Постанова

від 29.08.2024 по справі 761/14373/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №761/14373/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/10325/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Нивок» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Нивок», треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасія Сергіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляхар Олена Михайлівна, ОСОБА_2 , про витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Нивок», треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасія Сергіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляхар Олена Михайлівна, ОСОБА_2 , про витребування майна.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що в листопаді 2022 року позивачу стало відомо про протиправне заволодіння її квартирою, яке вчинене шляхом проведення державної реєстрації прав власності на квартиру за третіми особами.

ОСОБА_1 стала власником квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору про участь у фонді фінансування будівництва №432, укладеного 10.09.2009 з ВАТ «АРТЕМ-БАНК», як управителем. ОСОБА_1 , виконавши всі обов`язки Довірителя за Договором №432 про участь у фонді фінансування будівництва від 10 вересня 2009 року, набула права власності на оспорювану квартиру.

05 вересня 2006 року між УДО України та КП «Житомирбудзамовник» укладено Договір про спільну діяльність в будівництві. В подальшому, 26.04.2012 року між УДО України, КП «Житомирбудзамовник» та ТОВ «Під-ключ» укладено договір про заміну сторони у зобов`язанні. Відповідно до його умов КП «Житомирбудзамовник» передає, а ТОВ «Під-ключ» приймає на себе права та обов`язки КП «Житомирбудзамовник» за Договором про спільну діяльність в будівництві від 05 вересня 2006 року.

Після сплати ОСОБА_1 грошових коштів за об`єкт інвестування - оспорюваної квартири, майнові права на неї були відступлені позивачу, а після завершення будівництва будинку квартира №152 в ньому передана позивачу за відповідним актом.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо про проведення 24.09.2021 державної реєстрації прав та їх обтяжень на її квартиру за ЗАТ «ІМЕНЕРОС СТАТИБА». Реєстрація проведена на підставі Акту приймання-передачі майнових прав, б\н, що виданий 23.04.2015 року ТОВ «Під-ключ» та ЗАТ «ІМЕНЕРОС СТАТИБА», Договору купівлі-продажу майнових прав, укладеного тими ж особами, серія та номер: 197/152/щ, від 17.05.2015 року. В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу квартири №934 від 02.11.2021 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ «ПЕРЛИНА НИВОК».

Майнові права на квартиру АДРЕСА_1 належать позивачу та не могли бути предметом цивільно-правових угод, укладених між КП «Житомирбудзамовник» та ТОВ «Під-ключ», а в подальшому - між ТОВ «Під-ключ» та ЗАТ «ІМЕНЕРОС СТАТИБА». Дійсним власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_1 .. Виключно власнику належить право розпорядження своїм майном. Рішень про відчуження спірного майна останньою не приймалося. Волевиявлення законного власника на відчуження спірного майна не було, а отже право власності позивача на згадане майно не припинялося. Таким чином інші особи, окрім власника майна, не мали право відчужувати спірну квартиру. Відповідач придбав вказану квартиру у особи, яка не мала права її відчужувати, тому таке майно підлягає витребуванню від ТОВ «Перлина Нивок» на користь ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Нивок», треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасія Сергіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляхар Олена Михайлівна, ОСОБА_2 , закрите акціонерне товариство «ІМЕНЕРОС СТАТИБА», про витребування майна задоволено; витребувано від товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Нивок» на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2467528132200).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 03 квітня 2024 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

31 травня 2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

29 серпня 2024 року на адресу суду від представника відповідача - адвоката Тімашова А.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Адвокат обґрунтував клопотання тим, що не може з`явитися в судове засідання, призначене на 29.08.2024 року, у зв`язку з відрядженням до м. Ізюм (Харківська область) для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в Ізюмському районному управлінні поліції, яке сам і ініціював.

Колегія суддів зазначає, що адвокат, завчасно володіючи інформацією про судове засідання, мав можливість планувати свої поїздки та ініціювати питання про ознайомлення з матеріалами справи в інший час.

Поважними причини неявки в судове засідання з точки зору суду є такі обставини, які не залежать від волі особи, що в даному випадку відсутнє.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про відхилення клопотання адвоката.

В судове засідання, призначене на 29.08.2024 року, з`явився позивач та представник позивача.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом установлено, що ОСОБА_1 стала власником квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору про участь у фонді фінансування будівництва №432, укладеного 10.09.2009 з ВАТ «АРТЕМ-БАНК» як управителем.

За цим договором ОСОБА_1 передала управителю в управління грошові кошти з метою отримання у власність об`єкта інвестування. Управитель прийняв від ОСОБА_1 кошти на рахунок ФФБ у довірчу власність та 04.07.2012 року передав ОСОБА_1 об`єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_4 згідно з Акту прийому-передачі квартири відповідно до Договору №432 про участь у фонді фінансування будівництва від 10 вересня 2009 року.

Об`єкт інвестування за цим Договором характеризується як квартира АДРЕСА_5 .

Всього в період з 14.09.2009 року по 07.12.2009 року на виконання умов Договору №432 ОСОБА_1 як довірителем внесено на рахунок ФФБ у ВАТ «АРТЕМ-БАНК» 893860,73 грн. Таким чином, ОСОБА_1 07.12.2009 року виконано умови щодо повного внесення грошових коштів в довірчу власність Управителя та набув прав Довірителя. На підтвердження цього Управителем - ПАТ «АРТЕМ-БАНК» ОСОБА_1 видано Свідоцтво про участь у ФФБ виду А за програмою КП «Житомирбудзамовник» (Договір №432 від 10.09.2009 р.) від 07.12.2009 року. Відповідно до цього свідоцтва ОСОБА_1 внесла 893 860,73 гривень, номер об`єкта будівництва: 52, закріплений об`єкт інвестування: квартира, номер об`єкта: 152, 9 поверх, кількість закріплених вимірних одиниць об`єкта інвестування: 60,49 кв.м.

Також, 07.12.2009 року між ПАТ «АРТЕМ-БАНК» та ОСОБА_1 укладено Договір відступлення майнових прав №432. Відповідно до вказаного договору Управитель уступає Довірителю майнові права на об`єкт інвестування, які Управитель набув відповідно до умов договору на організації спорудження об`єктів будівництва з використанням коштів фонду фінансування будівництва виду А №1 від 14.12.2007 із КП «Житомирбудзамовник». Під об`єктом інвестування в цьому договорі розуміється закріплений за Довірителем на підставі договору про участь у фонді фінансування будівництва №432 від 10.09.2009 року об`єкт: квартира АДРЕСА_6 .

10.12.2010 року будівництво житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземною автостоянкою на АДРЕСА_7 було завершено.

У подальшому, 04.07.2012 року проведено звірку вимірів загальної площі в об`єкті інвестування квартирі АДРЕСА_1 . Про ПАТ «АРТЕМ-БАНК» (Управителем) та ОСОБА_1 (Довірителем) складено відповідний Акт звірки вимірів загальної площі по договору №432 про участь у фонді фінансування будівництва від 10 вересня 2009 року. В акті зокрема зазначено, що за результатами вимірів БТІ, загальна площа квартири складає 60,7 кв.м. Того ж дня ОСОБА_1 сплачено 3103,17 грн. за фактичну різницю загальної площі інвестування після вимірів БТІ. Таким чином, остаточно проведено усі фінансові розрахунки з Довірителем за договором №432.

04.07.2012 року Управителем ФФБ виду А з забудовником КП «Житомирбудзамовник» АТ «АРТЕМ-БАНК» видано ОСОБА_1 довідку №432. Відповідно до цієї довідки ОСОБА_1 дійсно сплатила повну вартість квартири АДРЕСА_6 .

Відповідно до Акта прийому-передачі квартири від 04.07.2012 року у відповідності із Договором №432 про участь у фонді фінансування будівництва від 10 вересня 2009 року ОСОБА_1 передано оспорювану квартиру.

Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу КМР (КМДА) видано свідоцтво про право власності Серія САЕ №712996 від 16 липня 2012 року, відповідно до якого, квартира АДРЕСА_1 , площею 60,70 кв.м., дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Свідоцтво видано на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 06 липня 2012 року №1021-С/КІ.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що первинна реєстрація права власності на квартиру №152 , включену оспорюваним договором до предмету іпотеки, проведена на підставі правочину, який не передбачав виникнення будь-яких прав ЗАТ «ІМЕНЕРОС СТАТИБА» на цю квартиру. Вказана вище квартира придбана ТОВ «Перлина Нивок» у особи, яка не мала права її відчужувати. Зазначене майно також вибуло з володіння позивача не з його волі.

Переважна більшість доводів, зазначених апелянтом у своїй апеляційній скарзі фактично співпадають з його позицією, висловленою в суді першої інстанції, яку суд при вирішення справи ретельним чином дослідив та надав їй належну правову оцінку, з якою погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне: «Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

При вирішенні справи суд першої інстанції ретельним чином перевірив як механізм та час виникнення у позивача майнових прав, так і факт їх реалізації та набуття нею спірної квартири у власність.

Оскільки право власності позивача на спірне майно виникло до створення і початку функціонування Єдиного державного реєстру права власності на нерухоме майно, таке право цілком очевидно не було зареєстроване в такому реєстрі.

У той же час державна реєстрація права власності є не умовою виникнення такого права, а його визнанням з боку держави, що не спростовує можливість його існування і до такої реєстрації.

При цьому суд першої інстанції цілком слушно послався на ряд правових позиції Верховного Суду, які є релевантними в даних правовідносинах.

При вирішенні справи апеляційний суд також зважає і на той факт, що фактично право власності позивача не тільки виникло, але й належним чином було легалізовано шляхом отримання нею відповідного свідоцтва про право власності.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог цілком слушно звертав увагу і як на наявність зареєстрованих обтяжень на той час, коли за твердженнями апелянта він набував майнових прав, так і на фактичну відсутність у замовника будівництва та забудовника майнових прав на спірну квартиру на той час, оскільки вони вже були передані позивачу, відтак не могли повторно бути отримані відповідачем.

Все це в своїй сукупності обумовлює відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

На підставі наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову про витребування майна.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Нивок» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько