Рішення

від 09.09.2024 по справі 914/1194/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2024 Справа № 914/1194/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни Горецької, за участю секретаря судового засідання Марти Пришляк, розглянув у підготовчому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Браво Ліфт», м. Київ,

до відповідача: Приватного підприємства «Телос», м. Львів,

про стягнення 635 871,36 грн заборгованості,

представники сторін:

позивача: Марченко О.О.;

від відповідача: не з?явився;

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Браво Ліфт» до Приватного підприємства «Телос» про стягнення заборгованості.

Ухвалою від 22.05.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.06.2024. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи та прийняття рішення судом 09.09.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору про виготовлення та постачання ліфтового обладнання №12/22 від 14.02.2022 у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 436 232,34 грн. На основну суму заборгованості нараховано 3% річних, пеню та штраф.

Позиція відповідача

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, позовних вимог не спростував, належним чином повідомлений про розгляд справи.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

14 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БРАВО ЛІФТ» (надалі - Позивач) та Приватним підприємством «ТЕЛОС» (надалі - Відповідач) укладено Договір на виготовлення та постачання ліфтового обладнання № 12/22 (надалі - Договір) га додаток до нього у викладі «Технічної специфікації № 1».

Загальна вартість договору складає 1 274 222,00 грн (Один мільйон двісті сімдесят чотири тисячі двісті двадцять дві грн 00 коп) в т. ч. ПДВ 212 370,33 (двісті дванадцять тисяч триста сімдесят грн 33 коп) та є еквівалентом 44 600 (Сорок чотири тисячі шістсот) доларів США 00 процентів, USD, за комерційним курсом купівлі доларів США для корпоративних клієнтів в Приват банку України. (курс на день укладання Договору 14.02.22 становить 1 долар США USD = 28,57 грн) (п. 2.1 Договору).

Вартість одного комплекту, ліфт пасажирський, модель BRAVO MRL, серії ВL-SТ 061010, в/п 630 кг, 10 зупинок, складає 637 111,00 грн (Шістсот тридцять сім тисяч сто одинадцять) грн 00 коп, в тому числі ПДВ 106 185,16 грн (Сто шість тисяч сто вісімдесят п`ять грн 16 коп) та є еквівалентом 22 300 (Двадцять дві тисячі триста) доларів США 00 центів, USD, для корпоративних клієнтів в Приват банку України (2.1.1. Договору).

Загальна вартість Договору підлягає зміні прямопропорційно до зміни комерційного курсу купівлі долару США в Приват банку України, на дату отримання платежів Підрядником. Сторони відповідно корегують ціну на неоплачену частину Товару, при цьому укладання Додаткової угоди є необов`язковим. За необхідності Підрядник надає довідку з банку про курс валют.» (2.2. Договору).

Відповідно до умов Договору, Специфікації до нього та видаткових накладних № 98 від 08.08.2023 та № 60 від 30.05.2023. Позивачем було поставлено на адресу Відповідача відповідний Товар на загальну суму 1 096 652 (Один мільйон дев`яносто шість тисяч шістсот п`ятдесят дві) гривні 39 коп, що на дату поставок за комерційним курсом купівлі долара США, USD, в Приват банку України становило 44 600 (Сорок чотири тисячі шістсот) доларів США 00 центів.

Відповідно до п.п. 2.4.2. п. 2.4. Договору, Замовник повинен був сплатити повну вартість за обладнання впродовж 1 (один) календарний місяць з моменту підписання Договору.

Таким чином остаточний розрахунок повинен був бути проведений до 14.03.2022.

Відповідачем проведено часткові проплати:

- 14 лютого 2022, платіжна інструкція № 29 на суму 500 000,00 грн, що становило на дату платежу еквівалент 17 500,88 доларів США, за комерційним курсом купівлі $ США в Приват банку України;

- 31 травня 2023, платіжна інструкція № 136 на суму 177 252,14 грн, що становило на дату платежу еквівалент 4 799,12 доларів США, за комерційним курсом купівлі $ США в Приват банку України;

- 14 червня 2023, платіжна інструкція № 149 на суму 369 400,25 грн, що становило на дату платежу еквівалент 10 002,71 доларів США, за комерційним курсом купівлі $ США в Приват банку України;

- 21 грудня 2023, платіжна інструкція № 313 на суму 50 000,00 грн, що становило на дату платежу еквівалент 1 320,13 доларів США, за комерційним курсом купівлі 5 США в Приват банку України.

Відповідно із п. 7.2. Договору Відповідач сплачує штрафну санкцію у вигляді пені у розмірі 0,1 % від вартості обладнання за кожний день прострочення платежу.

Згідно розрахунку розмір пені заявлений до стягнення становить 63 618,20 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України - боржник, який прострочив виконання грошових

зобов`язань, зобов`язаний сплатити за час прострочення 3 процента річних від простроченої суми.

Згідно розрахунку розмір процентів річних складає 26 962,74 грн.

Крім того, згідно п. 7.5. Договору у разі затримки Замовником платежів згідно графіку визначеного в п. 2.4. більше ніж на 14 календарних днів, Виконавець застосовує штрафну санкцію в розмірі 25% від суми затриманого платежу.

Розмір штрафу заявлений до стягнення становить 109 058,08 грн.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Матеріалами справи не підтверджено, що відповідач здійснив оплату отриманого за договором товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доказів виконання у повному обсязі зобов`язань з оплати поставленого товару відповідачем до справи не подано, а відтак суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення 436 232,34 грн основної заборгованості за договором №12/22 купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей від 19.10.2023 року підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом перевірено розрахунок 3% річних, пені та штрафу і встановлено, що такі проведено вірно та підтверджено належними доказами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач порушив умови договору щодо своєчасної оплати отриманого товару, а відтак, позовні вимоги підлягають до повного задоволення на суму 635 871,36 грн.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2.Стягнути з Приватного Підприємства «ТЕЛОС» (79018, м. Львів, вул. Стороженка, 12, ЄДРПОУ 33863067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Браво Ліфт» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, ЄДРПОУ 42736278) заборгованість в розмірі 635 871,36 грн, з яких 436 232,34 грн основного боргу, 26 962,74 грн 3% річних, 63 618,20 грн пені, 109 058,08 грн штрафу та 9 538,07 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.09.2024.

СуддяГорецька З.В.