Рішення

від 12.09.2024 по справі 702/527/23

МОНАСТИРИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 702/527/23

Провадження № 2/702/14/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2024 м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області у складі

головуючого судді Нейло І.М.,

за участю секретаря Прилуцької О.І.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференсзв`язку, Монастирищенського районного суду Черкаської області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому просив стягнути з відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в солідарному порядку позику 561 660 грн., неустойку 4 463 385, 48 грн., інфляційні витрати 95 163, 53 грн. та 3 % річних від простроченої суми 24 775,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.01.2019 між ним та ОСОБА_5 , за згодою дружини відповідача ОСОБА_6 , був укладений нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого ОСОБА_5 отримав 412 180 грн., що на момент укладення правочину відповідало 14800 доларів США. Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав та незважаючи на настання строку виконання зобов`язання, до цього часу борг не повернув. Вважає, що крім основної суми боргу з відповідачів, підлягає стягненню: неустойка 4 463385,48 грн.; 3% річних від простроченого зобов`язання 24775,98 грн. та інфляційні витрати 95163,53 грн. Крім того, позивач просив стягнути витрати на оплату судового збору та 90000 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 08.06.2023 року, забезпечено позов шляхом накладення арешу на майно, що належить на праві власності ОСОБА_5 , а саме на: - нежитлову будівлю, корівник МТФ, загальною площею 908 кв.м; - земельну ділянку з кадастровим номером 4820384200:15:000:0277, площа (га) 5,0075.

Ухвалою від 14.08.2023 позовна заява прийнята до розгляду, у справі відкрите загальне позовне провадження та призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою від 02.11.2023 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про додаткове забезпечення позову.

Ухвалою від 21.12.2023 підготовче провадження у справі закрито та витребувано від приватного нотаріуса, нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_6 про згоду на укладення договору позики.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені вимоги. Позивач пояснив, що відповідач зобов`язання не виконав, але примірник оригіналу договору позики у нього відсутній, оскільки був втрачений під час переїзду пов`язаного з військовими діями. Приватний нотаріус видав йому дублікат договору позики. Представник позивача вважає, що відсутність у ОСОБА_1 примірника оригінала договору позики не є підтвердженням виконання відповідачем зобов`язання. Також позивач вважає, що у разі виконання відповідачем зобов`язання він мав би два примірники оригінала договору позики - власний та позивача.

Представники відповідачів в судовому засіданні заперечували проти позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_5 розрахувався з позивачем у визначений в договорі строк. За весь час, після укладення договору ОСОБА_1 , жодного разу не пред`являв до відповідачів претензій стосовно невиконання умов договору. Вважають, що саме відсутність у позивача оригіналу договору позики свідчить про безпідставність заявлених вимог, оскільки наявність у позивача дублікату правочину не доводить порушення з боку відповідача умов договору позики. На думку представників, дублікат договору є неналежним доказом оскільки оформлений з порушенням інструкції, якою регулюється вчинення нотаріальних дій. Крім того, представники відповідачів вважають, що ОСОБА_1 порушив строки звернення до суду, тому просили застосувати їх наслідки.

Вислухавши сторін, дослідивши надані докази, суд вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 29.01.2019 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_7 укладено Договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. т.1 /а.с.233, 28, 29/.

Відповідно до п. 10 договору, дружина відповідача ОСОБА_6 надала згоду на його укладення, що підтверджується також нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_6 т.1 /а.с.185/.

Згідно п. 16 договору, він був складений в трьох оригінальних примірниках, два з яких передано сторонам договору, а один зберігається в матеріалах нотаріальної справи. т.1/а.с.233/.

В судовому засіданні був оглянутий примірник оригінала нотаріально посвідченого договору позики від 29.01.2019 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який зберігається у ОСОБА_7 та оригінал дубліката вказаного договору, який зберігається у ОСОБА_1 .

Встановлено, що копія дубліката договору позики, який було додано позивачем до позовної заяви, відповідає примірнику оригінала договору позики, який зберігається у ОСОБА_7 т.1 /а.с.233/.

Представники відповідачів не дали суду однозначну відповідь, який саме примірник договору позики (примірник позивача чи примірник відповідача) зберігається у відповідача ОСОБА_5 .

Відповідно до п. 1 договору позикодавець ОСОБА_1 передав позичальнику ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 412 180 грн., що в еквіваленті за комерційним курсом КБ "ПриватБанк" на день укладення договору становило 14800 доларів США, а ОСОБА_7 зобов`язався повертати отримані кошти частинами, починаючи з 28.02.2019 до 30.01.2020 включно.

Пункотом 4 договору встановлено, графік погашення заборгованості, а саме відповідач повинен сплачувати готівкою рівними платежами - починаючи з 28.02.2019 та не пізніше 29-го числа кожного місяця в розмірі 11140 грн., що буде еквівалентним на день такого розрахунку 400 доларам США, згідно курсу продажу доларів США, встановленого КБ «ПриватБанк». Остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений не пізніше 30.01.2020 включно в гривнях у розмірі 278 500 гривень, що буде еквівалентним на день такого розрахунку 10000 доларам США, згідно курсу продажу доларів США, встановленого КБ «ПриватБанк».

За порушення позичальником умов договору п.1 передбачена неустойка у розмірі 3% за кожен день прострочки від несплаченої суми.

Пунктами 4 та 11 договору позики передбачено, що підтвердженням отримання ОСОБА_1 періодичних платежів має бути нотаріально посвідчена заява. Після повернення боргу ОСОБА_1 зобов`язується підписати відповідну заяву та передати позичальнику свій примірник договору позики.

Із матеріалів справи вбачається, що кошти за договором позики в сумі 412 180 грн., що в еквіваленті за комерційним курсом КБ "ПриватБанк" на день укладення договору становило 14800 доларів США, були отримані ОСОБА_5 від ОСОБА_1 у повному обсязі, що не заперечувалось в судовому засіданні представниками відповідачів.

Відповідно до статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Частиною другою статті 1047 ЦК Українивстановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною першоюстатті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю заява про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Заперечуючи проти позовних вимог представники відповідачів надали для огляду тільки один оригінальний примірник договору позики, який зберігався у ОСОБА_5 але не надали однозначну відповідь на питання, чий саме примірник договору зберігається у ОСОБА_5 , між тим позивач в судовому засіданні наполягав, що свій примірник договору позики не передавав відповідачу ОСОБА_5 , оскільки втратив.

В матеріалах справи відсутні, передбачені договором докази повернення позики, таким чином відповідач взятих на себе зобовязань за договором позики не виконав.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим ч.2 ст.524 та ч.2 ст. 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відповідно до п.1 Договору, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики за комерційним курсом продажу долару США, встановленому АТ КБ "ПриватБанк" на день здійснення платежу.

Враховуючи, що позика не повернута до цього часу, та оскільки відповідач не виконав зобов`язання у строк, встановлений Договором, стягненню підлягає сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за курсом продажів доларів США в АТ КБ "ПриватБанк" на день пред`явлення позову.

Згідно відомостей офіційного сайту Міністерства фінансів України, станом на 19.06.2023 в АТ КБ "ПриватБанк", курс продажу долара США становив 37,25 грн .

Відтак, станом на дату пред`явлення позову сума основного боргу становить 551300 грн. (14800 доларів США*37,25 грн), яка підлягає стягненню з відповідачів.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів 3% річних від простроченої суми, суд зазначає таке.

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідачів 3% річних від простроченої суми з 01.03.2019 по 23.02.2022 у розмірі 24775,98 грн., виклавши відповідні розрахунки, які відповідачами не спростовані. /а.с. 25/.

Отже, з огляду на неналежне виконання відповідачами зобов`язань за Договором позики, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідачіва 3% річних від простроченої суми у розмірі 24775, 98 грн., яка підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів 95163, 53 грн. інфляційних витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції, який поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) вказано, що за змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.

Таким чином позовні вимоги щодо стягнення 95163, 53 грн. інфляційних витрат задоволенню не підлягають.

Оцінюючи вимоги позивача щодо стягнення неустойки в розмірі 3% за кожен день прострочки від несплаченої суми за період з 23.02.2021 по 23.02.2022, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. З 24.00 год. 30.06.2023 карантин відмінено (Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651).

Водночас п. 1 ст. 1 Закону України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19", який набрав чинності 04.07.2020 та яким внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України та доповнено пунктом 15 такого змісту: "У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".

Тобто законодавцем скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину.

З урахуванням наведених норм та тієї обставини, що нарахування пені за прострочення виконання зобовязання передбачено саме умовами договору позики і позивач просить стягнути неустойку (пеню) за період карантину з 23.02.2021 по 23.02.2022, відповідачі підлягають звільненню від відповідальності перед позивачем за прострочення погашення позики та сплати неустойки за прострочення виконання зобовязання.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 16.12.2021 у справі № 922/4076/20, а також постановах Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 727/4121/21, від 05.04.2023 у справі № 756/7895/21.

Суд не приймає до уваги заперечень представників відповідачів, щодо неналежності доказу, а саме дублікату договору позики з підстав його невідповідності Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, оскільки в судовому засіданні був досліджений як оригінал дублікату договору позики так і оригінал примірника договору, які є ідентичними та сумніву не викликають.

Що стосується вимог представників відповідачів, стосовно застосування наслідків строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно дост. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(ст. 257 ЦК України).

Водночас, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану" строк позовної давності було продовжено на період дії карантину та воєнного стану тому доводи представників відповідачів щодо пропуску позивачем строку позовної давності є необґрунтованими.

Щодо наявності солідарного обов`язку щодо повернення боргу подружжям за договором позики, суду зазначає наступне.

Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Відтак у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти, внаслідок укладення договору, також виникає зобов`язання у вигляді повернення коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Зазначені висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 452/926/16-ц (провадження № 61-45315св18), у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 320/2233/18 (61- 2279св19).

Оскільки договір позики у даній справі укладений одним з подружжя за згодою другого з подружжя, договір позики є таким, що вчинений в інтересах сім`ї, а відповідачі є солідарними боржниками за відповідними зобов`язаннями, що виникли з цього договору.

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу, то суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу разом з позовною заявою були надані наступні копії документів: ордер на надання правничої правової допомоги з посиланням на договір про надання правової допомоги № б/н. від 27.02.2023, та звіт про виконання договору про надання правової допомоги № 01-05/04/23 від 05.04.2023, згідно яких вартість послуг адвоката складає 90000 грн.

Представники відповідачів клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю не заявляли.

З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 133, 141 ЦПК України, стягненню з відповідачів в рівних частинах підлягають витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 12752 гривні. (576075,98/5144984,99х100 = 11,19% або 10071 грн. (90000 х 31,88%).

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору слід покласти на відповідачів в рвних частинах на загальну суму 1201, 35 грн., пропорційно до задоволених позовних вимог (10736 х 11,19%).

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 27, 60, 141, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики 551300 грн. та 3% річних за користування грошовими коштами за період з 23.02.2021 по 23.02.2022 у розмірі 24775 грн. 98 коп., а всього 576075 грн. 98 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 частину судових витрат у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу, пропорційно до задоволених позовних вимог, у розмірі 6976 грн. 67 коп.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 частину судових витрат у вигляді судового збору та витрати на правову допомогу, пропорційно до задоволених позовних вимог, у розмірі 6976 грн. 67 коп.

В частині позовних вимог щодо стягнення неустойки та інфляційних втрат, відмовити.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 158 ЦПК України вжиті судом заходи забезпечення позову, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Черкаського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 12.09.2024 р.

Суддя І.М. Нейло