Постанова

від 18.09.2024 по справі 336/1427/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 18.09.2024 Справа № 336/1427/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/1427/24 Головуючий у І інстанції: Дмитрюк О.В.

Провадження № 22-ц/807/1779/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровськпромбуд», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальчуків», про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом скасування реєстраційних дій,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до ТОВ «Дніпровськпромбуд», третя особа ТОВ «Ковальчуків», про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом скасування реєстраційних дій

В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_1 проживає та зареєстрований у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживає його дружина ОСОБА_2 .

У зазначений гуртожиток позивач вселився за наступних обставин: підприємство ЗОВО «Битрадіотехніка» орендувало кімнати у гуртожитку треста « Дніпротрансбуд» для своїх робітників і в липні 1984 року позивача, як робітника ЗОВО «Битрадіотехніка», вселили та прописали у зазначеному гуртожитку. В серпні 1987 року ОСОБА_1 був переведений на роботу до СМП - 528 тресту «Дніпротрансбуд». Вселення і реєстрація відбувались без зазначення номеру кімнати, оскільки кожний мешканець гуртожитку при вселенні займав будь-яку вільну кімнату. Позивач вселився у кімнаті №51. Ордери не видавались і договори найму не укладались. Оплата за комунальні послуги здійснюється за показами лічильників, а утримання гуртожитку - коштами мешканців відповідно займаній площі. За час проживання ОСОБА_1 у гуртожитку власники змінювались, робились реконструкції та перепланування, інвентаризація не проводилась, тому номери кімнат не відповідають дійсності. Іншого житла ні позивач, ні його дружина не мають.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України №12/12- АО від 11.11.1994 року Державний спеціалізований трест транспортного будівництва «Дніпротрансбуд» був перетворений у відкрите акціонерне товариство «Дніпровськпромбуд». На підставі цього наказу, відповідно до вимог статті 93 Господарського кодексу України в редакції від 16.01.2003 року на баланс ВАТ «Дніпровськпромбуд» було передано майно гуртожитку по АДРЕСА_1 на праві колективної власності. Рішенням загальних зборів ТОВ «Дніпровськпромбуд» від 29.06.2007 року було створено ТОВ «Дніпровськпромбуд» та прийнято рішення про повне правонаступництво всього майна, прав і обов`язків ВАТ «Дніпровськпромбуд» без вирішення питання про зміну форми власності щодо майна гуртожитку, яка продовжувала вважатись як власність колективу акціонерного товариства.

Відповідно до рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2011 року у справі №26/417/10 за ТОВ «Дніпровськпромбуд» визнано право приватної власності на приміщення гуртожитку. Рішенням Апеляційного господарського суду Донецької області від 07.09.2011 року за апеляцією регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області рішення у справі №26/417/10 було скасоване як незаконне. В задоволені вимог ТОВ «Дніпровськпромбуд» про визнання права власності на зазначене майно відмовлено у повному обсязі. Згідно постанови Вищого господарського суду України від 5.12.2011 року за касаційною скаргою ТОВ «Дніпровськпромбуд» рішення апеляційного суду у справі №26/417/10 залишено без змін, у задоволені позову ТОВ «Дніпровськпромбуд» в визнанні права власності на гуртожиток за адресою АДРЕСА_1 відмовлено остаточно. Вказане рішення набрало чинності та ніким не оскаржувалось.

Незважаючи на те, що рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2011 року не набрало законної сили, 12.04.2011 року були проведені реєстраційні дії - реєстрація зміни права власності на нерухоме майно (номер запису:3550 в книзі:15). Власником зазначено ТОВ «Дніпровськпромбуд», а форму власності змінено з колективної на приватну. Відомості про реєстратора, який провів зазначену державну реєстрацію права власності у реєстрі не зазначено, але з огляду на те, що Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації до 01 січня 2013 року мало право здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно реєстраційні дії здійснило саме ЗМБТІ.

23 січня 2017 року Господарським судом Запорізької області було винесено рішення за позовом ТОВ «Дніпровськпромбуд» до Виконавчого комітету Запорізької міської ради, Запорізької міської ради, Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради ТОВ «Дніпровськпромбуд», про визнання приміщень нежитловими та визнання на них права власності про відмову у позову в повному обсязі. В апеляційному порядку рішення не оскаржувалось.

07 липня 2017 року за заявою директора ТОВ «Дніпровськтрансбуд», державний реєстратор Ткаліч Вікторія Олегівна, Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, на підставі скасованого рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2011 року у справі №26/417/10, в порушення Положення про порядок переведення житлових приміщень (квартир, будинків, їх частин ) до нежитлового фонду, затвердженого Рішенням Запорізької міської ради №9 від 28.08.2013 р., не здійснила запит до ЗМБТІ щодо зареєстрованого права власності на майно гуртожитку 12.04.2011 року, не здійснила взаємодію з Єдиним державним реєстром судових рішень, в якому містились відомості про скасування рішення суду від 19.01.2011 року, підтвердила право приватної власності ТОВ «Дніпровськпромбуд» на гуртожиток та змінила статус майна з гуртожитку на громадський будинок. З цього приводу стосовно державного реєстратора Ткаліч В.О. відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 365-2, ч. 1 ст. 362 КК України. Кримінальна справа слухається у Ленінському районному суді м. Запоріжжя.(справа №334/5535/20 суддя Гнатюк О.М.)

В подальшому ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2017 року у справі №904/9399/17 була затверджена мирова угода, укладена між ТОВ «Дніпровськпромбуд» та ТОВ «Управління будівництва-1» відповідно до якої в рахунок погашення заборгованості гуртожиток було передано у власність ТОВ «Управління будівництва-1». Зазначене рішення ніким не оскаржувалось. Потім гуртожиток перейшов у власність ТОВ «Адоніс», а згодом до ТОВ «Ковальчуків». Наразі власником гуртожитку є ТОВ «Ковальчуків».

В наслідок зазначених дій позивач вважає порушеними свої права, оскільки він не може укласти договір найму житлового приміщення та отримати ордер. Як попередні власники будинку, так і теперішній не забезпечують належне утримування майна гуртожитку, не проводять поточний та капітальний ремонт, його допоміжних приміщень, інвентарю, обладнання. ОСОБА_1 та інші мешканці гуртожитку роблять це за власний рахунок. Порушені права позивача як мешканця гуртожитку, передбачені Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», оскільки зміна статусу гуртожитку на громадську будівлю позбавляє можливості передачі гуртожитку у власність Запорізької міської ради з подальшою приватизацією мешканцями гуртожитку займаних приміщень. Зміна статусу будинку на нежитловий надає можливість власнику будинку ставити питання про виселення мешканців гуртожитку.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

скасувати державну реєстрацію права власності на будівлю гуртожитку літ.А-5, інв.№004 у АДРЕСА_1 за ТОВ «Дніпровськпромбуд» від 12.04.2011 року, номер запису: 3550 у книзі: 15;

скасувати державну реєстрацію права власності на громадський будинок літ.А-5, інв.№004 у АДРЕСА_1 за ТОВ «Дніпровськпромбуд» від 07.07.2017 року, номер запису про право власності: 21279771.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2024 року справу передано до Господарського суду Дніпропетровської області, в провадженні якого перебуває господарська справа № 904/1089/24 про банкрутство ТОВ «Дніпровськпромбуд».

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2024 року, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вимоги до боржника у справах про банкрутство повинні мати майновий характер, тобто вартісну оцінку. Такий спір має стосуватися питання щодо формування активу боржника, який в подальшому може бути направлений на погашення вимог кредиторів боржника.

Також апелянт зазначив, що будівля за адресою АДРЕСА_1 (гуртожиток), про усунення перешкод у користуванні якою заявлений позов, з 2017 року не належить ТОВ «Дніпровськпромбуд», ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2017 року у справі № 904/9399/17 була затверджена мирова угода між ТОВ «Дніпровськпромбуд» та ТОВ «Управління будівництва-1». Потім будівля перейшла у власність ТОВ «Адоніс», а згодом до ТОВ «Ковальчуків». Наразі власником будівлі є ТОВ «Ковальчуків». Отже, будівля гуртожитку не входить до активів боржника ТОВ «Дніпровськпромбуд» і не може бути направлена на погашення грошових вимог кредиторів боржника.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Дніпровськпромбуд» про усунення перешкод у користуванні є немайновими, будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 не належить ТОВ «Дніпровськпромбуд» і тому не впливає на формування його активу, а цивільна справа жодним чином не пов`язана зі справою про банкрутство.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду відкрито апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою та призначено справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 13 ст.7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч. 2 ст.369ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 9 ч. 1 ст.353 ЦПК України).

Відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст.360ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до п. 6 ст.374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ст.379ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Ухвала суду мотивована тим, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому, таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.

З зазначеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

У статті124Конституції Українизакріплено,що правосуддяв Україніздійснюють виключносуди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Суд повинен забезпечити особі реальний, а не формальний доступ до правосуддя, що гарантовано ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою законом України № 475/97-ВР від 17.07.97 р., в контексті забезпечення права особи на ефективний засіб юридичного захисту передбаченого ст. 13 даної Конвенції. Ця Конвенція підлягає застосуванню національними судами відповідно до правил ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та передбаченого ст.8Конституції України принципу верховенства права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це право не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу до суду потребує регулювання з боку держави. Для такого регулювання держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду, але застосовані ними обмеження не повинні звужувати чи применшувати можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що нівелюється сама сутність цього права (див. mutatis mutandis рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II Of Liechtenstein v. Germany), заява № 42527/98, § 44).

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі №904/1448/20).

За змістом статей 15 і 16Цивільного кодексуУкраїни кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 19Цивільного процесуальногокодексу України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Натомість, за змістом положень ч. 1 ст. 2ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Поряд з цим, відповідно до п. 8 ч. 1 ст.20ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, та спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність в законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив скасувати державну реєстрацію права власності на будівлю гуртожитку літ.А-5, інв.№004 у АДРЕСА_1 за ТОВ «Дніпровськпромбуд» від 12.04.2011 року, номер запису: 3550 у книзі: 15; скасувати державну реєстрацію права власності на громадський будинок літ.А-5, інв.№004 у АДРЕСА_1 за ТОВ «Дніпровськпромбуд» від 07.07.2017 року, номер запису про право власності: 21279771.

На думку позивача, вказане є незаконним та порушує його житлове право, оскільки ОСОБА_1 позбавлений можливості, зокрема, укласти договір найму житлового приміщення та отримати ордер.

Виходячи із змісту позовної заяви, спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, пов`язаний з реалізацією позивачем своїх прав щодо користування житловим приміщенням. При цьому, саме по собі відкриття справи про банкрутство щодо ТОВ «Дніпровськпромбуд» не свідчить про те, що позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні через скасування реєстраційних дій повинен розглядатися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача (ТОВ «Дніпровськпромбуд»).

Крім того, положеннями ГПК України передбачено, що господарський суд у межах справи про банкрутство розглядає всі майнові спори за участю боржника незалежно від того, якою стороною спору він є (відповідачем чи позивачем). Натомість, позовні вимоги ОСОБА_1 не пов`язані із захистом його майнових прав в розумінні статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки предметом позову є вимога про скасування реєстраційних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права на житло шляхом скасування державної реєстрації права на таке житло, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про направлення справи на розгляд господарського суду з тих підстав, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 заслуговують на увагу, адже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства, отже, ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2024 року про передачу справи до Господарського суду Дніпропетровської області слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2024 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Повна постанова складена 18 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: