Постанова

від 18.09.2024 по справі 751/1620/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 751/1620/23

провадження № 61-8723св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - товариство з обмеженою діяльністю Багатопрофільне науково-виробниче підприємство «ЕДЕМ»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року у складі судді Требух Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - товариство з обмеженою діяльністю Багатопрофільне науково-виробниче підприємство «ЕДЕМ» (далі - ТОВ БНВП «ЕДЕМ»), про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що з 2015 року по червень 2022 року вона була зареєстрована, як фізична особа-підприємець (далі - ФОП). 18 квітня 2017 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір суборенди нерухомого майна, а саме частини індивідуально визначеного нежилого приміщення торгівельного призначення, яке знаходиться у будівлі «ТЦ «Прогрес» у м. Чернігові. З метою ведення торгівлі вказане приміщення нею було облаштоване торговим обладнанням та забезпечено відповідним товаром.

Після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України та введення воєнного стану, 24 лютого 2022 року вона з метою збереження свого життя і здоров`я була вимушена виїхати за межі м. Чернігова. У травні 2022 року вона повернулася до м. Чернігова та мала намір відновити свою торгівельну діяльність і продовжувати користуватися об`єктом суборенди. Проте, ОСОБА_2 став перешкоджати їй у доступі до вказаного приміщення та, як наслідок, у доступі до належного їй майна, яке у цьому приміщені знаходиться. Свої дії ОСОБА_2 мотивував тим, що вона начебто заборгувала йому суборендну плату за березень, квітень 2022 року, а також 120 тис. грн за вибиті внаслідок ворожого обстрілу шибки у суборендованому приміщенні. Пізніше листом від 22 червня 2022 року ОСОБА_2 повідомив її, що у зв`язку із систематичним невиконанням нею грошових та інших зобов`язань за договором суборенди нерухомого майна від 18 квітня 2017 року № 010, кредитором, ФОП ОСОБА_2 , до неї застосовано право притримання, передбачене статтею 594 ЦК України, до повного виконання боржником, яким нібито вона є, своїх зобов`язань за цим договором.

Позивачка вважала, що застосоване відповідачем право притримання, передбачене статтею 594 ЦК України, до належного їй майна, яке знаходиться у вищевказаному суборендованому приміщенні, є незаконним, оскільки між нею та відповідачем відсутні будь-які договірні відносини, відповідно до яких вказане вище майно перебуває у володінні останнього. Володіння відповідачем належним їй майном є безпідставним, відбувається без її згоди та волі, тому наявні правові підстави для витребування належного їй майна із незаконного володіння відповідача на підставі статті 387 ЦК України.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 належне їй майно, зазначене у переліку позовної заяви, яке складається з 2 136 одиниць товару і 54 одиниць торговельного обладнання, на загальну суму 3 269 052,16 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 майно, яке знаходиться у будівлі цілісного майнового комплексу «ТЦ «Прогрес» і складається з приміщень торгівельного, офісного та складського призначення за адресою: АДРЕСА_1 , визначеною площею 235 кв. м, а саме: майно - товар (відповідно до переліку, зазначеному у позовній заяві, яке складається з 2 136 одиниць), торговельне обладнання (відповідно до переліку, зазначеному у позовній заяві, яке складається з 54 одиниць), а також розрахункове обладнання-термінал - POS-термінал ICT220 GPRS13018 CT72073698 з Pin-pad, вартістю 5 тис. грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач в якості правової підстави ненадання доступу до належного позивачці майна (товару) посилався на право кредитора на притримання, передбачене статтею 594 ЦК України, до повного виконання позивачкою своїх зобов`язань за договором суборенди нерухомого майна від 18 квітня 2017 року № 010. Тоді як суб`єктами права притримання є кредитор (ретентор) та боржник, якими можуть бути будь-які суб`єкти цивільного права. До виникнення права на притримання між зазначеними особами уже повинні існувати певні правові зв`язки, на підставі яких кредитор володіє річчю боржника, тобто є законним (титульним) володільцем. Реалізація права кредитора на притримання здійснюється за наявності юридичного складу, який охоплюється сукупністю наступних юридичних фактів:

- існування цивільно-правових відносин між кредитором і боржником, на підставі яких річ знаходиться у законному володінні кредитора (основне зобов`язання, яке забезпечується);

- законність володіння річчю. Кредитор може здійснювати притримання лише тієї речі, яка на момент порушення боржником зобов`язання щодо цієї речі знаходиться в нього. Ретентор не має права розпочати притримання речі шляхом вилучення її у боржника. Будь-які неправомірні дії кредитора, направлені на заволодіння річчю без отримання згоди боржника, не можуть бути підставою для здійснення притримання. Отже, річ повинна опинитися у кредитора на законних підставах та з відома боржника, у протилежному випадку в останнього виникає право вимагати повернення такого майна із чужого незаконного володіння;

- факт порушення боржником основного зобов`язання. Згідно із частиною першою статті 594 ЦК України таке порушення полягає у невиконанні боржником у визначений строк зобов`язання щодо оплати притримуваної речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків.

Разом з тим, між позивачкою та відповідачем будь-які договірні відносини, відповідно до яких вищевказане майно перебуває у володінні відповідача на законних підставах, відсутні. Володіння відповідачем вказаним вище майном відбувається поза волею позивачки та за відсутності її на те згоди, при цьому, відповідачем не надано жодних доказів невиконання позивачкою грошових зобов`язань перед відповідачем. Отже, позивачка має право витребувати із незаконного володіння відповідача як майно, що безпосередньо перебуває у її власності, так і майно, яке на законних підставах перебуває у її користуванні на умовах позички. Тому наявні правові підстави для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, то понесені позивачкою судові витрати, у тому числі, на професійну правничу допомогу у розмірі 45 тис. грн, які підтверджені належними та допустимими письмовими доказами, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача, від якого заперечення щодо їх розміру не надходило.

Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України. Отже, належне позивачці майно на підставі вищевказаної статті ЦК України може бути витребувано від відповідача, як особи, яка заволоділа ним за відсутності на те відповідних правових підстав.

Доводи апеляційної скарги про те, що припинення відповідачем доступу позивачки до приміщення не можна вважати заволодінням відповідачем її майном, оскільки його дії спрямовані на спонукання позивачки до сплати боргів, що узгоджується із положенням статті 594 ЦК України, якими передбачено право кредитора на притримання, є безпідставними, оскільки річ повинна опинитися у кредитора на законних підставах та з відома боржника, у протилежному випадку, в останнього виникає право вимагати повернення такого майна із чужого незаконного володіння. Будь-які договірні відносини, відповідно до яких вказане вище майно перебуває у володінні відповідача, між сторонами відсутні. Володіння відповідачем вказаним вище майном відбувається поза волею позивачки та за відсутності на те її згоди. При цьому, відповідачем не надано жодних доказів невиконання позивачкою грошових зобов`язань перед ним.

Доводи апеляційної скарги про неможливість віндикації речей, визначеними родовими ознаками, є безпідставними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19, провадження № 14-21цс22, відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах: від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15; від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду, викладеного в постановах: від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц, провадження № 61-14437св18; від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц, провадження № 61-22402св18; від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11, провадження № 61-5464св20, про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

Посилання апеляційної скарги на те, що надані позивачкою документи та показання свідків відносно того, що зазначені у позові товари були доставлені у приміщення магазину в один день - 23 лютого 2022 року, є неналежними доказами у цій справі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки вказані обставини відповідачем не спростовано. Позивачка довела наявність майна у приміщенні, а відповідач зазначеного не спростував, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Посилання апеляційної скарги на те, що стягнутий судом першої інстанції на користь позивачки розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 45 тис. грн не відповідає виконаній адвокатом роботі, а умова договору щодо сплати 45 тис. грн протягом п`яти днів з моменту набрання рішенням суду законної сили виключає можливість у відповідача та суду перевірити фактичну сплату позивачем вказаних коштів адвокату, не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції, дослідивши надані стороною позивачки докази понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, із врахуванням відсутності клопотання відповідача про зменшення вищевказаних витрат у зв`язку з їх неспівмірністю, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їх дійсності та необхідності, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки 45 тис. грн витрат на правничу допомогу.

При цьому, згідно з пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (буде сплачено).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Чернігова. Клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судового рішення задоволено. Зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ БНВП «ЕДЕМ», про витребування майна із чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норму права, яка не поширюється на спірні правовідносини, оскільки захист прав власника речей, визначених родовими ознаками, має вирішуватися не через віндикацію, а із застосуванням інших механізмів, передбачених ЦК України. Посилання судів на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду є нерелевантними до обставин цієї справи.

На його думку, є сумнівним той факт, що всі речі, які витребовує позивачка, остання завезла у приміщення магазину в один день - 23 лютого 2022 року , а надані нею на підтвердження вказаних обставин документи, а також показання свідків є неналежними доказами у цій справі. Після 24 лютого 2022 року - початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України та введення воєнного стану, позивачка та свідки не мали доступу до приміщення магазину, тому вони не можуть підтвердити наявність у ньому декількох тисяч одиниць товару. Крім того, внаслідок бойових дій у приміщенні магазину було вибито вікна і певний час до приміщення мали доступ невизначене коло сторонніх осіб. При цьому, інвентаризацію майна ніхто не проводив, тому не можна стверджувати, яке саме майно залишилося у приміщенні. Таким чином, суди попередніх інстанцій не надали оцінки його доводам відносно неможливості витребування майна, визначеного родовими ознаками, не врахували наявність між ним та позивачкою зобов`язально-правових відносин на підставі договору суборенди нерухомого майна від 18 квітня 2017 року № 010.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Майно, яке є предметом позову, є індивідуально визначеним майном, оскільки містить відповідне маркування, про які також зазначено у первинних бухгалтерських документах. Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій правильно керувалися саме видатковими та товарно-транспортними накладними, де вказано маркування поряд з кожним найменуванням товару, який підлягає витребуванню, а також місце доставки товару, тобто, де товар наразі перебуває. Як у позовній заяві, так і у відзиві на апеляційну скаргу позивачка вказувала, що спірне майно є індивідуально визначеним і його можливо витребувати, вказане майно не вживане, воно перебуває у статусі товару, має товарний вигляд та відповідне маркування, а тому його не можна сплутати з іншим майном.

У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . Разом з тим, відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу. Отже, подані до Верховного Суду додаткові пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягають залишенню без розгляду (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20; від 14 грудня 2022 року у справа № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22).

Крім того, представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 разом з додатковими поясненнями подано до суду касаційної інстанції нові письмові докази, які він просив суд долучити до матеріалів справи. Проте вказане клопотання задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє у порядку та межах, визначених процесуальним законом, його повноваження врегульовано правилами Глави 2 Розділу V «Касаційне провадження» ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції, переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, здійснює перевірку дотримання судами норм процесуального і матеріального права.

Отже, Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів, на підставі яких ухвалені судові рішення, та не здобуває нові на підтвердження чи спростування обставин справи. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Вирішення питання про витребування письмових доказів та/або долучення доказів до матеріалів справи у межах касаційного провадження правилами зазначеної глави ЦПК України не передбачено та до компетенції Верховного Суду не відноситься. Суд касаційної інстанції не може досліджувати нові докази, які стосуються суті спору.

Враховуючи вищезазначене, відсутні підстави для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про долучення до матеріалів справи нових письмових доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 квітня 2017 року між ФОП ОСОБА_2 , як орендарем, та ФОП ОСОБА_1 , як суборендарем, укладено договір суборенди нерухомого майна № 010, відповідно до умов якого орендар передає, а суборендар приймає в тимчасове платне користування (суборенду) протягом строку дії цього договору частину індивідуально визначеного нежилого приміщення торговельного призначення, яке знаходиться в будівлі цілісного майнового комплексу «ТЦ «Прогрес», та є невід`ємними складовими частинами його приміщень. По призначенню об`єкт суборенди складається із приміщень торговельного, офісного та складського призначення. Місцезнаходженням об`єкту суборенди зазначено: АДРЕСА_2 . У вказаному приміщенні позивачкою було розміщено магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», у якому вона здійснювала роздрібну торгівлю електроосвітлювальним обладнанням та сантехнікою.

З метою облаштування орендного приміщення для мети та цілей підприємницькою діяльності позивачки, 18 листопада 2019 року між ФОП ОСОБА_4 , як позичкодавцем, та ФОП ОСОБА_1 , як користувачем, укладено договір безоплатного користування майном (позички), на підставі якого ФОП ОСОБА_4 передав, а ФОП ОСОБА_1 прийняла майно, загальною вартістю 185 838,80 грн, перелік якого із зазначенням його найменувань, моделі, кількості та вартості наведено у додатку № 1 до цього договору. Передача майна у користування відбулася за адресою: АДРЕСА_1 , «ТЦ «Прогрес» (магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1»).

Прийняте у позичку торгове обладнання було встановлено та змонтоване в приміщенні вищевказаного магазину. Для виконання цього типу робіт та послуг позивачкою було укладено договір підряду на виконання робіт із встановлення торгового, обслуговуючого, оздоблюваного обладнання від 20 листопада 2019 року, предметом якого є виконання робіт зі встановлення торгового, обслуговуючого, оздоблюваного обладнання (переданого у користування замовнику по договору користування майном від 18 листопада 2019 року ФОП ОСОБА_4 ) у суборендованому (договір суборенди нерухомого майна від 18 квітня 2017 року № 010) замовником нежитловому приміщенні у «ТЦ «Прогрес» (магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1») по АДРЕСА_1 . Відповідно до акту здавання-приймання виконаних робіт від 29 листопада 2019 року, підрядник здав (виконав) вищенаведені роботи із облаштування та обладнання торгового приміщення в «ТЦ «Прогрес» (магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1») по просп. Перемоги, 102 у м. Чернігові, відповідно до переліку, наведеному в цьому акті.

Для забезпечення торгової діяльності, вказаний магазин було забезпечено розрахунковими терміналами АТ КБ «ПриватБанк», а саме, POS-термінал ICT220 GPRS13018CT72073698 з Pin-pad, вартістю на загальну суму 5 тис. грн, що підтверджується анкетою - заявою на підключення до послуги «Еквайрінг» від 15 лютого 2022 року № 9009СНС; актом приймання-передачі обладнання (POS-термінал ICT220 GPRS 13018CT72073698 з Pin-pad).

01 лютого 2022 року між ФОП ОСОБА_5 , як постачальником, та ФОП ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договір поставки № 7, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити та передати покупцеві товар (партію товару), в асортименті, кількості та цінами, вказаними у видаткових накладних, які є невід`ємними частинами цього договору, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити вказаний товар. У пункті 1.4 цього договору зазначено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця, з моменту його отримання покупцем за видатковою накладною. У пункті 2.3 цього договору зазначено, що місцем доставки (передавання) товару є АДРЕСА_1 , «ТЦ «Прогрес» (магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1»).

На підставі вказаного договору ФОП ОСОБА_5 передав, а ФОП ОСОБА_1 прийняла товар (електроосвітлювальне обладнання, сантехніку), загальною вартістю 3 078 213,33 грн. Перелік товару із зазначенням його найменувань, моделі, кількості та вартості вказано у видатковій накладній від 23 лютого 2022 року № СПП00012502 на суму 3 078 213,33 грн.

Вищевказаний товар було доставлено та передано позивачці за адресою: АДРЕСА_1 .

24 лютого 2022 року розпочалася широкомасштабна збройна агресія російської федерації проти України. Позивачка вказувала, що 24 лютого 2022 року з метою збереження свого життя і здоров`я вона була вимушена виїхати за межі м. Чернігова.

У травні 2022 року позивачка повернулася у м. Чернігів і мала намір відновити торговельну діяльність та продовжити користуватися об`єктом суборенди. Проте, відповідач став перешкоджати позивачці у доступі до суборендованого приміщення та, як наслідок, у доступі до належного їй на праві власності та праві користування майна, яке у цьому приміщенні знаходиться. Свої дії, як зазначала позивачка, він пояснював тим, що ФОП ОСОБА_1 не сплатила йому суборендну плату за березень - квітень 2022 року, а також 120 тис. грн за вибиті внаслідок ворожого ракетного обстрілу шибки (4 шт.) у суборендованому приміщенні. Листом від 22 червня 2022 року відповідач повідомив позивачку, що у зв`язку із систематичним невиконанням грошових та інших зобов`язань за договором суборенди нерухомого майна від 18 квітня 2017 року № 010 до неї застосовано право кредитора на притримання, передбачене статтею 594 ЦК України, до повного виконання боржником своїх зобов`язань за договором.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачка неодноразово зверталася до відповідача з метою отримати доступ до вказаного приміщення, оформлення повернення суборендованого приміщення з суборенди і підписання відповідного акту приймання-передачі належного позивачу майна. З цього приводу неодноразово викликалися працівники поліції, вказані обставини також підтверджуються показаннями допитаних судом першої інстанції свідків. Позивачкою з метою захисту свого права на майно було здійснено ряд звернень до правоохоронних органів та органів прокуратури. Під час проведення відповідних перевірок, відповідач визнавав ту обставину, що він заволодів спірним майном з метою примусити позивачку виконати обов`язок з інших правовідносин, які виникли між сторонами та пов`язані із орендою приміщення магазину.

02 червня 2022 року припинила свою підприємницьку діяльність та здійснила державну реєстрацію її припинення у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20 серпня 2022 року (т. 1, а. с.74-77).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону частково не відповідають.

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для витребування спірного майна із незаконного володіння відповідача, оскільки вказане майно вибуло з власності позивачки поза її волею. При цьому, позивачка належними та допустимими доказами довела, що спірне майно належить їй та перебуває у незаконному володінні відповідача.

Верховний Суд не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій.

Встановлено, що позивачка обрала речово-правовий спосіб захисту права.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

На цю норма права посилалася позивачка і суд задовольнив позов.

За змістом статті 387 ЦК України віндикаційний позов є позовом власника про витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Сторони за віндикаційним позовом судами визначено вірно. Проте, судами не враховано, що обов`язок доведення незаконності володіння покладається на позивача, як і обов`язок доведення, що майно фактично є в наявності.

Об`єктом віндикаційного позову є індивідуально-визначене майно, що збереглося в натурі, тобто те саме майно, яке попередньо вибуло з володіння власника. При цьому, якщо майно належить до категорії родових речей, то для віндикації воно повинно бути належним чином індивідуалізоване, оскільки до родових речей застосування віндикації є неможливим, як і неможливим таке судове рішення виконати у подальшому.

Якщо індивідуально-визначене (індивідуалізоване) майно не існує, то позивач має право лише на відшкодування завданої шкоди.

Як в апеляційній скарзі, так і в касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначав про неможливість віндикації речей, визначеними родовими ознаками, пославшись на те, що чимала кількість майна не індивідуалізовано, містить родові ознаки, наприклад, найменування: «мильниця», кілька штук, без індивідуалізованих ознак та інші, що унеможливлює його визначити і чи не є це дублюванням. Зазначав, що після 24 лютого 2022 року позивачка не навідувалася до орендованого приміщення, що викликає сумнів у наявності товару за переліком більше 2 тис. одиниць. Суди не звернули уваги на те, що внаслідок ведення активних бойових дій російської федерації безпосередньо у м. Чернігові у приміщенні орендованого позивачкою магазину було вибито вітрина й вікна і певний час до приміщення магазину мали доступ будь-які особи. Інвентаризація майна не проводилася, а тому, на думку відповідача, позивачка не довела фактичну наявність спірного майна.

Суди попередніх інстанцій вказаним доводам відповідача належної правової оцінки не надали і в судових рішеннях відповідних висновків не зазначили, що є порушенням пункту 3 частини четвертої статті 265, підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України.

Крім того, суди попередніх інстанцій вказали на неможливість застосування у спірних правовідносинах положень статті 594 ЦК України щодо права притримання, оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні договірні відносини щодо майна, яке є предметом позову. Вказані висновки судів є помилковими, оскільки право притримання виникає на підставі прямої вказівки положень статті 594 ЦК України за умови повідомлення про це боржника і для його реалізації не потрібно договірні відносини сторін.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 05 квітня 2024 року у справі № 916/101/23, та іншими.

Отже, з урахуванням положень статті 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Зазначеним вище умовам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій було допущено формальний підхід щодо встановлення факту наявності зазначеного у переліку позовної заяви майна у фактичному володінні відповідача. Крім того, вказаний перелік майна містить найменування російською мовою, що є недопустимим, так як суперечить положенням Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та частини першої статті 9 ЦПК України (мова цивільного судочинства).

Верховний Суд звертає увагу, що витребувати можна лише те майно, яке є в наявності та фактично перебуває у незаконному володінні відповідача. Якщо ж майно, яке перебуває у чужому володінні, видозмінилася, було перероблене чи знищене, а позивач довів, що вказане майно йому належить, то в такому випадку стягується вартість майна. Інакше виконати судове рішення про задоволення позову буде неможливо.

Крім того, суди попередніх інстанцій послалися на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19, провадження № 14-21цс22, яка відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах: від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15; від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду, викладеного в постановах: від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц, провадження № 61-14437св18; від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц, провадження № 61-22402св18; від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11, провадження № 61-5464св20, про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі. Проте суди не звернули уваги на те, що вказана правова позиція є нерелевантною до обставин цієї справи, оскільки стосується можливості витребувати частки у праві спільної власності без їх виділення в натурі. Таких обставин немає у цій справі.

Оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Щодо судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

У справі, що переглядається, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про долучення до матеріалів справи № 751/1620/23 письмових доказів.

Повернути представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслані до суду касаційної інстанції письмові докази.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець