Ухвала

від 10.09.2024 по справі 904/1281/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/1281/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Домо-Буд"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2024 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Домо-Буд"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Атис Билдинг Груп",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна-монтажна компанія",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1) ОСОБА_1 ,

2) державний реєстратор виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучкова Тетяна Федорівна,

про визнання недійсним правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння.

У судове засіданні представники сторін не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Домо-Буд" (далі - ТОВ "Домо-Буд" та/або позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атис Билдинг Груп" (далі - ТОВ "Атис Билдинг Груп" та/або відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія" (далі - ТОВ "Будівельно-монтажна компанія" та/або відповідач-2), в якій просило суд:

- визнати недійсним правочин з передачі ТОВ "Атис Билдинг Груп" нерухомого майна - об`єкта незавершеного будівництва будівельною готовністю 9,54 %, об`єкт житлової нерухомості: ні, опис об`єкта - загальна площа 2267,6 кв. м, опис: об`єкт незавершеного будівництва будівельною готовністю 9,54 % під літ. "А" загальною площею 2267,6 кв. м, під літ. "а" - ґанок, адреса: АДРЕСА_1) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 821086012101) - до статутного капіталу ТОВ "Будівельно-монтажна компанія", оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу від 28.02.2020 (далі - акт від 28.02.2020);

- витребувати із чужого незаконного володіння ТОВ "Будівельно-монтажна компанія" (ідентифікаційний код юридичної особи 32740356, місцезнаходження: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Лесі Українки, буд. 72-А), на користь ТОВ "Домо-Буд" (ідентифікаційний код юридичної особи 40523551, місцезнаходження: 49000, АДРЕСА_1) нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 821086012101, об`єкт нерухомого майна - об`єкт незавершеного будівництва будівельною готовністю 9,54 %, об`єкт житлової нерухомості: ні, опис об`єкта - загальна площа 2267,6 кв. м, опис: об`єкт незавершеного будівництва будівельною готовністю 9,54 % під літ. "А" загальною площею 2267,6 кв. м, під літ. "а" - ґанок, адреса: АДРЕСА_1).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Домо-Буд" є власником спірного нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно набуте від учасника товариства - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) як внесок до статутного капіталу ТОВ "Домо-Буд". Набуття позивачем права власності на нерухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

На думку позивача, спірне майно вибуло з володіння ТОВ "Домо-Буд" поза його волею, а саме внаслідок протиправного переходу права власності за скасованим в подальшому судовим рішенням до ТОВ "Атис Билдинг Груп", яке в подальшому розпорядилося спірним нерухомим майном, не будучи власником такого майна, передавши його як внесок до статутного капіталу ТОВ "Будівельно-монтажна компанія".

Позивач стверджує, що ТОВ "Будівельно-монтажна компанія" не є добросовісним набувачем нерухомого майна, володіє спірним майном без відповідної правової підстави, у зв`язку з чим у позивача виникло право на витребування майна із чужого незаконного володіння у відповідача-2 та про визнання недійсним правочину, за яким відповідач-2 набув право власності на спірне нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 у справі № 904/1281/23 (суддя Бєлік В. Г.) позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що право власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва ТОВ "Атис Билдинг Груп" зареєструвало за собою на підставі рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 01.11.2017 у справі № 200/17455/17, яке в подальшому було скасоване. Отже, правові підстави для розпорядження спірним майном для відповідача-1 з 24.02.2020 відсутні. Таким чином, передача спірного об`єкта незавершеного будівництва до статутного капіталу відповідача-2 відбулася із порушенням положень статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). З огляду на вимоги частини першої статті 203 ЦК України зазначене є підставою для визнання спірного правочину недійсним. Також викладене свідчить про те, що спірне майно вибуло із володіння позивача поза його волею.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2024 ( Коваль Л. А. - головуючий, судді: Мороз В. Ф., Чередко А. Є.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 у справі № 904/1281/23 скасоване, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційний господарський суд наголосив, що при дослідженні судом обставин наявності в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право.

Урахувавши положення пункту 1 частини першої статті 115 ЦК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), пункту 46 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, суд апеляційної інстанції зауважив, що у даній справі позивач посилається на набуття спірного майна як внеску до статутного капіталу за актом приймання-передачі. Реєстрація за позивачем права власності на спірний об`єкт здійснена на підставі акта приймання-передачі від 31.05.2016, проте матеріали справи не містять вказаного акта.

Відтак, апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо встановлення обставин набуття позивачем права власності лише на підставі реєстраційного запису, оскільки жодні первісні документи на підтвердження у позивача права власності на спірний об`єкт відсутні у справі. При цьому апеляційний господарський суд врахував і наявність численних судових спорів щодо встановлення права власності на спірне майно, зазначивши при цьому, що не встановлено вказані обставини в інших судових справах, висновки яких могли б бути преюдиційними для розгляду даної справи.

За таких підстав апеляційний господарський суд зробив висновок, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про можливість задоволення позовних вимог, оскільки з наявних матеріалів справи неможливо встановити належність позивачу на праві власності спірного об`єкта та відповідно порушення його прав, які підлягають захисту.

Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2024, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 у справі № 904/1281/23 - залишити в силі; вирішити питання розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з поданням касаційної скарги.

За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Касаційне провадження у справі відкрито саме на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Скаржник наголошує на тому, що оскаржувана постанова Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2024 у справі № 904/1281/23 прийнята без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89), та які в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц та постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

У контексті наведених доводів скаржник зауважує, що витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який міститься в матеріалах справи, є належним і допустимим доказом виникнення права власності у позивача на спірне майно.

Жодних судових рішень, які б визнавали протиправним та незаконним та/або неукладеним акт приймання-передачі від 31.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Домо-Буд" у частині внесення частки у статутний капітал позивача спірного об`єкта нерухомого майна не існує, в матеріалах справи не міститься. Державна реєстрація права власності ТОВ "Домо-Буд" на нерухоме майно не скасована.

Зазначене, на думку скаржника, свідчить про те, що апеляційний господарський суд, оцінюючи докази в межах даного судового провадження, самостійно, без відповідних правових підстав, здійснює розгляд питання щодо законності та обґрунтованості набуття позивачем права власності.

Висновки апеляційного господарського суду про необхідність в межах судового провадження, що пов`язане з вимогами про витребування майна з чужого, незаконного володіння, з діями, пов`язаними з визнанням та/або підтвердженням законності набуття права власності, є помилковими, адже позивач під час звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом пред`явлення віндикаційного позову не може ставити питання щодо визнання права власності, як того фактично вимагає суд апеляційної інстанції, встановлюючи такі обставини.

У той же час позивач вважає, що вирішення питання про законність та обґрунтованість набуття права власності та взагалі його наявність у позивача в межах даної справи може бути вирішене виключно за зустрічною заявою відповідачів, які з такою зустрічною позовною заявою не зверталися, і під час розгляду справи в суді першої інстанції жодних заяв по суті справи не подали, і навіть в усній формі не заперечували факт виникнення у позивача права власності на нерухоме майно, яке є предметом віндикації.

09.09.2024 на адресу суду надійшла заява ТОВ "Домо-Буд", в якій представник Дорошенко О. М. просить визнати поважними причини неявки в судове засідання, а розгляд справи відкласти на іншу дату у зв`язку із її участю у розгляді іншої судової справи № 761/8271/24.

Розглянувши вказане клопотання, Верховний Суд відмовив у його задоволенні з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених у частині другій статті 202 ГПК України. Суд врахував, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце призначеного на 10.09.2024 засідання суду касаційної інстанції у цій справі, процесуальний закон не містить положень щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи, участь учасників справи та/або їх представників у судовому засіданні суд касаційної інстанції у цій справі обов`язковою не визнавав, розгляд справи касаційною інстанцією здійснюється в межах статті 300 ГПК України, а матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, спір стосується визнання недійсним правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Матеріали справи та містять судові рішення у численних спорах щодо належності об`єкта незавершеного будівництва будівельною готовністю 9,54 % загальною площею 2267,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (справи №№ 904/5396/16, 200/17455/17, 200/6545/17, 904/3241/20, 904/7854/15, 7/51-09).

За даними, що містяться в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.07.2022 № 305645413, спірне нерухоме майно зареєстровано 24.12.2015 на праві приватної власності за Підприємством "Авіаційна компанія "Агроавіатехмаш" на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2015 у справі № 904/7854/15.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі № 904/7854/15 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2015 у справі № 904/7854/15 скасоване, провадження у справі припинено. З цих підстав відповідні зміни до реєстру не вносилися.

За даним Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.01.2016 проведено реєстрацію права власності на спірний об`єкт за ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу частини об`єкта незавершеного будівництва від 28.01.2016, серія та номер 206, 210, посвідчених приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Граме О. В.

З 31.05.2016 право власності на об`єкт зареєстровано за позивачем на підставі акта приймання-передачі від 31.05.2016.

ТОВ "Домо-Буд" зазначає, що набуло від учасника товариства - ОСОБА_1 як внесок до статутного капіталу товариства об`єкт незавершеного будівництва.

У 2017 році ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська із позовом до ТОВ "Домо-Буд" про скасування акта приймання-передачі від 31.05.2016 та визнання права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24.04.2017 у справі № 200/6545/17 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, скасовано акт приймання-передачі від 30.05.2016 та визнано за ОСОБА_1 право власності на вищезазначений об`єкт незавершеного будівництва.

05.05.2017 державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Сакалюком Сергієм Георгійовичем здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.04.2019 заочне рішення Бабушкінського суду міста Дніпропетровська від 24.04.2017 у справі № 200/6545/17 скасоване, справу направлено до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська для подальшого розгляду. Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська 26.07.2019 постановлено ухвалу, якою закрито провадження у справі з посиланням на непідсудність справи в порядку цивільного процесуального судочинства.

Отже, з 05.05.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником спірного майна на підставі рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24.04.2017 у справі № 200/6545/17 значився ОСОБА_1 .

Після скасування рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24.04.2017 у справі № 200/6545/17 відповідні зміни не були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У 2017 році відповідач-1 ініціював спір, а саме звернувся до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності ТОВ "Атис Билдинг Груп" на вищезазначене нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1

01.11.2017 Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська ухвалене рішення у цивільній справі № 200/17455/17, відповідно до якого з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Атис Билдинг Груп" стягнуто заборгованість шляхом визнання права власності на нерухоме майно - об`єкт незавершеного будівництва будівельною готовністю 9,54 % загальною площею 2267,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 821086012101).

На підставі зазначеного судового рішення державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубком Валерієм Юрійовичем здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ "Атис Билдинг Груп" (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 38270277 від 22.11.2017).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24.02.2020 у справі № 200/17455/17 за апеляційною скаргою ТОВ "Домо-Буд" рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 01.11.2017 року скасоване.

Разом з цим, як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 24.02.2020 відбулися загальні збори учасників ТОВ "Атис Билдинг Груп", яким ухвалено рішення про передання нерухомого майна - об`єкта незавершеного будівництва будівельною готовністю 9,54 % загальною площею 2267,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, - до статутного капіталу ТОВ "Будівельно-монтажна компанія".

04.03.2020 здійснено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ "Будівельно-монтажна компанія".

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за номером права власності № 35826972 убачається, що підставами для державної реєстрації стали: згода на відчуження, серія та номер: б/н, виданий 27.02,2020, видавник; ОСОБА_1 ; рішення власника, серія та номер: 7, виданий 24.02.2020, видавник: ТОВ "Будівельно-монтажна компанія"; акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу, серія та номер: б/н, виданий 28.02.2020, видавник: ТОВ "Атис Билдинг Груп" - ТОВ "Будівельно-монтажна компанія"; протокол загальних зборів учасників, серія та номер; 3 виданий 24.02.2020, видавник: ТОВ "Атис Билдинг Груп".

Отже, право власності на нерухоме майно від ТОВ "Атис Билдинг Груп" до ТОВ "Будівельно-монтажна компанія" перейшло на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу від 28.02.2020.

Як вже зазначалося, позивач, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилалося на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89), а також в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)), від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

У справі, що розглядається, позовні вимоги було заявлено про визнання недійсним акта від 28.02.2020 та витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна.

Водночас у справі № 910/2861/18, на правовий висновок Верховного Суду в якій посилався скаржник (постанова від 16.02.2021), йшлося, зокрема, про розірвання інвестиційного договору на реалізацію проєкту будівництва на земельній ділянці, наданій стороні у справі для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитків; при цьому судами було встановлено відсутність істотного порушення умов договору.

У справі № 372/1684/14-ц, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради в частині передачі земельних ділянок відповідачам, а також витребування з незаконного володіння на користь держави цих земельних ділянок, оскільки сільська рада розпорядилася землями, які знаходяться поза її межами та є землями водного фонду.

У справі № 916/1415/19 предметом спору було визнання припиненими договорів іпотеки. Позов обґрунтовано тим, що позивач є іпотекодержателем нерухомого майна, яке було предметом спірних договорів іпотеки.

У справі № 522/1528/15-ц предметом позову є вимоги про визнання договору поруки припиненим і частково недійсним, які обґрунтовані, зокрема тим, що порука була припинена у зв`язку з недотриманням банком строку звернення до суду з вимогами до поручителя.

Отже, правовідносини у зазначених справах, на які посилається скаржник, та у справі № 904/1281/23, що переглядається, не є подібними, оскільки різняться за предметом позову, підставами позову та встановленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами, що свідчить про неподібність правовідносин у даних справах.

Посилання скаржника на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки, по-перше, правова позиція у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду вже є неактуальною внаслідок уточнення відповідно до пункту 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц в частині твердження що: 1) "визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду" (пункт 39); 2) "особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника" (пункт 89), а по-друге, правовідносини та предмет спору не є подібними до справи, яка розглядається (№ 904/1281/23), у справі № 653/1096/16-ц розглядався спір за позовом Генічеської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог - Комунальне підприємство "Міське житлове будівництво" про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації.

У справі № 48/340, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, розглядалися позовні вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота", Благодійної організації "Центр реабілітації соціально дезадаптованих дітей, підлітків та молоді "Ковчег", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Федерації професійних спілок України, Дочірнього підприємства "Санаторій імені Першого травня" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності про: 1) визнання права власності держави в особі Фонду держмайна на нерухоме майно загальною площею 2 732,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а також споруди, передавальні пристрої та елементи благоустрою; 2) витребування у власність держави в особі Фонду держмайна України з незаконного володіння Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота" спірного нерухомого майна; 3) визнання недійсним з моменту укладення договору № 8000109/2002-24 купівлі-продажу будівель другого відділення ДП "Санаторій імені Першого травня" на АДРЕСА_2 загальною площею 2732,2 кв. м та вартістю 191 5200,00 грн, укладеного 30.082002 між Укрпрофоздоровницею, ВГБФ "Батьківська турбота" та Благодійною організацією. При цьому позов був обґрунтований тим, що майно санаторію імені Першого травня в м. Києві (Пуща-Водиця), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, є державною власністю та Укрпрофоздоровниці не передавалося, у зв`язку із чим прокурор указував на недійсність договору № 8000109/2002-24, за яким Укрпрофоздоровниця відчужила спірне майно на користь ВГБФ "Батьківська турбота", та наявність підстав для повернення такого майна у державну власність. Таким чином, предмети та підстави позову, а також і обставини, які підлягали доведенню сторонами, у справі № 48/340 та у цій справі № 904/1281/23 є суттєво відмінними.

Варто також звернути увагу на те, що у справі № 911/3594/17 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019) товариство звернулося до суду з позовом, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету селищної ради, яким надано згоду на реєстрацію права спільної власності територіальних громад сіл, селищ на 28/100 частини будівлі, посилаючись на те, що позивач є власником цілісного майнового комплексу, щодо якого надано згоду на реєстрацію права власності на його частину за територіальною громадою відповідно до спірного рішення, а отже, це рішення порушує майнові права позивача. Велика Палата Верховного Суду в частині розгляду спору по суті змінила рішення місцевого господарського суду, яким відмолено у задоволенні позову, зазначивши таке. Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама по собі державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Разом з тим оскаржуване позивачем рішення не є підставою для державної реєстрації права власності на майно за відповідачем чи іншими особами (статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), спірне рішення не створює жодних юридичних наслідків, а тому не може порушити будь-чиїх прав. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Зі змісту наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду вбачається, що хоча вона й ухвалена із застосуванням норм матеріального права, якими суди керувалися при вирішенні спірних правовідносин у справі № 904/1281/23, що розглядається, але з іншими предметом та підставами позову, а також за іншої фактично-доказової бази (зібраних у них доказів) та встановлених обставин справи, ніж у цій справі. Тобто справи є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них. При цьому загальні висновки, викладені у постанові суду апеляційної інстанції у справі № 904/1281/23, не суперечать висновкам, викладеним у постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17. Варто також звернути увагу на те, що позивач у цій справі перш за все мав довести належними та допустимими доказами факт набуття ним права як власника на спірний об`єкт нерухомого майна, останнім власником якого з 04.03.2020 по теперішній час зареєстровано іншу особу - ТОВ "Будівельно-монтажна компанія".

Указане свідчить про те, що правовідносини в постанові у справі № 911/3594/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, і у цій справі, що розглядається, не є подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у предметах та підставах позовів, фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами й обов`язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин, що унеможливлює застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у наведеній скаржником у касаційній скарзі постанові, до спірних правовідносин у цій справі.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17, в яких, як зауважує скаржник, зазначено, що відсутність доказів на момент розгляду справи судом першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання позивачем таких доказів, оскільки, як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції положення статті 269 ГПК України не застосовував, а скаржником взагалі не наведено перелік доказів, які не були подані до суду першої інстанції, але були прийняті судом апеляційної інстанції.

Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного провадження.

Суд зазначає, що саме лише прагнення скаржника здійснити нову переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів, не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічно й частина перша статті 17 ГПК України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Манібардо проти Іспанії" ("Garcia Manibardo v." від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom" від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі "Helmers v. Sweden" від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм ГПК України.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою ТОВ "Домо-Буд", згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Домо-Буд" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2024 у справі № 904/1281/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ