Ухвала

від 18.09.2024 по справі 320/38368/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

18.09.2024Справа № 320/38368/24

Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовом Релігійної організації Української Православної Церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) провизнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Релігійна організація Української Православної Церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва (далі - позивач) з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови, в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №75622739, постановлену старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваленком Євгенієм Івановичем від 07.08.2024 про зобов`язання Релігійної організації Української Православної Церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва звільнити нежитлове приміщення площею 146 квадратних метрів в будівлі по вулиці Володимирській 45 у місті Києві у зв`язку із закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 року матеріали справи №320/38368/24 за позовом Релігійної організації Української Православної Церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, передано на розгляд Господарському суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 року, справу №320/38368/24 передано до розгляду у складі судді Чинчин О.В.

Дослідивши матеріали позовної заяви, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Як вбачається з позовної заяви, Релігійна організація Української Православної Церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва оскаржує постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваленка Євгенія Івановича про відкриття виконавчого провадження №75622739 від 07.08.2024.

При цьому, виконавче провадження №75622739 було відкрито на підставі наказу Господарського суду міста Києва №910/14781/23 виданого 21.03.2024 про зобов`язання Релігійної організації Української Православної Церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва звільнити нежитлове приміщення площею 146 квадратних метрів в будівлі по вулиці Володимирській 45 у місті Києві.

Таким чином, оскаржувана у межах даної позовної заяви постанова про відкриття виконавчого провадження №75622739 від 07.08.2024 була прийнята державним виконавцем в межах виконавчого провадження №75622739, яке було відкрито на підставі наказу Господарського суду міста Києва №910/14781/23, що свідчить про те, що вказані дії відбулись в межах виконавчого провадження, яке було відкрито на підставі виконавчого документу суду.

Відповідно до ст. ст. 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Виходячи із принципу гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

При цьому, ч. 1 ст. 8 названого Закону передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Таким чином, право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Так, за приписами ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі №1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, Суд зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N2,4,7,11 до Конвенції, та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" визначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України гарантується право на звернення до господарського суду саме в установленому цим Кодексом порядку.

За приписами ч. 2 ст. 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

При цьому, в порядку господарського судочинства захист майнових прав здійснюється не лише у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За змістом статті 339 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об`єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо). Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід`ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби.

В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 340 Господарського процесуального кодексу України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців під час виконання судових рішень у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Таким чином, виходячи з аналізу вищезазначених норм права та обставин встановлених вище судом вбачається, що частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням вимог Господарського процесуального кодексу України, чітко встановлено, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний суд, який ухвалив таке рішення за правилами господарського судочинства відповідно.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 753/22823/18-ц (провадження № 14-408цс19), від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18), № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18) та № 908/2520/16 (провадження №12-30гс19), від 29 травня 2019 року у справі № 758/8095/15-ц (провадження № 14-134цс19).

Таким чином, Позивач може оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця в порядку ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, звернувшись з відповідними скаргами до суду, який видав виконавчі документи, в межах вже існуючих господарських справ, а не шляхом подання окремого позову.

При цьому, потрібно зауважити, що за змістом поданої позовної заяви між сторонами відсутній спір про право, а стосується порушень вимог виконавчого провадження органами державної виконавчої служби, а тому заявник повинен звернутися до суду, який видав виконавчий документ з вимогою про оскарження рішення, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби шляхом подання скарги на рішення, дію чи бездіяльність органів державної виконавчої служби в межах розглянутої господарської справи, що в свою чергу виключає можливість звернення до суду із окремим позовом.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 02.10.2019 у справі №904/51/19 та у постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №554/7908/17-ц, від 02.06.2020 у справі №201/10187/18.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Враховуючи вищевикладене, Суд відмовляє у відкритті провадження у справі за позовом Релігійної організації Української Православної Церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, так як ця заява не підлягає розгляду в Господарському суді міста Києва.

З огляду на те, що Суд відмовляє у відкритті провадження у справі за позовом Релігійної організації Української Православної Церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва, заява про вжиття заходів забезпечення позову не розглядається судом.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Таким чином, Релігійна організація Української Православної Церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва має право звернутись до господарського суду, що видав виконавчий документ (наказ), тобто до Господарського суду міста Києва, з відповідною скаргою на дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

При цьому, Господарський суд міста Києва звертає увагу, що при постановленні ухвали від 13.08.2024 року по справі №320/38368/24 Київський окружний адміністративний суд посилався на п. 2 ч.1 ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства України, який передбачає, що суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

З огляду на те, що дана стаття регулює порядок передачі справ між адміністративними судами України, така передача справи до Господарського суду міста Києва не відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ

1. У відкритті провадження у справі за позовом Релігійної організації Української Православної Церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови- відмовити.

2. Роз`яснити Релігійній організації Української Православної Церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва, що її вимоги підлягають розгляду Господарським судом міста Києва в межах справи №910/14781/23 в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України.

3. Позовні матеріали повернути заявникові.

4. Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 18 вересня 2024 року.

Суддя О.В. Чинчин