Постанова

від 17.09.2024 по справі 638/18876/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 вересня 2024 року

м. Харків

справа № 638/18876/17

провадження № 22-ц/818/2112/24

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Підприємство «Основа-Промінвест Громадської організації «Моніторинг та аналіз розвитку країни»,

третя особа Головне управління Держпраці у Харківській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підприємства «Основа-Промінвест Громадської організації «Моніторинг та аналіз розвитку країни», третя особа Головне управління Держпраці у Харківській області про поновлення на роботі, стягнення не виплаченої заробітної плати, суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Коломійцева Андрія Юрійовича на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 березня 2024 року, постановлене суддею Шишкіним О.В.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив поновити його на посаді директора, стягнути невиплачену заробітну плату за період з 01.03.2015 року по 01.12.2017 року у розмірі 65414,00 грн., стягнути суму середнього робітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 40920,00 грн., стягнути моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.; зобов`язати Головне управління Держпраці у Харківській області притягнути винних осіб до відповідальності за порушення трудового законодавства України з боку посадових осіб підприємства.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 березня 2024 року У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Коломійцв А.Ю. просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зауважує, що позивача було звільнено на підставі Наказу, який начебто був втрачений, а в подальшому знайшовся. Наголошує, що судом було призначено судову почеркознавчу експертизу, яку не було проведено через надання копії Наказу а не оригіналу.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства про працю при звільненні на підставі п. 5ч.1 ст. 41 КЗпП України, та відсутні порушення трудових прав останньої з боку відповідача, а вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати, суми середнього робітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, мають похідний характер від вимоги про поновлення на роботі, то зазначені вимоги не підлягають задоволенню, як безпідставні.

Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 26.01.2009 року на підставі протоколу №6/1 засідання Центральної Ради Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів» від 26.01.2009 року було призначено на посаду директора підприємства «Основа-Промінвест Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів».

Відповідно протоколу №59/1 загальних зборів Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів» від 26.03.2015 року було прийнято рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора підприємства «Основа-Промінвест Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів» на підставі п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України з 30.03.2015 року.

Наказом президента №40-Ч від 30.03.2015 року Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів» на підставі п.3 протоколу №59/1 загальних зборів Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів» від 26.03.2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора підприємства «Основа-Промінвест Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів» на підставі п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України з 30.03.2015 року.

27.02.2017 року Підприємства «Основа-Промінвест Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів» оприлюднило повідомлення про рішення щодо припинення даної юридичної особи з встановленням двомісячного строку з`явлення кредиторами своїх вимог даної юридичної особи.

Відповідно державної реєстрації 29.06.2017 року номер запису: 14801110016041100 діяльність цієї громадської організації перебуває в стадії припинення.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 наголошував, що 26.03.2015 року на підставі протоколу загальних зборів Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів» його було звільнено з посади директора підприємства «Основа-Промінвест Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів» на підставі п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України з 30.03.2015 року. У день звільнення не було видано трудову книжку, не здійснено розрахунок із заробітної плати, не видано наказ про звільнення, що свідчить про порушення підприємством норм КЗпП України. Вважав звільнення незаконним, просив стягнути невиплачену заробітну плату за період з 01.03.2015 по 01.12.2017 року, стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, стягнути моральну шкоду та поновити на роботі на посаді директора.

Відповідно достатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно дост. 13 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб та юридичних осіб у спосіб, визначений законами України, але в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 16 ЦК Українивстановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Статтею 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами для припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця статті 40,41 КЗпП України.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбаченихстаттею 40цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

З наявних у справі доказів убачається, що позивач був звільнений з посади директора (керівника) Підприємства «Основа промінвест» Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів за п.5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з 30.03.2015 року на підставі рішення загальних зборів від 26.03.2015 року.

Доказів порушення відповідачем порядку звільнення ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

З урахуванням вищезазначеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулось у відповідності із вимогами закону на підставі п.3 рішення №59/1 загальних зборів Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів» про припинення повноважень директора.

Зазначене рішення та наказ про звільнення відповідають вимогам закону та прийняті в межах наданих повноважень. Підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі не вбачається.

Крім того, ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21.05.2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів», Головного управління юстиції у Харківській області про визнання такими, що не відбулися загальних зборів, визнання недійсним рішення Громадської організації «Фонд підтримки інвалідів» та зобов`язання вчинити певні дії закрито на підставі п.7 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку не підлягають задоволенню, оскільки відсутні докази наявності заборгованості по заробітній платі станом на час звільнення.

Доказів порушення трудового законодавства під час звільнення позивача матеріали справи не містять.

Тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з вищезазначених мотивів.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст.367,368,376,379,381,382,383,384 ЦПК Українисуд, -

встановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Коломійцева Андрія Юрійовича задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 березня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 19.09.2024