Ухвала

від 18.09.2024 по справі 420/27987/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/27987/23

УХВАЛА

18 вересня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження процесуальні питання в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області та Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Тарутинського районного суду Одеської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 по 31 серпня 2023 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн. 00 коп.;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області провести нарахування суддівської винагороди судді Тарутинського районного суду Одеської області ОСОБА_1 на підставі ч. ч. 2, 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року, а саме в сумі 2 270 грн. 00 коп., щомісячних доплат за науковий ступінь кандидата наук в розмірі 15 % від посадового окладу, з утриманням цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті щомісячних доплат, за вислугу років в розмірі 20 % від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, за період з 01 січня по 31 грудня 2021 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області провести нарахування суддівської винагороди судді Тарутинського районного суду Одеської області ОСОБА_1 на підставі ч. ч. 2, 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року, а саме в сумі 2 481 грн. 00 коп., щомісячних доплат за науковий ступінь кандидата наук в розмірі 15 % від посадового окладу, з утриманням цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті щомісячних доплат, за вислугу років в розмірі 20 % від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, за період з 01 січня по 31 грудня 2022 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області провести нарахування суддівської винагороди судді Тарутинського районного суду Одеської області ОСОБА_1 на підставі ч. ч. 2, 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме в сумі 2 684 грн. 00 коп., щомісячних доплат за науковий ступінь кандидата наук в розмірі 15 % від посадового окладу, з утриманням цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті щомісячних доплат, за вислугу років в розмірі 20 % від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, за період з 01 січня по 31 грудня 2023 року;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою суду від 18.10.2023 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 30.10.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Цією ухвалою залучено до участі у справі в якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України.

13.11.2023 року від ТУ ДСА України в Одеській області надійшов відзив на позов, де з поміж іншого відповідач вказує на те, що позивач посилаючись його прав, що полягають у нарахуванні та виплаті у період з 01.01.2021 року по 31.08.2023 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, при цьому до спірних правовідносин підлягає застосуванню строк, передбачений приписами частини п`ятої статті 122 КАС України. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 за № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни, зокрема до КЗпП України. Таким чином, починаючи з 19.07.2022 року . Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин. Оскільки датою звернення з позовом є 13 жовтня 2023 року, то з 30 червня 2023 року по 12 жовтня 2023 року сплинув 3 х місячний строк передбачений положенням ст. 233 КЗпП України.

Позивач у позовній заяві вказує, що його право на звернення до суду із цим позовом за період з січня 2021 року по червень 2022 року відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком. Що стосується право на звернення до суду із цим позовом за період з липня 2022 року по червень 2023 року, то відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній після 19 липня 2022 року) обмежується тримісячним строком з моменту відміни карантину - 30.09.2023, а за період з липня 2023 по серпень 2023 року строк, визначений ст. 233 К3пП України наразі не сплив навіть без врахування положень про карантин, відповідно строк звернення до суду дотриманий.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, суд вказує наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як встановлено судом з даним позовом позивач звернувся до суду 12 жовтня 2023 року, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, суд зауважує, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

З огляду на вище перелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд вказує, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 580/4684/22).

Як уже зазначалося, предмет позову складає спірний період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року.

Оскільки частина перша статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, почала діяти лише з 19 липня 2022 року, то вказані норми не розповсюджують свою дію на спірні правовідносини у період з 01 січня 2021 року по 19 липня 2022 року.

До того ж, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Зважаючи на це, право позивача на звернення до суду з цим позовом в частині позовних вимог з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року включно відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України не обмежене будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 з подібними правовідносинами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2023 року по справі №990/139/23 сформулювала висновок, що у зв`язку з відміною Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року.

З огляду на вказане, суд частково погоджується з позивачем щодо дотримання ним строку звернення до суду в межах, строку, передбаченого частинною 1 статті 233 КЗпП України, з огляду на те, що ОСОБА_2 з позовом у даній справі звернувся до суду 12 жовтня 2023 року, тобто через 12 днів після спливу тримісячного строку визначеного статтею 233 КЗпП України, який закінчився 30 вересня 2023 року .

Отже, за таких обставин, строк звернення до суду в частині вимог щодо перерахунку суддівської винагороди за період з 01 липня 2023 року по 31 серпня 2023 року є пропущеним.

Згідно із частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, наведені норми у сукупності та взаємозв`язку визначають, що залишення судом позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду передбачає оцінку наведених позивачем підстав пропуску строку звернення до суду на предмет їх поважності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі № 380/9929/21.

Згідно із частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Поважними визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Враховуючи, що після відкриття провадження у цій справі, судом встановлено факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду в частині спірного періоду з 01 липня 2023 р. по 31 серпня 2023 р., то позов підлягає залишенню без руху з наданням права позивачу звернутись до суду з заявою про поновлення строку з відповідним обґрунтуванням.

Керуючись ст. ст. 122, 243, 248 КАС України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області та Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, залишити без руху.

Надати позивачу п`ятиденний термін з дня отримання даної ухвали для надання заяви про поновлення строку звернення до суду в частині заявлених позовних вимог, з зазначенням обставин, які можуть бути враховані судом, як поважні для поновлення пропущеного строку та відповідних доказів.

Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя В.А. Дубровна