Постанова

від 20.09.2024 по справі 902/344/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

20 вересня 2024 року Справа № 902/344/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Заболотної Олени Юріївни

на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.06.2024

(ухвалене о 11:59 год. у м. Вінниці, повний текст складено 21.06.2024)

у справі № 902/344/24 (суддя Яремчук Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Трейд ЮА"

до фізичної особи-підприємця Заболотної Олени Юріївни

про стягнення 156 136 грн 83 коп.

Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал Трейд ЮА" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця Заболотної Олени Юріївни про стягнення 156 136 грн 83 коп., з яких: 120 000 грн основного боргу, 29 247 грн 12 коп. пені, 3 637 грн 24 коп. 3 % річних, 3 252 грн 47 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку із оплати поставленого позивачем товару в повному обсязі.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення суми пені, відсотків річних та інфляційних втрат.

Господарський суд Вінницької області рішенням від 11.06.2024 у справі № 902/344/24 позов задовольнив. Стягнув з фізичної особи-підприємця Заболотної Олени Юріївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал-Трейд ЮА" 120 000 грн основного боргу, 29 247 грн 12 коп. пені, 3 637 грн 24 коп. 3 % річних, 3 252 грн 47 коп. інфляційних втрат, 3 028 грн витрат зі сплати судового збору.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за переданий товар в сумі 120 000 грн є правомірною та обґрунтованою, з огляду на що підлягає задоволенню судом в повному обсязі.

Суд вказав, що заявлені позивачем вимоги про стягнення пені за період з 20.03.2023-20.09.2023, 3 % річних та інфляційних втрат за період з 20.03.2023-22.03.2024 є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства з урахуванням доведеності позивачем факту прострочення боржника.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 546, 548, 549, 550, 610, 611, 612, 625, 627, 628, 629, 631, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 193, 230 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулася фізична особа-підприємець Заболотна Олена Юріївна із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Вінницької області від 11.06.2024 у справі № 902/344/24 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані таким.

До позовної заяви, на підтвердження факту поставки товару надано видаткову накладну №2325 від 14.03.2023 на загальну суму 139 346 грн 40 коп. а також акт звірки взаємних розрахунків 01.01.2023-15.08.2023, з якого вбачається, що після поставки товару за вказаною накладною на рахунок позивача надійшли кошти кількома платежами, з яких вбачається, що загалом за цей період від відповідача надійшли кошти в сумі 252 277 грн 68 коп.

Будь-яких обґрунтувань, що лише 19 346 грн 40 коп. було враховано в рахунок погашення боргу за накладною № 2325 від 14.03.2023 мотивувальна частина оскаржуваного рішення та доводи позовної заяви не місять.

Натомість, доводи відповідача про те, що борг погашено в повному обсязі судом до уваги прийнято не було, як і не враховано доводи про відсутність боргу за 2022 рік.

Доказів формування боргу на іншу суму матеріали справи не містять, як і не містять доказів та обґрунтувань зарахування лише платежу у розмірі 19 346 грн 40 коп. в рахунок погашення боргу за накладною, яка є матеріальною підставою позову.

Долучений до позову Акт звірки не містить підпису відповідача, на підпис відповідачу не направлявся, звірка не проводилась. Тоді як, видаткових та товарно-транспортних накладних на підтвердження розміру боргу вказаного у Акті звірки матеріали справи не містять.

За відсутності належних та допустимих доказів виникнення боргу, позовна вимога про його стягнення не підлягала задоволенню, а відтак і вимоги про стягнення пені, 3-х відсотків річних та інфляційних втрат не могли бути задоволені.

Враховуючи викладене, відповідачка вважає оскаржене рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач подав суду апеляційної інстанції пояснення, в яких вказує, що відповідач намагається протрактувати на свою користь фактичні обставини справи шляхом викривлення думки про господарські відносини сторін.

Відповідачка заперечує той факт, що в неї була наявна заборгованість за 2022 рік у сумі 135 993 грн 96 коп. Зазначене спростовується фактом здійснення відповідачкою оплати №660 від 09.01.2023 на суму 132 144 грн 36 коп. (цей факт відповідачка визнає), оскільки згідно п.4.9. Договору оплата здійснюється виключно після факту отримання товару (авансових чи будь-яких інших забезпечувальних платежів Договором не передбачено), жодних операцій з реалізації товару відповідачці з 01.01.2023 і до 09.01.2023 не здійснювалось, а найперша реалізація позивачем в 2023 році №579 відбулась 13.01.2023.

Таким чином, дії відповідачки щодо здійснення оплати №660 від 09.01.2023 на суму 132 144 грн 36 коп. є визнанням боргу за попередній період, а саме за 2022 рік.

Вважає рішення Господарського суду Вінницької області від 21.06.2024, у справі №902/344/24 законним, обґрунтованим та належно мотивованим.

Просить залишити в силі рішення Господарського суду Вінницької області від 21.06.2024 у справі №902/344/24.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 29.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Трейд ЮА" та фізичною особою-підприємцем Заболотною Оленою Юріївною було укладено Дилерський договір №D-2901 на купівлю-продаж товару (продукції) від 29.01.2021 (а. с. 4-7; далі - Договір).

Згідно з п. 1.2. Договору, Дилер купує Товар за свій рахунок та здійснює наступний його продаж від свого імені, діючи на правах незалежного торговця, як по відношенню до Постачальника, так і по відношенню до третіх осіб.

У п. 1.3. Договору зазначається, що Постачальник передає у власність, а Дилер оплачує та приймає Товар, що належить Постачальнику, по номенклатурі (асортименту), в кількості та за ціною вказаною в прайс-замовленні або накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п.4.9. Договору, Товар постачається на умовах 100 (сто) % оплати по факту отримання товару, яка повинна здійснюватися упродовж 3 (трьох) робочих днів з моменту виставлення рахунку, але не пізніше чим 2 (два) дні від моменту отримання та відвантаження товару на склад Дилера, який знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Чернігівська, 1а.

Також, між стронами укладені Додатки № 1, № 2 до Дилерського договору №D-2901 на купівлю-продаж товару (продукції) від 29.01.2021 (а. с. 7 на звороті -8).

Відповідно до видаткової накладної № 2325 від 14.03.2023 позивач поставив відповідачці товар на загальну суму 139 346 грн 40 коп. (а. с. 10-11).

Позивач вказує, що за вказаний товар відповідачка розрахувалася частково, а саме на суму 19346 грн 40 коп., на підтвердження чого матеріали господарської справи містять Акт взаємних розрахунків за період 01.01.2023-15.08.2023 (а. с. 11).

Оскільки відповідачка не сплатила позивачу решту коштів (120 000 грн) за отриманий від останнього товар, позивач звернувся до суду із цим позовом. Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За визначенням ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. ст. 627, 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У відповідності зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються зі ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17.

Вище судом установлено, що постачальник свої зобов`язання щодо поставки товару виконав, що підтверджується видатковою накладною № 2325 від 14.03.2023 на загальну суму 139 346 грн 40 коп.

При цьому, сторони не заперечують здійснення відповідачем платежу на суму 19 346 грн 40 коп. та зарахування позивачем їх, в якості оплати по спірній поставці товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Враховуючи, що учасники справи не заперечують здійснення такої оплати, у суду не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом, то обставина оплати відповідачкою товару за спірною поставкою в сумі 19 346 грн 40 коп. не підлягає доказуванню.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачкою решти боргу в сумі 120 000 грн (139 346 грн 40 коп. - 19 346 грн 40 коп.).

Апеляційний господарський суд зважає і на те, що відповідач не подала жодних доказів на підтвердження відсутності заборгованості до 2023, про що нею вказано в апеляційній скарзі.

Щодо інших доводів апеляційної скарги в цій частині, суд бере до уваги, що згідно з ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачка не заперечувала факт поставки спірного товару, часткової оплати та взагалі не подала відзиву на позовну заяву, то вона не вправі заперечувати проти таких обставин під час розгляду справи по суті з відповідних мотивів, які були нею наведені лише в апеляційній скарзі.

Подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 № 910/8662/20 та від 02.06.2020 у справі № 909/1054/19.

Суд зважає і на те, що відповідачка була повідомлена про розгляд справи, в суді першої інстанції, шляхом надіслання їй ухвал суду, що підтверджується відповідними відмітками на ухвала суду першої інстанції (а. с. 18-19, 26, 35).

Крім того, більш ніж за два місяці до ухвалення оскаржуваного рішення, а саме 05.04.2024 відповідачка (клієнт) уклала з Мишковською Т.М. (адвокатом) Договір про надання правничої допомоги № 73/24 (а. с. 53-54), за змістом якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання на представництво та захист його інтересів в порядку та на умовах, визначених цим Договором, в усіх судових установах, органах державної влади, правоохоронних органах, інших підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності, з усіма правами, які надані законом позивачеві, відповідачеві, третій особі, свідку, потерпілому, обвинуваченому, підозрюваному, у тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, оскарження рішення суду, одержання виконавчого листа та пред`явлення його до виконання, супроводження справи №902/344/24 про стягнення боргу, а клієнт зобов`язується оплатити такі послуги.

Відповідно до протоколу судового засідання в режимі відеоконференції № 2985600 від 11.06.2024, рішення Господарського суду Вінницької області від 11.06.2024 у справі №902/344/24, в судовому засіданні місцевого господарського суду інтереси відповідачки представляла ОСОБА_1 (а. с. 37-42).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції бере до уваги і висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Одночасно суд зауважує, що матеріали справи не містять жодного доказу щодо суті спору поданого стороною відповідача, як в місцевого господарському суді, так і в суді апеляційної інстанції.

Відтак, апеляційний господарський суд вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що позов в частині стягнення з відповідача 120 000,00 грн є правомірним та обґрунтованим, з огляду на що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачки 29 247 грн 12 коп. пені, 3 637 грн 24 коп. 3 % річних, 3 252 грн 47 коп. інфляційних втрат, суд враховує таке.

У відповідності до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги щодо незгоди із оскарженим рішенням суду першої інстанцій зводяться лише до того, що такі вимоги є похідними від основної вимоги (стягнення заборгованості), яка не підлягала до задоволення судом першої інстанції.

Жодних інших доводів щодо незгоди із рішенням місцевого господарського суду апеляційна скарга не містить, як-то необґрунтованість чи безпідставність таких вимог.

Також, відповідачка не заперечує проти розміру вказаних сум, не надає власний контррозрахунок.

При цьому, судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для виходу за межі та доводи апеляційної скарги.

Підсумовуючи усе викладене в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суд про задоволення позову.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене рішення Господарського суду Вінницької області від 11.06.2024 у справі № 902/344/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Заболотної Олени Юріївни - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Заболотної Олени Юріївни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 11.06.2024 у справі №902/344/24 - без змін.

2. Справу № 902/344/24 надіслати Господарському суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.