Рішення

від 10.09.2024 по справі 910/192/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.09.2024Справа № 910/192/24За позовом Першого заступника керівника Скадовської окружної прокуратури Херсонської області, Херсонська область, м. Скадовськ

в інтересах держави в особі

1. Виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області, Херсонська область, Скадовський район, м. Гола Пристань

2. Голопристанської міської військової адміністрації Скадовського району Херсонської області, Херсонська область, Скадовський район, м. Гола Пристань

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білгрем", м. Київ

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 15 666,67 грн -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Стретович М.О. (службове посвідчення №070176 від 01.03.2023 року);

від позивача 1: не з`явились;

від позивача 2: не з`явились;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Скадовської окружної прокуратури Херсонської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області (позивач-1) та Голопристанської міської військової адміністрації Скадовського району Херсонської області (позивач-2) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білгрем" (відповідач) з вимогами про:

- визнати недійсним пункту 1.1. Договору купівлі-продажу№40_4 від 01.12.2022 в частині включення до договірної ціни суми ПДВ у розмірі 15 666,67 грн;

- стягнути з безпідставно сплачену суму ПДВ в розмірі 15 666,67 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.03.2024.

28.02.2024 до суду від позивача-1 та позивача-2 надійшли заява про розгляд справи без участі представників.

В підготовчому засіданні 05.03.2024 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено до 23.04.2024.

09.04.2024 до суду від позивача-1 та позивача-2 надійшли заява про розгляд справи без участі представників.

Ухвалою від 23.04.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.07.2024 року.

Ухвалою від 15.07.2024 року сторін повідомлено, що засідання 02.07.2024 року не відбудеться, у зв`язку з перебуванням судді у відпустці. Наступне засідання призначене на 10.09.2024 року.

В судовому засіданні 10.09.2024 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2022 між Виконавчим комітетом Голопристанської міської ради Херсонської області (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білгрем» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу №40_4 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити будматеріали, електротовари та інші промислові товари (надалі - товар), а саме Генератор дизельний Forte FGD9000E, 7кВт (код 31120000-3) в кількості 1 шт за ціною 94 000,00 грн, в тому числі ПДВ 15 666,67 грн.

Згідно із п. 2.4. Договору датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем.

Строк дії Договору встановлюється з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 року. (п. 6.1. Договору).

На виконання умов Договору відповідач поставив обумовлений договором товар на суму 94 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №14 від 01.12.2022 року на суму 94 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 15 666,67 грн.

Позивач, у свою чергу, на виконання умов Договору оплатив поставлений відповідачем товар на суму 94 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 15 666,67 грн, що підтверджується платіжним дорученням №284 від 12.12.2022.

Позивачем на адресу відповідача направлявся лист від 15.08.2023 за №02-43/35 про повернення надмірно сплачених коштів суми ПДВ, оскільки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2022 року №1260 «Про внесення змін до переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість та які звільняються від сплати ввізного мита» електрогенераторні установки звільнено від оподаткування податком на додану вартість.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що в зв`язку з тим, що п. 1.1. Договору купівлі-продажу №40_4 від 01.12.2022, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 15 666,67 грн є недійсним, оскільки суперечить положенням законодавства, у відповідача наявний обов`язок повернути отримані у складі ціни товару грошові кошти в розмірі 15 666,67 грн.

Враховуючи, що з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області та Голопристанської міської військової адміністрації Скадовського району Херсонської області, суд вважає за необхідне спочатку дослідити питання щодо наявності/відсутності підстав прокурора для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частина 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи, інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Зміст поняття "державні інтереси" розглянуто в рішенні Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення кодексу України (справа про представництво прокуратурою інтересів держави в суді) від 08.04.1999.

Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №810/2763/17 дійшла висновку відповідно до якого, за загальним визначенням "публічним інтересом" є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок", передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 тощо.

До інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, що регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади, а також держави в цілому.

Як вказує прокурор, повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об`єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування органів місцевого самоврядування.

У зв`язку з цим, захист інтересів держави в бюджетних правовідносинах, у тому числі при зайвому витрачанні чи заволодінні бюджетними коштами, є пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення в цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.

Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на військові формування.

За таких обставин, можливе протиправне отримання відповідачем бюджетних коштів, тривале їх неповернення, беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів.

Отже, в зазначеному випадку наявний державний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі органів уповноважених здійснювати захист даних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 по справі №903/129/18 висловила правову позицію про те, що сам факт не звернення до суду органу виконавчої влади (місцевого самоврядування) з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави (територіальної громади), свідчить про те, що вказані органи неналежно виконують свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави, та звернення до суду з таким позовом.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки вказані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Перший заступник керівника Скадовської окружної прокуратури Херсонської області, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області та Голопристанської міської військової адміністрації Скадовського району Херсонської області, зазначив підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом та представництва інтересів держави те, що позивачем як органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду. Прокурором розцінена така поведінка як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, а тому у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з метою захисту інтересів держави.

Про вказане 04.12.2023 (вих. №54-678-23) прокуратурою повідомлено позивачів відповідним листом про прийняття рішення щодо пред`явлення прокурором позову щодо захисту інтересів держави.

Суд зазначає, що прокурором наведено достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті, вірно визначено позивачів - Виконавчий комітет Голопристанської міської ради Херсонської області та Голопристанську міську військову адміністрацію Скадовського району Херсонської області, якими не здійснювались дії щодо захисту інтересів держави, які є порушеними. Також прокурором було дотримано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та положення ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, судом встановлено достатні підстави для представництва в суді інтересів держави в даній справі.

Що стосується позовних вимог, суд зазначає таке.

Так, згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи встановлено, що в силу п. 6.1. Договору термін його дії закінчився 31.12.2022.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року по справі №905/1227/17 зроблено висновок, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Також суд зазначив, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Отже, оскільки предметом спору є вимоги про визнання недійсним пункту договору в частині (тобто з моменту укладення) та враховуючи правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17, закінчення строку (терміну) дії правочину не перешкоджає зверненню з відповідним позовом про визнання недійсним такого правочину в повному обсязі або в частині.

Так, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що станом на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).

Вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення").

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість (ПДВ), визначений в підп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. «а» п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України).

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.11.2022 року №1260 «Про внесення змін до переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість та які звільняються від сплати ввізного мита» внесено зміни до Постанови КМУ №224 від 20.03.2020 року, і відповідно до яких, операції з постачання на митній території України електрогенераторних установок звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Як установлено судом вище спірний Договір був укладений 01.12.2022.

Разом з тим, у пункті 1.1. Договору сторонами визначено ціну договору з урахуванням суми податку на додану вартість, а саме ПДВ 15 666,67 грн.

На виконання умов Договору відповідач поставив обумовлений Договором товар на суму 94 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №14 від 01.12.2022 року на суму 94 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 15 666,67 грн.

Позивач, у свою чергу, на виконання умов Договору оплатив поставлений відповідачем товар на суму 94 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 15 666,67 грн, що підтверджується платіжним дорученням №284 від 12.12.2022.

Суд наголошує, що здійснення постачання позивачу товару на виконання умов Договору підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою, а тому умови п. 1.1. Договору щодо включення суми податку на додану вартість є безпідставними.

Отже, оскільки укладання спірного договору і фактична поставка товару за договором відбулася після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1260 від 09.11.2022, в зв`язку з чим товар, що є предметом спірного договору, віднесено до товару, який обкладається податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Верховний Суд у постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 вказав, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 08.08.2019 у справі №911/1626/18.

Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що визначення сторонами в п. 1.1. Договору № ціни з урахуванням ПДВ у розмірі 15 666,67 грн здійснено з порушенням постанови Кабінету Міністрів України №1260 від 09.11.2022, що свідчить про недодержання при укладенні пункту Договору встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним у силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.11.2023 по справі №910/2416/23.

Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність правових підстав для визнання недійсним пункту 1.1. Договору купівлі-продажу №40_4 від 01.12.2022 у частині включення до договірної ціни суми ПДВ.

Також прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь позивача сплачену суму ПДВ у розмірі 15 666,67 грн.

Як зазначалося вище, позивач на виконання умов договору оплатив поставлений відповідачем товар на суму 94 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 15 666,67 грн, що підтверджується платіжним дорученням з відміткою банківської установи про оплату від 12.12.2022 №284.

Відповідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 15 666,67 грн отримана та оплата відбулась за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

За таких обставин суд вважає обґрунтованою позовну вимогу щодо стягнення з відповідача отриманої суми ПДВ у розмірі 15 666,67 грн як безпідставно набутої.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та про визнання недійсним пункту 1.1. Договору купівлі-продажу №40_4 від 01.12.2022, з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 15 666,67 грн, що укладений між позивачем-1 та відповідачем, а також стягнення з відповідача на користь позивача 15 666,67 грн сплаченого ПДВ.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункт 1.1 Договору купівлі-продажу №40_4 від 01.12.2022 року, укладеного між Виконавчим комітетом Голопристанської міської ради Херсонської області (код ЄДРПОУ 04059929, адреса: 75600, Херсонська область, Скадовський район, м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, буд. 14) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білгрем» (код ЄДРПОУ 43985115, адреса: 02002, м. Київ, вул. Каховська, будинок 64) в частині включення до договірної ціни суми податку на додану вартість в розмірі 15 666,67 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгрем» (код ЄДРПОУ 43985115, адреса: 02002, м. Київ, вул. Каховська, будинок 64) на користь Виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області (код ЄДРПОУ 04059929, адреса: 75600, Херсонська область, Скадовський район, м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, буд. 14) безпідставно сплачену суму ПДВ в розмірі 15 666,67 грн (п`ятнадцять тисяч шістсот шістдесят шість гривни 67 копійок).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгрем» (код ЄДРПОУ 43985115, адреса: 02002, м. Київ, вул. Каховська, будинок 64) на користь Херсонської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 04851120, адреса: 73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33) судовий збір у розмірі 5 368,00 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень 00 копійок).

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 20.09.2024 року.

Суддя С. МОРОЗОВ