Рішення

від 18.09.2024 по справі 620/9564/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2024 року Чернігів Справа № 620/9564/24

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді БаргаміноїН.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного Управління Державної казначейської служби у Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому, з урахуванням зменшення позовних вимог, просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо виплати позивачу пенсії, меншої ніж 8 мінімальних пенсій за віком з 01.09.2021 по 01.07.2024; стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 252505 (двісті п`ятдесят дві тисячі п`ятсот п`ять) грн. 10 коп. шкоди за період з 01.09.2021 по 01.07.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом 2 групи, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Чернігівській області, де отримує пенсію. Вважає, що з набуттям чинностіРішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 року № 4-р(I)/2024, Справа № 3-18/2023(39/23, 95/23) він має право на відшкодування шкоди у вигляді недоотриманого доходу державної (основної) пенсії, визначеної у розмірі, встановленому частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР.

Відповідачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, було подано відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вказав, що Верховною Радою України частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» була приведена у відповідність до положень Конституції України та рішення Конституційного суду від 07.04.2021 шляхом внесення відповідних змін.

Відповідачем, Головним Управлінням Державної казначейської служби у Чернігівській області, було подано відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вказав, що Головне управління, яке залучено до цієї справи в якості відповідача не може використати зазначені вище права учасника судового процесу, тому що не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказує, що матеріали справи не містять жодного рішення суду про визнання дій відповідача - органу Казначейства, або будь-якого іншого державного органу протиправними або неправомірними, внаслідок чого порушено право позивача.

Позивачем було подано відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якій вказав, що повторно запровадивши правове регулювання з тим самим недоліком, Верховна Рада України порушила вимогу частини другої статті 8 Основного Закону України, за якою закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Позивачем було подано відповідь на відзив Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області, в якій вказав, що із-за відсутності окремо прийнятого спеціального закону про порядок відшкодування шкоди, завданої державою громадянину прийняттям неконституційного закону, всі негативні наслідки такої бездіяльності (відсутності належного правового регулювання) мають покладатися саме на державу, що не може бути підставою для обмеження конституційного права людини.

Головним Управлінням Державної казначейської служби у Чернігівській області було подано заперечення на відповідь на відзив, в яких вказало, що жодних прав, свобод чи інтересів позивача не порушувало, не є розпорядником коштів Державного бюджету України та не веде єдиний казначейський рахунок.

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 30.08.2024 у задоволенні клопотання представника Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження було відмовлено; ухвалою суду від 30.08.2024 клопотання Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області про виключення його з числа відповідачів було повернуто без розгляду; ухвалою суду 30.08.2024 в задоволенні заяви Чернігівської окружної прокуратури про участь у справі було відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021 було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Позивач, вважаючи, що має право на відшкодування шкоди у вигляді недоотриманого доходу державної (основної) пенсії, визначеної у розмірі, встановленому частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не нижчому за 8 мінімальних пенсій за віком, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначеніЗаконом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі- Закон № 796-XII).

Метою та завданнями Закону №796-XIIє захист громадян, які постраждали внаслідок: 1)Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.

За правилами частини четвертої статті 54 Закону №796-XII(в редакції від 9 липня 2007 року згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по ІI групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Згодом, мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210 зі змінами (даліПорядок №1210).

Згідно з пунктом 11 Порядку № 1210, мінімальний розмір пенсії становить:

1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:

осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто раніше визначенийстаттею 54 Закону №796-XIIрозмір пенсій було знижено.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII (даліЗакон №76-VIII), яким текст статті 54 Закону №796-XII, викладено в іншій редакції, зокрема:

«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VIII, пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення ст. 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру державної пенсії, передбаченихЗаконом №796-ХІІ.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Вказаним рішенням Конституційний Суд України визначено, що частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIIIщодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно частини першоїстатті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У той же час, слід звернути увагу на те, щорішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021, не набуває ретроспективної дії у часі.

У частині третій резолютивної частини рішення Конституційний Суд України зазначив, що Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність ізКонституцією України та цим Рішенням.

У разі не приведення нормативного регулювання, встановленогостаттею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XIIу редакціїЗакону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIIIщодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність ізКонституцією Українита цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме частина четвертастатті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XIIу редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР:

«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».

З 07 липня 2021 року у разі не приведення нормативного регулювання частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XIIу редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 6 червня 1996 року №230/96-ВР підлягала застосуванню у вищевказаній редакції.

На виконання Рішення Конституційного Суду України, Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 29 червня 2021 року №1584-ІХ (даліЗакон №1584-ІХ).

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1584-ІХ передбачено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2022 року, крім пункту 2 розділу І цього Закону та пункту 2 цього розділу, які набирають чинності з 1 липня 2021 року.

У пункті 2 Закону №1584-ІХ статтю 54 викладено в такій редакції: «В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для І групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень».

Отже, на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятий Закон №1584-ІХ, який вносить зміни доЗакону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Саме на зазначену редакцію статті 54 Закону №796-XII посилається орган Пенсійного фонду, не проводячи позивачу у перерахунку його пенсії.

Як вбачається зі змістустатті 54 Закону №796-XIIв редакціїЗакону №1584-IXвизначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону №230/96-ВР».

Метою Закону №796-XII, що її визначено в частині першій статті 1 Закону №796-XII, є, зокрема, захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території. Згідно з частиною другоюстатті 1 Закону № 796-XIIдержавна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров`я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди.

Аналізуючи нормистатті 54 Закону №796-XIIв редакціїЗакону №230/96-ВР, суд дійшов висновку, що законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізаціюстатті 16 Конституції Україниустановив уЗаконі № 796-XIIсаме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.

У Рішенні від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-XIIу редакціїЗакону №230/96-ВРта пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється діястатті 54 Закону № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієїстатті Закону № 796-XIIу редакціїЗакону № 230/96-ВР. Водночас приписи статей3,16,50 Конституції Україниу їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причиновий зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою,посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.

Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимогКонституції Українияк особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьоюстатті 54 Закону № 796-XIIвчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодуваннязавданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом №1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796-XII мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 №230/96-ВР.

Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Статтею 152 Основного Закону України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частина третя статті 152 Конституції України визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

При цьому, положення частини третьої статті 152 Основного Закону країни прямо посилаються на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку. Проте, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.

В Україні діє норма статті 1175 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Проаналізувавши положення законодавства, які визначають право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (дане право закріплене у статті 56 Конституції України і воно не є тотожним до права, закріпленого у частині третій статті 152 Конституції України), суд вважає, що відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності, яке визначене статтею 1175 Цивільного кодексу України, є розширеним тлумаченням та похідним від права, яке закріплено саме у статті 56 Конституції України.

Крім того, право гарантоване статтею 56 Конституції України знайшло своє відображення у статті 1173 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування), статті 1174 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування), статті 1175 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності), статті 1176 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду).

Між тим, спеціального закону, який визначав би порядок відшкодування шкоди, право на яке визначене частиною третьою статті 152 Конституції України, на законодавчому рівні у державі не прийнято, у зв`язку з чим суд погоджується з позицією позивача, що у спірних правовідносинах норми Конституції повинні застосовуватись як норми прямої дії.

В силу вимог частини другої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п`ятої статті 21 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій) від 08.09.2016 № 6-рп/2016).

За приписами частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У даних правовідносинах частина третя статті 152 Конституції України застосовується як норма прямої дії, тому суд погоджується з доводами позивача, що шкоду, завдану фізичній особі актами і діями, що визнані неконституційними, повинна відшкодовувати держава Україна, в особі державного органу, адже згідно зі статті 170 Цивільного кодексу України, де закріплюється плюралістична модель участі держави у майнових відносинах, держава набуває цивільних прав і здійснює обов`язки через органи державної влади.

Разом з тим, частина перша статті 43 Бюджетного кодексу України, встановлює, що при виконанні Державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 вказаного Положення).

Тобто, Казначейство виступає відповідачем у справах, пов`язаних з виплатою з державного бюджету певних коштів як особа, на яку законодавством покладено відповідальність за виконання державою відповідних бюджетних зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 у справі №757/38064/16-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) зазначили, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (надалі - Порядок № 845).

Цей порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 845 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

- безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;

- боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання;

- виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України Про виконавче провадження;

- стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави.

Пунктом 3 Порядку № 845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно з підпунктом 3 пункту 35 Порядку № 845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.

Пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Виходячи з вищезазначених приписів, належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди є Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, оскільки у спірних правовідносинах приймає участь як представник держави, яке є боржником у зобов`язанні зі сплати коштів Державного бюджету України на відшкодування шкоди, заподіяної неконституційним законом.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що внаслідок неконституційного закону позивачу заподіяно матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого ним доходудержавної (основної) пенсії, визначеної у розмірі, встановленому частиною четвертою статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 № 796-XII у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 06.06.1996 № 230/96-ВР, зокрема, в усіх випадках розміри пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Тому, відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України позивач має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав.

У відповідності до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі Ятрідіс проти Греції (Jatridis v. Greece) [ВП], N 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

У справі Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини № 3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд не приймає до уваги доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, що положення частини третьої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не поширюються на позивача, оскільки органом Пенсійного фонду не надано доказів на підтвердження вказаної позиції.

Так, позивачем проведено розрахунок матеріальної шкоди як різницю між розміром щомісячної пенсії, яка передбачена статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яку мав отримувати позивач, та розміром щомісячної основної державної пенсії, яка фактично виплачувалась позивачу, в спірний період з 01.09.2021 по 01.07.2024, що становить 252505,10 грн.

При цьому відповідачами не висловлено жодних заперечень щодо помилковості проведеного позивачем розрахунку.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що з метою повного, всебічного захисту прав позивача, позов слід задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо виплати позивачу пенсії, меншої ніж 8 мінімальних пенсій за віком з 01.09.2021 по 01.07.2024; стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 252505 (двісті п`ятдесят дві тисячі п`ятсот п`ять) грн. 10 коп. матеріальної шкоди за період з 01.09.2021 по 01.07.2024.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області (вул. Реміснича, 27, м.Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ 37972475), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83А, м.Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії, меншої ніж 8 мінімальних пенсій за віком з 01.09.2021 по 01.07.2024.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 252505 (двісті п`ятдесят дві тисячі п`ятсот п`ять) грн. 10 коп. матеріальної шкоди за період з 01.09.2021 по 01.07.2024.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18.09.2024.

Суддя Наталія БАРГАМІНА