Постанова

від 11.09.2024 по справі 905/563/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року м. Харків Справа № 905/563/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.

при секретарі Семенові О.Є.

за участю:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця - адвоката Комісарової А.В. (вх. №1708Д/1-18)

на рішення господарського суду Донецької області від 17.06.2024 року у справі №905/563/23, ухвалене в приміщенні господарського суду Донецької області (суддя Кучерява О.В.), повний текст якого складено 17.06.2024 року

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця м. Лиман, Донецька область

до відповідача Управління праці та захисту населення Краматорської міської ради, м. Краматорськ, Донецька область

про стягнення 1 130 525, 81 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.06.2024 року у справі №905/563/23 позовні вимоги Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця до Управління праці та захисту населення Краматорської міської ради про стягнення 1 130 525, 81 грн. задоволено частково; стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради Донецької області в особі Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця заборгованість у розмірі 50 000, 00 грн., судовий збір в сумі 750, 00 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Представник Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця - адвокат Комісарова А.В. з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 17.06.2024 року у справі частково і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів у сумі 1 130 525,81 грн. з Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради Донецької області.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.

Компенсаційні витрати перевізникам за перевезення окремих категорій громадян після 2017 року мають здійснюватися не за рахунок субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам, а за рахунок коштів місцевих бюджетів; відповідні спори перевізника з органом місцевого самоврядування та/або з іншим розпорядником коштів місцевого бюджету мають вирішуватися із застосуванням до цих відносин норми частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" лише в частині, що не суперечить положенням Бюджетного кодексу України.

Тобто, без застосування тієї частини цієї норми, що визначає компенсацію перевізнику збитків, завданих пільговим перевезенням пасажирів, яким ці пільги встановлені законами України, з державного бюджету, адже незалежно від того, який орган прийняв рішення щодо введення відповідних пільг (орган державної влади чи орган місцевого самоврядування), видатки на їх покриття мають здійснюватися з місцевих бюджетів в силу вимог статті 91 Бюджетного кодексу України.

Посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 року у справі №904/138/21, від 01.02.2022 року у справі №904/141/20, від 27.07.2022 року у справі №904/7875/21.

Відсутність у даному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов`язання, оскільки зобов`язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.

Одночасно апелянт просив поновити строк на подання апеляційної скарги, оскільки повний текст судового рішення апелянтом отримано лише 02.07.2024 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2024 року, суддею доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, №271/2024 від 06.05.2024 року, №469/2024 від 23.07.2024 року відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.

Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 року клопотання представника Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця - адвоката Комісарової А.В. про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця - адвоката Комісарової А.В. на рішення господарського суду Донецької області від 17.06.2024 року у справі № 905/563/23; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу до розгляду на "11" вересня 2024 року о 10:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов`язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі Електронний суд; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв`язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду; попереджено, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; витребувано з господарського суду Донецької області матеріали справи №905/563/23; до розгляду апеляційної скарги дію рішення господарського суду Донецької області від 17.06.2024 року у справі № 905/563/23 зупинено.

17.07.2024 року на адресу суду з господарського суду Донецької області надійшли матеріали справи (вх.№ 9479).

29.07.2024 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9976, вх.№9978), який долучено до матеріалів справи, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, в обґрунтування якого вказує на те, що з 01.01.2017 року з Бюджетного кодексу України була виключена норма щодо здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту (ч. 5 ст. 102 Бюджетного кодексу України); з 01.01.2017 року місцевим бюджетам для здійснення виплати компенсації за перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом вже не були передбачені субвенції з державного бюджету; виплати з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, здійснюються у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про здійснення видатків з місцевого бюджету на покриття гарантованих державою (не громадою) пільг з безкоштовного перевезення залізничним транспортом на договірній основі і не можуть перевищувати розміру затверджених кошторисних призначень.

Представники позивача та відповідача у судове засідання, призначене в приміщенні Східного апеляційного господарського суду 11 вересня 2024 року не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції; розгляд справи здійснювався судом за їх відсутності; фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Ухвалу суду від 15.07.2024 року надіслано Акціонерному товариству Українська залізниця та Управлінню праці та захисту населення Краматорської міської ради, м. Краматорськ, Донецька область до електронного кабінету в системі "Електронний суд".

05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, в зв`язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).

Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвалу суду апеляційної інстанції від 15.07.2024 року у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитись у призначене судове засідання.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

02.01.2020 року між Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (далі - замовник) та Акціонерним товариством Українська залізниця в особі регіональної філії Донецька залізниця (далі - виконавець) укладено договір №8 на надання та фінансування послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян залізничним транспортом загального користування міжміського та приміському сполученні Бахмутської міської об`єднаної територіальної громади залізничним транспортом приміського сполучення (зареєстрований № ДОН/НРП-20055/НЮ-і 21.02.2020) (далі - договір).

Предметом договору є відносини сторін щодо надання та фінансування пільг населенню пов`язаних із споживанням населенням таких видів послуг як приміське залізничне перевезення та міжміське залізничне перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства України мають право на пільговий проїзд (далі - пільгові категорії громадян) за рахунок бюджету м. Краматорськ, повний перелік яких визначений у пункті 1.1 договору.

Згідно з умовами договору замовник здійснює фінансування виплати компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян згідно п.1.1 договору, залізничним транспортом приміського сполучення, на підставі наданої виконавцем форми №2-пільга, виконавець здійснює постачання цих послуг населенню, що має відповідні пільги (п.1.3 договору).

Відповідно до пп.2.1.1, 2.2.2 п.2.1 договору виконавець зобов`язується реалізувати в 2020 році послуги населенню, що має право на пільги згідно чинного законодавства та відповідно до п.1.1 договору та готувати розрахунки (перерахунки) фактично нарахованих витрат при наданні пільг громадянам, які мають таке право згідно чинного законодавства та зареєстровані в Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги міста Краматорськ.

Згідно із п. 3.1 договору виконавець щомісячно, згідно з графіком, затвердженим Замовником, подає в електронному вигляді та на паперових носіях звіт за формою №2-пільга та акти звіряння за надані послуги.

Розрахунки проводяться після автоматизованої звірки інформації, яка надходить від виконавця з інформацією, що міститься в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги від 29.01.2003 року №117, за умови повного збігу інформації щодо пільговиків (п. 3.2 договору).

Замовник здійснює компенсаційні виплати на підставі актів звіряння, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця виключно у межах отриманого фінансування (п.3.3 договору).

Договір набуває чинності з 01.01.2020 року і діє в частині надання послуг до 31.12.2020 року, а в частині проведення розрахунків в межах кошторисних призначень на 2020 рік (п. 8.1 договору).

Вказаний договір підписаний обома сторонами без заперечень та розбіжностей, скріплений печатками обох сторін. Додаткові угоди до цього договору не укладались.

Відповідно до рішення Краматорської міської ради від 23.12.2019 року №64/VII-651 Про міський бюджет на 2020 рік (посилання: https://krm.gov.ua/byudzhet-mista-na-2020-rik/, додаток №3 до рішення) передбачено надання УПСЗН Краматорської міської ради в тому числі за рахунок субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам надання інших пільг окремим категоріям громадян відповідно до законодавства, зокрема, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті в розмірі 200 000 грн.

Відповідно до облікових форм (без номеру та дати складення) про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів на загальну суму 1 280 525, 81 грн., за період з січня 2020 року по березень 2020 року та з червня 2020 року по грудень 2020 року.

Згідно наданих банківських виписок по рахунку за періоди: 08.05.2020 року, 30.09.2020 року та 16.12.2020 року Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради перераховано позивачу компенсації пільгового проїзду за 2020 рік на загальну суму 150 000 грн.

Листом від 03.02.2020 року №22.01-16-03/66 фінансовим управлінням Краматорської міської ради на запит від 26.12.2019 року №05/2415 повідомлено позивача про те, що в рамках Закону України Про залізничний транспорт від 04.07.1996 року №273/96-ВР зі змінами та інших законодавчих актів, згідно рішення міської ради від 23.12.2019 року №64/VII-651 Про міський бюджет на 2020 рік за компенсацію за пільгове перевезення окремих категорій громадян в міському бюджеті передбачено 200 000 грн.

Відповідачем не оспорюється, що позивач надсилав відповідачу листи від 22.06.2020 року, від 09.07.2020 року та від 26.11.2020 року щодо компенсації наданих перевізником послуг по пільговому перевезенню пасажирів за підсумками 2020 року.

У відповідь на лист позивача від 09.07.2020 року, Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, посилаючись на рішення міської ради від 23.12.2019 року №64/VII-651 Про міський бюджет на 2020 рік у листі від 23.07.2020 року №01-25/4470, зазначило, що в міському бюджеті передбачено 200 000 грн. за компенсацію за пільгове перевезення окремих категорій громадян. Станом на 01.07.2020 року профінансовано компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян у залізничному транспорті у сумі 100 000 грн. та про неможливість виділення додаткових бюджетних коштів для відшкодування витрат за послуги по пільговому перевезенню окремих категорій громадян залізничним транспортом загального користування у приміському сполученні з огляду на обмежені фінансові можливості міського бюджету м. Краматорська.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Донецької області, в якому останній просив стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради 1 130 525, 81 грн. збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2020 рік.

17.06.2024 року господарським судом Донецької області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до вимог ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 173 ГК України, яка кореспондується з положеннями статті 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Господарські зобов`язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 ГК України).

Частиною 1 ст.144 ГК України визначено, що майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії.

Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993 року, законами України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про охорону дитинства, Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист.

Відповідно до ч.6 ст.9 Закону України Про залізничний транспорт для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Пунктом 6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою №252 від 19.03.1997 року Кабінету Міністрів України, встановлено, що суб`єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.

За змістом абз.3 ст.4 Закону України Про залізничний транспорт управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції Акціонерного товариства Українська залізниця.

Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок Держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

А тому, обслуговуючи категорії громадян, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.

Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, Держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати збитки, понесені залізничним транспортом, за рахунок державного або місцевого бюджетів у залежності від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Порядком №1359, пунктом 2 якого визначено, що до пільгових перевезень залізничним транспортом належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян зі знижкою, встановленою законодавством.

Облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг. Інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності. Сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира. На підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми (пункти 3, 4, 5, 7,9,10 Порядку №1359).

Матеріали справи містять складені позивачем облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, відповідачем не заперечується факт отримання відповідних станційних звітів щомісячно, а саме загальної зведеної відомості по типам пільг та квитків у приміському сполученні.

Згідно із умовами договору відповідач в межах кошторисних призначень на 2020 рік зобов`язався сплатити позивачу компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян згідно п.1.1 договору, залізничним транспортом приміського сполучення.

Рішенням Краматорської міської ради від 23.12.2019 року №64/VII-651 Про міський бюджет на 2020 рік (додаток №3) передбачено надання УПСЗН Краматорської міської ради в тому числі за рахунок субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам надання інших пільг окремим категоріям громадян відповідно до законодавства, зокрема компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті в розмірі 200 000 грн.

На виконання умов договору відповідачем сплачено позивачу 150 000 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

А отже, відповідачем частково не виконано умови договору, а саме не сплачено перевізнику компенсацію у розмірі 50 000 грн.

Разом з цим, позивач посилається на те, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу не тільки суму компенсації погоджену між сторонами в договорі, а і суму збитків, які позивач поніс у 2020 році виконуючи вимоги закону щодо надання послуг з перевезення пасажирів на пільгових умовах.

Відповідно до ст.4 Бюджетного кодексу України якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у Кодексі, застосовуються відповідні норми Кодексу.

Приписами ст.7 Бюджетного кодексу України встановлено, що місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Статтею 89 Бюджетного кодексу України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Аргументи апелянта на те, що компенсаційні витрати перевізникам за перевезення окремих категорій громадян після 2017 року мають здійснюватися не за рахунок субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам, а за рахунок коштів місцевих бюджетів; відповідні спори перевізника з органом місцевого самоврядування та/або з іншим розпорядником коштів місцевого бюджету мають вирішуватися із застосуванням до цих відносин норми частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" лише в частині, що не суперечить положенням Бюджетного кодексу України, тобто, без застосування тієї частини цієї норми, що визначає компенсацію перевізнику збитків, завданих пільговим перевезенням пасажирів, яким ці пільги встановлені законами України, з державного бюджету, адже, як зазначає апелянт, незалежно від того, який орган прийняв рішення щодо введення відповідних пільг (орган державної влади чи орган місцевого самоврядування), видатки на їх покриття мають здійснюватися з місцевих бюджетів в силу вимог статті 91 Бюджетного кодексу України, не приймаються, з огляду на таке.

Так, до 2017 року, до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту б п.4 ч.1 ст.89 Бюджетного кодексу України).

Однак, вказана норма була виключена на підставі Закону України від 20.12.2016 року №1789-VIII Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України, який набрав чинності 01.01.2017 року.

Крім того, до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством, що було відображено у ст.102 Бюджетного кодексу України.

Проте, ст.102 Бюджетного кодексу України, також, була виключена на підставі Закону України №1789-VIII, у зв`язку з чим, компенсаційні витрати перевізникам за перевезення окремих категорій громадян здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, а не за рахунок субвенції з державного бюджету.

Так, підпунктом ґ п.3 ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі - компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Частиною 6 ст.9 Закону України Про залізничний транспорт визначено, що збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Крім того, ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України було доповнено п.20-4 на підставі Закону України від 20.12.2016 року №1789-VIII Про внесення змін до Бюджетного кодексу України.

Так, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним п.20-4 ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України.

Тобто, ст.91 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, які можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, але не в обов`язковому порядку.

Отже, кожен орган місцевого самоврядування самостійно вирішує, на що саме будуть витрачатись кошти місцевого бюджету з урахуванням вимог ст. 91 Бюджетного кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 20.01.2022 року у справі №904/138/21.

В матеріалах справи відсутнє рішення Краматорської міської ради Донецької області щодо виділення коштів на компенсацію витрат на пільгове перевезення громадян залізницею на суму, яка б перевищувала обумовлену сторонами у договорі.

В матеріалах справи відсутнє відповідне рішення про виділення коштів на компенсацію таких витрат,

Разом з тим, за умовами договору № 8 від 02.01.2020 року (зареєстрований № ДОН/НРП-20055/НЮ 21.02.2020 року), укладеного між сторонами та відповідно до рішення Краматорської міської ради від 23.12.2019 року №64/VII-651 Про міський бюджет на 2020 рік, погоджена сума компенсації становить у розмірі 200 000 грн.

Так, позивач просить стягнути з відповідача збитки за пільгові перевезення громадян за період з січня 2020 року по березень 2020 року та з червня 2020 року по грудень 2020 року, а отже, спірні правовідносини виникли у 2020 році.

При цьому, позивач просив застосувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.03.2020 року у справі №904/94/19, за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2016 рік, де, зокрема, вказано на те, що відшкодування витрат на пільгове перевезення пасажирів здійснюється управлінням соціальної політики міської ради за рахунок державних субвенцій на підставі, у тому числі, норм статей 89, 102 Бюджетного кодексу України, положень Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256, а уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.

А тому, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України та, що оскільки у даній справі не встановлено наявність відповідної державної програми на суму більшу, ніж та, що погоджена сторонами в договорі, як і не встановлено, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту на суму більшу, ніж та, що погоджена сторонами в договорі - 200 000 грн., правові підстави для задоволення позову саме про стягнення збитків, відсутні.

Разом з цим, відшкодування витрат на перевезення пільговиків залізничним транспортом у даних спірних відносинах можливо за рахунок місцевих бюджетів на договірній основі, що узгоджується із вимогами ч.1 ст.7 Закону України Про залізничний транспорт, відповідно до якої відносини підприємств залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України.

За матеріалами справи, відповідач виконав свої зобов`язання за договором частково, здійснивши оплату в розмірі 150 000 грн.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов?язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частин 1,2 статті 193 ГК України суб?єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов?язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов?язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов?язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов?язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов?язковим до виконання сторонами.Зобов?язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно із п.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, господарський суд першої інстанції обгрунтовано зазначив на те, що заборгованість за договором з урахуванням часткових оплат, становить 50 000 грн.

За матеріалами справи, відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 77-79 ГПК України на спростування наявності заборгованості.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову частково на суму 50 000 грн., оскільки саме у такому розмірі відповідач має заборгованість по договору перед позивачем, в іншій частині позову про стягнення збитків правомірно відмовлено.

Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01.02.2022 року у справі №904/141/20, від 27.07.2022 року у справі №904/7875/21, від 09.06.2023 року у справі № 916/3938/21, де, зокрема, зазначено на те, що компенсаційні витрати перевізникам за перевезення окремих категорій громадян після 2017 року мають здійснюватися не за рахунок субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам, а за рахунок коштів місцевих бюджетів, а відповідні спори перевізника з органом місцевого самоврядування та/або з іншим розпорядником коштів місцевого бюджету мають вирішуватися із застосуванням до цих відносин норми частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" лише в частині, що не суперечить положенням Бюджетного кодексу України. Тобто, без застосування тієї частини цієї норми, що визначає компенсацію перевізнику збитків, завданих пільговим перевезенням пасажирів, яким ці пільги встановлені законами України, з державного бюджету, адже незалежно від того, який орган прийняв рішення щодо введення відповідних пільг (орган державної влади чи орган місцевого самоврядування), видатки на їх покриття мають здійснюватися з місцевих бюджетів в силу вимог статті 91 Бюджетного кодексу України, не приймаються, з огляду на таке.

Так, у справі №904/141/20 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2021 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2021 у справі №904/141/20 скасовано, справу №904/141/20 направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

У справі №904/7875/21 касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" залишено без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2022 залишено без змін, з підстав того, що законодавство, яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин, не передбачало обов`язок для відповідача здійснювати позивачу компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, а тому апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, за вказаних обставин, виходячи із наведених норм права, оскільки визначений позивачем відповідач не має відповідати за позовом у даній справі, висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у позові є правильними.

У справі № 916/3938/21 касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" залишено без задоволення; постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 зі справи № 916/3938/21 про відмову у позові залишено без змін.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №913/567/19 (913/403/20), де, між іншим, вказано на таке.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 року №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 року № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 року № 910/24257/16). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Суд звертається до правової позиції, щодо послідовно та неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду в питанні визначення подібності правовідносин у судових рішеннях: п. 60 постанови від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), п. 6.30 постанови від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц, постанова від 12.12.2018 року у справі № 2-3007/11, пункт 5.5 від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови від 16.05.2018 року у справі № 910/5394/15-г.

Таким чином, правовідносини у справах, на які посилається апелянт та обставини вказаних справ №904/141/20, №916/3938/21, №904/7875/21, не є подібними до правовідносин у справі №905/563/23, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

Отже, висновки місцевого господарського суду відповідають принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 269, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця - адвоката Комісарової А.В. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 17.06.2024 року у справі №905/563/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20.09.2024 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов