Вирок

від 19.09.2024 по справі 949/1493/24

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/1493/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2024 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024186110000061 від 23 травня 2024 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Серебрія, Могилів-Подільського району, Вінницької області, українця, громадянина України, не одруженого, із середньою спеціальною освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_2 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - номер обслуги ІНФОРМАЦІЯ_3 мобільного прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ), молодшого сержанта, не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України,

в с т а н о в и в:

Згідно наказу виконуючого обов`язки начальника 15 мобільного прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10 травня 2023 року, молодшого сержанта ОСОБА_4 призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - номера обслуги ІНФОРМАЦІЯ_3 мобільного прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ).

Так, 19 травня 2024 року, ОСОБА_4 , перебуваючи в місці дислокації прикордонного загону в місті Дубровиця, Рівненської області, діючи умисно, реалізовуючи протиправний умисел, спрямований на незаконне придбання для особистого вживання особливо небезпечної психотропної речовини у великих розмірах без мети збуту, за допомогою свого мобільного телефону, використовуючи програмне забезпечення для смартфонів - систему обміну миттєвими повідомленнями «Telegram», здійснив замовлення через один з телеграм каналів особливо небезпечної психотропної речовини PVP, обіг якої заборонено, за придбання якої здійснив оплату у розмірі 2945 гривень на банківський рахунок № НОМЕР_2 , власник якого слідством не встановлений, після чого передав свої персональні дані, а саме: «ПІБ - ОСОБА_4 , номер мобільного телефону - НОМЕР_3 та відділення Товариства із обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» оператору вказаного телеграм каналу (невстановленій особі).

23 травня 2024 року ОСОБА_4 близько 11 години, реалізовуючи свій протиправний умисел, спрямований на незаконне придбання для особистого вживання особливо небезпечної психотропної речовини у великих розмірах, без мети збуту, достовірно знаючи, що раніше надіслане йому поштове відправлення з особливо небезпечною психотропною речовиною PVP, обіг якої заборонено, прибуло на точку видачі посилок Товариства із обмеженою відповідальністю «Нова Пошта», що знаходиться за адресою: Рівненська область, Сарненський район, село Миляч, вулиця Шкільна, будинок 152, пішов на точку видачі та забрав замовлене ним поштове відправлення, придбавши таким чином психотропну речовину PVP та почав її незаконно зберігати.

Однак, 23 травня 2024 року, близько 11 години 30 хвилин ОСОБА_4 , був зупинений працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 та відділу внутрішньої та власної безпеки по НОМЕР_4 мобільному прикордонному загону ДПСУ на вулиці Шкільній, що у АДРЕСА_2 , після чого у проміжок часу із 12 години 30 хвилин до 12 години 45 хвилин видав, та в нього було вилучено працівниками ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області прозорий поліетиленовий пакетик із психотропною речовиною PVP масою - 7,880 грама, обіг якої відповідно до списку № 2 таблиці І «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06 травня 2000 року, заборонено, та обсяг якої відповідно до таблиці №2 наказу Міністерства охорони здоров`я України №188 від 01 серпня 2000 року «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» становить великий розмір.

Допитаний в суді обвинувачений ОСОБА_4 вину у скоєнні інкримінованого злочину визнав повністю, підтвердивши зазначені у обвинувальному акті обставини. У вчиненому обвинувачений щиро розкаюється.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні заявив клопотання, в якому просить розглянути кримінальне провадження не досліджуючи докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає повністю.

Просив визнати ОСОБА_4 винним увчиненні кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.2ст.309КК Українита призначитийому покаранняу видіштрафу урозмірі дві тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн. (тридцять чотири тисячі гривень).

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним, тому, за згодою сторін, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження таких доказів по справі, як покази свідків та інші докази, що були зібрані в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності позиції, а також фактичні обставини справи ніким не оспорюються, учасникам судового провадження було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.

Таким чином, суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу ОСОБА_4 .

Разом з тим, суд зважає на те, що Законом України «Про Державну прикордонну службу України», абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронними органами є органи охорони державного кордону. Відтак молодший сержант ОСОБА_4 є працівником правоохоронних органів.

Під час проходження військової служби молодший сержант ОСОБА_4 у відповідності до вимог ст. ст. 11, 16, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. З, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які затверджені Законом України N 548-ХІУ від 24 березня 1999 року зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та Законів України, виконувати свої службові обов`язки, що визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, сумлінно вивчати військову справу, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно, бути дисциплінованим, пильним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 7, ч.2 ст. 8 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», діяльність з обігу наркотичних засобів і психотропних речовин на території України дозволяється лише в цілях і в порядку, встановлених цим Законом, а в передбачених ним випадках - у порядку, що встановлюється нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та відповідних центральних органів виконавчої влади.

Діяльність з обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до таблиці І Переліку, на території України забороняється, за винятком діяльності з використання рослин, включених до таблиці І Переліку, в цілях і на підставах, передбачених статтями 19 та 20 цього Закону, а також діяльності з культивування та використання рослин, включених до списку N3 таблиці І Переліку, в цілях і на підставах, передбачених статтею 15 цього Закону.

Ліцензуванню підлягають такі види діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів: культивування рослин, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до вищевказаного переліку.

Статтею 25 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» визначено, що зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у спеціально обладнаних приміщеннях здійснюється суб`єктами господарювання за наявності в них ліцензії на цей вид діяльності. Зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у будь-яких кількостях в цілях, не передбачених цим Законом, забороняється.

Відповідно до списку № 2 таблиці І «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06 травня 2000 року, PVP відноситься до особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено.

Згідно таблиці №2 наказу Міністерства охорони здоров`я України №188 від 01 серпня 2000 року «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» великий розмір психотропної речовини PVP визначений у розмірі від 1,5 до 15 грамів.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Таким чином, за результатами судового розгляду, судом зроблено висновок про те, що вину обвинуваченого ОСОБА_4 доведено повністю, а тому кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 309 КК України, як незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту у великих розмірах, є правильною і ОСОБА_4 винен у його вчиненні.

Так, відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови ПленумуВерховного судуУкраїни №7від 24жовтня 2003року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як нетяжкий злочин.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.

Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує те, що він раніше не судимий (а.п. 84), за психіатричною, неврологічною та наркологічною допомогою не звертався (а.п. 65, 67, 69, 70, 72), за місцем проживання характеризується позитивно (а.п. 62).

Обставинами, яка пом`якшують покарання ОСОБА_4 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , що передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлено.

У п. 2 постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

У п. 4 вказаної постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 постанови №7).

Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).

Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідно якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.ст. 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Таким чином,визначаючи міруі видпокарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховуєнаявність обставин,що пом`якшуютьпокарання тавідсутність обставин,що йогообтяжують, дані про особу обвинуваченого, а також те, що він повністю визнавши свою вину, щиро розкаявся, тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкції статті інкримінованої за вказане кримінальне правопорушення, у виді штрафу, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Крім того, таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 .

Цивільний позов по кримінальному провадженні не заявлено.

Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, до обвинуваченого не застосовувались.

Майнової шкоди не завдано.

Процесуальні витрати відсутні.

Питання про речові докази та питання витрат на залучення експерта суд вирішує відповідно до вимог ст.ст. 100, 124 КПК України

Крім цього, суд, вважає за необхідне зняти арешт з речових доказів по справі, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 27 травня 2024 року ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області накладено арешт на: кристалічну речовину білого кольору, зовні схожу на наркотичну, яку було упаковано та поміщено до спец.пакету НПУ КІV №1143883 та товарно-транспортну накладну №20450927427487, яку було упаковано та поміщено в спец.пакет НПУ RIC №2241230 із забороною права на відчуження, розпорядження та користування цим майном до прийняття процесуального рішення у кримінальному провадженні.

У зв`язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на зазначене майно, оскільки зняття вказаного обтяження не перешкоджає виконанню судового рішення в майбутньому.

На підставівикладеного,керуючись ст.ст.100,124,174,368,370,371,373,374,394,395КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, призначивши покарання у виді штрафу у розмірі дві тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн. (тридцять чотири тисячі гривень).

Скасувати арешт, накладений на майно на підставі ухвали слідчого судді Дубровицького районногосуду Рівненськоїобласті від 27 травня 2024 року, а саме: кристалічну речовину білого кольору, зовні схожу на наркотичну, яку було упаковано та поміщено до спец.пакету НПУ КІV №1143883 та товарно-транспортну накладну №20450927427487, яку було упаковано та поміщено в спец.пакет НПУ RIC №2241230.

Речові докази:

-психотропну речовину,обіг якоїзаборонений -PVP,після проведеннясудової експертизиматеріалів,речовин тавиробів заекспертною спеціальністю8.6"Дослідженнянаркотичних засобів,психотропних речовин,їх аналогівта прекурсорів",яка упакована в спец.пакет Україна МВС ЕКСПЕРТНА СЛУЖБА №2749717 та товарно-транспортну накладну №20450927427487, яку було упаковано та поміщено в спец.пакет НПУ RIC №2241230 та які передані на відповідальне зберігання в кімнату речових доказів ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області - знищити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь держави документально підтверджені витрати на проведення судової експертизи у розмірі 4543,68 грн. (чотири тисячі п`ятсот сорок три гривні 68 копійок) (висновок експерта від 31 травня 2024 року №СЕ-19/118-24/6388-НЗПРАП).

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_1