Постанова

від 17.09.2024 по справі 916/3141/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/3141/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1) Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива інфо" і 2) Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 (суддя Цісельський О. В.)

і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 (головуючий суддя Таран С. В., судді Богатир К. В., Поліщук Л. В.)

у справі № 916/3141/22

за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі 1) Одеської міської ради і 2) Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива інфо",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Комунальна установа "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" і 2) Одеська гімназія № 79 Одеської міської ради,

про визнання недійсними договору та додаткових угод, стягнення коштів і зобов`язання вчинити певні дії

(у судовому засіданні взяла участь прокурор - Баклан Н. Ю.)

СУТЬ СПОРУ

1. Прокурор звернувся з цим позовом в особі міської ради і департаменту комунального майна до громадської організації, яка є орендарем за договором оренди нежилого приміщення, про визнання недійсними договору та додаткових угод, стягнення коштів за договором і зобов`язання звільнити нежитлове приміщення та повернути майно.

2. Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позовні вимоги в частині визнання недійсним договору та зобов`язання повернути майно, погодившись з доводами прокурора про укладення оспорюваного правочину всупереч положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

3. З урахуванням доводів і вимог касаційних скарг громадської організації і департаменту, перед Верховним Судом у цій справі постали питання:

1) наявності / відсутності підстав для визнання недійсним договору оренди майна закладу освіти, укладеного департаментом з громадською організацією;

2) наявності / відсутності підстав для стягнення заборгованості по орендній платі, яка виникла до звернення до суду з цим позовом та, зокрема, за період запровадження в Україні воєнного стану.

4. За результатом касаційного розгляду справи, Верховний Суд ствердно відповідає на перше питання. Водночас, відповідь на друге питання потребує додаткового повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, а також доводів та заперечень сторін, про що детально викладено далі у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

5. У листопаді 2022 року заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - позивач-1, Рада) та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (далі - позивач-2, Департамент) з позовом до Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо" (далі - відповідач, Громадська організація), в якому у редакції заяви від 07.09.2023 №52-9438ВИХ-23 (вх.№30931/23 від 07.09.2023) просив:

- визнати недійсним договір оренди нежилого приміщення від 04.10.2018 №560/18, укладений між Департаментом та Громадською організацією;

- визнати недійсною додаткову угоду від 04.10.2018 №1, укладену між Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" (далі - третя особа -1, Комунальна установа) та Громадською організацією;

- визнати недійсною додаткову угоду від 12.10.2020 №1 до договору оренди від 04.10.2018 №560/18, укладену між Департаментом та Громадською організацією;

- стягнути з Громадської організації на користь Департаменту заборгованість у сумі 381 439,19 грн та пеню у сумі 48 500,86 грн;

- стягнути з Громадської організації на користь місцевого бюджету в особі Ради заборгованість з відшкодування витрат з комунальних платежів та земельного податку у сумі 144 744,02 грн;

- зобов`язати Громадську організацію звільнити нежитлове приміщення літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" Одеської загальноосвітньої школи №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради площею 544,4 кв.м, вартістю 2 307 000 грн, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13, згідно з договором оренди нежилого приміщення від 04.10.2018 №560/18, укладеного між Департаментом та Громадською організацією, та повернути вказане нежитлове приміщення літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" власнику - Раді в особі Департаменту за актом приймання-передачі.

6. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в силу вимог законодавства майно комунальних закладів освіти не може бути передане в користування для діяльності, не пов`язаної з освітнім процесом, у зв`язку з чим оспорюваний договір оренди нежилого приміщення від 04.10.2018 №560/18 разом з додатковими угодами до нього підлягають визнанню недійсними, а переданий відповідачу об`єкт оренди підлягає поверненню його власнику. Крім того, прокурор посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань зі сплати орендної плати і відшкодування витрат з комунальних платежів та земельного податку, що зумовило необхідність стягнення відповідної заборгованості разом з нарахованою пенею у судовому порядку.

Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень

7. Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.12.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024, позов задоволено частково; визнано недійсним договір оренди нежилого приміщення від 04.10.2018 №560/18; зобов`язано Громадську організацію звільнити спірне нежитлове приміщення та повернути його власнику - Раді в особі Департаменту; в решті позовних вимог відмовлено.

8. Судове рішення мотивоване тим, що оспорюваний договір оренди нежилого приміщення від 04.10.2018 №560/18 укладений з порушенням вимог чинного на час його укладення законодавства про освіту, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання зазначеного договору недійсним та зобов`язання відповідача звільнити і повернути орендоване приміщення є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати і пені, а також заборгованості з відшкодування витрат з комунальних платежів та земельного податку, нарахованих на підставі оспорюваного договору, з огляду на недійсність вказаного договору оренди; при цьому суд першої інстанції також послався на звільнення відповідача від сплати орендних платежів на період дії воєнного стану на підставі рішення Ради від 29.06.2022 №969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" (далі - рішення Ради від 29.06.2022 №969-VIII).

9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду в частині наявності підстав для визнання недійсним договору та зобов`язання відповідача звільнити і повернути орендоване майно; а також з висновком про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати і пені, а також заборгованості з відшкодування витрат з комунальних платежів та земельного податку.

10. Водночас, апеляційний господарський суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції щодо звільнення відповідача від сплати орендних платежів на період дії воєнного стану, вказавши, що у правовідносинах звільнення орендарів від сплати орендної плати за договорами оренди комунального майна окрім положень рішення Ради від 29.06.2022 №969-VIII, слід також керуватися Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі - Порядок № 483), яким конкретизовано порядок застосування орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати.

11. Водночас, апеляційний господарський суд наголосив, що помилковість висновку Господарського суду Одеської області про звільнення відповідача від сплати орендної плати на період дії воєнного стану, з огляду на відмову останнього у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати та пені у тому числі і з підстав недійсності договору від 04.10.2018 №560/18, на підставі якого вони були нараховані, не призвела до прийняття неправильного рішення.

Касаційні скарги

12. Не погодившись із рішенням і постановою, Громадська організація звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024, справу № 916/3141/22 направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

13. Не погодившись із рішенням і постановою в частині відмови у стягненні заборгованості з орендної плати у розмірі 381 439,19 грн та пені у розмірі 48 500,86 грн, Департамент також звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 в оскаржуваній частині скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги Громадської організації

14. Громадська організація у касаційній скарзі не погоджується з висновками судів про укладення оспорюваного договору оренди нежилого приміщення від 04.10.2018 №560/18 всупереч положенням статті 80 Закону України "Про освіту", а також про те, що послуги, які відповідно до договору №560/18 надавав відповідач не відповідають вимогам законодавства про освіту. Вказує на те, що суди залишили поза увагою доводи скаржника, зокрема, про мету укладення оспорюваного правочину, яка, за доводами останнього, полягала у наданні освітніх послуг у відповідності до вимог ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту".

15. Вказує про застосування судами приписів ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.05.2024 у справі № 906/1105/22, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, від 09.04.2024 у справі № 927/400/23, від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23.

16. Окрім того зазначає, що суди в оскаржуваних рішеннях допустили неправильного тлумачення та порушення норм ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 26.01.2022 у справі № 924/637/20, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 15.08.2023 у справі № 918/862/22. В цій частині вказує на те, що повернення спірного приміщення власникові - Раді, яка не є стороною правочину, не відповідає правилам реституції. А також зауважує на тому, що судами не було вирішено питання повернення орендареві сплаченого за договором.

17. Також відповідач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" в частині укладання з неприбутковими громадськими організаціями договорів оренди нежитлових приміщень для розміщення громадської організації, за статутом якої перебачено надання освітніх послуг.

Узагальнені доводи касаційної скарги Департаменту

18. Департамент не погоджується з висновками судів в частині відмови в стягненні з Громадської організації орендної плати в розмірі 381439,19 грн та пені в розмірі 48 500,86 грн.

19. Вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про звільнення Громадської організації від орендної плати на підставі рішення Ради від 29.06.2022 № 969-VIII, оскільки процедури звільнення орендаря від сплати орендної плати дотримано не було. В цій частині посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06.12.2023 по справі № 916/3377/23 (правильний номер 916/3377/22).

20. Окрім того, позивач-2 наголошує на тому, що правовідносини користування комунальним майном ґрунтується на основі платності, шляхом отримання коштів від орендаря у вигляді орендної плати, та в цій частині посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.06.2020 у справі № 43/75-15/7-6, щодо застосування положень абзацу 2 частини 1 статті 216 ЦК України.

Відзив

21. Прокурор подав відзив на касаційну скаргу Громадської організації, в якому не погоджується з її доводами, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Вказує на те, що судові рішення у справі ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Просить залишити касаційну скаргу Громадської організації без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Стислий виклад обставин справи, установлених судами попередніх інстанцій

22. Суди попередніх інстанцій встановили, що територіальній громаді міста Одеси в особі Ради на праві комунальної власності належать нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13, про що свідчать свідоцтво про право власності серії САВ №301028 від 26.12.2007, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради, та витяг про реєстрацію права власності №17419188 від 18.01.2008.

23. Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.09.2013 №358 за комунальними навчальними закладами, засновниками яких є Рада, переліченими у додатку до цього рішення, було закріплено право користуватися об`єктами нежитлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Одеси на праві оперативного управління. Зокрема, відповідно до додатку до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.09.2013 №358 за Одеською загальноосвітньою школою №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області 26.12.2016 зареєстровано право оперативного управління нежитловими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13, які належать територіальній громаді м. Одеси на праві комунальної власності.

24. 02.05.2018 проведено державну реєстрацію Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива Інфо", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №15561020000066190.

25. Пунктами 2.2, 2.3 статуту Громадської організації, затвердженого рішенням загальних зборів, оформленим протоколом №2 від 22.06.2018 (далі - статут), визначено, що основною метою діяльності організації є задоволення та захист законних, соціальних, економічних, трудових та інших спільних інтересів осіб з інвалідністю і обмеженими фізичними можливостями. Основними завданнями організації без мети отримання прибутку є, зокрема, створення додаткових робочих місць для осіб з інвалідністю і обмеженими фізичними можливостями у сферах виробництва виробів з металу та збірних конструкцій, оброблення та виготовлення виробів з деревини, столярних та теслярських робіт та інше; організація навчання дітей з інвалідністю та обмеженими фізичними можливостями виробництву виробів з металу та збірних конструкцій, оброблення та виготовлення виробів з деревини, столярних та теслярських робіт тощо; сприяння професійній реалізації, отриманню фахових навиків та професійній перепідготовці осіб з інвалідністю та обмеженими можливостями шляхом вільного обміну досвідом, знаннями, спеціалістами та інформацією.

26. Відповідно до п.2.2. статуту Громадської організації основною метою її діяльності є задоволення та захист законних соціальних, економічних, трудових та інших спільних інтересів осіб з інвалідністю і обмеженими фізичними можливостями..

27. Для досягнення своєї мети та виконання статутних завдань організація має право, зокрема, здійснювати у порядку, передбаченому чинним законодавством, необхідну підприємницьку діяльність безпосередньо або через створення в порядку, передбаченому законом, юридичних осіб (товариств, підприємств, якщо така діяльність відповідає меті (цілям) організації та сприяє її досягненню (пункт 3.4.9 статуту).

28. З матеріалів справи вбачається, що до видів економічної діяльності Громадської організації, серед іншого, віднесено: 94.99 діяльність інших громадських організацій, н.а.і.у. (основний вид діяльності); 85.59. інші види освіти, н.в.і.у., тощо.

29. 04.10.2018 між Департаментом (орендодавець) та Громадською організацією (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення №560/18 (далі - договір оренди), за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові будівлі літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" загальною площею 544,4 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13 (Комунальна установа Одеська загальноосвітня школа №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області).

30. Відповідно до пункту 1.3 договору оренди термін дії договору оренди з 04.10.2018 до 04.09.2021.

31. У пунктах 2.1-2.5 договору оренди узгоджено, що орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №1846 зі змінами та доповненнями; рішень Ради та Виконкому Одеської міської ради. За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 11 338,65 грн (без урахування податку на додану вартість) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

32. В силу пункту 4.1 договору оренди вказані у пункті 1.1 цього договору приміщення орендодавцем передаються орендарю виключно для розміщення громадської організації інвалідів.

33. Протягом дії цього договору, крім своєчасного внесення орендної плати, орендар зобов`язаний укласти з балансоутримувачем об`єкта оренди договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщень і прибудинкової території та надати орендодавцю копії відповідних документів, що засвідчують виконання зазначеного обов`язку протягом 30 днів з моменту укладання цього договору або власними силами здійснювати утримання приміщень і прибудинкової території або залучити третю організацію для утримання приміщень та прибудинкової території та надати Орендодавцю копію укладеного договору (підпункт "д" пункту 4.2).

34. Пунктом 7.5 договору оренди передбачено, що зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір.

35. Додатками до договору оренди є акт прийому-передачі об`єкта оренди та розрахунок орендної плати.

36. 04.10.2018 між Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" (балансоутримувач) та Громадською організацією (орендар) укладено додаткову угоду б/н до договору (додаток №1 від 04.10.2018), відповідно до якої з 04.10.2018 орендар відшкодовує комунальні послуги та повернення витрат зі сплати земельного податку на розрахунковий рахунок балансоутримувача. Крім того, у даній додатковій угоді зазначено, що вона є невід`ємною частиною договору і решта умов цього договору з додатками залишаються без змін.

37. Комунальна установа та Громадська організація підписали розрахунок орендної плати та відшкодування комунальних послуг, який виступає додатком №1/1 до договору.

38. В подальшому з метою приведення договору у відповідність з мінімальним строком оренди, передбаченим частиною 3 статті 9 Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", між Департаментом та Громадською організацією укладено додаткову угоду від 12.10.2020 №1 до вказаного договору оренди, якою внесено зміни у договір шляхом викладення його в новій редакції, що виступає додатком до цієї додаткової угоди.

39. За умовами нової редакції договору балансоутримувачем об`єкта оренди визначено Комунальну установу Одеська загальноосвітня школа №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області (змінено найменування на Одеську гімназію №79 Одеської міської ради), а цільовим призначенням оренди майна - розміщення громадської організації інвалідів. Окрім того, зокрема, встановлено строк дії договору до 03.10.2023 включно.

40. Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.11.2023 у справі №916/3162/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024, задоволено позов Громадської організації до Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департаменту, про визнання додаткової угоди та додатка до договору недійсними; визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди від 04.10.2018 №560/18 (додаток №1 від 04.10.2018), укладену між Громадською організацією та Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси"; визнано недійсним додаток №1/1 до договору оренди від 04.10.2018 №560/18 (додаток №1 від 04.10.2018), укладений між Громадською організацією та Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів скаржника і висновків судів попередніх інстанцій

41. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо касаційної скарги Громадської організації

42. Судові рішення у справі оскаржуються відповідачем з підстав, передбачених пунктом 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

43. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується, зокрема, з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди та вказує про застосування судами положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" без урахування висновків Верховного Суду (пункти 14-15 цієї постанови).

44. Так, колегія суддів наголошує, що суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України "Про освіту".

45. За змістом частини 1 статті 79 Закону України "Про освіту" (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

46. Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

47. У частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту" визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

48. Підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 передбачено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

49. З викладеного слідує, що чинний на момент укладення оспорюваного договору оренди Закон України "Про освіту" містив положення, якими імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

50. Верховний Суд висновує, що Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом, обслуговуванням такого процесу чи його учасників. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

51. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 906/1105/22, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, від 09.04.2024 у справі № 927/400/23, від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, якими обґрунтована касаційна скарга.

52. При цьому, колегія суддів зазначає, що у наведених скаржником справах № 910/14998/22, № 927/400/23, № 922/3883/23 позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної / комунальної власності, були задоволенні з підстав невідповідності їх умов положенням частини 4 статті 80 Закон України "Про освіту". Водночас, у наведеній скаржником справі № 906/1105/22 судові рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд, оскільки суди не дослідили та не перевірили належним чином вид діяльності орендаря, а також мету, з якою було орендоване приміщення; не надали оцінку складу учасників цього спору, зокрема, на предмет належності відповідачів у справі.

53. У цій же справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій дослідили, зокрема, що: (1) об`єкт оренди переданий у користування орендарю Громадській організації виключно для розміщення громадської організації інвалідів; (2) з огляду на положення статуту відповідача, а також видів його економічної діяльності, навчально-виховний процес закладів середньої освіти (до яких віднесено Одеську ЗОШ № 79) та діяльність відповідача мають різні завдання, цілі, мету, результати і вплив на учнів навчального закладу; (3) матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент укладення оспорюваного договору відповідач здійснював освітню діяльність, а саме, наявності у штатному розкладі педагогічних працівників або викладачів або наявності цивільно-правових договорів з особами, які відповідно до законодавства України про освітню діяльність, можуть надавати учням Одеської ЗОШ № 79 освітні послуги; (4) в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження використання Громадською організацією орендованих нежитлових приміщень у діяльності, пов`язаній з навчально-виховним процесом Комунальної установи Одеська загальноосвітня школа №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області; (5) докази внесення змін до оспорюваного договору оренди, зокрема, в частині перепрофілювання об`єкту оренди, у матеріалах справи також відсутні.

54. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскільки суди першої та апеляційної інстанцій достовірно встановили та відповідач не спростував факту передачі в оренду майна закладу освіти виключно під розміщення громадської організації інвалідів, для здійснення діяльності не пов`язаної з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, а саме по собі невикористання закладом освіти вказаного приміщення для навчально-виховного процесу не надає права передачі його в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчальним процесом, в зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позову в частині визнання недійсним договору оренди як укладеного всупереч забороні, встановленій чинним на той час законодавством про освіту.

55. За наведеного висновки судів попередніх інстанцій у цій справі цілком відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.05.2024 у справі № 906/1105/22, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, від 09.04.2024 у справі № 927/400/23, від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, на які посилається скаржник, оскільки обставини укладення спірного договору оренди з метою використання майна закладу освіти з метою надання послуг, які не пов`язані із забезпеченням освітнього процесу, тобто всупереч положенням частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", достеменно встановлені судами та не спростовані скаржником у передбаченому процесуальним законом порядку.

56. Скаржник також посилається в касаційній скарзі на помилкове застосування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування ст. 63 Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 № 1060-ХІІ, чинного до 28.09.2017, викладених у постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №922/1768/21, від 14.04.2021 у справі №917/782/20 та від 02.09.2020 у справі №913/589/18, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню та/або тлумаченню положення статті 80 Закону України "Про освіту" від 05.09.2017 № 2145-VIII, що набрав чинності з 28.09.2017. Водночас, відповідні посилання суду апеляційної інстанції не вплинули на дослідження судом обставин передачі в оренду майна закладу освіти з метою, не пов`язаною з освітнім призначенням. Більше того, сам скаржник у касаційній скарзі посилається на правові позиції Верховного Суду стосовно застосування положень Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 № 1060-ХІІ, а саме на постанови Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, а тому відповідні доводи касаційної скарги відповідача визнаються суперечливими та відхиляються як необґрунтовані.

57. Стосовно доводів відповідача, викладених у пункті 16 цієї постанови, колегія суддів наголошує таке.

58. Так, у наведеній скаржником справі № 923/196/20 предметом розгляду були вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення відчуженої за ним земельної ділянки; у справі № 924/637/20 - визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю та стягнення сплаченої вартості автомобілів; у справі № 917/1173/22 - визнання недійсним договору оренди державного майна та зобов`язання звільнити та повернути об`єкт оренди; у справі № 918/862/22 - визнання недійсним договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу та договору дарування в частинах та зобов`язання повернути протирадіаційне укриття.

59. Наведене свідчить про те, що вимога про повернення одержаного за недійсним правочином була заявлена позивачем, та відповідно була предметом розгляду у справах № 923/196/20, № 924/637/20, № 917/1173/22, № 918/862/22, на відміну від цієї справи № 916/3141/22, де відповідач посилається на невирішення судами питання повернення йому сплачених коштів за договором оренди, проте сам такої вимоги під час розгляду справи не заявляв. Водночас, частина 1 статті 14 ГПК України передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Відповідно до частини 3 статті 300 ГПК України в суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

60. За наведеного, доводи скаржника, викладені у пункті 16 цієї постанови, визнаються безпідставними та відхиляються.

61. З огляду на викладене вище, Верховний Суд зазначає, що наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не свідчить про наявність підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

62. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

63. Так, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

64. Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

65. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

66. Відповідач у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" в частині укладання з неприбутковими громадськими організаціями договорів оренди нежитлових приміщень для розміщення громадської організації, за статутом якої перебачено надання освітніх послуг.

67. З цього приводу колегія суддів наголошує, що, по-перше, викладене у пунктах 44-51 цієї постанови переконливо свідчить про наявність загального висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведеної скаржником норми законодавства безвідносно до особи орендаря, проте з урахуванням мети надання майна в оренду, яка не повинна суперечити положенням законодавства про освіту, а, по-друге, відповідач у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовує яким чином надання висновку конкретно щодо нього як неприбуткової громадської організації вплине на результат вирішення цього спору, з урахуванням установлених у цій справі обставин (зокрема, пункти 8, 53 цієї постанови) стосовно отримання ним в оренду майна закладу освіти з метою, не пов`язаною з навчально-виховним процесом.

68. При цьому, колегія суддів наголошує, що доводи відповідача стосовно наявності у нього з урахуванням положень статуту та видів економічної діяльності можливості надавати освітні послуги були детально проаналізовані та відхилені судами попередніх інстанцій (пункт 53 цієї постанови). Водночас, до переоцінки відповідних обставин в силу положень ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73 - 80, 86 цього Кодексу.

69. Більше того, відповідні доводи відповідача не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України.

70. За наведеного, доводи касаційної скарги, якими обґрунтована підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не спростовують висновків судів, покладених в основу оскаржуваних судових рішень, та, відповідно, також не свідчать про наявність підстав для зміни чи скасування рішення і постанови в цій справі.

71. Усі інші доводи касаційної скарги відповідача на рішення і постанову у цій справі підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, також направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Щодо касаційної скарги Департаменту

72. Департамент у касаційній скарзі оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в стягненні з Громадської організації орендної плати в розмірі 381439,19 грн та пені в розмірі 48 500,86 грн з урахуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

73. Так, правовідносини у цій справі, яка розглядається, виникли на підставі договору оренди нежилого приміщення від 04.10.2018 №560/18, укладеного між Департаментом та Громадською організацією.

74. Згідно з положеннями статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

75. Частиною 6 статті 283 ГК України визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

76. За змістом статті 759 ЦК України За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

77. У наведеній відповідачем-2 постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 43/75-15/7-б викладено, зокрема, такий правовий висновок:

"Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, за загальним правилом, наслідком недійсності правочину є повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану (двостороння реституція). Такий наслідок недійсності правочину зумовлює дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом, які у цьому випадку полягають у недопущенні можливості порушення імперативних приписів актів цивільного законодавства, та інтересів учасників недійсного правочину - у збереженні кожним із них того, що було ним передано на виконання такого правочину. Проте такої рівноваги не буде досягнуто, коли повернути одержане за недійсним правочином не вбачається можливим. У цьому разі для забезпечення збереження справедливої рівноваги у дію вступає друга частина другого абзацу частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, яка і забезпечує збереження інтересів однієї із сторін - тієї, якій неможливо повернути передане нею майно за таким правочином, шляхом відшкодування вартості його за цінами, які існують на момент відшкодування".

78. В цій частині колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що з аналізу ст. 236 ЦК України можна зробити висновок, що законодавцем встановлено, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатись судом на момент його вчинення.

79. Разом із тим ч. 3 ст. 207 ГК України передбачено, що виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

80. Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов`язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов`язки передбачалися на майбутнє.

81. Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним з моменту укладення, а зобов`язання за цим договором - припинятися на майбутнє.

82. При цьому невиконані зобов`язання сторін за недійсним договором оренди, що виникли та існували до дати прийняття рішення судом про визнання його недійсним, повинні бути виконані сторонами. Договір оренди визнається недійсним з моменту його вчинення, тоді як орендні зобов`язання по ньому - на майбутнє, що зумовлено правовою природою орендних відносин.

83. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/24847/14 та у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 924/778/17 від який колегія суддів не вбачає підстав для відступу.

84. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати та пені, з огляду на недійсність оспорюваного договору оренди.

85. Водночас, відмовляючи в задоволенні цих оскаржуваних позивачем-2 позовних вимог, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам прокурора, якими він обґрунтував позовні вимоги, зокрема в частині необхідності стягнення з відповідача плати за користування об`єктом оренди як невиконаного зобов`язання за оспорюваним договором, що виникло та існувало до моменту звернення з позовом, а також не здійснили правову кваліфікацію відносин сторін, в цій частині, що стосуються виконання зобов`язання зі сплати вартості користування майном закладу освіти. Аналогічно поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися доводи апеляційної скарги позивача-2, пов`язані із його незгодою з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості з орендної плати та пені.

86. Разом з тим, колегія суддів наголошує, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 916/556/19, від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19).

87. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

88. Отже, суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів з орендної плати не надали відповіді (оцінки) аргументам як позовної заяви так і апеляційної скарги позивача-2 щодо наявності / відсутності підстав для стягнення відповідної заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства, а також не здійснили правову кваліфікацію спірних правовідносин, які стосуються орендних зобов`язань, зокрема, в спірній частині зобов`язання стягнути грошові кошти з орендної плати за користування об`єктом оренди, а також можливості застосування статей 216 ЦК України, статті 208 ГК України, викладених у позовній заяві, до спірних правовідносин, з огляду на характер спірних правовідносин, що склалися між учасниками спору, що в свою чергу впливає на законність прийнятих судових рішень, відтак аргументи касаційної скарги позивача-2 частково знайшли своє підтвердження.

89. З огляду на викладене вище, наведена позивачем-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.

90. Колегія суддів наголошує, що встановлення відповідних обставин (пункт 85, 88 цієї постанови), а також наданням судами правильної юридичної кваліфікації правовідносинам сторін у цій справі безпосередньо впливає на наявність / відсутність необхідності дослідження обставин звільнення Громадської організації від орендної плати за період з 24.02.2022 до моменту закінчення воєнного стану на підставі рішення Ради від 29.06.2022 №969-VIII, які (обставини), при цьому, оцінені судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях по-різному.

91. Водночас, невстановлення обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, унеможливлює перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, про які йдеться у пункті 19 цієї постанови, а тому такі доводи скаржника визнаються передчасними. Суд же касаційної інстанції, в силу імперативних положень статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно виправити вказані недоліки судових рішень.

92. Усі інші доводи касаційної скарги позивача-2 (1) підставою касаційного оскарження не обґрунтовані, (2) підставою відкриття касаційного провадження не слугували, (3) направлені на переоцінку обставин справи (3) є передчасними, а тому Суд їх не аналізує і не надає їм оцінку.

93. У зв`язку із наведеним вище, Суд враховує доводи відзиву прокурора в тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у даній постанові і з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

94. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

95. Звертаючись із касаційною скаргою, Громадська організація, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не спростувала висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та не довела неправильне застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

96. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній відповідачем частині про визнання недійсним договору оренди нежилого приміщення від 04.10.2018 №560/18; зобов`язання Громадську організацію звільнити спірне нежитлове приміщення та повернути його власнику - Раді в особі Департаменту - без змін.

97. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

98. Зважаючи на викладене у пунктах 72-91 цієї постанови, з урахуванням вимог касаційної скарги позивача-2, а також відповідно до положень частин 3 статті 310 ГПК України, касаційну скаргу позивача-2 необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції і рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній позивачем-2 частині про стягнення коштів скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

99. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Судові витрати

100. Розподіл судових витрат в порядку положень статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Громадської організації "Організація інвалідів "Ініціатива інфо" залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 і рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 в оскаржуваній Департаментом комунальної власності Одеської міської ради частині скасувати, а справу № 916/3141/22 в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. У решті в оскаржуваній частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 і рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі № 916/3141/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил