Постанова

від 17.09.2024 по справі 198/599/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6999/24 Справа № 198/599/23 Суддя у 1-й інстанції - Гайдар І.О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Дніпріапеляційну скаргу адвоката Чупілко Марини Валентинівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Станично-Луганської селищної військової адміністрації Щастинського району Луганської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Станично-Луганського районного нотаріального округу Луганської області Лінькова Олена Петрівна, про визнання права власності в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Станично-Луганської селищної військової адміністрації Щастинського району Луганської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог - ПН Станично-Луганського РНО Луганської області ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку спадкування.

В обґрунтування позову посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат ОСОБА_3 та він є єдиним спадкоємцем другої черги спадкування. Інші спадкоємці за законом відсутні. Постановою ПН Станично-Луганського РНО Луганської області ОСОБА_2 від 07 листопада 2019 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки не надано документи, які б підтверджували право власності ОСОБА_3 на спадкове майно, тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати за ним в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Чупілко М.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що після смерті ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем його майна. Так, спірне домоволодіння не зареєстроване в державних реєстрах, втім саме брат позивача успадкував його після смерті ОСОБА_4 , з якою жив та вів спільне господарство з 1984 року по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановити факт їх спільного проживання наразі можливості немає.

Відзив на апеляційну скарга надано не було.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належав на підставі рішення Станично-Луганського районного суду Ворошиловградської області від 19 вересня 1983 року на праві власності ОСОБА_4 . Право власності було зареєстровано 12 березня 1991 року у Ворошиловградському БТІ в реєстровій книзі № 5 під реєстровим № 1203.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Отже, після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді вказаного житлового будинку.

Відомості про заведені спадкові справи, заповіти, спадкові договори та видані свідоцтва про право на спадщину в матеріалах справи відсутні.

На момент смерті разом з ОСОБА_4 був зареєстрований та фактично проживав, але не перебував з останньою в зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач у справі, рідний брат померлого ОСОБА_3 , скористався своїм правом на прийняття спадщини та подав відповідну заяву до органів нотаріату, внаслідок чого 03 червня 2019 року заведена спадкова справа № 34/2019.

07 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Станично-Луганського РНО Луганської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину у вигляді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , адже вважає, що останній фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , як спадкоємець четвертої черги за законом, оскільки проживав зі спадкодавицею однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Постановою приватного нотаріуса Станично-Луганського РНО Луганської області Лінькової О.П. від 07 листопада 2019 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки не надано документи, які б підтверджували право власності ОСОБА_3 на спадкове майно.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду не знайшов підтвердження той факт, що ОСОБА_3 проживав з ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу її смерті та як спадкоємець четвертої черги за законом набув право на спадкове майно у вигляді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , тому право власності на вказаний вище житловий будинок не входить до складу спадщини, яка відкрилась після смерті спадкодавця ОСОБА_3 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, у зв`язку з наступним.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення правапов`язанез позбавленнямйого суб`єктаможливості здійснити(реалізувати)своє приватне(цивільне)право повністюабо частково.Для застосуваннятого чиіншого способузахисту необхідновстановити,які жправа (інтереси)позивача порушені,невизнані абооспорені відповідачем,і зазахистом якихправ (інтересів)позивач звернувсядо суду.Відсутність порушеного,невизнаного абооспореного відповідачемприватного (цивільного)права (інтересу)позивача єсамостійною підставоюдля відмовив позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/1 (провадження № 61-2417сво19)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення права власності в нотаріальному порядку (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17 (провадження № 61-13688св21).

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав

та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право

на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК України).

Згідно із статтею 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, та інші докази, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (частина перша статті 1218 ЦК України).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що підстави для задоволення позову відсутні. Спірний будинок, про спадкування якого заявлено позивачем після смерті його брата, не входить до складу спадщини.

Цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін,кожна сторонаповинна довеститі обставини,які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Посилання позивача на те, що його брат проживав із власницею будинку, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, не доводить правових підстав для задоволення позову та визнання за ним права власності на будинок в порядку спадкування після смерті брата.

Власниця спірного будинку померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Жодних доказів того, що після її смерті брат позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняв будь-які дії, направлені на доведення наявності у нього правових підстав для спадкування, позивачем не надано. Як і не надано доказів того, що його брат проживав з померлою саме однією сім`єю.

По суті аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Чупілко Марини Валентинівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 18 вересня 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

М.О.Макаров