Рішення

від 20.09.2024 по справі 910/7339/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.09.2024Справа № 910/7339/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕХНІКА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЕР ГРУП"

про стягнення 191 955,19 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕХНІКА" (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЕР ГРУП" (далі - відповідач) про стягнення 191 955,19 грн, а саме: 148 200,00 грн заборгованості, 15 050,80 грн пені, 26 319,67 грн 50% річних та 2 384,72 грн втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором КВ-ВР-1-3-26/04 від 26.04.2022 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також встановлено учасникам справи строк для процесуальних дій.

Копія вказаної узвали суду доставлено до електронного кабінету позивача та відповідача 25.06.2024 о 17:25 год. та відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученою учасникам 25.06.2024.

08.07.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останнім заперечуються заявлені позовні вимоги з посилання на те, що на даний момент актуальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем відрізняється від наведеного в позовній заяві. Крім того, відповідач просить суд зменшити розмір нарахувань, здійснених позивачем в позові. Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

23.07.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останнім заперечуються доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, з посиланням на те, що станом на момент формування позовної заяви (12.06.2024) розмір заборгованості відповідача становив 148 200,00 грн, при цьому після подання позову в період з 14.06.2024 по 03.07.2024 сплачувались грошові кошти та на момент подання відповіді на відзив розмір заборгованості відповідача становить 135 200,00 грн, що визнається відповідачем у відповіді на відзив. Проте, вказане не вплинуло на обґрунтованість розрахунку штрафних санкцій, доданого до позовної заяви. Крім того, позивачем вказується про необґрунтованість клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, оскільки всупереч умов договору протягом тривалого періоду часу (більше 5-ти місяців) відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання, не дивлячись на те, що позивач намагався врегулювати спір у позасудовому порядку. Крім того, оскільки відповідачем порушено зобов`язання з оплати товару імпортного походження, нарахування штрафних санкції є вимушеною мірою для компенсації втрат позивача, спричинених валютними коливаннями та неможливістю здійснити своєчасну оплату відповідного товару виробнику через несвоєчасне надходження коштів від відповідача.

Крім того, у відповіді на відзив позивач у прохальній частині просить позовні вимоги задовольнити частково у сумі 178 955,19 грн, з яких: 135 200,00 грн - основної заборгованості, 15 050,80 грн - пені, 26 319,67 грн - 50% річних та 2384,72 грн - втрат від інфляції.

Відповідач правом на подання заперечення на відповідь на відзив не скористався.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

26 квітня 2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕХНІКА», як постачальником з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП», як покупцем з іншої сторони, було укладено договір поставки № КВ-ВР-1-3-26/04, за умовами якого постачальник зобов`язався поставляти покупцеві товар, а покупець прийняти та оплатити Товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеним у додатках до договору.

Відповідно до п. 1.2 договору під додатками до договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, узгоджені постачальником замовлення покупця, рахунки та видаткові накладні, які видаються постачальником.

Вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2022. Після закінчення строку дії договору, у разі відсутності письмових заяв про його розірвання цей договір пролонговується кожен наступний рік на тих самих умовах (п. 9.1 договору).

19.01.2024 було узгоджено та підписано специфікацію № 10, відповідно до якої сторони узгодили поставку постачальником покупцеві лізину сульфат на суму 583 000,08 грн з ПДВ, який (товар) мав бути поставлений позивачем відповідачу до 30.01.2024 (п. 5 специфікації).

Згідно з п. 6 вказаної специфікації оплата товару здійснюється не пізніше, ніж через 10 (десять) календарних днів з дати поставки товару (підписання видаткової накладної).

Як встановлено судом під час розгляду справи, відповідно до видаткової накладної № 78 від 22.01.2024 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 583 000,08 грн.

13.03.2024 позивач звертався до відповідача з претензією № 1-4/103 ві 13.03.2024, в якій вимагав сплатити заборгованість у розмірі 243 200,08 грн, а у випадку несплати попереджав про можливість звернення до суду за захистом своїх прав, пред`явлення вимог про сплату штрафних санкцій та судових витрат.

Як вбачається з доданих до позовної заяви платіжних інструкцій? відповідачем за період з 26.01.2024 п 11.06.2024 отриманий товар сплачено в розмірі 434 800,00 грн, у зв`язку з чим позивачем у позові вказувалось про наявність заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 148 200,00 грн (583 000,08 - 434 800,00).

Крім того, як вбачається з доданих до відзиву на позов платіжних інструкцій, відповідачем у період з 14.06.2024 п 03.07.2024 сплачено позивачу грошові кошти в розмірі 13 200,00 грн.

При цьому, як у відзиві на позов, так і у відповіді на відзив учасниками справи визнається факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 135 200,00 грн.

Водночас, суд відзначає, що сплата 13 000,00 грн відбулась після звернення позивача до суду з даним позовом, оскільки з позовом позивач звернувся через підсистему «Електронний суд» 12.06.2024, у той час як грошові кошти відповідачем сплачувались з 14.06.2024.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи, що відповідачем після звернення позивача до суду з позовом сплачено грошові кошти в розмірі 13 000,00 грн, суд вважає, що провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 13 000,00 грн підлягає закриттю.

Стосовно решти заявлених позивачем позовних вимог суд зазначає про наступне.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність заявлених позивачем вимог, а також обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходив з наступного.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Так, частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому у специфікації до договору сторонами погоджено інший строк оплати, а саме - не пізніше 10 календарних днів з дати поставки.

Таким чином, отримавши 22.01.2024 товар, відповідач згідно з умовами договору з урахуванням специфікації мав розрахуватись за нього до 01.02.2024 (включно), між тим, як вбачається з наданих платіжних інструкцій, станом на момент розгляду даної справи за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 135 200,08 грн.

Доказів оплати розміру заборгованості у вказаному розмірі сторонами під час розгляду даної справи не надано.

Між тим, позивач просить суд стягнути з відповідача 135 200,00 грн, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі заявлених позивачем позовних вимог позовна вимоги про стягнення суми основного боргу, підлягає задоволенню в розмірі 135 200,00 грн.

Крім вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 15 050,80 грн пені, 26 319,67 грн 50% річних та 2 384,72 грн втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому в силу ч. 2, 3 вказаної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження для нарахування пені розміром подвійної облікової ставки НБУ встановлено в ст. 3 ЗУ "Про несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до п. 8.2. договору поставки сторони передбачили, що за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом затримки платежу, від суми боргу за кожен день прострочення, а також вартість товару з врахуванням встановленого індексу інфляції та 50 (п`ятдесят) процентів річних від простроченої суми за кожен день затримки платежу відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, у вказаному пункті договору сторонами передбачена як відповідальність у вигляді сплати пені, так і змінено розмір процентів річних, які можуть нараховуватись відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, з 3% до 50%.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, втрат від інфляції та пені, суд зазазначає, що останні виконані арифметично вірно та відповідно до пунктів договору та норм чинного законодавства, а відтак є обґрунтованими.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій, суд зазначає про наступне.

Суд не погоджується з некоректністю здійсненого позивачем розрахунку, оскільки, як вказано вище, розрахунки здійснені позивачем арифметично вірно та відповідно до пунктів договору та норм чинного законодавства.

Стосовно твердження відповідача, що відповідачем поступово виконуються умови договору щодо оплати, а розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій становить більше 20% від суми заборгованості, суд зазначає про наступне.

Як вказано судом вище, розрахунок за отриманий товар мав бути здійснений відповідачем до 01.02.2024, тобто з 02.02.2024 відповідач є таким, що прострочив розрахунок за отриманий товар.

Стосовно того, що розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій становить більше 20% від суми заборгованості, суд зазначає, що 13.03.2024 позивачем надсилалась відповідачу претензія про сплату заборгованості, в якій повідомлялось, що в разі ігнорування вимог претензії позивач змушений буде звернутись до суду за захистом своїх прав включно зі стягненням штрафних санкцій та судових витрат.

При цьому під час розгляду даної справи сторонами не надано суду доказів зміни визначених строків оплати.

Крім того, судом враховано, що відповідачем без будь-яких зауважень прийнято у позивача товар, проте оплата такого товару у повному обсязі не проведена.

Також, як вказується позивачем у відповіді на відзив, відповідачем порушено зобов`язання з оплати товару імпортного походження, нарахування штрафних санкції є вимушеною мірою для компенсації втрат позивача, спричинених валютними коливаннями та неможливістю здійснити своєчасну оплату відповідного товару виробнику через несвоєчасне надходження коштів від відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій необґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення 15 050,80 грн пені, 26 319,67 грн 50% річних та 2384,72 грн втрат від інфляції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню .

Щодо розподілу між сторонами судових витрат на оплату позову судовим збором, суд зазначає про наступне.

Так, при зверненні позивача до суду з даним позовом останнім сплачено судовий збір в розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 43843 від 12.06.2024.

Водночас, звернення до суду з даним позовом здійснено позивачем в електронній формі через підсистему «Електронний суд» та відповідно до ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» позивач мав сплатити судовий збір з коефіцієнтом 0,8, а саме в розмірі 2 422,40 грн (3028*0,8).

Таки чином, сплачена надмірно позивачем сума судового збору в розмірі 605,60 грн може бути повернута позивачу.

Крім того, провадження у даній справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 13 000,00 грн закрито, за вказаних обставин на відповідача пропорційно розміру задоволених позивних вимог, без урахування закриття провадження, підлягає покладенню сума судового збору в розмірі 2 258,37 грн.

При цьому суд зазначає, що сума судового збору в розмірі 164,03 грн може бути повернута позивачу за його клопотанням у зв`язку з закриттям провадження в порядку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення 13 000,00 грн основного боргу.

2. В решті позовних вимог позов задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» (04123 м. Київ, вул. Межова, 23, код 43653491) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕХНІКА» (43026, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Єршова, 11, код 21750952) 135 200,00 грн (сто тридцять п`ять тисяч двісті грн 00 коп.) основного боргу, 15 050,80 грн (п`ятнадцять тисяч п`ятдесят грн 80 коп.) пені, 26 319,67 грн (двадцять шість тисяч триста дев`ятнадцять грн 67 коп.) 50% річних, 2 384,72 грн (дві тисячі триста вісімдесят чотири грн 72 коп.) інфляційних втрат, 2 258,37 грн (дві тисячі двісті п`ятдесят вісім грн 37 коп.) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 20.09.2024.

Суддя О.Г. Удалова