Постанова

від 17.12.2024 по справі 910/7339/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2024 р. Справа №910/7339/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаер Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024

у справі №910/7339/24 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаер Груп"

про стягнення 191 955,19 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" (далі - ТОВ "Агротехніка") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаер Груп" (далі - ТОВ "Фаер Груп") заборгованості у розмірі 191 955,19 грн, з яких: 148 200,00 грн - основний борг, 15 050,80 грн - пеня, 2 384,72 грн - інфляційні втрати, 26 319,67 грн - 50% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 26.04.2022 №КВ-ВР-1-3-26/04, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 148 200,00 грн. Крім того, за порушення умов договору позивач нарахував відповідачу 15 050,80 грн пені, 2 384,72 грн інфляційних втрат та 26 319,67 грн 50% річних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 закрито провадження у справі №910/7339/24, в частині стягнення 13 000,00 грн основного боргу.

В решті позовних вимог позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ "Фаер Груп" на користь ТОВ "Агротехніка" 135 200,00 грн основного боргу, 15 050,80 грн пені, 26 319,67 грн 50% річних, 2 384,72 грн інфляційних втрат, 2 258,37 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що після звернення позивача до суду з позовом сплачено грошові кошти в розмірі 13 000,00 грн та дійшов висновку про закриття провадження у справі, в частині стягнення основного боргу в розмірі 13 000,00 грн. Також, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, в частині стягнення з відповідача заборгованості з оплати за отриманий товар у загальній сумі 135 200,00 грн. Крім того, перевіривши надані позивачем розрахунки процентів річних, втрат від інфляції та пені, суд першої інстанції встановив, що останні виконані арифметично вірно, відповідно до пунктів договору та норм чинного законодавства, а відтак є обґрунтованими. При цьому, суд місцевий господарський суд вважає клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій необґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення 15 050,80 грн пені, 26 319,67 грн 50% річних та 2 384,72 грн втрат від інфляції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Фаер Груп" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/7339/24, в частині задоволення вимог про стягнення штрафних санкцій, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, в частині стягнення пені та 50% річних.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим документам, а також не враховують правозастосовчу практику, що склалася на момент ухвалення рішення.

Скаржник, зокрема зазначає, що на момент ухвалення рішення сума основної заборгованості складала 135 200,00 грн, і останній сумлінно намагається погасити її в межах фінансових можливостей, зважаючи на тяжку ситуацію в економіці країни. У той же час, загальний обсяг стягнутих штрафних санкцій складає 41 370,47 грн, що становить більше 20% від суми основної заборгованості. Отже, розмір нарахованих штрафних санкцій є неспівмірним до розміру основної заборгованості.

На переконання апелянта, якщо врахувати всі обставини справи та відсутність будь-яких збитків у позивача, існують підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, які не враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Фаер Груп" у справі №910/7339/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Фаер Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/7339/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7339/24. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 15.11.2024.

28.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7339/24.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Позивач, у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ТОВ "Фаер Груп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/7339/24 - без змін.

Так у відзиві позивач звертає увагу на те, що фактично погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині стягнення основного боргу, відповідач не погасив суми основного боргу, чим продовжує порушувати законні права та інтереси позивача, в результаті чого останній продовжує нести матеріальні втрати (інфляційні втрати).

Також позивач зазначає, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення враховано, що відповідачем без будь-яких зауважень прийнято у позивача товар, проте оплата такого товару у повному обсязі не проведена. При розгляді справи у суді першої інстанції позивач звертав увагу, а судом враховано, що відповідачем порушено зобов`язання з оплати товару імпортного походження, нарахування штрафних санкції є вимушеною мірою для компенсації втрат позивача, спричинених валютними коливаннями та неможливістю здійснити своєчасну оплату відповідного товару виробнику через несвоєчасне надходження коштів від відповідача. Позивач вважає, що вимоги відповідача про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/7339/24, в частині задоволення вимог про стягнення штрафних санкцій, є безпідставними.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

26.04.2022 між ТОВ "Агротехніка" (постачальник) та ТОВ "Фаер Груп" (покупець) укладено договір поставки №КВ-ВР-1-3-26/04, за умовами якого постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товар, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеним у додатках до договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору під додатками до договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, узгоджені постачальником замовлення покупця, рахунки та видаткові накладні, які видаються постачальником. Всі додатки до договору становлять невід`ємну частину договору.

Поставка товару здійснюється окремими партіями. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) кожної партії товару узгоджується сторонами шляхом оформлення замовлень та підписання специфікації на поставку товару, відповідно до умов, визначених цим договором (пункт 1.3 договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2022. Після закінчення строку дії договору, у разі відсутності письмових заяв про його розірвання, цей договір пролонговується кожен наступний рік на тих самих умовах (пункт 9.1 договору).

19.01.2024 сторонами підписано специфікацію №10, відповідно до якої сторони узгодили поставку постачальником покупцеві - лізин сульфат на суму 583 000,08 грн з ПДВ, який (товар) мав бути поставлений позивачем відповідачу до 30.01.2024.

Відповідно до пункту 6 специфікації оплата товару здійснюється не пізніше, ніж через 10 календарних днів з дати поставки товару (підписання видаткової накладної).

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 583 000,08 грн, що підтверджується видатковою накладною від 22.01.2024 №78.

13.03.2024 позивач звертався до відповідача з претензією від 13.03.2024 №1-4/103, в якій вимагав сплатити заборгованість у розмірі 243 200,08 грн, а у випадку несплати попереджав про можливість звернення до суду за захистом своїх прав, пред`явлення вимог про сплату штрафних санкцій та судових витрат.

З доданих до позовної заяви платіжних інструкцій вбачається, що відповідачем за період з 26.01.2024 до 11.06.2024 сплачено за отриманий товар 434 800,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що відповідач у спірний період виконав свої зобов`язання по оплаті поставленого товару не в повному обсязі, у зв`язку з чим за ним утворились заборгованість перед позивачем у розмірі 148 200,00 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем його зобов`язань, позивач просив стягнути з ТОВ "Фаер Груп" 15 050,80 грн пені, 2 384,72 грн інфляційних втрат та 26 319,67 грн 50% річних.

Разом із тим, як вбачається з доданих до відзиву на позов платіжних інструкцій, відповідачем у період з 14.06.2024 до 03.07.2024 сплачено позивачу грошові кошти в розмірі 13 200,00 грн.

При цьому, як у відзиві на позов, так і у відповіді на відзив учасниками справи визнається факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 135 200,00 грн.

Суд першої інстанції відзначив, що сплата 13 000,00 грн відбулась після звернення позивача до суду з даним позовом, оскільки з позовом позивач звернувся через систему "Електронний суд" 12.06.2024, у той час як грошові кошти відповідачем сплачувались з 14.06.2024.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи, що відповідачем після звернення позивача до суду з позовом сплачено грошові кошти в розмірі 13 000,00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження у справі, в частині стягнення основного боргу в розмірі 13 000,00 грн, підлягає закриттю.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/7339/24 оскаржується відповідачем в частині позовних вимог про стягнення пені та 50% річних, а також відмови у зменшенні розміру штрафних санкцій, а тому враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Так, слід зазначити, що суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 135 200,00 грн основного боргу та 2 384,72 грн інфляційних втрат. В цій частині рішення суду першої інстанції скаржником не оскаржується і, відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України, не переглядається судом апеляційної інстанції.

Розглянувши вимоги відповідача в частині стягнення пені та 50% річних, суд за наслідками апеляційного розгляду, дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому, в силу частин 2, 3 вказаної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 ГК України).

Відповідно до статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження для нарахування пені розміром подвійної облікової ставки НБУ встановлено в статті 3 Закону України "Про несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

За умовами пункту 8.2 договору, за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом затримки платежу, від суми боргу за кожен день прострочення, а також вартість товару з врахуванням встановленого індексу інфляції та 50% річних від простроченої суми за кожен день затримки платежу, відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Отже, у наведеному пункті договору сторонами передбачена як відповідальність у вигляді сплати пені, так і змінено розмір процентів річних, які можуть нараховуватись, відповідно до статті 625 ЦК України, з 3% до 50%.

Перевіривши надані позивачем розрахунки процентів річних та пені, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вони виконані арифметично вірно, відповідно до умов договору та норм чинного законодавства, а відтак є обґрунтованими.

Розглянувши доводи та заперечення відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій, суд за наслідками апеляційного розгляду, дійшов наступних висновків.

За приписами частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із положеннями статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного ступеню прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 у справі №910/6046/16 та 27.02.2019 у справі №910/9765/18).

У постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №916/2154/19 зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19 також зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи, з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд, оцінюючи обставини справи, враховує, що відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14.

Частиною 2 статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

За приписами статті 546, 549 ЦК України, статті 230 ГК України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

На переконання колегії суддів, твердження відповідача, що ним поступово виконуються умови договору щодо оплати товару, а розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій становить більше 20% від суми заборгованості, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.

Так, розрахунок за отриманий товар мав бути здійснений відповідачем до 01.02.2024, тобто з 02.02.2024 відповідач є таким, що прострочив розрахунок за отриманий товар.

13.03.2024 позивачем надсилалась відповідачу претензія про сплату заборгованості, в якій повідомлялось, що в разі ігнорування вимог претензії позивач змушений буде звернутись до суду за захистом своїх прав включно зі стягненням штрафних санкцій та судових витрат.

При цьому, під час розгляду даної справи сторонами не надано суду доказів зміни визначених строків оплати.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що відповідачем без будь-яких зауважень прийнято у позивача товар, проте оплата такого товару у повному обсязі не проведена. Відповідачем порушено зобов`язання з оплати товару імпортного походження, нарахування штрафних санкції є вимушеною мірою для компенсації втрат позивача, спричинених валютними коливаннями та неможливістю здійснити своєчасну оплату відповідного товару виробнику через несвоєчасне надходження коштів від відповідача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій є необґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення 15 050,80 грн пені та 26 319,67 грн 50% річних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях зокрема, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/7339/24 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "Фаер Груп" задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на ТОВ "Фаер Груп".

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаер Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/7339/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 у справі №910/7339/24залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаер Груп".

4. Матеріали справи №910/7339/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов