Ухвала

від 20.09.2024 по справі 691/1066/24

ГОРОДИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 691/1066/24

Провадження № 2-о/691/76/24

УХВАЛА

20 вересня 2024 рокум. Городище

Суддя Городищенського районного суду Черкаської області Черненко В.О., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи Городищенського відділу державної реєстрації актів цивільного стані у Черкаському районі Черкаської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення (належності відомостей про особу вказаних у правовстановлюючих документах)

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася досуду ззаявою провстановлення факту,що маєюридичне значення(належностівідомостей проособу вказаниху правовстановлюючихдокументах)та просилавстановити факт,що маєюридичне значення,а саменеправильність актовогозапису №1235від 13.07.1978року прошлюб врозділі відомостейпро наречену,а саменаціональність та зобов`язати Городищенський відділдержавної реєстраціїактів цивільногостані уЧеркаському районіЧеркаської областіЦентрального Міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Київ) внести зміни до актового запису № 1235 від 13.07.1978 року встановивши в графі національність «німка».

В обґрунтування заяви зазначила, що вона народилася в місті Атбасарськ, Акмолинської області, Казахської PCP 31.05.1958 року, що підтверджено свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 10.07.1958 року. Батьками є: ОСОБА_2 , національність - німець, мати ОСОБА_3 - росіянка. При народженні мала прізвище ОСОБА_4 .

У 1978 році уклала шлюб і змінила прізвище після шлюбу на ОСОБА_1 , згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 13.05.1978 року. При реєстрації шлюбу вказано відомості про наречену, а саме національність - росіянка. Таким чином бажає внести зміни до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, де в розділі національність вказати - німкеня.

Сім`я по родинній лінії батька мала також німецьке коріння, що підтверджується свідоцтвом про народження батька ОСОБА_2 № НОМЕР_3 від 20.04.1923 року.

Сім`я її батька була уродженими етнічними німцями, які проживали на території України, а у 1941 році під час Великої вітчизняної війни переїхали до Казахстану. Виховувалася відповідно до німецьких традицій, у загальноосвітній школі і університеті вивчала німецьку мову, підтримує стосунки зі своїми родичами - німцями, які проживають на території Німеччини, святкує німецькі свята та вважає себе німкенею.

Бажає відновити та підтвердити свою дійсну національність, як це передбачено ст. 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». ЇЇ мета - офіційно визначити свою належність до німецької нації, підтвердити статус свого німецького коріння, а також відновити та зберегти етнічне походження свого роду, мати можливість користуватися правами громадян німецької національності, як в України так і у Німеччині, і надати таку можливість своїм дітям, і вважає це обґрунтованим. Крім того, в ОСОБА_5 в післявоєнний час національність громадян в паспорті зазначалася зі слів, тому з метою запобігання переслідувань та гонінь зі сторони влади багато людей зазначали національність або «українець» або «росіянин». У її свідоцтві про народження національність не встановлена.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Із змісту поданої заяви вбачається, що заявник просить встановити юридичний факт, що вона, ОСОБА_1 , яка за національністю значиться росіянкою, в дійсності є німкенею, оскільки її батько за національністю був німцем, тобто, просить встановити юридичний факт в частині зміни її національності.

У ч. 1 ст. 315 ЦПК України, наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).

Питання зміни національності громадянами України регулювалосяУказом Президента України 31.12.1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності», відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку при одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність доухвалення цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27.01.1999 року № 70/99.

Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено ст. 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Згідно зі ст. 300 ЦК України, особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист ст.. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.

Стаття 11 Конституції України, передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.

Згідно зі ст.3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 09.12.1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 810/2732/18, провадження № 11-381апп19 зроблено висновок, що «відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу» (пункти 34, 35).

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 року у справі № 398/4017/18, провадження № 14-215цс19 та неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30.01.2020 року у справі № 754/7901/19 (провадження № 61-16791св19), від 18.03.2020 року у справі № 761/36561/19 (провадження № 61-21818св19), від 03.11.2021 року у справі № 759/13784/19 (провадження № 61-1024св20), від 30.03.2022 року у справі № 458/1176/20 (провадження № 61-15907св21), від 13.12.2023 року у справі № 290/1005/22 (провадження № 61-2772св23. Вказане свідчить про сталість практики з розгляду подібних справ.

Таким чином, у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності, спір про заміну в актовому записі національності, не підлягає розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, а й у судовому порядку взагалі.

За таких обставин, слід відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи Городищенського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення (належності відомостей про особу вказаних у правовстановлюючих документах).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 186, 300, 315, 353, 354 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи Городищенського відділу державної реєстрації актів цивільного стані у Черкаському районі Черкаської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення (належності відомостей про особу вказаних у правовстановлюючих документах).

Ухвала можебути оскарженапротягом п`ятнадцятиднів здня їїпроголошення.

Суддя: В. О. Черненко