Ухвала

від 19.09.2024 по справі 143/442/23

ПОГРЕБИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 143/442/23

УХВАЛА

19.09.2024 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Сича С.М.,

за участю секретаря Левченко М.О.,

прокурора ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовом керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області, в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України, Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області в особі Комунального підприємства «Погребищенська центральна лікарня» Погребищенської міської ради до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення,-

Встановив:

У квітні 2023 року керівник Немирівської окружної прокуратури Вінницької області звернувся в суд з позовом в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України, Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області в особі Комунального підприємства «Погребищенська центральна лікарня» Погребищенської міської ради до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення, в сумі 3489 грн. 12 коп.

Позов мотивовано тим, що ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 12.07.2022 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та його звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України у зв`язку із примиренням винного із потерпілим.

Судовим рішенням встановлено, що 04.05.2022 року з вини відповідача сталася дорожньо транспортна пригода, унаслідок якої потерпілій ОСОБА_4 було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Згідно довідки Комунального підприємства «Погребищенська центральна лікарня» Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області від 18.11.2022 року потерпіла ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні з 04.05.2022 року по 13.05.2024 року (загальна кількість ліжко днів - 9). Середня вартість 1 ліжко - дня становить 387 грн. 68 коп., загальна вартість лікування становить 3489 грн. 12 коп.

Враховуючи те, що лікування потерпілої ОСОБА_4 проводилось КП «Погребищенська центральна лікарня» за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, то стягнення за лікування потерпілої необхідно проводити на користь Національної службиздоров`я Українита вказаного закладу охорони здоров`я.

У відповідності до ст. 1206 ЦК України відповідач зобов`язаний відшкодувати витрати, понесені на стаціонарне лікування потерпілої, однак на дату звернення до суду з цим позовом понесені витрати не відшкодовано.

Посилаючись на наведені обставини та положення ст. 131 - 1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 1166, 1206 ЦК України, просить:

- стягнути із ОСОБА_3 на користь Національної служби здоров`я України грошові кошти в сумі 3054 грн. 89 коп., які перерахувати в дохід державного бюджету;

- стягнути із ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Погребищенська центральна лікарня» Погребищенської міської ради грошові кошти в сумі 434 грн. 23 коп., які перерахувати на розрахунковий рахунок цього підприємства.

Ухвалою судді від 02.05.2023 року прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а. с. 98 - 99).

10.11.2023 року від представника відповідача адвоката Самородової О.П. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просить позовну заяву залишити без розгляду (а. с.176- 182).

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_1 позовну заяву підтримав з підстав викладених у ній та просив суд відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача.

Представник Погребищенської міської ради Жмурчук О.М. підтримала позицію прокурора.

Представник відповідача адвокат Гончарук Р.О. підтримав клопотання про залишення позову без розгляду.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник, представник Національної служби здоров`я України та представник КП «Погребищенська центральна лікарня» Погребищенської міської ради, будучи належним чином повідомленими про дату та час її розгляду, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши учасників справи та дослідивши її матеріали, суд встановив наступне.

Ухвалою судді від 02.05.2023 року відкрито провадження у справі та встановлено строк на подання відповідачем відзиву п`ятнадцять днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі (а.с.98, 99).

Вказана ухвала була отримана відповідачем 08.09.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2220001158896 (а.с.153).

Як вбачається із матеріалів справи відзив на позовну заяву надійшов до канцелярії суду лише 10.11.2023 року (а.с.176).

За ч.7 ст.178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Отже, строк на подання відзиву за своїм різновидом є процесуальним строком, встановленим судом.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч.2 ст.127 ЦПК України).

За правилами ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки відзив на позовну заяву було подано поза межами процесуального строку, упродовж якого ні відповідачем, ні його представником не було подано клопотання про його продовження, то суд дійшов висновку, що відзив на позовну заяву необхідно залишити без розгляду.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в пунктах 35, 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №275/82/18.

Разом із цим, вирішуючи питання щодо обґрунтування підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 6 Конституції Українипередбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цієюКонституцієюмежах і відповідно до законів України.

Відповідно дост. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1ст. 131-1 Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»№ 1697-VII (надалі Закон №1697-VII) здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч.4ст.23 Закону №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 2ст. 4 ЦПК Українивизначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до частин 3, 4, 5ст. 56 ЦПК Україниу визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (частина другастатті 19 Конституції України).

У пункті 9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 виснувано, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьоїстатті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Разом з цим слід враховувати, що у контексті засадничого положення частини другоїстатті 19 Конституції Українивідсутність уЗаконі №1697-VIIінших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьоїстатті 23 Закону № 1697-VIIмежі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави (див. пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21) .

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі Погребищенської міської ради в особі Комунального підприємства«Погребищенська центральналікарня» Погребищенськоїміської радиВінницького районуВінницької області з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, спрямованих на відшкодування витрат, понесених на стаціонарне лікування потерпілої від кримінального правопорушення.

Визначення прокурором такого суб`єктного складу позивачів, що утворює структуру «особа в особі», на думку суду, не можна вважати процесуально коректним, а відтак з`ясування окресленого питання потребує встановлення дійсної мети пред`явлення позову, виходячи із характеру спірних правовідносин, що склалися між сторонами, та обраного способу захисту, що втілюється у сформульованій матеріально правовій вимозі.

Суд відзначає, що прокурор просить стягнути із відповідача 434 грн. 23 коп. саме на користь КП «Погребищенська центральна лікарня», а не Погребищенської міської ради.

Таким чином, означений позов в цій частині, виходячи передусім із його предмета, пред`явлений прокурором фактично в інтересах КП «Погребищенська центральна лікарня», а не Погребищенської міської ради.

Відповідно до підпунктів 1.1, 1.3, 1.4 та 1,5 пункту 1 Статуту КП «Погребищенська центральна лікарня», затвердженого рішенням Погребищенської міської ради №93 5 сесії 8 скликання від 30.12.2020 року, КП «Погребищенська центральна лікарня» є комунальним унітарним некомерційним підприємством та знаходиться у спільній власності об`єднаної територіальної громади Погребищенської міської ради Вінницької області, засновником та органом управління майном є Погребищенська міська рада, здійснює господарську некомерційну діяльність, тобто не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування (а. с. 29 - 42).

Верховний Суд у постановах від 08.11.2021 у справі №917/561/21 та від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 додатково звернув увагу на те, щоу випадку звернення прокурором за захистом інтересів держави в особі комунального підприємства/установи, необхідним є дослідження судами питання наявності у такого підприємства/установи делегованих органом місцевого самоврядування повноважень здійснювати владні управлінські функції, що, в такому випадку, наділяє комунальне підприємство/установу статусом суб`єкта владних повноважень(у розумінні пункту 7 частини 1статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України) як іншого суб`єкта при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, утому числі на виконання делегованих повноважень.

Поряд із цим, судом не встановлено наявності у КП «Погребищенська центральна лікарня» делегованих органом місцевого самоврядування повноважень здійснювати будь-які владні управлінські функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті55, частини першої статтіГК України такомунальне підприємство, створене органом місцевого самоврядування, є господарською організацією, учасником господарських відносин, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

Отже, КП «Погребищенська центральна лікарня» як комунальне підприємство не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень.

Щодо повноважень КП «Погребищенська центральна лікарня» як розпорядника бюджетних коштів суд звертає увагу на таке.

За висновками Верховного Суду, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннямиБК Українита підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема,постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно достатті 22 БК Українидля здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини першоїстатті 2 БК Українипередбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно достатті 22 цього Кодексуотримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першоїстатті 2 БК України).

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Підпунктом 5.3 пункту 5 Статуту КП «Погребищенська центральна лікарня» визначено, що джерелами формування майна та коштів підприємства є, серед іншого, кошти місцевого бюджету та кошти, отримані за договорами з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.

Ураховуючи наведене, суд вважає, що у спірних правовідносинах, які виникли щодо відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення, КП «Погребищенська центральна лікарня» діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.

Отже, у спірних правовідносинах, означене комунальне підприємство, яке є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як підприємство, що здійснює надання громадянам медичної допомоги.

Наведені висновки суд зробив, спираючись на правову позицію, сформульовану у пунктах 8.18 8.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21.

Отже, у цій справі звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі КП «Погребищенська центральна лікарня» є безпідставним.

З метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положеньГПК Україниу справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду у справі №912/2385/18 дійшла висновку, щоякщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першоїстатті 226 ГПК України(залишення позову без розгляду). Такого ж висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права дійшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 19.02.2019 у справі № 925/226/18.

Вирішуючи питання щодо юридичних процесуальних наслідків встановлення судом відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у цивільній справі, суд ураховує, що нормами ст.257 ЦПК України не передбачено таку підставу залишення позову без розгляду, як підписання позовної заяви особою, яка не має права підписувати її.

Натомість, пунктом 2 частини 1статті 257 ЦПК Українивстановлено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Наведена норма цивільного процесуального законодавства за своїм сутнісним змістом є близькою до приписів пункту 2 частини першоїстатті 226 ГПК України, адже подання позовної заяви від імені заінтересованої особи особою, яка не має повноважень на ведення справи, водночас свідчить про те, що таку позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати.

Таким чином, суд дійшоввисновку, що позов керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області в частині його подання в інтересах держави в особі Комунального підприємства «Погребищенська центральна лікарня» слід залишити без розгляду.

Стосовно позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Погребищенської міської ради, то суд звертає увагу на таке.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципомjura novit curia(«суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97 - ВР(далі Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межахКонституціїі законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За частиною першою статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно дозаконуяк об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищаєтьсязакономна рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьмастатті 60 Закону № 280/97-ВР).

Частиною першою статті 61 Закону № 280/97-ВР унормовано, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно зБюджетним кодексом України.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другоюстатті 143 Конституції Українипередбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесенізакономдо їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів дляреалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесенізакономдо їхньої компетенції.

Згідно зістаттею 172 ЦК Українитериторіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Погребищенської об`єднаної територіальної громади Вінницького району Вінницької області таким органом є Погребищенська міська рада.

Судом встановлено, що Погребищенська міська рада є засновником та органом управління майном КП «Погребищенська центральна лікарня», затверджує місцевий бюджет, з якого частково фінансується це комунальне підприємство, і наділена повноваженнями контролю за виконанням бюджету.

Суд погоджується з доводами прокурора, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб мешканців Погребищенської об`єднаної територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету може порушувати економічні інтереси цієї територіальної громади.

Отже, оскільки засновником КП «Погребищенська центральна лікарня» та власником його майна є Погребищенська об`єднана територіальна громада в особі Погребищенської міської ради, яка частково фінансує і контролює діяльність цього комунального підприємства, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання згаданим комунальним підприємством коштів цього бюджету, суд дійшов висновку про те, що Погребищенська міська рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Розглядаючи питання щодо наявності у прокурора достатніх підстав для представництва інтересів держави в особі Національної служби здоров`я України, суд ураховує наступне.

В силу частин першої, третьої ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Пунктом 4 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою КМУ від 16.07.1993 року №545, визначено, що стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я.

Відповідно до статті 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» фінансове забезпечення охорони здоров`я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом.

Рівень фінансового забезпечення охорони здоров`я розраховується на підставі науково обґрунтованих нормативів.

Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров`я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної та реабілітаційної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров`я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері.

Фінансове забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров`я - бюджетних установ здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.

Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров`я та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення.

Договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров`я, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування. Вартість послуги з медичного обслуговування розраховується з урахуванням структури витрат, необхідних для надання такої послуги відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я.Методика розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, замовником якої є держава, затверджується Кабінетом Міністрів України.

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на програму державних гарантій медичного обслуговування населення (підпункт «ж» пункт 8 частини першої статті 87БК України).

Частиною третьою статті 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» № 2168-VIII (надалі Закон №2168-VIII) передбачено, що відповідно до цього Закону держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.

Згідно із пунктом 7 статті 1 Закону № 2168-VIII Уповноважений орган - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.

Основними функціями Уповноваженого органу є, серед іншого, здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходів з перевірки дотримання надавачами медичних послуг умов договорів про медичне обслуговування населення та про реімбурсацію, шляхом здійснення моніторингу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 4 частини першої статті 7 Закону № 2168-VIII).

Згідно із частиною першою статті 12 Закону № 2168-VIII контроль за дотриманням законодавства про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення здійснюють центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції відповідно до закону.

За пунктом1Положення про Національнуслужбу здоров`яУкраїни,затвердженого постановоюКМУ від27.12.2017№ 1101(далі Положення№1101), Національна служба здоров`я України (НСЗУ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров`я, який реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.

Підпунктом 5 пункту 4 Положення № 1101 регламентовано, що НСЗУ відповідно до покладених на неї завдань здійснює заходи, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій.

НСЗУ з метою організації своєї діяльності забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів (підпункт 3 пункту 5 Положення № 1101).

В підпункті 14пункту 5Положення №1101обумовлено,що НСЗУ забезпечує в установленому порядку самопредставництво НСЗУ в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від її імені, у тому числі через посадових осіб юридичної служби НСЗУ, а також забезпечує представництво інтересів НСЗУ в судах України та інших органах через представників.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Системний аналіз наведених положень чинного законодавства у сув`язі із приписами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що Національна служба здоров`я України є центральним органом виконавчої влади (суб`єктом владних повноважень), на яку покладено завдання забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів, спрямованих на виконання програми державних гарантій медичного обслуговування населення, вона наділена повноваженнями представляти інтереси держави у справах про відшкодування коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від злочину, а відтак є належним позивачем в даній справі, що, в свою чергу, породжує існування у прокурора процесуального права на пред`явлення позову в інтересах держави в її особі.

Керуючисьч.2 ст.126, п.2 ч.1ст. 257 , ст.ст. 258-260 ЦПК України, суд,-

Ухвалив:

Відзив на позовну заяву від 09.11.2023 року, поданий представником відповідача адвокатомСамородовою О.П.,-залишити безрозгляду.

Позовну заяву керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області в частині її подання в інтересах держави в особі Комунального підприємства «Погребищенська центральна лікарня» Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення,- залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена через Погребищенський районний суд Вінницької області до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали буде складений протягом п`яти днів з дня оголошення її вступної та резолютивної частини.

Повний текст ухвали складений 20.09.2024 року.

Суддя