Рішення

від 19.09.2024 по справі 910/20212/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.09.2024Справа № 910/20212/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛЛВМОР"

до Державного підприємства "Державне управління комплексного забезпечення"

про стягнення 27660,60 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Державного підприємства "Державне управління комплексного забезпечення" (далі - Відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛЛВМОР" (далі - Позивач) 27660,60 грн боргу за договором про надання послуг №09/06 від 09.06.2022, у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором з оплати послуг.

Розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач заперечуючи проти вимог позову зазначає, що в наявних у нього документах, які стосуються Договору відсутнє завдання на проектування (коригування) ПКД, що унеможливлює визначення (відповідальності) об`єкта будівництва, виду будівництва та основних вимог до ПКД. Відсутність розрахунку класу наслідків (відповідальності) об`єкта будівництва взагалі ставить під сумнів правильність використаних розцінок у розробленій ПКД.

У відповіді на відзив позивач зауважує, що відповідач не заперечує факт укладення Договору, умовами якого погоджено ціну та порядок оплати послуг, а заперечення відповідача зосереджені на обставини, які не стосуються предмету спору.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3430-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 14.02.2024.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

09.06.2022 між відповідачем як замовником та позивачем як виконавцем було укладено договір № 09/06 про надання послуг (далі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець за дорученням замовника надає послуги по розробці (коригуванню) проектно-кошторисної документації з ремонтних робіт складських приміщень, за адресою : м. Київ, вул. Малинська 4-а, надалі - «Послуги», а замовник зобов`язується прийняти та у строк оплатити виконані роботи.

У пункті 2.1 Договору сторони домовились, що вартість послуг за цим Договором складає 27660,60 грн, в т.ч., ПДВ 20% - 4610,1 грн, згідно Додатку № 1 до цього договору.

Пунктом 2.2 Договору встановлено що оплата послуг здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця впродовж 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання відповідного рахунку виконавця.

Замовник зобов`язаний, на підставі пункту 3.1.4 Договору провести повний розрахунок з Виконавцем у порядку та на умовах визначених цим Договором.

Позивач зазначає, що рахунок на оплату № 1 від 09.06.2022 на суму 27660,60 грн було надано замовнику 09.06.2022, однак він залишився неоплаченим, 21.12.2023 рахунок на оплату № 1 від 09.06.2022 вдруге було направлено відповідачу, але рахунок залишився не сплачений.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 22.05.2023 про необхідність оплати рахунку на виконання умов Договору.

Оскільки відповідачем так і не було виконано умови Договору щодо оплати рахунку, позивачем було направлено відповідний позов до суду.

Крім того, позивач зазначає, що між сторонами було підписано акт надання послуг №1 від 03.10.2022, що підтверджує факт надання позивачем відповідачу послуг за Договором, на підтвердження чого до позову долучено копію відповідного акта.

Відповідач не погоджуючись із заявленими вимогами позову у своєму відзиві зауважував про відсутність у нього акта приймання-передачі до Договору про який зазначає позивач. Відповідач каже, що в наявних у нього документах відсутнє завдання на проектування (коригування) ПКД, що унеможливлює визначення класу наслідків (відповідальності) об`єкта будівництва, виду будівництва та основних вимог до ПКД, а розроблена позивачем проектно-кошторисна документація повинна містити Сертифікат відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг) та Свідоцтво підвищення кваліфікації (за необхідності). Крім того, ПКД підписується та скріплюється печаткою такого виконавця. Наявності тільки печатки підприємства без зазначення навіть ПІБ відповідальної особи на ПКД є недопустимим.

Відповідно до п. 8.1 Договору він вступає в законну силу з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Даний Договір може бути припинений достроково за письмовою згодою обох сторін. В той же час, кожна сторона має право відмовитись від договору в односторонньому порядку у випадку порушення щодо іншої сторони процедури відновлення платоспроможності або визнання банкрутом. Сторони зобов`язуються в разі порушення щодо них процедури відновлення платоспроможності та/або визнання банкрутом негайно (не пізніше 10 днів від дати такої події або від дати, коли стороні стало відомо про такий факт) повідомити про це іншу сторону (п. 8.2 Договору).

Матеріали справи не містять доказів того, що дія Договору була припинена, а отже він є чинним.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із частиною першою статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, умовами п. 2.2 Договору сторони погодили, що оплата послуг здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця впродовж 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання відповідного рахунку виконавця.

Умовами п. 2.5 Договору сторони також залишили за собою право за взаємною згодою змінити порядок та форму розрахунків.

У матеріалах справи відсутні докази того, що сторони змінили порядок та форму розрахунків за Договором, відповідно строк та порядок оплати вартості послуг регулюється саме п. 2.2 Договору.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується факт отримання ним рахунку на оплату №1 від 09.06.2022. Відповідно, у відповідача виник обов`язок з оплати рахунку протягом десяти банківських днів з моменту його отримання.

Заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву фактично зводяться до непогодження ним з проектно-кошторисною документацією яку розробив позивач. Натомість, відповідач не оспорює факт підписання ним акта надання послуг №1 від 03.10.2022, яким підтверджується надання позивачем відповідачу послуг за Договором.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Сторонами погоджено у п. 2.1 та п. 2.2, що вартість послуг складає 27660,60 грн та їх оплата здійснюється відповідачем протягом десяти календарних днів з моменту отримання рахунку. Відповідач не заперечує, що рахунок ним отримано. Відповідно строк оплати ним послуг за Договором настав.

Крім того, суд бере до уваги, що позивач зі свого боку виконав умови Договору та надав відповідачу відповідні послуги, що підтверджується підписаним обома сторонами актом надання послуг №1 від 03.10.2022 на суму 27660,60 грн.

Станом на день ухвалення даного рішення, матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати відповідачем 27660,60 грн вартості послуг за Договором, а тому позов підлягає задоволенню.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 168, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути Державного підприємства "Державне управління комплексного забезпечення" (м. Київ, вул. Малинська, 4-А, корпус лабораторний 01-4; ідентифікаційний код 37499058) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛЛВМОР" (м. Київ, вул. Солом`янська, 3, офіс 6; ідентифікаційний код 42533074) 27660 (двадцять сім тисяч шістсот шістдесят) грн 60 коп. боргу та 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Сташків Р.Б.