Постанова

від 16.09.2024 по справі 285/7632/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/7632/23 Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О.

Категорія 68 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.

з участю секретаря

судового засідання Кузьменко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №285/7632/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Звягельської міської ради Житомирської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у її вихованні

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Ващук Юлія Сергіївна

на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Літвин О.О.

встановив:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і визначити йому наступні способи участі у вихованні сина шляхом вільного спілкування та побачення з ним без присутності матері кожної останньої суботи та неділі календарного місяця з 9 год суботи до 20 год неділі з можливістю ночівлі дитини у батька в АДРЕСА_1 ; проведення спільного відпочинку під час канікул тривалістю 7 днів у зимовий період часу та 21 день у літній період часу з урахуванням особливостей такого відпочинку, стану здоров`я дитини, рекомендацій лікарів та за домовленістю між батьками; встановити необмежене спілкування з сином засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку.

На обґрунтування позову вказував, що вони із відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області суду від 01.02.2021 року у справі №285/77/21 було розірвано. В період шлюбу у них народилась дитина - син ОСОБА_4 , який проживає з колишньою дружиною. З моменту розірвання шлюбу у них почались непорозуміння щодо прийняття участі у вихованні сина, його відвідувань, відповідачка почала створювати перешкоди у спілкуванні з дитиною. У позасудовому порядку вирішити питання участі у вихованні дитини неможливо.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2024 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено ОСОБА_1 для участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 наступні способи участі:

- проведення спільного відпочинку щорічно влітку 21 день поспіль та взимку 7 днів під час канікул, з урахуванням особливостей такого відпочинку, стану здоров`я дитини, рекомендацій лікарів, без присутності матері, але за її попереднім узгодженням, в інші дні за спільною домовленістю між батьками дитини;

- необмежене спілкування з сином засобами телефонного, поштового, електронного та іншого можливого зв`язку.

Зобов`язано ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 не пізніше ніж за два тижні до передбаченого графіком побачення з дитиною засобами телефонного зв`язку чи доступними месенджерами про початок канікул, місцезнаходження дитини та виникнення поважних обставин, коли зустріч батька з дитиною є неможливою.

Зобов`язано ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_5 не пізніше ніж за два тижні до передбаченого графіком побачення з дитиною засобами телефонного зв`язку чи доступними месенджерами про намір прибути для побачення з сином.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції стороною відповідача неодноразово повідомлялося суду, що м. Звятель та Звягельський район є місцем розташування ряду військових об`єктів, внаслідок реальної загрози життю та здоров`ю дитини через масові ракетні обстріли, 13.03.2022 року ОСОБА_2 разом із сином виїхали до Німеччини, де отримали тимчасовий захист та знаходяться там і станом на даний час, а також будуть перебувати й надалі, що підтверджується наданими до матеріалами справи документами.

Враховуючи ситуацію, що склалася в Україні у зв`язку з військовою агресією, існує серйозний ризик того, що перебування дитини в Україні завдасть їй фізичної чи психічної шкоди. Задля досягнення означеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування серйозного ризику того, що повернення дитини поставить її під загрозу, заподіяння шкоди психіці чи фізичному здоров`ю, відмова у позові з цих підстав буде виправданою.

Таким чином, зважаючи на те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини і насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, а також враховуючи, що на сьогоднішній день дитині безпечніше буде проживати в Німеччині, а не перебувати на території України, щоб задовольняти раптове «бажання» батька проводити час з сином, то в суду першої інстанції були відсутні підстави встановлювати ОСОБА_1 для участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 способи участі у спосіб проведення спільного відпочинку щорічно влітку 21 день поспіль та взимку 7 днів під час канікул.

Суд першої інстанції ухвалюючи таке рішення зазначеного вище не врахував, фактично зобов`язав дитину перебувати в Україні протягом тривалого проміжку часу (21 та 7 днів поспіль), при ухваленні такого рішення суд першої інстанції не керувався найкращими інтересами дитини, проігнорував те, що право дитини на життя, здоров`я, безпечне середовище мають перевагу над правами та бажаннями дорослого батька.

Крім того, встановлюючи ОСОБА_1 для участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 способи участі у спосіб проведення спільного відпочинку щорічно влітку 21 день поспіль та взимку 7 днів під час канікул без присутності матері судом першої інстанції не було враховано, що син ОСОБА_4 боїться батька, не бажає з ним спілкуватись. Таке відношення дитини до батька спровоковано самим батьком, який систематично чинив насильство над ОСОБА_2 .

Звертає увагу суду, що останнім місцем проживання (перебування) дитини ОСОБА_6 в Україні було с. Токарів Ярунської ОТГ, станом на момент звернення з позовом до суду місцем проживання (перебування) дитини ОСОБА_6 була Федеративна Республіка Німеччина. Проте, необхідний висновок ні від органу опіки та піклування Ярунської ОТГ, ні від посольства/консульства України в ФРН суд не витребував, з незрозумілих причин в якості третьої особи до участі у справі було залучено Службу у справах дітей Звягельської міської ради.

Позивач та орган опіки та піклування виконавчого комітету Звягельської міської ради Житомирської області правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалися.

Представник відповідача - адвокат Ващук Ю.С. у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала, просила скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Семенька В.М. проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Служби у справах дітей Звягельської міської ради Житомирської області подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника служби.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 08.10.2015 року (а.с.7, т.1).

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 01.02.2021 року №285/77/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , зареєстрований 25 квітня 2015 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис №582, був розірваний (а.с.9-10, т.1).

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають у Федеративній Республіці Німеччина за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується посвідками на проживання № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , переклад яких здійснено на українську мову (а.с.234,237, т.1).

Постановою Новоград-Волинського міськрайонного суду від 20.11.2020 року у справі №285/4254/20 визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення за цим законом у вигляді штрафу розміром 170 грн. (а.с.66, т.1).

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_2 №277/6 від 20.03.2024 року, який складений представниками Токарівського старостинського округу Ярунської сільської ради, виявлено при обстеженні, що ОСОБА_2 проживала без паспортної реєстрації по АДРЕСА_3 у будинку батьків. У березні 2022 року разом з сином ОСОБА_3 виїхала за межі України, де і перебуває по даний час (а.с.242, т.1).

Згідно довідки заступника командира військової частини НОМЕР_4 №2293 від 24.03.2024 року вбачається, що полковник ОСОБА_1 з 14 березня 2022 року безпосередньо приймає участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та знаходиться в районі виконання бойових завдань у Харківській області в складі оперативного угруповання військ «Харків» у місті Куп`янськ. В зв`язку з напруженою обстановкою в регіоні та виконанням посадових (службових) обов`язків за посадою (виконанням з 17.03.2024 року обов`язків командира частини), ОСОБА_1 потребує постійного перебування в районі виконання бойових завдань за призначенням в смузі оборони бригади (а.с.213, т.1).

26 лютого 2024 року Звягельським міським центром соціальних послуг надано відповідь, із якої встановлено, що працівниками міського центру соціальних служб спільно з представниками служби у справах дітей Звягельської міської ради відвідано за місцем проживання та здійснено оцінювання потреб сім?ї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та має малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами оцінювання потреб з`ясовано, що ОСОБА_1 спроможний виконувати обов`язки з виховання та розвитку свого малолітнього сина ОСОБА_3 (а.с.250, т.1).

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , від 26.02.2024 року, зроблено висновок, що для малолітньої дитини ОСОБА_3 створені належні умови для проживання (а.с.249, т.1).

Служба у справах дітей Звягельської міської ради повідомила листом від 26.03.2024 року, що, керуючись частиною 5 статті 19 Сімейного кодексу України, та враховуючи те, що відповідачка з дитиною не проживала на території Звягельської міської ради, наразі вона з дитиною перебуває за кордоном, служба у справах дітей Звягельської міської ради не може надати висновок суду щодо розв`язання даного спору (а.с.248, т.1).

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із того, що наразі дитина перебуває за кордоном, а тому побачення з нею кожної останньої суботи та неділі календарного місяця з можливістю ночівлі у батька в м. Звягель є неможливим та порушить його шкільний графік, організований у Німеччині. Єдиним можливим способом спілкування з дитиною стануть засоби дистанційного зв`язку та проведення спільного з батьком відпочинку під час зимових та літніх канікул без присутності матері (враховуючи наявність конфлікту та неприязних відносин між батьками), що забезпечить позивачу можливість вільно, без створення стресової та напруженої ситуації для дитини спілкуватися з нею і сприятиме підтриманню зв`язку дитини із батьком до того часу, як вона повернеться до України.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суд першої інстанції, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша, друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року).

Згідно зі статями 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 СК України (стаття 141 СК України).

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша-третя статті 157 СК України).

За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання (стаття 158 СК України).

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (частини перша, друга статті 159 СК України).

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на виховання обома батьками.

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 січня 2024 року було зобов`язано службу у справах дітей Звягельської міської ради Житомирської області спільно із органом опіки та піклування Ярунської територіальної громади Звягельського району Житомирської області підготувати та надати суду висновок щодо визначення способів участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Звягельської міської ради Житомирської області не надав висновку щодо визначення способів участі батька ОСОБА_1 у вихованні і спілкуванні з сином. Фактично орган опіки та піклування (служба у справах дітей Звягельської міської ради) повідомив, що не може надати висновок щодо участі батька у вихованні і спілкуванні з його сином - ОСОБА_3 , оскільки дитина не проживає на території Звягельської міської ради, а наразі знаходиться закордоном.

Таким чином, у цій справі при вирішенні позову орган опіки та піклування брав участь у розгляді справи, проте висновок про визначення способів участі батька ОСОБА_1 у вихованні і спілкуванні з сином не надав, із посиланням на неможливість його надання.

Судом першої інстанції у режимі відеоконференції у судовому засіданні від 22 квітня 2024 року у присутності психолога з`ясовувалась думка дитини щодо вирішення даного спору. При цьому восьмирічний ОСОБА_4 , пояснив, що не хоче бачитись із батьком і в подальшому отримувати від нього подарунки. Таку свою позицію пояснив тим, що батько кричав на маму і виганяв її з дому. У нього відсутня прихильність до батька, з яким протягом тривалого часу було припинене спілкування.

Питання обов`язковості висновку органу опіки та піклування у спорах, що стосуються визначення місця проживання дітей, перебувало в полі правового дослідження Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка у постанові від 11 грудня 2023 року у справі №523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) зробила висновок такого змісту:

«Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливість установити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо».

Таким чином, винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Однак невчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду, оскільки здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.

З огляду на зазначене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відсутність висновку органу опіки та піклування є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Встановлюючи порядок побачень батька з дитиною, врахувавши інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне, стабільне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, наявність конфлікту та неприязних відносин між батьками, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дитини, відсутність підтверджених належними та достатніми доказами обставин, які б могли бути підставою для обмеження права батька на спілкування з сином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість визначення порядку періодичних тимчасових побачень ОСОБА_1 з сином, оскільки право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування малолітньої дитини з батьком відповідає її інтересам.

Однак, колегія суддів вважає за доцільне, беручи до уваги пояснення позивача, заперечення відповідача, малолітній вік дитини, перебування дитини разом з матір`ю за межами України, розклад дня дитини, яка навчається у школі, враховуючи продовження дії на території України воєнного стану та наявність між сторонами спору стосовно участі батька дитини у спілкуванні з дитиною, відстрочити, відповідно до ст. 267 ЦПК України, порядок виконання визначеного судом способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини на час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном, натомість зобов`язавши відповідачку на цей період організувати спілкування дитини з батьком у режимі відеозв`язку та аудіозв`язку через мобільні засоби у погоджений з дитиною час, з урахуванням його режиму дня, що буде сприяти підтриманню зв`язку дитини із батьком до того часу, як він повернеться до України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та про зміну рішення суду першої інстанції шляхом доповнення його резолютивної частини.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Ващук Юлія Сергіївна, задовольнити частково.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2024 року змінити, доповнивши резолютивну частину рішення наступним абзацом:

Порядок виконання визначеного способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини відстрочити на час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном. На час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном, зобов`язати матір дитини ОСОБА_2 організувати щоденне спілкування дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 у режимі відеозв`язку та аудіозв`язку через мобільні засоби у погоджений з дитиною час, з урахуванням його режиму дня.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 вересня 2024 року.

Головуючий Судді