Рішення

від 09.09.2024 по справі 320/6180/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2024 року м. Київ № 320/6180/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,

за участю представників сторін:

від позивача Фесун Н.В.,

від відповідача Юзюк В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРФІНГАЗ»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРФІНГАЗ» (далі також позивач, ТОВ «УКРФІНГАЗ», Товариство) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також відповідач, ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.09.2023 за № 00574840702 (форми «Р») і № 00574850702 (форми «Р»).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає про протиправність зазначених вище податкових повідомлень-рішень від 11.09.2023, оскільки останні були прийняті на підставі акта документальної перевірки, що містить необгрунтовані та безпідставні висновки. Позивач зазначає, що ТОВ «УКРФІНГАЗ» здійснює господарську діяльність з торгівлі природним газом через місцеві (локальні) трубопроводи, для чого у Товариства наявна ліцензія, видана постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 12.05.2017 № 633, а також укладені відповідні договори з оператором газотранспортної системи Акціонерним товариством «Укртрансгаз». Наприкінці 2018 та на початку 2019 року ТОВ «УКРФІНГАЗ» уклало з постачальником Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Газ Трейд» (далі ТОВ «ТД «Газ Трейд») договори купівлі-продажу природного газу. Зазначені договори були виконанні сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином складеними первинними документами (актами приймання-передачі природного газу, податковими накладними, платіжними дорученнями). При цьому позиція контролюючого органу щодо безтоварності цих господарських операцій ґрунтується виключно на обставині порушення кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32019100000000102 від 05.02.2019, за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України (далі КК України). У контексті наведеного позивач, посилаючись на висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19, зазначив, що ст. 205 КК України охоплювала лише дефекти створення/придбання юридичної особи і вказувала на мету діяльності прикриття незаконної діяльності. Водночас наслідки для третіх осіб (тобто, тих, які мали господарські відносини із підприємством, створеним з метою прикриття незаконної діяльності) мають кваліфікуватися окремо, за наявності відповідного складу в їх діях. Оскільки, як такі вироки щодо посадових осіб ТОВ «УКРФІНГАЗ» або ТОВ «ТД «Газ Трейд» у кримінальних провадженнях судами не ухвалювались, то наявність кримінального провадження не дає підстав вважати спірні господарські операції фіктивними. Крім того, позивач покликався на порушення відповідачем законодавчо встановлені строки для оформлення результатів перевірки (а саме акт перевірки складено більше ніж через рік після проведення документальної перевірки) та, відповідно й прийняття податкового повідомлення-рішення (а саме нарахування спірної суми грошових зобов`язань за звітні періоди 2017 2019 року виходять за строкові межі, визначені п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 відкрито провадження у справі № 320/6180/24 за вказаним позовом, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, із проведенням підготовчого засідання.

Представник відповідача подав до суду відзив на позов, у тексті якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Свої заперечення проти позову ГУ ДПС у м. Києві мотивувало тим, що в ході проведеної документальної позапланової виїзної перевірки встановлено, що позивач всупереч вимог п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 198.1, 198.3 і 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України сформував витрати та податковий кредит по господарських операціях із ТОВ «ТД «Газ Трейд», яке є фігурантом у кримінальному провадженні № 32019100000000102.

У подальшому представник позивача подав до суду відповідь на відзив, де повторно наголосив на неспростуванні контролюючим органом, допущеним ним процедурних порушень при складанні акта перевірки й визначенні спірних сум грошових зобов`язань.

Протокольною ухвалою від 05.07.2024 суд закрив підготовчого провадження та призначив розгляд даної справи по суті заявлених позовних вимог.

Присутній у судових засіданнях представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги повністю, з підстав та мотивів, що наведені у текстах позову (з урахуванням заяви про зміну предмету позову). У свою чергу представник відповідача проти позову заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши усні пояснення їх представників, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, упродовж періоду з 31.01.2022 по 18.02.2022 працівниками ГУ ДПС у м. Києві на підставі певних наказів й направлень на перевірку, відповідно до ст.ст. 20, 78, 82 Податкового кодексу України та відповідного плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків за 2022 рік, здійснило документальну планову виїзну перевірку ТОВ «УКРФІНГАЗ» з питань дотримання податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2017 по 30.09.2021, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 21.102014 по 30.09.2021.

02.08.2023 за результатами проведення зазначеної перевірки відповідач склав акт за № 51465/26-15-07-02-06-03/39450302 (далі акт перевірки), який отримано Товариством 22.08.2023. У цьому акті перевірки містяться висновки про вчинення позивачем порушень норм п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 198.1, 198.3 і 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п. 5 і 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» від 16.07.1999 № 996-ХIV, що призвело до заниження податку на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 774 815,00 грн. (в т.ч. за 2018 рік на 147 909,00 грн., за 2019 рік 626 906,00 грн.) та податку на додану вартість всього у сумі 299 170,00 грн. (з них за лютий 2019 року в сумі 102 532,00 грн., березень 2019 року 13 638,00 грн., за грудень 2019 року 117 750,00 грн., за лютий 2020 року 56 778,00 грн., за травень 2020 року 8 472,00 грн.).

Наведені висновки мотивовані наступним: ТОВ «УКРФІНГАЗ» документально оформлювались операції з поставки газу із постачальником ТОВ «Торговий Дім «Газ Трейд» (код ЄДРПОУ 41724057), а саме згідно договорів купівлі-продажу природного газу № 28/12 від 28.12.2018, № 15/02 від 15.02.2019, № 28/02 від 28.02.2019, загальний обсяг поставок склав 4 304 525,00 грн. (в т.ч. за грудень 2018 року 1 005 000,00 грн., за лютий 2019 року 3 299 525,00 грн.). В бухгалтерському обліку зазначені операції відображені наступним чином: Дт 28 «Товари» - Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», Дт 90 «Собівартість» - Кт 28 «Товари», Дт 644 «Податковий кредит» - Кт «Розрахунки з вітчизняними постачальниками». При цьому дебіторська чи кредиторська заборгованість по взаємовідносинах із зазначеним постачальником у ТОВ «УКРФІНГАЗ» на кінець перевіряємого періоду відсутня.

Разом з тим, проаналізувавши наявну в ГУ ДПС у м. Києві податкову інформацію, отриману стосовно ТОВ «ТД «Газ Трейд» з аналітичних інформаційних систем ДПС та інших публічних джерел інформації, встановлено наступне: назване товариство не подавало до податкового органу податкову звітність по податку на прибуток підприємств й фінансову звітність, а останню декларацію з податку на додану вартість - за звітний період серпень 2019 року; щодо ТОВ «ТД «Газ Трейд» було прийнято рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 04.02.2020 № 14317; свідоцтво платника ПДВ було зареєстроване 01.12.2017 за № 200367381, індивідуальний податковий номер 417240526562, а анульовано 25.09.2020 з причини неподання декларацій протягом року. Окрім того, в провадженні слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32019100000000102 від 05.02.2019, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205-1 КК України. В ході здійснення досудового розслідування даного кримінального провадження з`ясовано, що: реєстраційні документи ТОВ «Торговий Дім «Газ Трейд» (код ЄДРПОУ 41724057) в подальшому подавалися для проведення державної перереєстрації, з завідомо неправдивими відомостями; гр. ОСОБА 3, за попередньою змовою з невстановленою особою, придбав ТОВ «Торговий Дім «Газ Трейд» з метою прикриття незаконної діяльності. Також співробітниками оперативного управління ГУ ДФС у м. Києві в межах кримінального провадження, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, було допитано громадянина ОСОБА_1 , який надав письмові покази про свою непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Торговий Дім «Газ Трейд» (код ЄДРПОУ 41724057) та зазначив, що він будь-яких фінансово-господарських документів від імені цього Товариства не підписував та нікого на це не уповноважував.

11.09.2023 на підставі акта перевірки від 02.08.2023 № 51465/26-15-07-02-06-03/39450302 та керуючись пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України відповідач прийняв оспорювані податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р» за № 00574840702, яким визначив позивачу до сплати грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 373 963,00 грн. (з них за податковим зобов`язанням 299 170,00 грн., за штрафними санкціями 74 793,00 грн.);

- форми «Р» за № 00574850702, яким визначив позивачу до сплати грошове зобов`язання по податку на прибуток підприємств у розмірі 968 519,00 грн. (з них за податковим зобов`язанням 774 815,00 грн., за штрафними санкціями 193 704,00 грн.).

Не погоджуючись із правомірністю вказаних податкових повідомлень-рішень та вважаючи їх такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із цим позовом до адміністративного суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У тексті позовної заяви позивач зазначив, що контролюючим органом порушено порядок оформлення результатів спірної документальну планову виїзну перевірку, позаяк акт за № 51465/26-15-07-02-06-03/39450302 складений більше ніж через рік після проведення вказаної перевірки.

У контексті наведеного суд зазначає, що Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, позивач вправі посилатись на процедурні порушення проведення перевірки, оформлення її результатів й надіслання рішень за результатами такої перевірки, в тому числі і стосовно питань дотримання порядку складання акта перевірки, а суд зобов`язаний надавати правову оцінку таким доводам позивача в першу чергу.

Надаючи оцінку таким доводам позивача суд виходить з того, що за змістом норм п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

Відповідно до 86.3 ст. 86 ПК України акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п`яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальної перевірки у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов`язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов`язання.

У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта або довідки про результати перевірки або неможливості його вручення та підписання у зв`язку з відсутністю платника податків або його законних представників за місцезнаходженням такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. У зазначених у цьому абзаці випадках контролюючим органом складається відповідний акт.

Як свідчать наявні у справі матеріали та не заперечується відповідачем, акт № 51465/26-15-07-02-06-03/39450302 за наслідками проведеної упродовж періоду з 31.01.2022 по 18.02.2022 був складений у серпні 2023 року, - тобто, поза межами строку, встановленого у ст. 86 ПК України (у даному випадку до 25.02.2022).

Проте 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан.

Починаючи з 07.03.2022 набрав чинності Закон України від 03.03.2022 № 2118-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану», який доповнив підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України новим пунктом 69. Підпунктом 69.9 зазначеного пункту Кодексу було визначено, що для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі правила були встановлені тимчасово.

Таким чином, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті, а саме до вказаної події зупинено як строки проведення податкових перевірок, так і строки встановлені ст. 86 ПК України в частині оформлення результатів перевірок, складання заперечень на висновки акта перевірки та їх розгляду.

Враховуючи наведене та те, що сама по собі обставина прострочення контролюючим органом законодавчо визначеного строку на складання акта перевірки не впливає безпосередньо на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки, то суд не вбачає у діях контролюючого органу як таких процедурних порушень, які б могли зумовити протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Як наслідок дослідженню судом підлягає суть встановлених порушень, викладених в акті документальної перевірки.

Так, за змістом норм п. 22.1 ст. 22 ПК України об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 ПК України передбачено, що платниками податку на прибуток-резидентами є, зокрема, суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

У силу положень п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Таким чином, починаючи з 1 січня 2015 року податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені ПК України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Порядок формування доходів і витрат в бухгалтерському обліку регулюється Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» та 16 «Витрати» (далі - П(с)БО 15 і П(с)БО 16), що затверджені наказами Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 та від 31.12.1999 №318.

Зокрема, за змістом п. 5, 7, 8 і 21 П(с)БО 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов`язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Згідно з п. 5 9 П(С)БО 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Також у п. 10 30 цього П(С)БО наведений склад витрат, що їх має обліковувати підприємством за їх наявності в бухгалтерському обліку. Так, зокрема, до скалду витрат юридичної особи включаються витрати на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), яка, у свою чергу, складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються, в тому числі прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Крім того, відповідно до положень пп. «а», «б», «в» і «г» п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно із абз. 1 3 п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг визначений в статті 188 зазначеного Кодексу. А саме відповідно до п. 188.1 названої статті база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

У розумінні положень пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту в силу норм п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

На дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках ряд обов`язкових реквізитів, серед них: ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні, загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Відповідно до норм п. 201.10 цієї ж статті Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Поряд із цим ст. 200 ПК України встановлений порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлено. Так, п. 200.1 ст. 200 зазначеного Кодексу унормовано, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 цієї ж статті Кодексу).

Пунктом 200.4 ст. 200 ПК України визначено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Водночас у силу приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 № 168/704).

Так, за змістом норм ч. 1 і 2 ст. 3 Закону № 996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 1 і 2 ст. 8 цього Закону).

В розумінні положень ст. 1 зазначеного Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно із ч.ч. 1, 2 і 3 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у цій нормі, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Крім того, п.п. 3.1, 3.2, 3.5 і 3.7 гл. 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки, проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської та іншої звітності і розрахунків.

Інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерської звітності, порядок складання якої встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

У контексті наведеного суд зазначає, що за усталеною правовою позицією Верховного Суду правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону № 996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі ст. 44 ПК України та ст. 9 Закону № 996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 зроблено висновки про те, що під час вирішення спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (п. 66 Постанови).

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (п. 67 Постанови).

Оглянувши наявні у справі матеріали та зі змісту позовної заяви суд встановив, що у перевіряємий період ТОВ «УКРФІНГАЗ» здійснювало діяльність з торгівлі природного газу, що задекларована ним як основний вид економічної діяльності. З метою провадження зазначеного виду господарської діяльності позивач отримав від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ліцензію з постачання природного газу (постанова від 12.05.2017 № 633). Також Товариство уклало з Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» (як оператором газотранспортної системи України) договір щодо надання послуг зі зберігання (закачування, відбору) природного газу, шляхом надання доступу до потужностей газосховищ, №1805000231 від 07.05.2018, договір щодо надання послуг транспортування природного газу № 1807000748 від 19.09.2018.

У періоди грудень 2018 року лютий 2019 року між ТОВ «УКРФІНГАЗ» (як оптовим покупцем), в особі директора ОСОБА_2 , і ТОВ «ТД «Газ Трейд» (як оптовим продавцем), в особі директора ОСОБА_1 , були укладені договори купівлі-продажу природного газу № 28/12 від 28.12.2018, № 15/02 від 15.02.2019, № 28/02 від 28.02.2019. За умовами цих договорів оптовий продавець зобов`язується передати у власність оптового покупця природний газ, який належить оптовому продавцю та знаходиться в підземному газосховищі (далі ПСГ) АТ «Укртрансгаз» або знаходиться у віртуальних точках входу/виходу газотранспортної системи (пункти приймання-передачі), визначених оператором ГТС відповідно до правил Кодексу газотранспортної системи та розміщених на офіційному веб-сайті оператора ГТС, в розмірах: 100,000 тис. куб. м, 100,000 тис. куб. м і 325,908 тис. куб.м. У свою чергу оптовий покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ у порядку та на умовах, визначених у договорах. Оптовий продавець здійснює передачу газу оптовому покупцю у грудні 2018 року та в лютому 2019 року. Загальна вартість газу, що передається за договорами, складає: за договором № 28/12 від 28.12.2018 1 005 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 167 500,00 грн.), № 15/02 від 15.02.2019 790 020,00 грн. (в т.ч. ПДВ 131 670,00 грн.), № 28/02 від 28.02.2019 2 509 504,63 грн. (в т.ч. ПДВ 418 250,77 грн.). Передача газу відбувається в підземному сховищі природного газу (ПСГ) АТ «Укртрансгаз» шляхом підписання відповідних актів прийому передачі природного газу між Оптовим продавцем та Оптовим покупцем або у віртуальних точках входу/виходу газотранспортної системи (пункти приймання-передачі), визначених оператором ГТС відповідно до правил Кодексу газотранспортної системи та розміщених на офіційному веб-сайті оператора ГТС. З метою оформлення передачі газу від оптового продавця до оптового покупця, оптовий продавець зобов`язується своєчасно надавати оператору ГТС акти приймання-передачі газу та інші документи, що підтверджують зобов`язання оптового продавця передати оптовому покупцю, а оптового покупця прийняти у відповідному місці передачі визначений у таких документах обсяг газу на умовах відповідного договору. Право власності на газ переходить від оптового продавця до оптового покупця в пункті передачі газу з дати підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі газу. Після переходу права власності на газ оптовий покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ. Обсяги переданого газу у відповідному місяці передачі газу визначаються в актах приймання-передачі газу (обсяг газу). Оплата за газ проводиться оптовим покупцем грошовими коштами на банківський рахунок оптового продавця.

Крім того, сторонами зазначених договорів обумовлено, що оптовий покупець придбає газ для його подальшої реалізації та не використовує такий як паливо або сировину.

На підтвердження обставин виконання сторонами своїх зобов`язань за вказаними договорами купівлі-продажу позивач подав до суду копії наступних документів: актів прийому-передачі природного газу, де наведені відомості про фактичні обсяги переданого газу, комерційних актів прийому-передачі природного газу в ПСГ АТ «Укртрансгаз», платіжних доручень на оплату придбаного газу за описаними вище договорами.

Дослідивши та проаналізувавши зазначені вище копії документів у сукупності суд дійшов висновку, що надані позивачем первинні документи оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Вказані документи відображають зміст і характер вчинених господарських операцій, а також підтверджують рух активів між учасниками господарських операцій (товарно-матеріальних цінностей і коштів). Наявність економічної доцільності на вчинення між сторонами описаних вище господарських операцій контролюючим органом не заперечується.

Надаючи правову оцінку зафіксованим в акті перевірки аргументам контролюючого органу проти реальності операцій поставок, суд виходив з наступного.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Також ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Таким чином, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 340/422/19, від 06.12.2021 у справі № 640/8883/19 та від 23.12.2021 у справі № 814/322/16. Зокрема, у постановах від 06.12.2021 у справі № 640/8883/19 та від 23.12.2021 у справі № 814/322/16 касаційний суд вказав, що порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

У контексті з цим, суд зазначає, що факти не подання контрагентом позивача окремої податкової/фінансової звітності чи неповного звітування ними щодо наявних у них об`єктів оподаткування і трудових ресурсів можуть свідчити про порушення таким товариством положень податкового законодавства, а не безумовно про відсутність в останнього матеріально-технічних і трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Стосовно посилання відповідача на фігурування контрагента позивача у кримінальному провадженні, то суд зазначає, що такі доводи не є належними доказами нереальності господарських операцій, оскільки жодним чином не спростовують наведених вище висновків.

Так Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 зазначила, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Суд з`ясував, що за даними текстів ухвал Дніпровського районного суду у м. Києві, датованих 2019 роком (https://reyestr.court.gov.ua/Review/80086424; https://reyestr.court.gov.ua/Review/81526689), що оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в провадженні слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32019100000000102 від 05.02.2019, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205-1 КК України. У ході здійснення досудового розслідування даного кримінального провадження встановлено, що громадян ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на прохання невстановленої особи, вніс в реєстраційні документи ТОВ «Торговий Дім «Газ Трейд» (код ЄДРПОУ 41724057), які в подальшому подавалися для проведення державної перереєстрації, завідомо неправдиві відомості. Також в даному кримінальному проваджені встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за попередньою змовою з невстановленою особою, придбав ТОВ «Торговий Дім «Газ Трейд» (код ЄДРПОУ 41724057), з метою прикриття незаконної діяльності.

У зв`язку із цим суд враховує, що приписами норм ч. 1 ст. 72, ч. 1 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 78 цього ж Кодексу вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Проаналізувавши зміст оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвал районного суду, прийнятих у межах кримінального провадження № 32019100000000102, суд встановив, що станом на час розгляду судом адміністративної справи № 320/6180/24 відомості щодо завершення досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні та прийняття районним судом судового рішення (вироку) про визнання посадових осіб ТОВ «Торговий Дім «Газ Трейд» винними у скоєнні кримінального правопорушення відсутні. Більш того, в ухвалах районного суду у межах кримінального провадження відсутні посилання на жодні господарські операції ТОВ «Торговий Дім «Газ Трейд» з ТОВ «УКРФІНГАЗ» та/або згадки про посадових осіб ТОВ «УКРФІНГАЗ», а тому факт наявності відкритого кримінального провадження не спростовує реальності вчинених між названими сторонами спірних господарських операцій.

Таким чином, враховуючи все наведене вище у сукупності суд дійшов висновку про не доведення контролюючим органом документально правомірності висновків акта перевірки та наявності в ГУ ДПС у м. Києві правових підстав для прийняття оспорюваних податкових повідомлень рішень.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат за результатом розгляду справи суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії платіжної інструкції від 25.01.2024 № 361, позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 20 137,23 грн. Відтак, враховуючи розмір заявлених позовних вимог та обсяг їх задоволення судом за наслідком розгляду справи по суті, суд вказує про присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві судових витрат по оплаті судового збору в сумі 20 137,23 грн.

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві за № 00574840702 і № 00574850702 від 11.09.2023.

3. Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011, адреса місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРФІНГАЗ» (код ЄДРПОУ 39450302, адреса місцезнаходження: 02000, м. Київ, вул. Філатова Академіка, 2/1, кв. 109) витрати по оплаті судового збору в розмірі 20 137,23 (двадцять тисяч сто тридцять сім) грн 23 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 18 вересня 2024 р.