Постанова

від 17.09.2024 по справі 200/16086/16

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4927/24 Справа № 200/16086/16 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Барильської А.П.

суддів Демченко Е.Л., Макарова М.О.

секретар судового засідання Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Біржа Нерухомості «Центральна», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання права власності та здійснення державної реєстрації, та за зустрічнимпозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Біржа Нерухомості «Центральна», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Біржа Нерухомості «Центральна», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 19 квітня 1975 вона уклала шлюб із ОСОБА_3

25 травня 1989 року позивачка разом із чоловіком придбали будинок АДРЕСА_1 .

Позивачка вказує, що з 1989 по 1993 роки вони збудували новий будинок.

11 квітня 1994 року вказаний шлюб було розірвано, а 24 листопада 1995 року позивачка уклала новий шлюб.

26 січня 1996 року позивачка оформила право власності на новий будинок.

Також позивачка вказує, що в 1999 році виїхала до Ізраїлю.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 ..

Від своєї доньки вона дізналася, що 24 грудня 1997 року між нею та ОСОБА_3 (колишнім чоловіком) укладено договір купівлі-продажу на біржі нерухомості «Центральна».

Недійсність договору позивачка обґрунтовує тим, що вона договору не підписувала, на відчуження вказаного домоволодіння її чоловік не давав згоди, такий договір не було нотаріально посвідчений.

Враховуючи викладене, та з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем; витребувати вказане домоволодіння від ОСОБА_2 ; скасувати рішення про реєстрацію права власності на вказаний об`єкт за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнати за нею право власності на вказане домоволодіння та здійснити державну реєстрацію права власності на домоволодіння за нею.

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Біржа Нерухомості «Центральна», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що спірний договір купівлі-продажу укладено за волевиявленням ОСОБА_1 ..

При цьому, позивач вказує, що спірне домоволодіння не було власністю нового чоловіка відповідачки, адже будівництво будинку завершилося до укладення із ним шлюбу.

Крім того, позивач зазначає, що договір купівлі продажу спірного домоволодіння був укладений на біржі у відповідності до діючого на час його укладення законодавства.

Позивач вказує, що ОСОБА_1 проживає в Ізраїлі, від нотаріального посвідчення договору ухиляється, тоді як покупець за договором ОСОБА_3 помер.

Позивач вказує, що йому, як єдиному спадкоємцю, було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності нотаріально посвідченого правовстановлюючого документа.

Враховуючи викладене, а також з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також визнати за ним право власності на вказаний будинок в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 ..

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 березня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі, а саме, визнано дійсним договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та визнано за ОСОБА_2 право власності на вказаний будинок.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що договір купівлі-продажу відбувся на товарній біржі без нотаріального посвідчення. Апелянт стверджує, що договір вона не укладала, не підписувала та нічого за цим договором не отримувала. Крім того, апелянт вказує, що на укладання цього договору її чоловік ОСОБА_4 не надавав згоди, оскільки на той час вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , тоді як право власності на будинок було зареєстроване у 1996 році.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Маркело В.О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 березня 2024 року без змін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, врахувавши наданий відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 19 квітня 1975 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб.

На підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 1989 року ОСОБА_1 придбала нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: шлакобетонний будинок А-1, площею 25,1 кв.м., цегляну прибудову, сараї Б та В, вбиральню Г, гараж Д та огорожу.

Згідно матеріалів технічної інвентаризації, станом на 30 серпня 1993 року за вказаною адресою був наявний житловий будинок загальною площею 185,7 кв.м., житловою площею 99,3 кв.м.

Встановлено, що 11 квітня 1994 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

24 листопада 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб.

Рішенням виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів від 26 січня 1996 року №51 за ОСОБА_1 узаконено житловий будинок АДРЕСА_2 , площею 185,7 км.м., житловою 99,3 кв.м.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано свідоцтво про право особистої власності на будинок.

На підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 1997 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 нерухоме майно за вказаною адресою за 28 170,00 грн., які продавець одержала до підписання договору (п. 2 Договору).

Вставлено, що договір купівлі-продажу спірного домоволодіння укладено на Біржі нерухомості «Центральна», нотаріально договір не посвідчений.

Право власності за вказаним договором зареєстровано БТІ за ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2014 року ОСОБА_3 склав заповіт на усе належне йому майно в користь свого сина - ОСОБА_2 ..

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського МНО Отроцюк О.В. ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстави відсутності факту нотаріального посвідченого правовстановлюючого документа.

Відмовляючи узадоволенні позовнихвимог ОСОБА_1 ,суд першоїінстанції виходивз наявностів матеріалахсправи оригіналудоговору купівлі-продажужитлового будинку,на якомуміститься підписпродавця - ОСОБА_1 ..При цьому,позивачкане надала суду доказів на спростування факту належності їй підпису на вказаному договорі, а тому оспорюваний у даній справі договір не може вважатися недійсним. При цьому, задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд виходив з того, що спірний договір нотаріально посвідчений не був, разом із тим, між сторонами такого договору досягнуто згоди щодо усіх істотних його умов, продавець отримала грошові кошти за договором (що визнала, підписавши договір), а покупець зареєстрував за собою право власності на об`єкт нерухомості. Врахувавши наявність законодавчої колізії щодо регулювання спірних правовідносин відносно оформлення договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного на біржі, наявність судової практики щодо визнання відповідних договорів дійсними, суд вважав, що наявні правові підстави для визнання спірного договору дійсним та визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_2 , так як в останнього існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Колегія суддів в повній мірі не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції, зокрема, в частині визнання договору купівлі-продажу дійсним, з огляду на наступне.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій.

Крім того, статтею 2 Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі ст. 41 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до ст. 42 ЦК УРСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Згідно ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

За змістом ст.ст. 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК УРСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Разом із тим, за загальним правилом, визначеним у статтях 47, 227 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договори купівлі-продажу житлового будинку підлягали нотаріальному посвідченню.

У період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору.

При цьому, згідно зі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» біржи мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

Отже, положення статті 227 ЦК УРСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою.

З викладеного вбачається, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.

Висновки щодо тлумачення вищевказаних норм матеріального права викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №640/3509/19 (провадження №61-10287св20).

Крім того, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 липня 1978 року № 3 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15) роз`яснив, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.

Таким чином, угоди щодо придбання на біржових торгах жилого будинку (квартири) чи його (її) частини вимагають оформлення в нотаріальній формі.

Враховуючи вищевикладене, немає різниці, де фізичні або юридичні особи уклали угоду - на біржі чи поза нею. Тому необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року в справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20).

Крім того, ч. 2 ст. 220 ЦК України встановлено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 389/122/16ц (провадження № 61-12634св18) зазначено, що для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди.

Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна нотаріально посвідчений не був, а також той факт, що ОСОБА_3 , як покупець, на час розгляду справи помер, що виключає можливість нотаріально оформити спірний договір, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу дійсним.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за заповітом, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Керуючись вказаними нормами права, а також встановивши факт неможливості ОСОБА_2 оформити свої спадкові права з підстав відсутності факту нотаріального посвідчення правовстановлюючого документу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання за ним права власності на спірне домоволодіння в порядку спадкування за заповітом.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову, так як в матеріалах справи наявний оригінал договору купівлі-продажу жилого будинку, на якому міститься підпис продавця - ОСОБА_1 , яка не надала доказів на спростування факту належності їй підпису на вказаному договорі. Вказане свідчить, що укладення спірного договору відповідало волі позивачки та вказує на те, що оспорюваний у даній справі договір не може вважатися недійсним.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів позивачки щодо відсутності згоди її нового чоловіка на укладення оспорюваного договору, так як з матеріалів справи вбачається, що спірне домоволодіння збудоване до укладення нового шлюбу.

Доводи апелянта в скарзі про те, що договір вона не укладала, не підписувала та нічого за цим договором не отримувала, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Позивачка ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції на підтвердження вказаного не надала належних та допустимих доказів, а тому вказані твердження є лише її припущеннями, тоді як законне та обґрунтоване рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Твердження апелянта про те, що на укладання цього договору її чоловік не надавав згоди, оскільки на той час вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , тоді як право власності на будинок було зареєстроване у 1996 році, колегія суддів також вважає безпідставними, так як згідно матеріалів технічної інвентаризації, станом на 30 серпня 1993 року, тобто в період перебування позивачки та її колишнього чоловіка ОСОБА_3 у шлюбі, за вказаною адресою був наявний житловий будинок площею 185,7 кв.м., житловою 99,3 кв.м., який є предметом договору купівлі-продажу. Вказане свідчить, що згода нового чоловіка на укладання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу не вимагалася.

Суд першої інстанції чітко вказав підстави для відмови у задоволенні первісного позову, та задоволенні зустрічного позову в частині визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за заповітом, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог та задоволенні зустрічного позову в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на спірне домоволодіння в порядку спадкування за заповітом.

Рішення в зазначеній частині, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін.

При цьому, оскаржуване рішення в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу, як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне викласти четвертий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: Визнати за ОСОБА_2 право власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ., оскільки суд першої інстанції в резолютивні частині не зазначив, що право власності набувається в порядку спадкування за заповітом, тоді як ОСОБА_2 звернувся саме з такими позовними вимогами.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 березня 2024 року скасувати в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Біржа Нерухомості «Центральна», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна про визнання дійсним договору купівлі-продажу - відмовити.

Четвертий абзац резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції: Визнати за ОСОБА_2 право власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскарженав касаційномупорядку безпосередньодо ВерховногоСуду протягомтридцяти днівз дняскладання повногосудового рішення.

Повний текст постанови складений 18 вересня 2024 року.

Головуючий суддя А.П. Барильська

Судді Е.Л. Демченко

М.О. Макаров