Постанова

від 17.09.2024 по справі 751/8567/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 вересня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/8567/23

Головуючий у першій інстанції Лібстер А. С.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/933/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Чернігівський обласний центр крові» Чернігівської обласної ради,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 березня 2024 року (проголошене о 14 год. 30 хв у м. Чернігові, повний текст складено 08 квітня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Чернігівський обласний центр крові» Чернігівської обласної ради про визнання рішення неправомірним та покладення обов`язку сплатити кошти, передбачені ч.1 ст. 117 Кодексу законів України про працю, -

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Чернігівський обласний центр крові» Чернігівської обласної ради (далі КНП «Чернігівський обласний центр крові»), в якому просив:

- визнати протиправним рішення КНП ««Чернігівський обласний центр крові» (що висловлено в формі відповіді від 14 лютого 2023 року за № 01-06/56), яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні за ним права, що передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України;

- зобов`язати КНП «Чернігівський обласний центр крові» задовольнити звернення ОСОБА_1 від 03 грудня 2022 року та від 12 січня 2023 року щодо сплати йому коштів в розмірі, що передбачені ч. 1 ст. 117 КЗпП України, на банківську карту, куди 30 листопада 2022 року сплачувалися кошти в розмірі 1 106,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працював у КНП «Чернігівський обласний центр крові» на посадах завідувача лікаря, лікаря-трансфузіолога відділу заготівлі крові та її компонентів, виконуючого обов`язки завідувача відділу організації і трансфузіологічної допомоги. З 13 жовтня 2022 року позивача звільнено з роботи. У день звільнення роботодавець не виплатив ОСОБА_1 належні кошти при звільненні. Компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1 106,06 грн позивач отримав від роботодавця лише 30 листопада 2022 року, після чого 03 грудня 2022 року звернувся до відповідача з клопотанням про сплату коштів в розмірі, що передбачені ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Відповіддю від 28 грудня 2022 року КНП «Чернігівський обласний центр крові» надало інформацію щодо виду заробітку у розмірі 1 106,06 грн, які сплачено 30 листопада 2022 року, а також завірені копії заяви про звільнення та наказу про звільнення, проте не вирішило по суті клопотання про сплату коштів, передбачених ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Наведене зумовило друге письмове звернення до роботодавця 12 січня 2023 року. Відповіддю від 14 лютого 2023 року роботодавець відмовив ОСОБА_1 у задоволенні звернення, мотивуючи це тим, що через відсутність банківських реквізитів позивача кошти сплачено 30 листопада 2023 року на картку, яка використовувалася для виплати заробітної плати під час перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем. На думку ОСОБА_1 , рішення відповідача, що викладено у формі відповіді від 14 лютого 2023 року, є протиправним, оскільки при звільненні йому не виплачено компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1 106,06 грн, а отже, відповідача слід зобов`язати задовольнити звернення позивача від 03 грудня 2022 року та від 12 січня 2023 року щодо сплати коштів в розмірі, що передбачені ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 березня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду першої інстанції неправомірним, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, внаслідок чого змінити розподіл судових витрат.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, відмовляючи у задоволенні позову через пропуск строку позовної давності, суд першої інстанції залишив поза увагою застереження до ст. 233 КзпП України, за якою відповідно до п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Указує на те, що у період з 29 грудня 2022 року по 30 червня 2023 року строки, визначені статтею 233 КЗпП України, для позивача продовжувалися, строк звернення до суду в період карантину не сплив. Крім того, відповідач не заявляв вимог про застосування наслідків спливу позовної давності, а отже районний суд не мав право вирішувати зазначене питання.

Зазначає, що позивач самостійно обрав спосіб захисту своїх прав, зокрема, ініціював в суді перевірку правомірності рішення відповідача, викладеного в формі відповіді від 14 лютого 2023 року, яким відповідач відмовив у задоволенні звернень від 03 грудня 2022 року та 12 січня 2023 року, тобто саме ці рішення відповідача і є предметом позову у цій справі. Відповідач не визнає за позивачем права, передбаченого ч. 1ст. 117 КЗпП України, тому позивач наполягає на тому, що єдиним правильним рішенням є задоволення його звернення.

У наданому відзиві представник КНП «Чернігівський обласний центр крові» адвокат Руденко П.С., не погоджуючись із доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

КНП «Чернігівський обласний центр крові» вважає хибним твердження позивача про те, що предметом позову є неправомірне рішення роботодавця, викладене у формі відповіді від 14 лютого 2023 року, оскільки відповідач не ухвалював рішень, постанов чи розпоряджень стосовно запитів позивача від 03 грудня 2022 року та 12 січня 2023 року. Роботодавець у відповідях від 28 грудня 2022 року та 14 лютого 2023 року надав інформацію, яку запитував позивач, не порушуючи прав ОСОБА_1 .

Сторона відповідача вважає, що вимоги позову, зокрема: зобов`язання відповідача задовольнити звернення позивач від 03 грудня 2022 року та 12 січня 2023 року щодо сплати йому коштів в розмірі, що передбачені ч. 1 ст. 117 КЗпП України на банківську картку, куди 30 листопада 2022 року сплачувалися кошти в розмірі 1 106,06 грн, суперечать єдиному можливому способу захисту порушеного права, тобто ОСОБА_2 обрано неналежний спосіб захисту.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції у повній мірі таким вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду за стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки ОСОБА_1 був обізнаний про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, листом відповідача 28 грудня 2022 року.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання рішення неправомірним та покладення обов`язку сплатити кошти, передбачені ч.1 ст. 117 Кодексу законів України про працю, але вважає хибними наведені районним судом мотиви відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

У справі встановлено, що наказом КНП «Чернігівський обласний центр крові» № 122/1-к від 13 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , завідувача відділу, лікаря-трансфузіолога відділу заготівлі крові та її компонентів, звільнено з роботи 13 жовтня 2022 року за угодою сторін, п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 14).

03 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до КНП «Чернігівський обласний центр крові» із заявою (а.с. 12), в якій зазначив, що 30 листопада 2022 року на його банківську картку надійшла заробітна плата у розмірі 1 106,06 грн. Зазначив, що внаслідок несвоєчасного розрахунку при звільнення роботодавець несе відповідальність, що передбачена ч. 1 ст. 117 КЗпП України, а саме роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, у результаті чого просив:

- сплатити кошти в розмірі, що передбачені ч. 1 ст. 117 КЗпП України на банківську картку, куди 30 листопада 2022 року сплачувалися кошти у розмірі 1 106,06 грн;

- повідомити про види заробітної плати, які увійшли до суми 1 106,06 грн, за який період вони нараховані та порядок їх обчислення, при цьому зазначити норму права, яка визначає такий порядок;

- надати копію заяви про звільнення від 05 жовтня 2022 року та рішення, що прийнято за наслідками її розгляду.

Листом КНП «Чернігівський обласний центр крові» від 28 грудня 2022 року за вих. № 01-06/436 (а.с. 13) повідомило позивача про те, що кошти в сумі 1 106,06 грн це сума компенсації за невикористану відпустку за період вересень жовтень 2022 року, розрахована відповідно до вимог Законів України «Про відпустки», «Про оплату праці». Повідомлено, що заява позивача про звільнення була задоволена одразу після отримання, про що видано наказ від 13 жовтня 2022 року № 122/1-к «Про звільнення з роботи». До указаного листа додано: 1. Завірену копію заяви про звільнення ОСОБА_1 від 05 жовтня 2022 року; 2. Завірену копію наказу від 13 жовтня 2022 року № 122/1-к «Про звільнення з роботи».

12 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до КНП «Чернігівський обласний центр крові» із заявою (а.с. 15), в якій зазначив, що отримана відповідь від 28 грудня 2022 року за вих. № 01-06/436 не містить вирішення по суті клопотання про сплату йому коштів в розмірі, що передбачені ч. 1 ст. 117 КЗпП України, зокрема, буде чи не буде воно задоволено, яке було предметом його звернення від 03 грудня 2022 року, а це свідчить про недотримання вимог Закону України «Про звернення громадян», у результаті чого просив:

- невідкладно вжити заходів до припинення неправомірних дій, що полягають в не вирішенні по суті клопотання про сплату йому коштів в розмірі, що передбачені ч. 1 ст. 117 КЗпП України, шляхом розгляду вказаного клопотання по суті, зокрема, буде чи не буде воно задоволено, та направити йому відповідь на нього;

- виявити, усунути причини та умови, які сприяли не вирішенню по суті раніше вказаного клопотання;

- вирішити питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення вимог Закону України «Про звернення громадян», ч. 1 ст. 117 КЗпП України та з метою недопущення таких порушень в майбутньому провести з ними вивчення норм Закону України «Про звернення громадян», ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

Листом КНП «Чернігівський обласний центр крові» від 14 лютого 2023 року за вих. № 01-06/56 повідомлено ОСОБА_1 про те, що (а.с. 16) з 12 вересня 2022 року (наказ від 07 вересня 2022 року № 112-к) останнього поновлено на роботі. У період з 12 вересня 2022 року по 13 жовтня 2022 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі, що підтверджується табелями обліку робочого часу за вересень 2022 року та жовтень 2022 року. 13 жовтня 2022 року КНП «Чернігівський обласний центр крові» отримало заяву ОСОБА_1 (№ 01-06/576 від 13 жовтня 2022 року) про звільнення з 05 жовтня 2022 року без вказаних реквізитів на перерахування остаточного розрахунку при звільненні. На підставі заяви від 05 жовтня 2022 року (отриманої 13 жовтня 2022 року № 01-06/576) КНП «Чернігівський обласний центр крові» було видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи 13 жовтня 2022 року (наказ від 13 жовтня 2022 року № 122/1-к). 28 листопада 2022 року КНП «Чернігівський обласний центр крові» отримало виконавчий лист на перерахування витрат на професійну допомогу відповідно до ухвали Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05 жовтня 2022 року по справі № 751/2858/22, провадження 2/751/1029/22. Кошти перераховані на рахунок виконавчої служби. Зазначено, що в своїх зверненнях ОСОБА_1 не було зазначено реквізити, на які можна зробити перерахунок та ним не надано відповідь на лист КНП «Чернігівський обласний центр крові» від 08 листопада 2022 року № 01-06/359 про вказання реквізитів для перерахування сум остаточного розрахунку. 23 листопада 2022 року було замовлено кошти у сумі 1 106,06 грн компенсації за невикористану відпустку за період з 12 вересня 2022 року по 13 жовтня 2022 року, так як КНП «Чернігівський обласний центр крові» є отримувачем бюджетних коштів, а не розпорядником. 30 листопада 2022 року органом ДКСУ перераховано вищевказану суму на картку, яка використовувалася для зарахування заробітної плати під час перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з КНП «Чернігівський обласний центр крові» (с. 16).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148).

У справі, яка переглядається, позивачем заявлено наступні вимоги: визнати протиправним рішення КНП «Чернігівський обласний центр крові» (що висловлено в формі відповіді від 14 лютого 2023 року за № 01-06/56), яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні за ним права, що передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України; зобов`язати КНП «Чернігівський обласний центр крові» задовольнити звернення ОСОБА_1 від 03 грудня 2022 року та від 12 січня 2023 року щодо сплати йому коштів в розмірі, що передбачені ч. 1 ст. 117 КЗпП України, на банківську карту, куди 30 листопада 2022 року сплачувалися кошти в розмірі 1 106,06 грн.

ОСОБА_1 наголошував в апеляційній скарзі на тому, що обрав саме такий спосіб захисту порушеного права, а саме: ініціював в суді перевірку правомірності рішення відповідача, викладеного у формі відповіді від 14 лютого 2023 року № 01-06/56. Тобто саме це рішення роботодавця є предметом позову у справі, а заявлені ним вимоги носять немайновий характер. Отже, суд першої інстанції хибно вирішував вимогу про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки такої вимоги позивач не заявляв.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Наведеними нормами КЗпП України чітко визначено обов`язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Отже, передбачений законом спосіб захисту порушеного права (у разі, якщо особа вважає таке право порушеним) полягає у стягненні з роботодавця таких коштів у разі їх невиплати, як такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки судова перевірка правомірності рішення відповідача, викладеного у формі відповіді від 14 лютого 2023 року № 01-06/56, та зобов`язання задовольнити звернення ОСОБА_1 від 03 грудня 2022 року та 12 січня 2023 року щодо сплати йому коштів, передбачених ч. 1 ст. 117 КЗпП України, не призведе до захисту або відновлення порушеного права позивача (у разі його наявності), зокрема, виплати коштів за час затримки розрахунку при звільненні. Вимога про зобов`язання КНП «Чернігівський обласний центр крові» задовольнити звернення позивача від 03 грудня 2022 року та від 12 січня 2023 року щодо сплати коштів не є тотожною вимозі про зобов`язання їх сплати. Отже, задоволення цього позову зумовить необхідність звернення ОСОБА_1 з новим позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судовий захист повинен бути повним, відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52 гс 20).

Апеляційний суд виходить з того, що правова оцінка відповідей КНП «Чернігівський обласний центр крові» від 28 грудня 2022 року та від 14 лютого 2023 року за № 01-06/56 щодо проведення своєчасного або несвоєчасного розрахунку при звільненні, має надаватись судом лише в межах вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яких у цій справі ОСОБА_1 не заявлено.

Отже, заявлені ОСОБА_1 у цій справі позовні вимоги, у разі їх доведення, жодним чином не відновлять права позивача на отримання коштів, передбачених ч. 1 ст. 117 КЗпП України, а потребуватимуть повторного звернення з позовом про стягнення середнього заробітку. Таким чином, визначений ним спосіб захисту порушеного права апеляційний суд вважає не ефективним.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 через пропуск строку позовної давності, вирішивши спір по суті.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання рішення неправомірним та покладення обов`язку сплатити кошти, передбачені ч. 1 ст. 117 Кодексу законів України про працю, проте помилився щодо мотивів такого рішення.

Ураховуючи зазначене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України належить змінити в частині мотивів відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, виклавши мотиви рішення суду першої інстанції у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 374, ч. 4 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 березня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 вересня 2024 року.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді Н.В. Висоцька

О.І. Онищенко