Постанова

від 17.09.2024 по справі 927/55/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 927/55/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Міщенко І. С.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

прокурора - Красножон О. М.,

позивача - 1 - не з`явився,

позивача - 2 - не з`явився,

відповідача - Степаненка Р. О. (в режимі відеоконференції),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прокопець Євгенії Володимирівни

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024

у справі № 927/55/23

за позовом заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: 1. Міністерства освіти і науки України, 2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

до Фізичної особи-підприємця Прокопець Євгенії Володимирівни

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

про визнання недійсним договору оренди, зобов`язання звільнити та повернути нежитлове приміщення,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - Міністерство, позивач-1), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, позивач -2) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом про:

- визнання недійсним договору № 13/15-21 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.05.2021, укладеного між РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Фізичною особою-підприємцем Прокопець Євгенією Володимирівною (далі - ФОП Прокопець Є. В., відповідач);

- зобов`язання ФОП Прокопець Є. В. звільнити нежитлове приміщення площею 61,7 кв. м, розташоване на першому поверсі в будівлі гуртожитку № 2 Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (далі - НДУ ім. М. Гоголя), за адресою: площа І. Франка, 2, м. Ніжин та просив повернути його - НДУ ім. М. Гоголя шляхом підписання акта повернення орендованого майна з оренди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що при укладенні оспорюваного договору було порушено ст. ст. 19, 53 Конституції України, ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", що є обставиною для визнання його недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а приміщення - звільненню та поверненню НДУ ім. М. Гоголя.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.06.2023 (суддя - М. О. Демидова) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 (головуючий суддя - С. Р. Станік, судді - Є. Ю. Шаптала, І. М. Скрипка) скасовано рішення суду першої інстанції. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір № 13/15-21 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.05.2021, укладений між РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та ФОП Прокопець Є. В. Зобов`язано ФОП Прокопець Є. В. звільнити нежитлове приміщення площею 61,7 кв. м, розташоване на першому поверсі в будівлі гуртожитку № 2 НДУ ім. М. Гоголя, за адресою: площа І. Франка, 2, м. Ніжин та повернути його НДУ ім. М. Гоголя шляхом підписання акта повернення орендованого майна з оренди.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, гуртожиток за адресою: м. Ніжин, площа Леніна (наразі І. Франка), 2 належить на праві власності державі в особі Міністерства (свідоцтво про право власності ЯЯЯ 710277, 16.08.2006, видане виконавчим комітетом Ніжинської міської ради).

05.11.2009 між РВ ФДМ України по Чернігівській області (орендодавець) та Повним товариством "Партнер" (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної форми власності № 262-09, за яким орендарю було передано в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 61,7 кв. м, розташоване на першому поверсі в будівлі гуртожитку № 2 НДУ ім. М. Гоголя, за адресою: площа Леніна (наразі І. Франка, 2), м. Ніжин та яке перебуває на балансі НДУ ім. М. Гоголя.

НДУ ім. М. Гоголя звернувся до Міністерства з клопотанням про надання дозволу щодо продовження терміну дії договору оренди.

Міністерство в листі, адресованому НДУ ім. М. Гоголя, надало дозвіл на продовження терміну дії договору оренди від 05.11.2009 № 262-09 за умови врахування істотних умов договору та зазначило про те, що орендодавцем є РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях; орендарем - ПТ "Партнер", балансоутримувачем - НДУ ім. М. Гоголя; мета використання - розміщення торговельних об?єктів з продажу непродовольчих товарів.

10.08.2020 РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях видало наказ № 13/443 "Щодо прийняття рішення про оголошення аукціону", у якому було зазначено, що договір оренди від 05.11.2009 № 262-09 необхідно вважати продовженим до моменту укладення договору з переможцем аукціону або до моменту настання випадку, передбаченого п. 152 Порядку.

Листом від 04.01.2021 № 01-13/2 НДУ ім. М. Гоголя повідомив начальника Управління забезпечення реалізації повноважень по Чернігівській області РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про надання згоди на продовження договору оренди від 05.11.2009 № 262-09 терміном на 5 років. Надало інформацію про те, що об?єкт оренди - нежитлове приміщення площею 61,7 кв. м першого поверху 14-поверхової будівлі гуртожитку № 2 за адресою: м. Ніжин, площа І. Франка, 2, використовується за цільовим призначенням відповідно до мети, зазначеної у договорі оренди: 2,81 кв. м - для здійснення торгівлі непродовольчими товарами, 27.02 кв. м - для розміщення майстерні з ремонту ювелірних виробів, 31,8 кв. м - торгівля ювелірними виробами.

Наказом Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернігівській області РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 03.03.2021 № 13/153 затверджено додаткові умови оренди.

У довідці, за підписом ректора університету, зазначено, що об?єкт оренди не може бути використаний як: бібліотеки. Театри, кінотеатри, діяльність з кінопоказів; заклади охорони здоров`я, клініки, лікарні, приватна медична практика, аптеки, ветеринарні лікарні (клініки), лабораторії ветеринарної медицини, ветеринарні аптеки, медичні лабораторії; заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи, торговельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи; нічні клуби, сауни, лазні, готелі, комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе, розміщення суб`єктів підприємницької діяльності, які здійснюють іншу виробничу діяльність.

Суди встановили, що у матеріалах справи міститься оголошення про передачу нерухомого майна в оренду на аукціоні відповідно до Переліку нерухомого державного майна щодо якого прийнято рішення про продовження терміну дії договору оренди на аукціоні, у якому зазначено про вказані вище обмеження щодо використання об?єкта оренди.

За результатами електронного аукціону з продажу права оренди спірного нежитлового приміщення переможцем визнано ФОП Прокопець Є. В. (див. протокол проведення електронного аукціону № UA-PS-2021-03-15-000062-1).

06.05.2021 між РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (орендодавець), НДУ ім. М. Гоголя (балансоутримувач) і ФОП Прокопець Є. В. (орендар) було укладено договір № 13/15-21 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар - приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 61,7 кв. м першого поверху 14-поверхової будівлі гуртожитку № 2, за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, площа І. Франка, 2.

У п. 7.1 роз. І договору сторони досягли згоди про те, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд орендаря за винятком таких цільових призначень: 7.1.1. Офісні приміщення, коворкінги. Об`єкти поштового зв`язку та розміщення суб`єктів господарювання, що надають послуги з перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень. Редакції засобів масової інформації, видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції. Ломбарди, відділення банків, інших провайдерів фінансових послуг. 7.2.1. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. 7.3.1. Заклади харчування, їдальні, буфети, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. 7.4.1. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе. 7.5.1. Склади. Камери схову, архіви (*використовується, якщо майно передано в оренду на аукціоні із додатковими умовами, якими визначені групи цільових призначень, за якими забороняється використовувати майно).

Згідно з п. 2.1 роз. ІІ договору орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна; акт приймання-передачі підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору.

Пунктами 4.1, 4.2 роз. ІІ договору визначено, що у разі припинення договору орендар зобов`язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно; відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати орендованого майна; підписати акт повернення з оренди орендованого майна не пізніше наступного робочого дня з моменту його отримання від балансоутримувача.

У п. 12.1 (1) роз. І, п. 12.1 (1) роз. ІІ договору сторонами узгоджено строк договору - 5 років з дати набрання чинності цим договором. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.

На виконання умов договору, за актом приймання-передачі від 06.05.2021, балансоутримувач передав, а орендар - прийняв у строкове платне користування спірне приміщення.

Додатковою угодою до договору від 06.05.2021 № 13/15-21 внесено зміни в п. 7.1(2) роз. 14 договору "змінювані умови договору", шляхом викладення пунктів у іншій редакції, а саме: "дата - 20.01.2023; орендодавець - РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях; орендар - ФОП Прокопець Є. В.; балансоутримувач - НДУ ім. М. Гоголя"; у п. 7.1.(2): "майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд орендаря за винятком таких цільових призначень*: Бібліотеки. Театри. Кінотеатри, діяльність з кінопоказів. Заклади охорони здоров`я, клініки, лікарні, приватна медична практика. Аптеки. Ветеринарні лікарні (клініки), лабораторії ветеринарної медицини, ветеринарні аптеки. Медичні лабораторії. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торговельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе. Розміщення суб`єктів підприємницької діяльності, які здійснюють іншу виробничу діяльність". У п. 14: "додаткові умови оренди. Обмежити використання об?єкта оренди відповідно до п. 54 Порядку розміщення такого цільового призначення: Бібліотеки. Театри. Кінотеатри, діяльність з кінопоказів. Заклади охорони здоров`я, клініки, лікарні, приватна медична практика. Аптеки. Ветеринарні лікарні (клініки), лабораторії ветеринарної медицини, ветеринарні аптеки. Медичні лабораторії. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торговельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе. Розміщення суб`єктів підприємницької діяльності, які здійснюють іншу виробничу діяльність".

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02.04.2021, видами економічної діяльності ФОП Прокопець Є. В. є: 47.99 - інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (основний); 93.29 - організація інших видів відпочинку та розваг; 96.09 - надання інших індивідуальних послуг; 47.77 - роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціальних магазинах; 47.89 - роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.

Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором підставно визначено Міністерство і РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях як відповідні уповноважені органи та, що прокурором було дотримання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення з цим позовом до суду. Встановивши, що відповідачами у справі мають бути НДУ ім. М. Гоголя та ФОП Прокопець Є. В., права яких як сторін правочину оспорюються, а прокурором у позові визначено НДУ ім. М. Гоголя третьою особою і він (прокурор) не звертався до суду з клопотанням про залучення НДУ ім. М. Гоголя співвідповідачем, відмовив у задоволенні цього позову з огляду на неналежний суб`єктний склад.

Апеляційний господарський суд фактично погодився із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість визначення прокурором органів в особі, яких він звернувся з позовом до суду та з тим, що прокурором було дотримано норм ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у цьому випадку. При цьому, встановивши, що при укладенні оспорюваного договору порушено ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", визнав його недійсним з огляду на ст. ст. 203, 215 ЦК України. Встановив також наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання ФОП Прокопець Є. В. звільнити спірне приміщення та повернути його НДУ ім. М. Гоголя. Вказав на те, що НДУ ім. М. Гоголя не є самостійним суб`єктом права власності, а реалізує лише статутні цілі шляхом використання відповідного майна, та до нього не заявлено позовних вимог, що унеможливлює визначення його відповідачем у цьому спорі.

Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024, ФОП Прокопець Є. В. звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду України, Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 29.08.2023 у справі № 912/1550/22, від 19.10.2016 у справі № 912/627/15-г, від 05.06.2018 у справі № 910/856/17, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 06.02.2018 у справі № 911/845/17, від 14.03.2018 у справі № 910/1454/17, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 13.04.2021 у справі № 925/440/18, від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 10.09.2021 у справі № 909/207/20. Також посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Зазначає, що у цьому спорі НДУ ім. М. Гоголя є відповідачем, права якого як сторони правочину оспорюються, але прокурор визначив його третьою особою, через що суд першої інстанції, на відміну від помилкового висновку апеляційного господарського суду, підставно відмовив у задоволенні цього позову з огляду на вказану обставину.

Посилається на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Зокрема, зазначає про таке: не визначення у договір умов щодо особливостей використання об`єкта оренди не є підставою для визнання договору недійсним; якщо суб`єкт господарювання здійснює діяльність, яка не зазначена в його КВЕДах, то вказана обставина може мати наслідком лише інший обсяг податкових зобов`язань, однак не заборону здійснювати відповідну діяльність, або бути підставою для визнання договору недійсним; в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які доводять використання орендованого майна не за призначенням та в цілях заборонених законодавством, зокрема відсутні будь-які докази розміщення ювелірного магазину та здійснення продажу ювелірних виробів у цьому приміщені; договір укладено з дотриманням установленої законодавством процедури, за наявності відповідного погодження Міністерства та без будь-яких зауважень з боку балансоутримувача; він не порушує права та інтереси позивачів, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним; натомість визнання недійсним договору зумовить припинення фінансування потреб НДУ ім. М. Гоголя; вважає, що прокурор фактично намагається обґрунтувати підставу позовних вимог договором оренди № 262-09, який було укладено в 2009 році.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою ФОП Прокопець Є. В. з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 09.08.2024.

У відзивах прокурор просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, оскільки воно ухвалено відповідно до ст. 236 ГПК України.

Заслухавши доповідь головуючого судді, переглянувши в касаційному порядку оскаржуване рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст. 215 зазначеного Кодексу.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України "Про освіту".

Освітній процес - це система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей; освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті; освітня послуга - комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб`єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання (п. п. 16, 17, 18 ст. 1 Закону України "Про освіту" (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Законодавець у ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" визначив, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

За пп. 2 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.

Пунктом 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, встановлено, що не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди як майно закладів освіти. Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Верховним Судом неодноразово викладався висновок щодо застосування вказаних вище норм права. Так, у постанові від 09.04.2024 у справі № 927/400/23 Верховний Суд виснував, що чинний на час укладення оспорюваного договору Закон України "Про освіту" містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням; надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

У постановах від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21 Верховний Суд виснував, що Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Також Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 у справі № 927/400/23 зазначив про те, що наведені законодавчі приписи передбачають, що договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі. Відсутність у договорі оренди конкретного цільового призначення та надання відповідачу права самостійно, на власний розсуд, використовувати орендоване приміщення, порушує приписи ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту".

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом апеляційної інстанції, Міністерство надало дозвіл на передачу спірного приміщення з метою розміщення торговельних об?єктів з продажу непродовольчих товарів, тобто з конкретно визначеним цільовим призначенням; водночас у п. 7.1 роз. І оспорюваного договору зазначено, що об`єкт оренди може бути використаний за цільовим призначенням на розсуд орендаря, за винятком лише деяких обмежень, перелік яких наведений у цьому пункті.

Надавши оцінку оспорюваному договору, апеляційний господарський суд дійшов підставного висновку про те, що цей договір (як в первісній редакції, так і в подальшому, після внесення змін) не містить того цільового призначення використання спірного приміщення, дозвіл на яке було надано Міністерством, а навпаки надає право орендарю користуватись ним на його на власний розсуд, у тому числі, з метою, що не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу; зазначений у п. 7.1 роз. І оспорюваного договору перелік обмежень не є таким, що відображає усі цільові призначення, які відносяться до імперативно передбаченої законом заборони використання майна державних та комунальних закладів освіти.

Отже, врахувавши вищевикладене, встановивши відсутність у діяльності відповідача будь-яких ознак освітнього процесу або надання послуг пов`язаних із забезпеченням такого процесу або обслуговування учасників освітнього процесу та, що спірне приміщення використовувалося не за освітнім призначенням, а отже, що оспорюваний договір суперечить ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", апеляційний господарський суд, на відміну від суду першої інстанції, дійшов підставного висновку про наявність обставин для визнання недійсним оспорюваного договору з огляду на ст. ст. 203, 215 ЦК України.

До таких висновків апеляційний господарський суд дійшов також із урахуванням позицій Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пунктом 2 ст. 202 ГК України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.

З огляду на вказані норми матеріального права, а також те, що внаслідок визнання оспорюваного договору недійсним, підстава для подальшого користування спірним майном у відповідача відсутня та, керуючись принципом процесуальної економії, апеляційний господарський суд підставно задовольнив решту заявлених позовних вимог. Висновок апеляційного господарського суду у цій частині вирішення спору відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23.

При цьому, судом апеляційної інстанції було встановлено, що НДУ ім. М. Гоголя не є самостійним суб`єктом права власності у спірних правовідносинах, а реалізує лише статутні цілі шляхом використання відповідного майна. З урахуванням вказаного, за встановлених у справі обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення суду впливає на його права щодо сторін спору у цьому випадку та, що і обумовлює його процесуальний статус саме як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача, що відповідає нормам ст. 50 ГПК України. Доводи касаційної скарги таких висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд вважає, що постанова апеляційного господарського суду не суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Верховного Суду України, викладеним у постановах від 29.08.2023 у справі № 912/1550/22, від 19.10.2016 у справі № 912/627/15-г, від 05.06.2018 у справі № 910/856/17, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 06.02.2018 у справі № 911/845/17, від 14.03.2018 у справі № 910/1454/17, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 13.04.2021 у справі № 925/440/18, від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 10.09.2021 у справі № 909/207/20, в яких судові рішення ухвалювалися за встановлених у кожній справі обставин, які не є подібними як у справі, яка переглядається та з огляду на що застосувалися відповідні норми матеріального і процесуального права, а також визначався суб`єктний склад їх учасників.

Верховний Суд зазначає також те, що скаржник посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у постанові від 03.09.2024 у справі № 910/14049/23 зазначив, що крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ст. 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Проте, як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування наведених ним норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, натомість його аргументи фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків суду апеляційної інстанції, покладених в основу постанови про задоволення позову та стосуються виключно незгоди з встановленими судом апеляційної інстанцій обставинами справи та оцінкою наявних у справі доказів, проте з огляду на визначені у ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду.

Отже, зважаючи на викладене, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції та підстави для задоволення позову, Верховний Суд не формує висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у цьому випадку.

Колегія суддів також відхиляє і посилання скаржника на положення п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а також встановлення обставин на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що доводи скаржника у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як уже зазначалося, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча би однієї із підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див. постанову Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Стаття 77 ГПК України регулює допустимість доказів. Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 цієї статті обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Здійснюючи тлумачення цієї норми процесуального права, Верховний Суд у постановах від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19 виснував, що недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону та, що тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Верховний Суд у постанові від 05.12.2023 у справі № 920/659/22 дійшов висновку про те, що у разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Як вбачається із касаційної скарги, скаржник належним чином не конкретизує, які саме докази, на його думку, є недопустимими, не обґрунтовує таких тверджень та не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, а тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Саме тільки посилання скаржника на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судове рішення, прийняте відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що відсутні обставини для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на підстави касаційного оскарження, визначені п. п.1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін, судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прокопець Євгенії Володимирівни залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 927/55/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Міщенко І. С.