Ухвала

від 10.09.2024 по справі 911/1851/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1851/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Мрія"

на рішення Господарського суду Київської області від 17.12.2021 (суддя Третьякова О. О.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 (головуючий суддя Кравчук Г. А., судді Коробенко Г. П., Тищенко А. І.)

у справі № 911/1851/19

за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області

до 1) Комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області і 2) Фермерського господарства "Мрія",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Феодосіївська сільська рада Обухівського району Київської області,

про скасування рішень про державну реєстрацію права постійного користування земельними ділянками

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Круш Т. О., представник відповідача-2 - Головко О. С., представник третьої особи - Крикунов Д. О.)

ВСТАНОВИВ:

1. У липні 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області) до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області (далі - КП "Реєстрація бізнесу") та Фермерського господарства "Мрія" (далі - ФГ "Мрія", відповідач-2) про скасування рішення від 24.10.2018, індексний номер: 43650143, про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 8,75 га з кадастровим номером 3221487300:02:012:0168 за ФГ "Мрія" та рішення від 24.10.2018, індексний номер: 43651147, про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 21,609 га з кадастровим номером 3221487300:02:008:0007 за ФГ "Мрія".

2. Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю захисту інтересів держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів, бездіяльністю органу державної влади через нездійснення покладених на нього повноважень. Прокурор зазначав, що державна реєстрація права постійного користування земельними ділянками здійснена всупереч вимогам законодавства, оскільки земельні ділянки виділялися ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), проте були зареєстровані за ФГ "Мрія" без розроблення проєктної документації із землеустрою та її затвердження, за відсутності відповідного розпорядчого рішення органу виконавчої влади про надання земель у постійне користування. Крім того, прокурор наголошував, що положеннями статті 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не передбачено можливості набуття ФГ "Мрія" права постійного користування земельними ділянками.

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 17.12.2021 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Закрито провадження у справі № 911/1851/19 в частині позовних вимог за позовом прокурора в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області до КП "Реєстрація бізнесу".

4. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив із того, що право постійного користування, яке оспорюється прокурором, у ФГ "Мрія" не виникло і відсутнє, а реєстрація за ФГ "Мрія" права постійного користування земельними ділянками є незаконною, та такою, що здійснена без жодних правових підстав. Окрім того, місцевий господарський суд установив, що земельна ділянка, надана згідно з Державним актом на право постійного користування землею, площею 42,9 га серії Б № 085080 (далі - Державний акт), була неодноразово поділена, внаслідок чого її площа змінилась до 29,45 га. Водночас Державний акт зареєстровано як самостійну підставу набуття права постійного користування на дві окремі земельні ділянки, площа яких в сумі (30,359 га) перевищує площу, яка фактично залишилась за цим Державним актом.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 скасовано рішення Господарського суду Київської області від 17.12.2021 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

6. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив із того, що ФГ "Мрія" було здійснено інвентаризацію тих земельних ділянок, які з 1992 року перебували в його постійному користуванні на законних підставах. Апеляційний господарський суд зазначив, що на підставі інвентаризації було встановлено фактичні площі, межі та характеристики цих земельних ділянок із присвоєнням їм відповідних кадастрових номерів. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що оспорювані реєстраційні дії не порушують прав та охоронюваних законом інтересів держави, а внесення у 2018 році відповідних відомостей було здійснено з метою приведення документів у відповідність до норм чинного законодавства.

7. Постановою Верховного Суду від 04.07.2023 касаційні скарги Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Феодосіївська сільрада, третя особа) та заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 скасовано, справу № 911/1851/19 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

7.1. Так, суд касаційної інстанції, зокрема, визнав обґрунтованими доводи Феодосіївської сільради стосовно недослідження судом апеляційний інстанції наявної різниці між площею виділеної земельної ділянки на підставі Державного акта після її зменшення, яка повинна була становити 29,45 га, та загальною площею земельних ділянок, щодо яких було здійснено оспорювану державну реєстрацію права постійного користування, площа яких у сумі (30,359 га) перевищує площу, яка фактично залишилась за Державним актом після зменшення на підставі рішення Виконавчого комітету Рославичівської сільської ради від 27.12.2001 № 86 та розпоряджень Васильківської районної державної адміністрації від 20.09.2004 № 576 та від 06.10.2006 № 617.

7.2. Відтак, за вказівкою суду касаційної інстанції, апеляційному господарському суду, під час нового апеляційного розгляду справи, необхідно врахувати наведене та дослідити докази, на які посилається Феодосіївська сільрада, зокрема, наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області від 08.06.2018 № 10-5263/15-18-сг; відомості з Державного земельного кадастру від 24.10.2018 № 4889131 та відомості з Державного земельного кадастру від 19.10.2018 № 4819120; технічну документацію щодо інвентаризації; рішення Виконавчого комітету Рославичівської сільської ради від 27.12.2001 № 86 та розпорядження Васильківської районної державної адміністрації від 20.09.2004 № 576 та від 06.10.2006 № 617.

7.3. Також, Верховний Суд визнав обґрунтованими доводи Феодосіївської сільради про те, що суд апеляційної інстанції не врахував ті обставини, що земельна ділянка площею 42,98 га була неодноразово поділена, зокрема, в 2001, 2004 та 2006 роках, а тому ця земельна ділянка припинала існувати як об`єкт цивільних прав, а Державний акт на право постійного користування серії Б № 085080 втратив юридичне значення документа, який є правовстановлюючим для державної реєстрації речових прав.

7.4. З урахуванням викладеного Верховний Суд зазначив, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, обмежившись посиланням на відсутність доказів того, що оформлені земельні ділянки не входять до складу земель отриманих у користування фермерським господарством у 1992 році, а тому оформлення права постійного користування у 2018 році лише на частину земель, які були у законному користування відповідача-2 з 1992 року, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача чи держави, належним чином не дослідив докази та не встановив суттєві фактичні обставини справи.

7.5. Також суд касаційної інстанції звернув увагу на доводи касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури, які аргументовані тим, що при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційний господарський суд не врахував висновків, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, про те, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою може успадковуватися і не переходить до селянського (фермерського) господарства після його створення, а залишається у користуванні громадянина.

7.6. При цьому, заступник керівника Київської обласної прокуратури в касаційній скарзі наголошував, що рішенням Виконавчого комітету Гвоздівської сільської ради народних депутатів Васильківського району Київської області від 25.01.1992 ОСОБА_1 надано земельну ділянку в довічне успадковане землеволодіння для організації фермерського господарства, що судом апеляційної інстанції досліджено не було.

7.7. Водночас, Верховний Суд зауважив, що матеріали цієї справи свідчать про те, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 вирішено оголосити перерву в судовому засіданні у справі № 911/1851/19, а ФГ "Мрія" - надати суду копію рішення, на підставі якого видано Державний акт на право постійного користування землею площею 42,9 га серії БМ №085080 1992 року, яка згодом була надана на виконання ухвали.

7.8. Однак, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний господарський суд, витребувавши зазначений доказ, всупереч положенням процесуального законодавства не вирішив питання щодо його дослідження.

7.9. Таким чином, суд касаційної інстанції у постанові від 04.07.2023 вказав на те, що апеляційному господарському суду, під час нового апеляційного розгляду цієї справи, необхідно вирішити питання щодо дослідження рішення Гвоздівської сільської ради народних депутатів Васильківського району Київської області від 25.01.1992, та установити, на якому правовому титулі надавалася земельна ділянка ОСОБА_1, і з урахуванням цього вирішити справу.

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 рішення Господарського суду Київської області від 17.12.2021 залишено без змін.

8.1. Постанова суду апеляційної інстанції узагальнено мотивована такими обставинами та висновками.

8.2. Так, апеляційний господарський суд вказав, що за ФГ "Мрія" на праві постійного користування зареєстровані оспорюваними рішеннями державного реєстратора дві земельні ділянки як складові земельної ділянки загальною площею 42,9 га, переданої засновнику і голові селянського (фермерського) господарства "Мрія" Козаченку В. Л., що підтверджується Державним актом, виданому у 1992 році для організації селянського (фермерського) господарства землекористувачу ОСОБА_1 , яким було створено ФГ "Мрія", зареєстроване в установленому законодавством порядку 23.07.1992.

8.3. Водночас, дослідивши на виконання вказівки Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.07.2023 у цій справі, рішення Гвоздівської сільської ради народних депутатів Васильківського району Київської області від 25.01.1992, а також рішенням виконавчого комітету Васильківської міської Ради народних депутатів від 18.02.1992 №48 "Про погодження відведення земель для організації селянських (фермерських) господарств", суд апеляційної інстанції встановив, що земельна ділянка виділялась із земель запасу та погоджувалася для надання громадянину ОСОБА_1 за поданою ним заявою у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства.

8.4. При цьому, урахувавши чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наслідком прийнятих досліджуваних рішень є видача на ім`я голови селянського (фермерського) господарства Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, який в свою чергу є похідним від таких рішень.

8.5. Звідси, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що: (1) громадянину ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства була надана земельна ділянка на праві довічного успадковуваного володіння, а не на праві постійного користування, як стверджує відповідач-2; (2) останнім не надано належних доказів та не доведено наявність рішення Васильківської міської Ради народних депутатів, як правовстановлюючого документа, про надання громадянину ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельної ділянки площею 42,9 га; (3) без зазначеного рішення Державний акт на право користування землею, виданий ОСОБА_1 , не може бути належним доказом посвідчення набуття останнім саме права постійного користування земельною ділянкою площею 42,9 га для ведення селянського фермерського господарства.

8.6. Оскільки за встановленими у даній справі обставинами ОСОБА_1 , як засновник і голова створеного ним ФГ "Мрія", набув не у постійне користування, а на праві довічного успадковуваного володіння земельну ділянку площею 42,9 га, суд апеляційної інстанції відхилив твердження ФГ "Мрія" про те, що з дня державної реєстрації фермерського господарства у 1992 році відбулась фактична заміна у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою й перехід обов`язків землекористувача від ОСОБА_1 до створеного ним селянського фермерського господарства.

8.7. Щодо дослідження обставин поділу земельної ділянки та проведеної інвентаризації, внаслідок якої сформовані спірні у даній справі земельні ділянки, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначив, що за клопотанням ОСОБА_1 наказом позивача від 08.06.2018 №10-5263/15-18-сг надано дозвіл на проведення інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, за результатами якої розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель для ведення фермерського господарства. Проте, такий дозвіл не включав згоди органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою державної власності, на поділ земельної ділянки.

8.8. Звідси суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ані наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області від 08.06.2018 №10-5263/15-18-сг, ані розроблена відповідно до нього технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель не могли слугувати підставою для здійснення державної реєстрації за ФГ "Мрія" права постійного користування сформованими земельними ділянками, внаслідок поділу належної на праві довічного успадковуваного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки площею 42,9 га.

8.9. Досліджуючи на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 04.07.2023, обставини фактичного збільшення, за твердженням Феодосіївської сільради, за результатами інвентаризації площі земельної ділянки (яка поділена на дві частини) на 0,909 га без жодного правовстановлюючого документа, суд апеляційної інстанції, вказав, що площа зареєстрованих на праві постійного користування за ФГ "Мрія" двох земельних ділянок є меншою від залишку, визначеного після передачі її частин членам господарства в процесі приватизації (30,3984 га) на 0,0394 га, а не більшою на 0,909 га, як стверджує третя особа.

9. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ФГ "Мрія" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову і рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

9.1. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

9.2. В обґрунтування касаційної скарги, скаржник наголошує на тому, що підставою позову в цій справі є те, що спірні земельні ділянки надані у 1992 році на праві постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 на підставі Державного акта як фізичній особі, а не ФГ "Мрія", а отже останнє протиправно зареєструвало за собою право постійного користування на спірні земельні ділянки.

9.3. Водночас наголошує, що висновки місцевого господарського суду про те, що до ФГ "Мрія" з моменту його державної реєстрації не перейшло право постійного користування земельними ділянками на підставі Державного акта, виданого засновнику цього господарства ОСОБА_1 , суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18, щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

9.4. Окрім того, стверджує, що суд апеляційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин Земельний кодекс Української РСР у редакції від 18.12.1990 № 561-ХІІ та Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 №2009-ХІІ, та вказавши на отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не у постійне користування, а на праві довічного успадковуваного володіння, не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.01.2024 у справі №904/9070/21, стосовно права постійного володіння земельною ділянкою, та вважає, що ці висновки також слід застосувати до правовідносин цієї справи стосовно права довічного успадковуваного володіння землею.

9.5. При цьому, скаржник наполягає на тому, що отриманий ОСОБА_1 . Державний акт є належним правовстановлюючим документом на підтвердження наявності у нього як голови ФГ "Мрія" прав на земельну ділянку саме на тому юридичному титулі, на якому він був і зазначений у відповідному Державному акті - право постійного користування землею для організації селянського (фермерського) господарства. Відповідно, стверджує, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи, відповідне право щодо використання спірної земельної ділянки перейшли від ОСОБА_1 до ФГ "Мрія".

9.6. Окрім того, скаржник посилається на застосування судом апеляційної інстанції норм частини 5 статті 269 ГПК України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, а саме: "7.41. Відповідно до вимог частини третьої статті 46 ГПК України (тут і далі - чинної редакції Кодексу) до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

7.42. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

7.43. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини".

9.7. Вказує на те, що доводи прокурора в суді апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 набув в 1992 році не право постійного користування, а право довічного успадковуваного володіння, є саме зміною обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Звідси, зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково вдався до оцінки відповідних обставин, а також не мав підстав для дослідження рішення Гвоздівської сільської ради народних депутатів Васильківського району Київської області від 25.01.1992, яке не був предметом дослідження в суді першої інстанції.

10. Від прокурора через підсистему "Електронний суд" 13.08.2024 надійшов документ з назвою "відзив на касаційну скаргу" до якого не долучений сам текст відзиву.

11. Також, 09.09.2024 від Феодосіївської сільради надійшли письмові пояснення з пропуском строку, встановленого в ухвалу Верховного Суду від 29.07.2024, та без клопотання про продовження такого строку.

12. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, дослідивши наведені у скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача-2 на рішення Господарського суду Київської області від 17.12.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 у цій справі з огляду на таке.

13. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

14. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

15. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

16. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

17. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

18. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

19. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

20. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

21. Так, предметом позову у справі № 922/989/18, на яку посилається скаржник, були вимоги селянського (фермерського) господарства до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана відповідно до державного акта на право постійного користування землею на підставі розпорядження районної ради; визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про припинення права користування земельною ділянкою. На обґрунтування своїх позовних вимог селянське (фермерське) господарство посилалося на те, що за змістом законодавства, хоча державний акт і видано фізичній особі - засновнику селянського (фермерського) господарства, то після державної реєстрації такого господарства у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", відбувається фактична заміна землекористувача, а отже, користувачем земельної ділянки стає таке селянське (фермерське) господарство.

21.1. Звідси, у справі №922/989/18 вирішувалось питання про визначення особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, про що прийнято відповідне рішення районної ради народних депутатів та видано державний акт про право постійного користування земельною ділянкою на ім`я фізичної особи як засновника фермерського господарства.

21.2. Велика Палата Верховного Суду відповідаючи на вищезазначене питання дійшла висновку, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

21.3. У цій справі, яка розглядається, ФГ "Мрія" також наголошує, в тому числі із посиланням на відповідну практику Великої Палати Верховного Суду, що на підставі отриманого засновником фермерського господарства Козаченком В. Л. Державного акта, з моменту здійснено державної реєстрації ФГ "Мрія" та отримання ним статусу юридичної особи, останнє набуло право постійного користування земельними ділянками у порядку, визначеному Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991.

21.4. Разом з тим, за установлених у цій справі судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи обставин (звідки очевидно вбачається зміна судом апеляційної інстанції мотивів ухвалення судового рішення навіть без прямого зазначення про це, у зв`язку з чим відхиляються відповідні доводи (без належного обґрунтування посиланнями на частину 2 статті 287 ГПК України) касаційної скарги) вбачається, що громадянину ОСОБА_1 на підставі відповідного рішення Виконавчого комітету Гвоздівської сільської ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства була надана земельна ділянка на праві довічного успадковуваного володіння (зазначене апеляційним господарським судом у цій справі не спростовано і не оспорюється), а не на праві постійного користування, як стверджує відповідач-2. Наведене, в свою чергу, свідчить про відмінність правового титулу на якому засновник фермерського господарства отримав земельну ділянку в користування зі справою №922/989/18. При цьому, наведена відмінність у правовому титулі права користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, є ключовою, оскільки відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою може успадковуватися і не переходить до селянського (фермерського) господарства після його створення, а залишається у користуванні громадянина.

21.5. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справах №922/989/18 та № 911/1851/19, а посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

22. У справі № 904/9070/21, на яку також посилається скаржник, предметом розгляду були позовні вимоги селищної ради до виконавчого комітету міської ради про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним державного акта на право постійного володіння землею, скасування запису про інше речове право, обґрунтовані неможливістю реалізувати позивачем свої права на спірну земельну ділянку у зв`язку з існуванням документа (державного акта на право постійного володіння землею), у якому зазначено про вже існуюче право простійного користування цією землею іншою особою (відповідачем). При цьому, позивач вважав, що зазначений державний акт не є підставою для виникнення права постійного користування спірною земельною ділянкою у відповідача з огляду на те, що згідно з рішенням Придніпровської сільської ради народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області від 30.09.1993 №74, на підставі якого він виданий, таке право не виникло.

22.1. Позовні вимоги у наведеній справі задоволені в частині визнання відсутнім у відповідача права постійного користування на земельну ділянку. При цьому, суди вказали, з чим також погодився Верховний Суд у своїй постанові від 17.01.2024 у наведеній справі, на відмінну правову природу та обсяг прав постійного землекористувача та постійного володільця землі, а також виходили з того, що наявний у відповідача правовий титул на право постійного володіння землею, без відповідного переоформлення в передбаченому законом порядку, не міг автоматично змінитися на право постійного користування.

22.2. Колегія суддів зазначає, що хоча обставини реєстрації за відповідачами права постійного користування землею за відсутності у останніх відповідних речових прав на такі земельні ділянки є спільними у справах № 904/9070/21 та № 911/1851/19, водночас, обставини щодо наявних правових титулів у відповідачів на земельні ділянки, а саме права постійного володіння землею та права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою є відмінними, як і відмінними є відповідні правові титули з правом постійного користування землею про що прямо зазначено у наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 904/9070/21,

22.3. Разом з тим, спору щодо переходу будь-яких речових прав на земельну ділянку від засновника до фермерського господарства в порядку вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" у наведеній скаржником справі № 904/9070/21 не виникало, що свідчить про неподібність основного змістового критерію подібності правовідносин, наведеного вище в цій ухвалі.

22.4. Таким чином, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 911/1851/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 904/9070/21, на яку посилається скаржник, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

23. При цьому, колегія суддів наголошує, що доводи скаржника в цій частині, стосовно того, що на підставі Державного акта, виданого ОСОБА_1 , в нього наявне саме право постійного користування земельною ділянкою направлені а переоцінку встановлених у справі обставин, що до повноважень суду касаційної інстанції не входить.

24. У справі № 924/1473/15, на яку також посилається скаржник, спір стосувався скасування рішення міської ради та визнання за Міністерством оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький права постійного користування на земельну ділянку, яка за доводами прокурора відноситься до земель оборони в силу вимог закону.

24.1. У наведеній справі № 924/1473/15 прокурор під час нового розгляду справи звернувся із заявою про зміну предмета спору, посилаючись на зміну фактичних обставин справи, а саме розпорядження спірною земельною ділянкою в ході розгляду справи. Відповідна заява була задоволена судом першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019, відхиляючи доводи касаційної скарги стосовно задоволення заяви про зміну предмета спору, виходила з того, що суди попередніх інстанцій у цій справі дослідили та надали обґрунтовану оцінку доводам заявника щодо наявності підстав для задоволення заяви про зміну предмета позову за вказаних змін фактичних обставин справи, які полягали у здійсненні відповідачем ряду дій та безпідставного розпорядження земельною ділянкою, прийняття за результатом такого розпорядження рішення, яке унеможливить відновлення права позивача.

24.2. Разом з тим, у цій справі, яка розглядається, обставин щодо зміни позивачем предмета позовних вимог у зв`язку із змінами під час нового розгляду справи фактичних обставин справи встановлено не було. Натомість у цій справі, суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду справи на виконання вказівок Верховного Суду (з чим не погоджується скаржник) відповідно до положень статті 316 ГПК України дослідив обставини, які за висновком суду касаційної інстанції входить до предмета доказування у цьому спорі, а саме відносно того на якому правовому титулі надавалася земельна ділянка Козаченку В. Л.

24.3. Наведене переконливо свідчить про безпідставність посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, оскільки висновків стосовно застосування положень статті 316 ГПК України суд касаційної інстанції у наведеній постанові не робив.

25. Водночас доводи скаржника стосовно відсутності у суду підстав для дослідження всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору (зокрема, як в даному випадку стосовно правового титулу права користування земельною ділянкою) не узгоджуються з вимогами статті 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а також суперечать принципу jura novit curia ("суд знає закони"), сутність якого полягає в тому, що суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.58), від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.42)).

26. Доводи скаржника стосовно відсутності у суду апеляційної інстанції підстав для дослідження рішення Гвоздівської сільської ради народних депутатів від 25.01.1992, а також посилання на те, що такий доказ є неналежним, не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України, а відтак не приймаються Судом до уваги. Більше того, досліджуючи відповідне рішення, суд апеляційної інстанції керувався вказівками Верховного Суду, а також положеннями статей 86, 236, 316 ГПК України, що скаржником у передбаченому процесуальним законом порядку не спростовано.

27. Доводи відповідача-2, викладені у касаційній скарзі, якими він заперечує установлені судами обставини, зокрема, стосовно отримання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок на праві довічного успадковуваного володіння, за своєю суттю направлені на переоцінку встановлених у справі обставин.

28. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що покладені в основу касаційної скарги посилання відповідача-2 на те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, а також доводам сторін, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення. Доводи скаржника у цій частині зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

29. Разом з тим, скаржник не врахував, що відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

30. Окрім того, відповідні доводи відповідача-2 не обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою частиною 2 статті 287 ГПК України.

31. Підсумовуючи все зазначене колегія суддів звертає увагу скаржника на тому, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 287 ГПК України. Зазначене має наслідком закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).

32. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

33. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 911/1851/19 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ "Мрія" на рішення Господарського суду Київської області від 17.12.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 у цій справі.

34. Усі інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Мрія" на рішення Господарського суду Київської області від 17.12.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 у справі № 911/1851/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил