Рішення

від 14.08.2024 по справі 911/732/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2024 р. м. Київ Справа № 911/732/24

Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я. за участю секретаря судового засідання Суткової Д.С. розглянувши справу

За позовом Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "ТСЦ-Україна" Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСЦ", м. Дніпро

до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва

третя особа 1 яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик-плюс", м. Київ

третя особа 2 яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Вест гейт логістик", Київська обл., Бучанський р-н., с. Стоянка

про стягнення 9 087 089 грн. 21 коп.

Представники сторін:

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився;

третіх осіб 1, 2 не з`явились.

Обставини справи:

Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями ТСЦ-Україна Товариства з обмеженою відповідальністю ТСЦ звернулось до суду з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації за участю третіх осіб, які не являють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Логістик-плюс та Товариство з обмеженою відповідальністю Вест гейт логістик про стягнення збитків в розмірі 9 087 089 грн. 21 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що військовими збройних сил РФ здійснено артилерійський обстріл складського комплексу ТОВ «Вест гейт логістик» на якому зберігався товар позивача за адресою: Київська обл., Бучанський р-н., с. Стоянка, вул. 21 км Житомирського шосе, буд. 7, в результаті чого приміщення цивільної інфраструктури повністю зруйноване.

Представник позивача в засідання суду не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи без його участі.

Треті особи також в засідання суду не з`явились, ТОВ «Вест гейт логістик» надіслав заяву та письмові пояснення, в яких повідомив суд про те, що викладені в позовній заяві обставини підтверджує, позовні вимоги підтримує та просить суд проводити розгляд справи без участі представника.

Представник відповідача в засідання суду не з`явився.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

01.02.2019 між Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями "ТСЦ-Україна" Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСЦ" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Логістік плюс (виконавець) був укладений договір № 02/19 про надання складських логістичних послуг, відповідно до п. 2.1 договору виконавець зобов`язується надати замовнику складські логістичні послуги (самостійно або із залученням третіх осіб) в складському комплексі, що розташований за адресою Україна, Київська область, Бориспільський район, село Мартусівка, вул. Мойсеєва, 70, за умови наявності належним чином оформленої заявки, з дотриманням графіку, а замовник зобов`язується оплачувати послуги виконавця, в порядку та на умовах, визначених договором.

Відповідно п. 2.3. договору право власності на товар, що зберігається на складі виконавця на умовах договору, належить замовнику.

Згідно додатку № 1 до договору від 01.12.2019 р., місце надання послуг склад виконавця, що розташований за адресою: 028114, Київська обл., Бучанський р-н., с. Стоянка, Житомирське шосе, 21 км, секція F складу № 2 літери «Н».

Як вбачається із свідоцтва на право власності від 20.11.2008 р., витягу про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.12.2013 р., вищезазначений склад належить на праві власності третій особі ТОВ «Вест гейт логістик», який переданий в оренду ТОВ «Логістик-плюс» на підставі відповідного договору оренди.

04.03.2022 ТОВ «Логістик-плюс» своїм листом № 040322-2 поінформувало позивача про повне знищення будівлі складу в с. Стоянка на якому знаходилось майно ТОВ «Алтєк», зазначивши, що 03.03.2022 під час танкових боїв кілька ворожих снарядів влучили в будівлю, що призвело до масштабної пожежі і повної втрати будівлі зі всім розташованим там майном за відповідним переліком.

21.03.2022 за заявою директора ТОВ «Вест гейт логістик» до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення за ч.1 ст. 438 Кримінального кодексу України, № кримінального провадження 42022112200000120, що підтверджується відповідними витягом. Обставини, що стали підставою для звернення до правоохоронних органів є те, що 03.03.2022 військовими збройних сил РФ здійснено артилерійський обстріл складського комплексу ТОВ «Вест гейт логістик», що розташований за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул.21-км Житомирського шосе, буд.7, в результаті чого вказане приміщення цивільної інфраструктури повністю зруйноване.

05.05.2022 комісією у складі 7 посадових осіб, у тому числі, начальника відділу організації профілактичної роботи Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області підполковника служби цивільного захисту Кириченка Ю.О., інспектора відділу застосування санкцій та аналітичної роботи центру забезпечення діяльності ГУ ДСНС у Київській області Дерди В.І., директора ТОВ «Вест гейт логістик» Кота Г.Д., юриста ТОВ «Логістик-плюс» Погребняка О.О. складено та підписано акт про пожежу, що виникла 03.03.2022 (орієнтовно) на об`єкті нежитлової будівлі за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул.21-км Житомирського шосе.

Із змісту акту вбачається наступне: місце виникнення пожежі склад №2 «Н»; повідомлення про пожежу надійшло 13.04.2022 пожежно-рятувальних підрозділів від ТОВ «Вест гейт логістик»; сили та засоби, не залучались у зв`язку з проведенням активних бойових дій; пожежею знищено, зокрема: ТОВ «Вест гейт логістик» - будівля складу №2, «Н», площею 89 365,5м2, в тому числі матеріальні цінності, що знаходилися всередині будівлі складу №2, «Н»; ТОВ «Логістик-плюс» - матеріальні цінності, що знаходились всередині будівлі складу №2, «Н» (у тому числі, товарно-матеріалі цінності, що передані на відповідальне зберігання за відповідними договорами, а також майно, товари, запчастини, презентаційні та рекламні матеріали, обладнання та документація інших суб`єктів господарювання (суборендарів та клієнтів), з якими були укладені договори суборенди тощо); причина пожежі (ймовірна) потрапляння боєприпасів їх уламків внаслідок бойових дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України Про міжнародне приватне право права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством договірної сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до пп. ж ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 р. права і обов`язки сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (а саме - знищення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Таким чином, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває права на відшкодування заподіяної йому майнової шкоди.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У силу статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Так само і для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

При вирішенні відповідних спорів слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відсутність будь-якої із зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

У той же час, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, а також надати докази протиправності дій відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між вказаними діями та заподіяними збитками.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі - атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини і вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року Про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 3 статті 85 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Обов`язковою умовою покладення на відповідача відповідальності за заподіяння збитків має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшенням майнових прав іншої.

За результатами дослідження зазначених вище доказів, наявних у матеріалах справи, судом встановлено, що саме внаслідок бойових дій з боку російських військ села Стоянка Бучанського району Київської області зазнали пошкоджень приміщення, нежитлові приміщення, в яких знаходилось майно позивача.

Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Щодо розподілу у даній справі судових витрат слід зазначити таке.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, приписами ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 72 697 грн. (0,8 % ціни позову).

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13 73-92, 129, 236-240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, 14, буд. 1, код 13180000) на користь Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "ТСЦ-Україна" Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСЦ" (49000, м. Дніпро, вул. Каспійська, буд. 1, кв. 6, код 32082634) 9 087 089 (дев`ять мільйонів вісімдесят сім тисяч вісімдесят дев`ять) грн. 21 коп. збитків.

3. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, 14, буд. 1, код 13180000) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 72 697 (сімдесят дві тисячі шістсот дев`яносто шість) грн. судового збору.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 20.09.2024 року.

Суддя Л.Я. Мальована