Рішення

від 19.09.2024 по справі 911/1112/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1112/24

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

Фізичної особи-підприємця Гриненка Андрія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 4, код: 32498133)

про стягнення 68838,11 гривень,

Представником Фізичної особи-підприємця Гриненка Андрія Олександровича (далі по тексту позивач/ФОП Гриненко А.О.) в системі «Електронний суд» до Господарського суду Київської області 26.04.2024 сформовано позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» (далі по тексту відповідач/Товариство) заборгованості за договором від 01.11.2022 № 11А у загальному розмірі 68838,11 гривень, з яких: 63663,00 гривень основний борг, 1812,98 гривень пеня, 1162,10 гривень 3% річних, 2200,03 гривень інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стягувана сума утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих позивачем послуг за договором від 01.11.2022 № 11А, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.05.2024 відкрито провадження у справі № 911/1112/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.

Представником Товариства в підсистемі «Електронний суд» 22.05.2024 до суду сформовано відзив на позов, за змістом якого відповідач заперечив пред`явленні позовні вимоги та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представником позивача в підсистемі «Електронний суд» 24.05.2024 сформовано відповідь на відзив, згідно якої представник позивача заперечує проти доводів відповідача наведених у відзиві, а 05.06.2024 позивачем сформовано клопотання про стягнення судових витрат.

Враховуючи те, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4ст. 240 Господарського процесуального кодексу Україниу разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством (замовник) та ФОП Гриненко А.О. (виконавець) 01.11.2022 укладено договір № 11А (далі договір), предметом якого у відповідності до п. 1.1. є обов`язок виконавця надати послуги, виконати роботи, що наведені у додатках до договору (надалі послуги), а замовник зобов`язується прийняти надані належним чином послуги та сплатити вартість послуг, відповідно до умов даного договору та додатків, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору перелік послуг, порядок їх надання, вартість та умови оплати послуг встановлюються у додатках до цього договору.

Приймання-передавання послуг, що передбачені у додатках до даного договору, здійснюється шляхом підписання акту надання послуг у строк не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з моменту надання таких послуг, що підписується сторонами протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту надання замовнику акту надання послуг виконавцем (пункт 4.1. договору).

Згідно п. 4.2. договору по закінченні кожного календарного місяця, протягом якого надавались послуги за цим договором, в останній робочий день відповідного місяця виконавець складає двосторонній письмовий акт надання послуг в двох примірниках для кожної із сторін, що є підставою для виставлення замовнику рахунку на оплату послуг, та направляє його замовнику. В акті надання послуг визначається перелік наданих послуг за відповідним додатком.

Додатком № 1 до договору визначено, зокрема, перелік послуг, що надаються виконавцем, період їх надання, вартість послуг та строк їх оплати.

Так, згідно п. 1.1. додатку період надання послуг з 01.11.2022 по 31.10.2023 з можливістю пролонгації. Якщо за 30 календарних днів до закінчення періоду надання послуг згідно додатку № 1 замовник не повідомить виконавця про закінчення надання послуг, період надання послуг за цим додатком автоматично пролонгується на кожний наступний період на тих же умовах.

Відповідно до п. 2 додатку вартість послуг складає 400,33 гривень без ПДВ за 1 (одну) астрономічну годину роботи виконавця. Щомісячна вартість послуг складається з розрахунку вартості послуг за годину помножена на фактичну кількість витрачених виконавцем годин.

Вказана у пункті 2 цього додатку сума сплачується замовником виконавцю до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним за умови підписання сторонами акту надання послуг за відповідний звітний місяць. Якщо останній день сплати за послуги припадає на вихідний або святковий день, оплата здійснюється напередодні зазначеного дня. Сплата проводиться на підставі даного додатку (без обов`язкового виставлення рахунка виконавцем) (пункт 3 додатку).

Додатковою угодою від 20.02.2023 сторони дійшли згоди про використання засобів факсимільного відтворення підпису уповноваженого представника замовника, при підписанні додаткових угод, додатків, актів наданих послуг, актів звірки взаєморозрахунків, та інших документів. Вказаною додатковою угодою сторони узгодили зразок факсимільного відтворення підпису представника замовника.

Додатковою угодою від 20.02.2023 сторони узгодили внести зміни до п. 3 додатку до договору з 19.07.2023, який виклали у наступній редакції: « 3. Вартість послуг складає 431,26 гривень без ПДВ за 1 (одну) астрономічну годину роботи виконавця. Щомісячна вартість послуг складається з розрахунку вартості послуг за годину помножена на фактичну кількість витрачених виконавцем годин».

Додатковою угодою від 31.08.2023 сторони погодили: розірвати договір у зв`язку з чим припинити надання послуг за договором з 31.08.2023 (п. 1); проведення остаточних розрахунків за договором до 30.09.2023 (п. 2).

Так, на виконання умов договору у липні 2023 року позивачем виконано, а відповідачем прийнято послуги щодо забезпечення належного функціонування програмного забезпечення на загальну суму 100263,27 гривень, що підтверджується підписаним обома сторонами, підписи яких скріплені печатками, актом від 31.07.2023, який до того ж з боку замовника підписаний без будь-яких заперечень та зауважень.

Відповідач покладений на нього умовами договору обов`язок щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг виконав частково перерахувавши на користь ФОП Гриненка А.О. 36600,27 гривень, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за період з 01.09.2022 по 03.04.2024, копія якої наявна у матеріалах справи. Перехахування грошових коштів здійснено відповідачем із призначенням платежу: «…Оплата послуг, згiдно Акту виконаних робiт вiд 31.07.2023, зг. договору вiд 01.11.2022 № 11А …».

Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, як зазначив позивач, стало неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати наданих позивачем послуг в повному обсязі за укладеним договором, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 63663 гривень, яку позивач просить суд стягнути з відповідача.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України одинсуб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За договором підряду, як встановлено ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно з ч. 2 наведеної статті договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Основною суттєвою відмінністю договорів підряду та надання послуг є те, що правовою метою договору підряду є виконання певної роботи, тобто виготовлення, створення певного нового матеріального об`єкту або поліпшення існуючого, що належить до передання замовникові, коли як метою договору надання послуг є процес надання послуг, які споживаються в процесі їх надання.

Проаналізувавши умови укладеного між позивачем та відповідачем договору, беручи до уваги зміст правовідносин, які склалися між сторонами, та характер взятих ними зобов`язань, суд дійшов висновку, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг, доказів його розірвання чи визнання недійсним до матеріалів справи не надано, а отже він є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором, правовідносини за яким підпадають під правове регулювання положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, а також глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом на виконання укладеного сторонами договору позивач надавав відповідачу обумовлені договором послуги на загальну суму 100263,27 гривень, що відображено у підписаному обома сторонами акті наданих послуг, копія якого наявна у матеріалах справи.

Суд зазначає, що долучений до матеріалів справи підписаний обома сторонами, а підпис відповідача скріплено печаткою, акт надання послуг, засвідчує надання позивачем обумовлених договором послуг та їх отримання відповідачем і, відповідно, початок перебігу строку з їх оплати. Враховуючи, що акт надання послуг в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом, а відтак є належним підтвердженням здійснення господарської операції.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 3 додатку № 1 до договору відповідач мав оплатити надані позивачем та прийнятті відповідачем послуги до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним, після підписання відповідного акту.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, як підтверджується матеріалами справи, в порушення умов договору відповідач свій обов`язок щодо оплати наданих позивачем послуг в повному обсязі не виконав, частково оплативши лише 36600,27 гривень, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 63663 гривень, що відповідачем в перебігу розгляду справи не спростовано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 63663 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

При цьому, заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач у відзиві на позов посилався на те, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України з 24.02.2022 та до кінця дії форс-мажорних обставин і відновлення господарської діяльності Товариства, відповідач з об`єктивних причин позбавлений можливості виконувати зобов`язання покладенні на нього умовами договору, з огляду на: тимчасову окупацію південно-східних регіонів України, в тому числі Донецької, Херсонської та Запорізької областей, де розміщуються магазини Товариства; активні бойові дії в регіонах де розміщуються магазини; повне або часткове знищення магазинів Товариства у містах Київ, Буча, Ірпінь, Харків, Херсон; знищення та обмежений доступ до основного товарного складу відповідача у Броварському районі Київської області. До того ж, як вказує відповідач, Товариство також має вимоги про сплату за поставлені Товари від своїх постачальників, строк по оплаті за який вже наступив.

На підтвердження настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання відповідачем зобов`язань за договорами, останній посилається на відповідні сертифікати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3000-22-0460 від 25.07.2022 та № 3000-22-0556 від 10.08.2022, та довідку Приватного підприємства «ОФІС БТІ» від 29.03.2022 № 29/03.

Надавши належну юридичну оцінку доводам відповідача, суд дійшов наступних висновків.

За приписами статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Визначення форс-мажорних обставин міститься у ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Так, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності (постанова Верховного Суду від 25.01.2022 № 904/3886/21).

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Із наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Таким чином, сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, що саме через настання цих обставин сторона об`єктивно була позбавлена можливості виконати договірне зобов`язання.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що наявність форс-мажорних обставин (військові дії, окупація) є підставою лише для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (сплата неустойки), але не є підставою для звільнення від виконання основного зобов`язання.

Стягувана в межах цієї справи заборгованість є основним зобов`язанням відповідача перед позивачем та не є заходом відповідальності за порушення зобов`язання, тобто існування форс-мажорних обставин не може впливати на існування такого основного зобов`язання чи на право позивача звернутися до суду із вимогою про його примусове виконання.

При цьому, відповідачем одночасно із поданням відзиву не надано ані повідомлення про настання форс-мажорних обставин, як це передбачено умовами п. 8.2. договору, ані відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором.

Водночас відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Суд звертає увагу відповідача на те, що укладаючи у другій половині 2022 року договір з позивачем, відповідач мав усвідомлювати всі ризики настання негативних наслідків пов`язаних із здійсненням господарської діяльності Товариства.

Також у відзиві відповідач вказує на те, що подана позовна заява не відповідає приписам ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позовна заява не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету позивача та відповідача, тому відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України підлягає залишенню без руху.

Суд відхиляє вказані твердження як необгрунтовані, оскільки такі спростовуються змістом позовної заяви.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1812,98 гривень пені, розрахованої за період з 16.08.2023 по 30.08.2023, 2200,03 гривень інфляційних втрат та 1162,10 гривень 3% річних, розрахованих за загальний період з 16.08.2023 по 10.04.2024.

З наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що розрахунок здійснювався позивачем з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат та умов додаткової угоди від 31.08.2023.

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Судом встановлено, що пунктом 6.2. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату послуг замовник сплачує виконавцю, на вимогу останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості послуг, що було несвоєчасно сплачено, за кожний календарний день прострочення.

Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останній здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 1812,98 гривень пені, 1162,10 гривень 3% річних та 2200,03 гривень інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю в заявленому розмірі.

Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

А саме суд приймає рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» на користь Фізичної особи-підприємця Гриненко Андрія Олександровича 63663,00 гривень основного боргу, 1812,98 гривень пені, 1162,10 гривень 3% річних та 2200,03 гривень інфляційних втрат.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у повному обсязі.

Суд зауважує, що при зверненні позивача до суду з розглядуваним позовом останнім, відповідно до квитанції від 26.04.2024 № KCC2-43K5-5668-ACA9 сплачено суму судового збору у розмірі 3028 гривень (1,5 відсотка ціни позову).

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з цим позовом в електронній формі за допомогою підсистеми «Електронний суд», судовий збір мав бути сплачений ним в розмірі 2422,40 гривень (3028*0,8).

Тобто, судовий збір у розмірі 605,60 гривень є зайво сплаченим та підлягає поверненню позивачу з державного бюджету шляхом постановлення відповідної ухвали, після набрання судовим рішенням законної сили та звернення позивача із відповідним клопотанням.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача понесених витрат на правову допомогу у розмірі 12500 гривень.

Частинами 1, 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

З наведених вище норм вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката обмежений їх співмірністю зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін (ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до суду договір про надання правової допомоги від 04.04.2024 № 4/04, укладений між Адвокатом Бондар Ігор Григорович та ФОП Гриненко А.О. (клієнт); додаткову угоду від 23.05.2024 № 1; квитанції від 05.04.2024 № C639-M9TK-C013-K8EM на суму 11000 гривень та від 24.05.2024 № 6TT3-1HE4-EXK3-0735 на суму 1500 гривень, якими підтверджується факт оплати позивачем грошових коштів на користь адвоката.

Згідно умов укладеного договору про надання правової допомоги за складення та подання в господарський суд позовної заяви про стягнення заборгованості, складення розрахунків пені, інфляційних, річних гонорар встановлюється у розмірі 11000 гривень (п. 4.2.) та умов додаткової угоди за складення та подання в господарський суд відповіді на відзив гонорар встановлюється у розмірі 1500 гривень.

Також, судом встановлено, що представництво позивача здійснювалось адвокатом Бондарем Ігорем Григоровичем, повноваження якого підтверджуються електронною довіреністю від 04.04.2024, який відповідно до свідоцтва від 24.04.20023 № 2246/10 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що загальний розмір фактично понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу пов`язаних із розглядом цієї справи становить 12500 гривень.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, у постанові від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18 Верховний Суд зазначив, що необґрунтованою є вимога щодо надання прайс-листа та акта виконаних робіт (послуг) за умови, що надані документи дозволяють установити зміст наданих послуг та їхню вартість.

Верховний Суд у постанові від 02.02.2023 № 915/606/21 зазначив про те, що у разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту.

Таким чином, з огляду на визначення адвокатом та клієнтом в договорі розміру гонорару адвоката у фіксованому розмірі, відсутня необхідність подання детального опису робіт як-то у формі окремого розрахунку, так і у формі акту приймання-передачі наданих послуг, оскільки з поданих документів та обставин справи можна встановити дійсний обсяг проведеної адвокатом роботи та її вартості.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Кодексу).

В перебігу розгляду справи від відповідача клопотання про зменшення судових витрат позивача на оплату правничої допомоги у зв`язку із розглядом цієї справи заявлено не було.

Здійснивши аналіз поданих позивачем доказів понесення судових витрат на оплату послуг адвоката, та враховуючи відсутність клопотання відповідача щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12500 гривень.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця Гриненка Андрія Олександровича задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 4, код: 32498133) на користь Фізичної особи-підприємця Гриненка Андрія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 63663,00 гривень основного боргу, 1812,98 гривень пені, 1162,10 гривень 3% річних, 2200,03 гривень інфляційних втрат, 2422,40 гривень судового збору та 12500,00 гривень витрат на правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 19.09.2024.

Суддя Р.М. Колесник