Постанова

від 16.09.2024 по справі 922/1501/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 року м. Харків Справа №922/1501/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача в режимі відеоконференції Шадрін І.О., витяг з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ;

відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства «Інтелект-Право+» (вх.№1939Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 23.07.2024 року у справі №922/1501/24,

за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ: 24584661), в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Енергетиків, буд. 20, м. Нетішин, Хмельницька обл., 30100; код ЄДРПОУ: 21313677),

до Приватного підприємства «Інтелект-Право+» (вул. Краснодарська, буд. 179-Б, кв. 112, м. Харків, 61176; код ЄДРПОУ: 40707140),

про зобов`язання виконати умови договору та стягнення 230566,39 грн,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Інтелект-Право+» про стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу в розмірі 230566,39 грн та зобов`язання відповідача виконати договір №53-124-01-23-21138 від 03.10.2023 року шляхом поставки та передачі у власність для Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», визначеного цим договором товару загальною вартістю 1119254,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов договору та приписів чинного законодавства, не виконав поставку товару: код 44510000-8 згідно ДК 021:2015 (Знаряддя).

Відповідачем було подано до суду заяву про зменшення розміру штрафних санкцій, в якій просив зменшити розмір штрафних санкцій до суми одна гривня, у зв`язку з чим відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу у разі вирішення спору на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.07.2024 року у справі №922/1501/24 (повний текст складено 01.08.2024 року, суддя Кухар Н.М.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного підприємства «Інтелект-право+» на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» штрафні санкції у вигляді пені та штрафу в розмірі 230566,39 грн.

Зобов`язано Приватне підприємство «Інтелект-право+» виконати договір №53-124-01-23-21138 від 03.10.2023 року шляхом поставки та передачі у власність для Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», визначеного цим договором товару загальною вартістю 1119254,40 грн.

Стягнуто з Приватного підприємства «Інтелект-право+» на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» витрати зі сплати судового збору в розмірі 6486,50 грн.

Відповідач з вказаними рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Харківської області від 23.07.2024 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що

- суд першої інстанції неправомірно залишив без розгляду відзив на позовну заяву;

- вказує на передчасність висновку суду і неповне з`ясування обставин щодо поновлення строків на подання відзиву на позовну заяву;

- при розгляд справи порушено правила територіальної підсудності;

- помилковим є висновок про ухилення від виконання обов`язку за договором і звертає увагу, що ним направлявся лист про розірвання договору і неможливість виконання обов`язку по поставці товару;

- не в повному обсязі досліджено доводи позивача подані в контексті ст.233 Господарського кодексу України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Приватного підприємства «Інтелект-Право+» на рішення Господарського суду Харківської області від 23.07.2024 року у справі №922/1501/24. Встановлено строк на протязі якого позивач має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1501/24.

Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлена їм 15.08.2024 року.

19.08.2024 року матеріали справи №922/1501/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№11301 від 29.08.2024 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою суду від 09.09.2024 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, забезпечення повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи нез`явлення в судове засідання представників сторін, керуючись приписами ст.216 та ст.270 Господарського процесуального кодексу України задоволено клопотання апелянта та відкладено розгляд справи на іншу дату.

Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлена їм 10.09.2024 року.

10.09.2024 року від відповідача надійшла заява (вх.№11757) про розгляд справи без участі представника за наявними у справі матеріалами.

У той час 11.09.2024 року від відповідача надійшло клопотання (вх.№11819), в якому вказує, що прийнято рішення про особисту участь у судовому засіданні керівника підприємства, який станом на момент дату та час призначеного судового засідання буде зайнятий і не зможе прийняти участь у судовому засіданні, у зв`язки з чим просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Розглянувши клопотання відповідача, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне:

1) в силу приписів Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні;

2) згідно ухвали суду від 09.09.2024 року явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а відповідачем у своєму клопотанні не обґрунтовано мотивів, з яких його участь слід вважати обов`язковою;

3) колегією суддів надавався час учасникам судового провадження для надання усіх необхідних на їх думку документів та пояснень у справі. Так, відповідач, ініціюючи апеляційне провадження виклав у апеляційній скарзі свої доводи. Позиція учасників даного судового процесу чітко і зрозуміло викладена у письмових документах, що наявні в матеріалах справи. Сторонами не подано нових доказів чи доводів, які б потребували розгляду їх безпосередньо в судовому засіданні;

4) бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність перенесення розгляду справи в силу положень чинного Господарського процесуального кодексу України;

5) судом апеляційної інстанції враховується принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

Таким чином, з огляду на наведене та на наявність достатніх матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що учасники провадження у справі належним чином повідомлені про дату та місце судового засідання, явка учасників справи у судове засідання не була визнана судом обов`язковою, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та визнає за можливе розглянути справу №922/1501/24 за відсутністю його представника.

У судовому засіданні 16.09.2024 року представник позивача підтримав свою позицію викладену у відзиві та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

03.10.2023 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» (правонаступником якого є позивач), як покупцем, та Приватним підприємством «Інтелект-право+» (відповідач), як постачальником, укладено договір поставки №53-124-01-23-21138.

Згодом на виконання Закону України від 06.02.2023 року №2896-ІХ, Закону України 15.05.2003 року №755-IV уповноваженими на те особами 11.01.2024 року подано державному реєстратору необхідний пакет документів, за результатами розгляду якого 11.01.2024 державним реєстратором (приватним нотаріусом Федоровою К.І.) у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) проведено державну реєстрацію:

- утворення юридичної особи - Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (AT «НАЕК «Енергоатом», код ЄДРПОУ 24584661, місцезнаходження: 01032, м.Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в результаті перетворення державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ДП «НАЕК «Енергоатом», код ЄДРПОУ 24584661, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3),

- припинення юридичної особи - Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ДП «НАЕК «Енергоатом», код ЄДРПОУ 24584661, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в результаті її реорганізації (перетворення) у Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (AT «НАЕК «Енергоатом», код ЄДРПОУ 24584661, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3).

Крім того, відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 року №1420 відокремлені підрозділи ДП «НАЕК «Енергоатом» із дня державної реєстрації акціонерного товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи акціонерного товариства (філії, представництва).

Наказом AT «НАЕК «Енергоатом» від 12.01.2024 року №01-1-н встановлено, що у складі AT «НАЕК «Енергоатом» з дня державної реєстрації його утворення (тобто з 11.01.2024 року) відокремлені підрозділи (в тому числі і філія «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» (місцезнаходження: 30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд.20, код ЄДРПОУ 21313677) діють на підставі раніше затверджених положень про них до затвердження в установленому порядку нових положень.

Отже, з урахуванням наведеного та відповідно до приписів частини 4 статті 1 Закону України від 06.02.2023 року №2896-ІХ, пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 року №1420 та наказу AT «НАЕК «Енергоатом» від 12.01.2024 року №01-1-н, починаючи з 11.01.2024 року, новоутворена шляхом перетворення юридична особа Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» (скорочено - ВП ХАЕС), позивач у справі, є правонаступником усіх прав та обов`язків юридичної особи, яка припиналася 11.01.2024 року в результаті такого перетворення, а саме Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція», в тому числі й усіх прав і обов`язків покупця за вказаним договором.

Відповідно до п. 1.1 вищевказаного договору поставки, відповідач, як постачальник, зобов`язався поставити і передати у власність позивачу, як покупцю, в передбачені цим Договором строки товар, а позивач зобов`язався прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та з кодом згідно УКТ ЗЕД товару, які визначаються в специфікації № 1 (додаток № 1 до договору) та є невід`ємною частиною договору.

Предметом поставки за вищевказаним договором є товар: код 44510000-8 згідно ДК 021:2015 (Знаряддя), загальною вартістю 1119254,40 грн.

Відповідно до п. 3.1 вищезгаданого договору, строк поставки товару становить 60 календарних днів з дати укладення сторонами цього договору, тобто поставка мала відбутися до 04.12.2023 року.

Як зазначено у п. 3.5 вищезгаданого договору, датою поставки є дата підписання видаткової накладної вантажоодержувачем, тобто позивачем.

Згідно з п. 5.1 договору, оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії».

Згідно з п. 11.1 договору поставки №53-124-01-23-21138, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань, а в частині виконання гарантійних зобов`язань, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків.

Як вказує позивач, умови вищевказаного договору в частині поставки товару відповідачем виконано не було.

У той час відповідач зазначає, що ним було направлено на адресу позивача лист щодо розірвання договору №20 від 01.02.2024 року.

Так, згідно з п. 13.3 договору, його може бути у будь-який час розірвано за згодою сторін відповідно до статей 188 Господарського кодексу України, 651 Цивільного кодексу України шляхом підписання сторонами угоди про розірвання договору (за виключенням пункту 6.2.3 цього договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За приписами ч. 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів розірвання договору за згодою сторін, а саме відсутні укладені між сторонами з цього питання додаткові угоди, а також відсутні докази розірвання договору в судовому порядку.

Наразі матеріали справи свідчать, що зобов`язання з поставки товару є невиконаним, договір поставки №53-124-01-23-21138 від 03.10.2023 року, згідно з умовами п. 11.1 цього договору, є чинним. Протилежного відповідачем не спростовано.

Порушення умов договору зі сторони відповідача в частині поставки товару за договором стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Щодо посилань апелянта на порушення підсудності, колегія суддів вказує наступне.

За загальним правилом, встановленим ч.1 ст.27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Так, згідно з ч. 3 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням.

Згідно з ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Місцем виконання цього договору є місто Нетішин Хмельницької області (п. 1.3 договору).

Водночас, статтею 29 Господарського процесуального кодексу України закріплено право вибору, а не обов`язок позивача щодо визначення підсудності справи. А відтак, звернення Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», з позовом до господарського суду за місцезнаходженням відповідача є його законним правом.

Крім того, спір у справі, що розглядається, виник не із діяльності Філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», а саме з діяльності Приватного підприємства «Інтелект-Право+», який є відповідачем у справі.

Вказане свідчить, що позивачем правомірно визначено територіальну підсудність шляхом подання позову до Господарського суду Харківської області за місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до ст. 509, 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином згідно з умовами укладеного договору та у встановлений строк.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У постанові Верховного Суду від 01.03.2021 року у справі №180/1735/16-ц зазначено, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі, який застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його.

Такий спосіб захисту стосується, зокрема, невиконання обов`язку надати послугу або поставити товар за відповідним договором.

Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №910/2842/20, від 01.09.2022 року у справі №904/6015/20.

У спірних правовідносинах укладений між позивачем і відповідачем договір №53-124-01-23-21138 від 03.10.2023 року за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 262 Господарського кодексу України передбачено, що обіг продукції виробничо-технічного призначення і обіг виробів народного споживання у сфері господарювання регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, а в частині, не врегульованій цими актами, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин між сторонами.

Так, стаття 662 Цивільного кодексу України законодавчо встановлює безпосередній обов`язок продавця (відповідача) передати товар покупцеві (позивачу) і прямо передбачає, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

- вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

- надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Отже вказаними нормами чинного законодавства України встановлено законодавчий обов`язок відповідача (як постачальника товару за договором) виконати умови укладеного договору в натурі шляхом передачі для позивача (як покупця товару за договором) передбачений умовами договору товар.

Відповідач від виконання свого обов`язку щодо поставки товару ухиляється і тим самим не виконує належним чином договір.

Апелянт у скарзі вказує, що з його сторони відсутнє ухилення, оскільки він направляв лист про розірвання договору, вказував про неможливість виконання і посилався на форс-мажорні обставини.

Однак, як вже зазначалось, договір між сторонами не розірвано, а наявність форс-мажорних обставин щодо правовідносин між сторонами має підтверджуватись належними та допустимими доказами. Проте, відповідачем таких доказів не надано, а посилання на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року не є свідченням наявності форс-мажорних обставин у відносинах між сторонами та за договором, який було укладено майже через рік після публікації листа Торгово-промислової палати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимога позивача про примусове виконання відповідачем обов`язку в натурі (поставка товару) є обґрунтованою та доведеною у зв`язку з чим правомірно задоволена.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

За змістом приписів ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8.1 договору поставки №53-124-01-23-21138 від 03.10.2023 передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.

Пункт 8.2 вищевказаного договору передбачає, що за порушення строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) в строк товару за кожен день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф в розмірі 7% від вказаної вартості.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором не поставку товару, позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій, які передбачені у п. 8.2 договору.

Матеріали справи свідчать, що позивачем була підготовлена та направлена до відповідача претензія №45-30-2426/21200 від 12.12.2023 року з вимогою сплатити на користь Акціонерного товариства «НАБК «Енергоатом» в особі філії «Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» пеню за недотримання строку виконання договору.

Однак, відповіді на вищезазначену претензію позивач не отримав, та відповідач не здійснив поставку товару.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення пені та штрафу, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про належність загального розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становить 230566,39 грн.

У суді першої інстанції, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до суми одна гривня.

Клопотання обґрунтовано тим, що сума штрафних санкцій у розмірі 230566,39 грн є значною у порівнянні із сумою по договору №53-124-01-23-21138 від 03.10.2023 року (1119254,40 грн); позивачем не зазначено про наявність у нього збитків, які виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання. На думку відповідача, при застосуванні вказаних штрафних санкцій, за наявності економічного спаду у період збройної агресії РФ проти України, вони можуть негативно вплинути на діяльність відповідача та лягти непомірним фінансовим тягарем. Це не відповідає справедливості та пропорційності у господарських відносинах між сторонами. Застосування значного розміру пені не може бути підставою для матеріального збагачення іншої сторони за її рахунок.

Також у своєму клопотанні відповідач зазначив, що ним було ініційовано розірвання Договору № 53-124-01-23-21138 від 03.10.2023 року з посиланням на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року та зазначенням відповідних обставин об`єктивного характеру: часте оголошення повітряної тривоги, обстріли, затримку товару на кордоні, затримку товару на виробництві, відсутністю товару у постачальників у зв`язку із зняттям з виробництва замовленого позивачем товару у виробників.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі №904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі №916/553/19.

Наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Суд першої інстанції встановлено, що спірні відносини між сторонами щодо поставки товару виникли під час вже діючого воєнного стану в країні, у зв`язку з чим відповідач мав усвідомлювати настання будь-яких ризиків, пов`язаних із військовою агресією РФ. При цьому, відповідач взагалі не приступив до виконання свого зобов`язання з поставки товару.

Ініційоване відповідачем розірвання договору не було узгоджено позивачем, та договір не було розірвано у судовому порядку. При цьому, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Розмір пені та штрафу було погоджено відповідачем при укладенні договору №53-124-01-23-21138 від 03.10.2023 року, а сума штрафних санкцій (230566,39 грн) не є значною у порівнянні з ціною договору (1119254,40 грн).

Відповідач не довів поважності причин невиконання своїх зобов`язань з урахуванням інтересів обох сторін, наявності виняткових обставин для зменшення штрафних санкцій; не навів доводів щодо неспівмірності штрафних санкцій ціні договору чи заінтересованості позивача у стягненні таких штрафних санкцій.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що в даному випадку відсутні правові підстави для зменшення штрафних санкцій у визначеному розмірі, при встановленому та підтвердженому факті прострочення зобов`язання.

Щодо посилань скаржника про неправомірне залишення без розгляду відзиву на позовну заяву та неповне з`ясування обставин щодо поновлення строків на подання відзиву на позовну заяву, колегія суддів зазначає.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі, якою встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву від 14.05.2024 року було надіслано на адресу ПП «ІнтелектПраво+» (вул. Краснодарська, буд. 179-Б, кв. 112, м. Харків, 61176) рекомендованим поштовим відправленням за штриховим кодом 0600266589015 та отримано останнім 24.05.2024 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Вказане свідчить, що судом було вчинено необхідні дії з метою повідомлення відповідача про судовий розгляд справи.

Те, що відповідна ухвала не надходила на реєстрацію вхідної кореспонденції відповідача, то перш за все це пов`язано саме з діяльністю та організацією роботи відповідача, а не діями суду і не свідчить про порушення судом.

Копію ухвали-повідомлення від 11.06.2024 було доставлено до електронного кабінету ПП «Інтелект-Право+» 11.06.2024 року о 19:35, про що свідчить довідка про доставку електронного листа від 12.06.2024, яка міститься в матеріалах справи. Копію ухвали-повідомлення від 25.06.2024 року було доставлено до електронного кабінету ПП «ІнтелектПраво+» 25.06.2024 року о 19:55, про що свідчить довідка про доставку електронного листа від 26.06.2024 року, яка міститься в матеріалах справи.

Відзив на позовну заяву було надано до суду 10.07.2024 року.

Колегія суддів відмічає, що у жовтні 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності реєстрації свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі); визначення обов`язку у випадку надання відзиву, заяв, клопотань та документів через особистий кабінет в системі Електронний суд.

Однак, незважаючи на зміни у законодавстві відповідач здійснив дії по реєстрації в системі через півроку після їх дії. Як вже зазначалось, до електронного кабінету користувача ухвалу суду доставлено 11.06.2024 року, а відзив надано до суду через місяць після отримання ухвали суду. При цьому у клопотанні про поновлення строку на подання відзиву відповідачем не зазначено поважності причин неможливості надання відзиву, у строки, встановлені судом та не надано доказів поважності таких причин.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання прийнятого на себе зобов`язання за договором та у підтвердження своєї позиції по справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного підприємства «Інтелект-Право+» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 23.07.2024 року у справі №922/1501/24, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Інтелект-Право+» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 23.07.2024 року у справі №922/1501/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 17.09.2024 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов