.07.2021 року відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.12.2022 року закрито касаційне провадження у справі № 910/16055/21 за касаційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Касаційну скаргу комунального підприємства «Київтранспарксервіс» в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у справі № 910/16055/21 залишено без змін.

Судом у справі № 910/16055/21 встановлено, що Антимонопольним комітетом України доведено, а КП "Київтранспарксервіс" не спростовано, що дії КП "Київтранспарксервіс", які полягають у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві обов`язків зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування, забезпечувального платежу, штрафів за відмову від укладання договору або підписання актів приймання- передачі майданчиків в експлуатацію становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.

Також, суд у справі № 910/16055/21 зазначив наступне:

- Відповідно до пункту 3 Рішення Київської міської ради № 930/1591 КП "Київтранспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення абонементних талонів із паркування автомобільного транспорту в місті Києві, споживачі, які виявили бажання отримати права на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, обмежені у виборі суб`єкта господарювання, який реалізує такий товар. Наявність такої ринкової влади надає КП "Київтранспарксервіс" можливість диктувати виключні умови реалізації вказаного товару.

- Однак, у випадку незгоди із запропонованими КП "Київтранспарксервіс" умовами споживачі не мають можливості обрати альтернативного продавця прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві оскільки позивач займає монопольне (домінуюче) становлення на цьому ринку;

- Відповідно до приписів статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості;

- Згідно частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України, при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- Всупереч наведеним нормам КП "Київтранспарксервіс" встановлювало для переможців торгів такі умови реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві, які суперечать конкурентному законодавству та які неможливо було б застосувати за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 року у справі № 910/16055/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 року, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Як встановлено судом, за результатами аукціону №UA-PS-2020-02-05-000069-2 по лоту "право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Здолбунівська, 13, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва", який було проведено відповідачем 19.02.2020, позивача визнано переможцем аукціону.

Позивачем було сплачено на користь КП «Київтранспарксервіс» одноразовий платіж у розмірі 59 841, 60 грн за право укладання договору, що підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Тож, 12.03.2024 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" (сторона-2) укладено договір № ДНП-2020-03/06 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.

Відповідно до 4.3. договору № ДНП-2020-03/06 від 12.03.2020, загальна ціна договору становить - 658 257, 60 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 109 709, 60 грн, з яких: вартість експлуатації паркувального майданчика за весь період, що підлягає оплаті на умовах договору - 598 416, 00 грн, у т. ч. ПДВ в сумі 99 736, 00 грн та одноразовий платіж за право укладання договору - 59 841, 60 грн у т.ч. ПДВ в сумі 9 973, 60 грн.

Також, за результатами аукціону №UA-PS-2020-03-27-000037-2 по лоту "право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дарницький район, перетин вул. Здолбунівської та вул. Тепловозної (майданчик № 1), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва", який було проведено відповідачем 16.04.2020, позивача визнано переможцем аукціону.

27.04.2020 позивачем було сплачено на користь КП «Київтранспарксервіс» одноразовий платіж у розмірі 41 428, 80 грн, що підтверджується дублікатами квитанцій № 0.0.1689737979.1 на суму 11 428, 80 грн, № 0.0.1689744987.1 від 10 000, 00 грн, № 0.0.1689745442.1 на суму 10 000, 00 грн, № 0.0.1689745932.1 на суму 10 000, 00 грн.

08.05.2020 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" (сторона-2) укладено договір № ДНП-2020-05/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.

Згідно п. 4.3. договору № ДНП-2020-05/01 від 08.05.2020, загальна ціна договору становить - 455 716, 80 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 75 952, 80 грн, з яких: вартість експлуатації паркувального майданчика за весь період, що підлягає оплаті на умовах договору - 414 288, 00 грн, у т. ч. ПДВ в сумі 69 048, 00 грн та одноразовий платіж за право укладання договору - 41 428, 80 грн у т.ч. ПДВ в сумі 6 904, 80 грн.

Однак, як встановлено судом вище, необхідність стягнення КП «Київтранспарксервіс» з переможців Торгів одноразового платежу жодним чином не пов`язана з підготовкою або проведенням Торгів, відтак стягнення відповідачем суми одноразового платежу за право укладення з ним договору є неправомірним.

Як встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 року у справі № 910/16055/21, КП "Київтранспарксервіс" застосовував у договорі одноразовий платіж за право укладення такого договору з метою одержання додаткових коштів, внаслідок чого порушено права суб`єктів господарювання, з якими КП "Київтранспарксервіс" укладало договори про надання в експлуатацію майданчиків для паркування.

Таким чином, шкодою в даному випадку є здійснена позивачем оплата одноразових платежів за право укладення договорів у розмірі 101 270, 40 грн.

Протиправна поведінка відповідача у даному випадку полягає у тому, що у зв`язку із встановленням обов`язку сплати одноразового платежу за право укладення договору, останнім були порушені норми Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою полягає в тому, що внаслідок вчинення вказаних вище дій позивачем були переплачені грошові кошти.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Таким чином, враховуючи що відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (зловживання монопольним (домінуючим) становищем), суд дійшов висновку, що саме через винні дії відповідача позивачу було завдано шкоду в сумі 101 270, 40 грн., яка на підставі ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підлягає відшкодуванню відповідачем у подвійному розмірі, а саме у сумі 202 540, 80 грн.

Крім того, під час винесення рішення у даній справі судом враховано, що у прохальній частині позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" просить суд стягнути з відповідача збитки, в той же час зі змісту позовної заяви та норм матеріального права на які посилається позивач вбачається, що позивачем заявлено до стягнення саме шкоду у подвійному розмірі відповідно до приисів ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що враховується судом з подальшим зазначенням про це у резолютивній частині рішення.

Отже, на підставі ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відповідач повинен відшкодувати позивачу завдану шкоду у подвійному розмірі, тобто у сумі 202 540, 80 грн.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2023 між Адвокатом Коковіним Дмитром Ігоровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" укладено договір про надання правової (професійної правничої) допомоги, відповідно до якого за дорученням клієнта, адвокат зобов`язуєтся надавати правову (професійну правничу) допомогу, зміст якої передбачений цим договором, а клієнт зобов`язується оплачувати її в строк та в пордку, встановленому даним договором.

05.01.2024 між Адвокатом Коковіним Дмитром Ігоровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" укладено додаткову угоду № 1/2024 до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 10.04.2023, відповідно до якої сторони домовились, що Адвокат надає правову допомогу Клієнту щодо захисту порушених прав, у зв?язку із встановленням Рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету від 15 липня 2021 року №75-р/тк - порушень КП «Київтранспарксервіс» вимог ЗУ «Про захист економічної конкуренції», що потягло збитки для ТОВ «Компанія «Київські соціально-інвестиційні технології» у зв?язку із укладенням договорів про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування від 08.05.2020 № ДНП-2020-05/01 та від 12.03.2020 № ДНП-2020-03/06 та сплатою одноразових платежів на загальну суму 101 270, 40 грн (41 428, 80 + 59 841, 60).

У п. 3 додаткової угоди, сторони погодили, що адвокат надає правову допомогу шляхом надання консультацій, складання юридичних документів під час досудового врегулювання спору (претензії) та у разі необхідності - підготовка позовної заяви з додатками до Господарського суду міста Києва. Крім того, адвокат бере на себе зобов?язання щодо доставки (відправки) таких документів. У разі судового порядку вирішення спору, адвокат за необхідності готує всі необхідні заяви по суті спору (позовну заяву, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення) та приймає участь у судових засіданнях.

Сторони погодили фіксований гонорар у розмірі 15 000,00 грн (п?ятнадцять тисяч грн) за представництво інтересів на стадії досудового врегулювання спору та судового - у Господарському суді міста Києва, а у випадку необхідності - у суді апеляційної інстанції - Північному апеляційному господарському суді, без обмеження по кількості документів, судових засідань та витраченого часу адвоката (за справу) - п. 4 додаткової угоди.

Відповідно до п. 5 додаткової угоди, порядок сплати Гонорару сторони погодили в наступному порядку: ТОВ «Компанія «КСІТ» зобов?язується сплатити 15 000,00 грн на користь адвоката Коковіна Дмитра Ігоровича протягом 10 робочих днів, із дня набуття судовим рішенням законної сили, незалежно від досягнутого результату.

28.02.2024 між Адвокатом Коковіним Дмитром Ігоровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 10.04.2023, відповідно до якого адвокат надав, а ТОВ «Компанія «КСІТ» отримало наступну правничу допомогу: усна консультація з приводу стягнення шкоди з КП «Київтранспарксервіс» щодо укладених договорів про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування від 08.05.2020 № ДНП-2020-05/01 та від 12.03.2020 № ДНП-2020-03/06, внаслідок порушення ЗУ «Про захист економічної конкуренції» (включаючи аналіз наданих клієнтом документів, чинного законодавства, судової практики); підготовка тексту претензії, погодження із Клієнтом та відправка на адресу КП «Київтранспарксервіс» через АТ «Укрпошта»; підготовка позовної заяви з додатками, сплата судового збору, друк, завірення копій, подача до Господарського суду міста Києва та КП «Київтранспарксервіс».

Судом встановлено, що Коковін Дммитро Іванович є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 001123 від 09.03.2021, інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За таких обставин, враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 15 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" - задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (вул. Леонтовича, буд. 6, м. Київ, 01030, ідентифікаційний код - 35210739) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київські Соціально-інвестиційні технології" (Автотранспортна, будинок 4, офіс 37, м. Київ, 02088, ідентифікаційний код - 39052915) 202 540 (двісті дві тисячі п`ятсот сорок) грн 80 коп. - шкоди внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, 3 038 (три тисячі тридцять вісім) грн 11 коп. - судового збору та 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 17.09.2024.

Суддя Щербаков С.О.