Постанова

від 17.09.2024 по справі 200/9427/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4643/24 Справа № 200/9427/19 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 січня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мета-Імпекс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мета» про стягнення заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

У червні2019року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мета-Імпекс» (далі- ТОВ «Мета-Імпекс») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мета» (далі - ТОВ «Мета») про стягнення заробітної плати.

В обґрунтування позову посилалися на те, що вони працювали, спочатку в ТОВ «Мета-Імпекс», а потім у ТОВ «Мета». З 04 жовтня 2017 року по 03 вересня 2018 року (214 днів), а також із 01 листопада 2018 року по 27 квітня 2019 року (180 днів) вони перебували у відрядженні в Федеративній Республіці Нігерія. Їх заробітна плата мала становити 4 тис. доларів США в місяць, відтак за весь час їм мали виплатити по 52 532,40 доларів США, вони були звільнені з 02 травня 2019 року, проте вказані грошові кошти їм не заплатили. Невиплатою заробітної плати позивачам завдано моральної шкоди, а саме вони змушені були докладати зусиль до відновлення свої прав, змінити спосіб свого життя, були пригнічені, погіршився психоемоційний стан. В Нігерії вони хворіли малярією та тифом, при цьому фінансової підтримки від роботодавця не було. Тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути солідарно із відповідачів заробітну плату у розмірі еквівалентному 52 532,20 доларів США та 116 247,83 грн. моральної шкоди кожному з позивачів.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 січня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким їх позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позов є доведеним та обґрунтованим. Вони перебували за кордоном, працюючи на відповідачів та не отримували обумовлену заробітну плату. Саме відповідачі повинні були надати бухгалтерські документи, а не вони.

Відзив на апеляційну скаргу надано не було.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що позивачі, кожен окремо, з 01 вересня 2017 року були прийняті на роботу до ТОВ «Мета-Імпекс», а 04 жовтня 2018 року переведені до ТОВ «Мета».

Звільнені позивачі 02 травня 2019 року за власним бажанням.

Згідно наказами про прийняття на роботу позивачів прийнято до ТОВ «Мета-Імпекс», ТОВ «Мета». Визначено заробітну плату, згідно із штатним розкладом.

Позивачами долучено запит ТОВ Concise Solutions щодо в`їзних віз для них до Нігерії від 07 серпня 2017 року строком на 30 днів.

Також надано запит від цієї ж фірми від 31 жовтня 2018 року.

Із копій паспортів позивачів для виїзду за кордон вбачається факт іх виїзду із України в Нігерію, а також наявність відповідних віз.

Позивачами долучено копії договорів страхування подорожуючих та договори медичного страхування подорожуючих, які укладені відповідачами щодо позивачів. У таких договорах визначено країною перебування Нігерію.

Також долучено запрошення на роботу в Нігерії від ТОВ Nibox Payment System (NIPC), адресоване ОСОБА_3 від 26 вересня 2018 року, строком на 36 місяців. У такому запрошенні вказано розмір заробітної плати чотири тисячі доларів ($ 1.250,00), який має бути виплачений в Нігерійській найрі.

Окрім того позивачами долучено копії залізничних та авіа квитків.

Позивачі зверталися до відповідачів із заявами про надання відпустки та звільнення, заяви датовані 02 травням 2019 року.

Також долучено довідки про виплачену відповідачами заробітну плату позивачам, відповідні платіжні відомості із підписами позивачів про отримання заробітної плати, та довідки щодо позивачів від Пенсійного фонду України.

Обставини працевлаштування позивачів у відповідачів та виплати їм заробітної плати в сумі, вказаній у довідках та Пенсійним фондом України, сторонами визнається.

Згідно медичної довідки від 28 травня 2019 року, у позивача ОСОБА_1 виявлено малярію.

Відповідачами долучено накази про відрядження позивачів до Нігерії на Natwest energy LTD, а також долучено копії договорів із вказаною фірмою.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_1 вказав, що керівник відповідачів обіцяв їм під час відрядження заробітну плату у 4 тис. доларів США, проте не виплатив. Вказану у платіжних відомостях заробітну плату позивачі отримували.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що із наказів про прийняття позивачів на роботу вбачається, що їм мала виплачуватися заробітна плата в розмірі, згідно посадового окладу. Разом із тим, матеріалами справи підтверджується та це не заперечується позивачами, що протягом усього часу роботи їм виплачувалася заробітна плата із дотриманням гарантії про мінімальну заробітну плату. Позивачі не мають претензій щодо розміру отриманої в Україні заробітної плати та строків її виплати, втім розмір встановленої заробітної плати за час перебування за кордоном позивачами не доведений.

Колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, третьої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У статті 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт (частина перша статті 97 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (частина друга статті 97 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті (частина третя статті 97 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами (частина четверта статті 97 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до положень ч. 1 ст.115КЗпП України таст.24Закону України«Про оплатупраці» заробітнаплата виплачуєтьсяпрацівникам регулярнов робочідні устроки,встановлені колективнимдоговором абонормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов?язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Із матеріалів справи вбачається, що протягом усього часу роботи позивачам виплачувалася заробітна плата із дотриманням гарантії про мінімальну заробітну плату. Позивачі не мають претензій щодо розміру отриманої в Україні заробітної плати.

Відповідно до статті 121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку зі службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада). Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

За своєю правовою природою витрати на відрядження є компенсаційними виплатами, які за змістом статті 2 Закону України «Про оплату праці» відносяться до додаткової заробітної плати.

Втім позивачі звернулися із позовом саме про стягнення заробітної плати за час їх перебування у відрядження в Нігерії. Позову з інших підстав ними не заявлено.

Жодних належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Мета-Імпекс», ТОВ «Мета» мали перед позивачами зобов`язання з виплати заробітної плати у розмірі 4 000 доларів, кожному, за їх перебування у відрядження в Нігерії матеріали даної справи не містять.

Доводи апеляційної скарги, що позов є доведеним та обґрунтованим. Вони перебували за кордоном, працюючи на відповідачів та не отримували обумовлену заробітну плату відхиляються, оскільки не знайшли свого підтвердження.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 18 вересня 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

М.О.Макаров