Постанова

від 18.09.2024 по справі 212/4724/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7045/24 Справа № 212/4724/24 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І.Б. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Лідовської А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 212/4724/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року, ухваленого у складі судді Чайкіна І.Б., -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «ЦГЗК», в обґрунтування якого вказав, що він працював з 04.07.1991 року по 04.07.2003 рік, з 12.04.2005 року по 12.02.2023 рік в шкідливих умовах на підприємстві відповідача ПрАТ «ЦГЗК», внаслідок чого захворів на професійне захворювання. Звільнений з підприємства 12.09.2023 року з зв`язку з виходом на пенсію, за власним бажанням. Висновком МСЕК від 03.05.2024 року йому вперше встановлено 65% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, третю групу інвалідності - безстроково. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він не має змоги вести звичне життя та страдає на захворювання. Вказує на те, що його самопочуття не поліпшується, негативні зміни, які сталися є незворотними.

Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в 400000 грн, які просить суд стягнути з відповідача.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 310000 грн. моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів та судовий збір на користь держави у розмірі 3100 грн.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду змінити, задовольнивши його позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності виваженості і справедливості. Судом не враховано, конкретні обставини справи, відсоток втрати працездатності. Наявність фізичних страждань викликає моральні страждання, адже фізичний біль не можливо переносити без душевного болю.

Відповідачем також було подано апеляційну скаргу, у якій він просив рішення суду змінити, зменшивши розмір моральної шкоди до 100000 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що розмір моральної шкоди не відповідає принципу розумності та справедливості. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та судом не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу. Крім того, позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров`я та його наслідки.

Відзиви на апеляційні скарги не надходили.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явились. Про день та час слухання справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Позивачем подана заява з проханням розглядати справу за його відсутності.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ЦГЗК». Звільнений з підприємства 12.09.2023 року відповідно до ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію, що підтверджується копією трудової книги позивача (а.с. 10-15).

Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25.03.2024 року встановлено причини виникнення професійного захворювання, робота ОСОБА_1 протягом 30 років 05 місяців в цеху в умовах шкідливих факторів, а саме: вібрація загальна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 1дБ перевищувала допустимий рівень 60 дБ при гранично допустимому 59 дБ, хімічні фактори: концентрація кремнію діоксину кристалічного за вмісту пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала ГДК в 2,2 -2,3 рази. Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлено (а.с.16-20).

Відповідно до висновку МСЕК від 03.05.2024 року ОСОБА_1 первинно встановлено 65% втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним захворюванням, третю групу інвалідності безстроково (а.с.21).

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з отриманням професійних захворювань та встановленням стійкої втрати працездатності 65% та третьої групи інвалідності, позивачу заподіяно моральну шкоду. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд зазначив, що характер захворювань, пов`язаних з обмеженням в пересуванні та фізичними навантаженнями, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках та наслідків що наступили, які підтверджуються висновком МСЕК, медичним висновком, вважав за необхідне визначити розмір моральної шкоди 310 000 гривень.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та зазначає наступне.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року №1-рп/2004 року встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

У справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у справі №210/5258/16-ц, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.

Так, колегією суддів встановлено, що згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25.03.2024 року встановлено причини виникнення професійного захворювання, робота ОСОБА_1 протягом 30 років 05 місяців в цеху в умовах шкідливих факторів, а саме: вібрація загальна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 1дБ перевищувала допустимий рівень 60 дБ при гранично допустимому 59 дБ, хімічні фактори: концентрація кремнію діоксину кристалічного за вмісту пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала ГДК в 2,2 -2,3 рази. Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлено (а.с.16-20).

Таким чином, при визначенні розміру моральної шкоди, судом першої інстанції враховано, що у зв`язку з отриманою травмою позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, втратив професійну працездатність у розмірі 65% безстроково, що свідчить про незворотність такої втрати. Після втрати працездатності у позивача змінилися умови життя, у зв`язку з втратою здоров`я він постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль, незважаючи на проходження постійних курсів лікування, відновлення його стану здоров`я неможливе.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не приймає доводи апеляційних скарг як позивача так і відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди та вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації позивачеві моральної шкоди буде 310 000 грн.

Доводи апеляційних скарг сторін не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року немає.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: