Рішення

від 19.09.2024 по справі 910/7871/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.09.2024Справа № 910/7871/24За позовом Керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Оріон - С"

про стягнення 863 780,05 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою,

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Патрікеєва Т.В.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Голосіївської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач, Київрада) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Оріон - С" (далі - відповідач, ТОВ "Бізнес Центр Оріон - С") про стягнення 863 780,05 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою 0,1860 га з кадастровим номером 8000000000:79:144:6000 по проспекту Голосіївському, 32 у Голосіївському районі міста Києва.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач, як власник нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,1860 га з кадастровим номером 8000000000:79:144:6000 по проспекту Голосіївському, 32 у Голосіївському районі міста Києва, не уклавши відповідного договору оренди з її власником (Київською міською радою), не здійснивши державної реєстрації такого права та не сплачуючи орендну плату, фактично використовує вказану земельну ділянку для обслуговування об`єкту нерухомості без достатньої правової підстави, що, в свою чергу, є підставою для стягнення з відповідача в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів. В обгрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Київської міської ради при зверненні з даним позовом до суду, прокурор зазначив, зокрема, що порушення інтересів держави у спірному випадку полягає у невиконанні відповідачем вимог земельного законодавства, що призводить до безоплатного користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності, внаслідок чого територіальна громада міста в особі Київської міської ради тривалий час не отримує до бюджету міста значні кошти.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 позовну заяву прокурора залишено без руху, встановлено прокурору спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

05.07.2024 через відділ діловодства суду надійшла заява прокурора про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 01.07.2024.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про усунення прокурором недоліків позовної заяви у встановлений судом строк.

Заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від сторін спору до суду не надходило.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі №910/7871/24.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем на електронні кабінети та відповідачем на юридичну адресу ухвали Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 про відкриття провадження у справі № 910/7871/24.

23.07.2024 представником Київської міської ради сформовані у системі "Електронний суд" та зареєстровані 23.07.2024 у КП "Діловодство спеціалізованого суду" письмові пояснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, заяву про усунення недоліків позовної заяви, письмові пояснення позивача та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01.06.2020 за TOB «Бізнес Центр Оріон-С» зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 369, 6 кв.м по проспекту Голосіївському, 32 у Голосіївському районі міста Києва, а саме нежитлової будівлі (літ. «Д»).

У зв`язку з набуттям права власності на вказане нерухоме майно, Київською міською радою 13.07.2023 за № 7065/7106 прийнято рішення про передачу в оренду вказаному товариству земельної ділянки загальною площею 0,1860 га з кадастровим номером 8000000000:79:144:6000 по проспекту Голосіївському, 32 у Голосіївському районі міста Києва.

Згідно з інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) договір оренди, укладений між Київською міською радою та TOB «Бізнес Центр Оріон-С», в Міському земельному кадастрі не обліковується.

Водночас, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - речові права TOB «Бізнес Центр Оріон-С» на зазначену земельну ділянку по проспекту Голосіївському, 32 у Голосіївському районі міста Києва не зареєстровані.

Разом з тим, право комунальної власності на земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:79:144:6000 зареєстровано 21.08.2020 за територіальною громадою в особі Київської міської ради, відомості про вказану земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру.

Відтак, зазначена земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Згідно з листів Головного управління ДПС у місті Києві від 19.01.2024 № 1897/5/26-15-12-07-03 та від 09.04.2024 № 9582/5/26-15-12-07-03, TOB «Бізнес Центр Оріон-С» податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2021 - 2023 роки до ГУ ДПС у місті Києві не подавались.

Отже, звертаючись із даним позовом до суду, прокурор вказав, що TOB «Бізнес Центр Оріон-С», як власник нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0, 186 га з кадастровим номером 8000000000:79:144:6000 по проспекту Голосіївському, 32 у Голосіївському районі міста Києва, не уклавши відповідного договору оренди з її власником, а саме з Київською міською радою, не здійснивши державної реєстрації такого права та не сплачуючи орендну плату, фактично використовує вказану земельну ділянку для обслуговування об`єкту нерухомості без достатньої правової підстави, що в свою чергу є підставою для стягнення з товариства в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».

За положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Так, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону.

Прокурор зазначив, що у спірних правовідносин саме Київська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень із розпорядження землями комунальної власності у межах міста Києва. Водночас, прокурор вказує, що Київською міською радою, як органом місцевого самоврядування, захист інтересів держави щодо стягнення з відповідача коштів за користування земельною ділянкою свідомо не здійснюється, при цьому, відповідні порушення вказаний орган усвідомлює.

Відповідно до ст. ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обов`язком органу місцевого самоврядування є здійснення в інтересах територіальної громади та від її імені права суб`єкта комунальної власності (у тому числі правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктом права комунальної власності).

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону земель» до повноважень Київської міської ради у галузі охорони земель належить, зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону.

Із аналізу наведених правових норм вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада. Отже порушення прав територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.

У випадку, що розглядається, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Використання відповідачем земельної ділянки для розміщення та експлуатації нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів на землю та без сплати до місцевого бюджету обов`язкових орендних платежів (плати за землю) порушує інтереси територіальної громади в особі Київської міської ради, яка в даному випадку незаконно позбавлена можливості ефективно та виключно в інтересах територіальної громади регулювати земельні відносини з метою створення умов для поліпшення соціальної інфраструктури міста.

Крім того, спірні правовідносини фактично пов`язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити кошти від використання земельної ділянки, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів територіальної громади міста Києва. Так, доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Наповненість та збільшення бюджету, у тому числі місцевого, як складової частини державних фінансових ресурсів, є запорукою стабільної економіки держави.

Київська міська рада, як уповноважений орган, повинна та могла бути обізнаною про безоплатне використання відповідачем земельної ділянки площею 0,1860 га з кадастровим номером 8000000000:79:144:6000 по проспекту Голосіївському у Голосіївському районі м. Києва.

Київська міська рада не вжила заходів щодо стягнення з відповідача недоотриманої орендної плати до місцевого бюджету. Тому на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Голосіївська окружна прокуратура міста Києва повідомила Київську міську раду листом № 43-4623вих-24 від 13.06.2024 про намір звернутися до суду з даним позовом в інтересах держави.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що заявлений прокурором позов спрямований на виконання конституційної функції прокуратури, як органу держави, а отже, цей позов подано правомірно та у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в інтересах держави.

Щодо суті означеного спору, суд звертає увагу на наступне.

Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача.

За змістом ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 Земельного кодексу України).

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що на земельній ділянці площею 0,1860 га з кадастровим номером 8000000000:79:144:6000 по проспекту Голосіївському, 32 у Голосіївському районі міста Києва за відповідачем на праві власності зареєстрована нежитлова будівля загальною площею 369,6 кв.м.

Київська міська рада прийняла рішення від 13.07.2023 № 7065/7160 про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Оріон - С" земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку на проспекті Голосіївському, 32 (літ. Д) у Голосіївському районі міста Києва. Докази укладення договору оренди зазначеної земельної ділянки матеріали справи не містять.

Отже, матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:144:6000 шляхом укладення відповідного договору оренди з дати формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, що свідчить про фактичне користування відповідачем вказаною земельною ділянкою без належного оформлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Суд зазначає, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Слід вказати, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

З матеріалів справи вбачається, що плату за користування земельною ділянкою відповідач протягом спірного періоду (з 01.07.2021 по 28.02.2022 (дата внесення міста Києва до територій з активними бойовими діями), з 01.01.2023 (дата зняття з міста Києва статусу «територій з активними бойовими діями) по 31.12.2023) не вносив.

Таким чином, у спірний період мало місце фактичне користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без здійснення оплати за таке користування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 Цивільного кодексу України).

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно з чинним законодавством України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.

Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17.

З аналізу норм статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, абзацу 4 частини 1 статті 144, абзацу 5 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Судом встановлено, що згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 08.01.2024 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:144:6000 становить 11 224 734,70 грн.

Відповідно до наданих Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) розрахунків розмір плати за фактичне використання відповідачем вищевказаної земельної ділянки за період з 01.07.2021 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2023 становить 863 780,05 грн.

Суд, перевіривши наданий прокурором розрахунок позовних вимог вважає його вірним.

При цьому, відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів необґрунтованості здійсненого прокурором розрахунку стягуваної суми грошових коштів.

З огляду на те, що відповідач користувався земельною ділянкою площею 0,1860 га з кадастровим номером 8000000000:79:144:6000 по проспекту Голосіївському, 32 у Голосіївському районі міста Києва, без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади в особі Київської міської ради, товариство фактично зберегло в себе кошти у загальному розмірі 863 780,05 грн, які мало сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України повинно повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Ураховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 12 956,70 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

3 огляду на наведене, судовий збір у сумі 12 956,70 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Оріон - С" (Україна, 08628, Київська обл., Васильківський р-н, с. Безп`ятне, вул. Васильківська, 72-а; ідентифікаційний код 33801697) на користь Київської міської ради (Україна, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкоюу розмірі 863 780,05 грн (вісімсот шістдесят три тисячі сімсот вісімдесят гривень 05 коп.)

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Оріон - С" (Україна, 08628, Київська обл., Васильківський р-н, с. Безп`ятне, вул. Васильківська, 72-а; ідентифікаційний код 33801697) на користь Київської міської прокуратури (Україна, 03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 12 956,70 грн (дванадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість гривень 70 коп.).

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 19.09.2024.

Суддя Оксана ГУМЕГА