Постанова

від 04.09.2024 по справі 902/89/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 902/89/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» - Якімлюк Н.О.,

Фермерського господарства «Україна» - Голубенка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства «Україна»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 (у складі колегії суддів: Юрчук М.І. (головуючий), Крейбух О.Г., Тимошенко О.М.)

у справі № 902/89/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адама Україна»

до Фермерського господарства «Україна»

про стягнення 4 481 155,56 грн,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» (далі - ТОВ «Адама Україна») звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства «Україна» (далі - ФГ «Україна») про стягнення 4 481 155,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 05.02.2020 № АDVСРР_05/02/2020 щодо своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у зв`язку із чим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 4 481 155,56 грн, у тому числі 1 909 159,18 грн курсової різниці, 971 196,55 грн пені, 1 600 799,83 грн 24 % річних.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.03.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ФГ «Україна» на користь ТОВ «Адама Україна» 1 909 159,18 грн курсової різниці, 194 239,31 грн пені, 320 159,97 грн 24 % річних та 53 773,86 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 рішення Господарського суду Вінницької області від 25.03.2024 скасовано в частині відмови у стягненні пені в сумі 776 957,24 грн та 24 % річних у сумі 1 280 639,86 грн. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені та 24 % річних задоволено та викладено резолютивну частину у новій редакції, відповідно до якої позов задоволено. Стягнуто з ФГ «Україна» на користь ТОВ «Адама Україна» 1 909 159,18 грн курсової різниці, 971 196,55 грн пені, 1 600 799,83 грн 24 % річних та 53 773,86 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з ФГ «Україна» на користь ТОВ «Адама Україна» 37 036,80 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись із висновками суд суду апеляційної інстанції, у червні 2024 року ФГ «Україна» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024, а рішення Господарського суду Вінницької області від 25.03.2024 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 902/89/24 за касаційною скаргою ФГ «Україна» з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.09.2024.

ТОВ «Адама Україна» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Також позивачем наведено попередній розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який становить 35 000,00 гривень. Докази на підтвердження остаточного розрахунку суми судових витрат будуть надані позивачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, відповідно до положень частини 8 статті 126 ГПК.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 05.02.2020 між ТОВ «Адама Україна» (постачальник) та ФГ «Україна» (покупець) укладено договір поставки № АDVСРР_05/02/2020, відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобов`язується поставити покупцю товари, визначені в додатках (далі також згадуються як специфікації) до договору, а покупець прийняти та оплатити такий товар (пункт 1.1).

Покупець у строк з дати підписання цього договору до 15.04.2020 зобов`язаний замовити у постачальника товар, із наявного на момент замовлення у постачальника, та прийняти від постачальника товар на суму у гривнях, що рівна або більша еквівалентну 617 355,00 доларів США без ПДВ (пункт 1.2 договору).

Постачальник протягом трьох робочих днів з моменту підписання сторонами специфікації на поставку товару виписує та надсилає на електронну адресу покупця, зазначену в розділі договору «Реквізити Сторін», рахунок на оплату такого товару. При цьому в рахунку на оплату товару зазначається вартість товару в гривнях, розрахована відповідно до положень пунктів 4.2. та 4.3.1. цього договору (пункти 2.5, 2.5.1 договору).

Ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США), зазначається у додатках (специфікаціях) до цього договору. Ціна Товару в національній валюті України є попередньою та остаточно визначається в порядку, передбаченому умовами цього договору та додатками (специфікаціями) до нього (пункти 3.2, 3.3 договору).

Здійснюючи оплату товару, покупець зобов`язаний зазначити у платіжному дорученні, за яким саме додатком (специфікацією) та/або рахунком на оплату товару, а також у разі необхідності, за який саме товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення покупцем грошових зобов`язань за цим договором, отриманий платіж зараховується постачальником на власний розсуд (пункт 4.8 договору).

Попередня ціна товару в гривнях (далі у формулі - «Р») без ПДВ, за якою покупець купує товар, визначається на дату рахунку на оплату товару, виставленого постачальником, за наступною формулою: Р = 8 + А, де: 8 - еквівалент ціни товару в доларах США без ПДВ, зазначений у відповідній специфікації; А - середньозважений курс продажу долара США, який склався за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті рахунку-фактури, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua (далі - «Курс»).

Якщо з дати рахунку на оплату товару, до дня фактичної оплати товару (враховуючи відстрочення платежу згідно умов оплати, передбачених відповідною специфікацією або договором), середньозважений курс продажу долара США, який склався за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті оплати товару, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua, змінюється більше ніж на 2 % у бік збільшення, порівняно до Курсу, який було встановлено на дату рахунку на оплату товару, то різниця в ціні розраховується в доларовому еквіваленті (без ПДВ) (далі в формулі - «81») за наступною формулою: 81 = 8- Р/А1 де, А1 - середньозважений курс продажу долара США, який склався за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті оплати товару, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua; 81 - різниця в ціні товару в доларовому еквіваленті (пункт 4.3.2 договору).

У пункті 4.3.3 договору сторони погодили, що у разі зміни середньозваженого курсу продажу долара США після виставлення постачальником рахунку на оплату товару, покупець здійснює оплату товару (або іншим чином припиняє грошове зобов`язання) за ціною в гривнях, вказаною в рахунку на оплату товару, а різниця в ціні, яка склалася у зв`язку із різницею між середньозваженим курсом долара США на дату оплати (або припинення іншим чином грошового зобов`язання покупця) та середньозваженим курсом долара США на дату Рахунку на оплату товару, сплачується покупцем постачальнику окремо, на підставі фінального коригування до видаткових накладних за підсумками року, але не раніше 15 листопада 2020 року та повного виконання Покупцем всіх своїх зобов`язань з оплати Товару за Договором, та не пізніше 5 днів з моменту відповідного фінального коригування постачальником до видаткових накладних за середньозваженим курсом продажу долара США, який склався за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення коригування до видаткових накладних, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua. За погодженням сторін у разі виконання покупцем всіх зобов`язань з оплати за договором раніше зазначеної в цьому пункті дати, фінальне коригування може бути проведене раніше.

Судами також установлено, що до основного договору було укладено п`ять специфікацій.

19.02.2020 відповідності до специфікації № 1 від 12.02.2020 та рахунку на оплату від 12.02.2020 № 189 ТОВ «Адама Україна» поставлено ФГ «Україна» товар за видатковою накладною № 218 на загальну суму 12 767 885,70 грн.

Специфікацією № 1 було погоджено наступний строк оплати товару: 20 % від вартості сплачено на умовах передоплати в розмірі 2 553 577,14 грн; 80 % від вартості товару повинно бути сплачено до 05.03.2020 (пункт 4.5 договору) в сумі 10 214 308,55 грн.

Натомість фактична оплата товару відбулася лише 30.10.2020 на суму 10 214 308,56 грн, тобто з порушенням встановленого сторонами у специфікації № 1 та рахунку № 189 строків.

19.02.2020 відповідно до специфікації № 2 від 12.02.2020 та рахунку на оплату № 191 від 12.02.2020 ТОВ «Адама Україна» поставлено ФГ «Україна» товар за видатковою накладною № 219 на загальну суму 4 321 686,78 грн.

Специфікацією № 2 було погоджено наступний строк оплати товару: 20 % від вартості сплачено на умовах передоплати в розмірі 1 078 953,95 грн, 80 % від вартості товару повинно бути сплачено до 05.03.2020 (пункт 4.5. договору) в сумі 3 242 732,83 грн.

ФГ «Україна» повернуло частину отриманого товару на підставі зворотних накладних: від 28.04.2020 № 156 на суму 844 767,46 грн, від 25.05.2020 № 204 на суму 619 713,58 грн, від 02.06.2020 № 217 на суму 2 857 205,75 грн, загалом на суму 4 321 686,79 грн.

У листі від 25.05.2020 за вих. № 173 ФГ «Україна» просило ТОВ «Адама Україна» кошти в сумі 123 942,75 грн, сплачені за товар по рахунку № 191 від 12.02.2020, повернутий згідно з накладною № 204 від 25.05.2020, зарахувати в оплату по рахунку № 2370 від 12.05.2020; у листі від 05.06.2020 за вих. № 205 просило кошти в сумі 786 057,74 грн, сплачені за товар по рахунку № 191 від 12.02.2020, зарахувати в оплату по видаткових накладних № 3354 від 02.06.2020 та № 3474 від 05.06.2020.

Залишок коштів на суму 168 953,49 грн зараховано продавцем відповідно до пункту 4.8 договору по рахунку від 07.04.2020 №190 (видаткова накладна від 07.04.2020 № 1559).

Отже, за встановлених судами обставин, правовідносини між ТОВ «Адама Україна» та ФГ «Україна» за специфікацією № 2 від 12.02.2020 врегульовано.

07.04.2020 відповідно до специфікації № 3 від 07.04.2020 та рахунку на оплату № 190 від 07.04.2020 ТОВ «Адама Україна» поставлено ФГ «Україна» товар за видатковою накладною № 1559 на загальну суму 842 089,20 грн.

Специфікацією № 3 було погоджено наступний строк оплати товару: 20 % від вартості повинно бути сплачено на умовах передоплати (зараховано корегуванням в сумі 168 953,49 грн від 28.04.2020) у розмірі 168 417,84 грн, 80 % від вартості товару повинно бути сплачено до 01.12.2020 в розмірі 673 135,71 грн (в т.ч. частково зараховано корегуванням від передоплати).

Фактична оплата (80 %) товару відбулася частинами 30.10.2020 та 30.11.2020, тобто до 01.12.2020, що в межах, визначеного специфікацією № 3 та Рахунку № 190 строку.

12.05.2020 відповідно до специфікації № 4 від 12.05.20202 та рахунку на оплату № 2370 від 12.05.2020 ТОВ «Адама Україна» поставлено ФГ «Україна» товар за видатковою накладною № 2801 на загальну суму 618 301,80 грн.

Специфікацією № 4 було погоджено наступний строк оплати товару: 20 % від вартості повинно бути сплачено на умовах передоплати (зараховано корегуванням в сумі 123 942,75 грн від 25.05.2020) у сумі 123 660,36 грн, 80 % від вартості товару повинно бути сплачено до 01.12.2020 в сумі 494 641,44 грн (у т.ч. частково зараховано корегуванням від передоплати).

Фактична оплата (80 %) товару відбулася 30.11.2020, тобто до 01.12.2020, що в межах, визначеного специфікацією № 4 та Рахунку № 2370 строку.

02.06.2020 відповідно до специфікації № 5 від 01.06.2020 та рахунку на оплату № 2840 від 01.06.2020 ТОВ «Адама Україна» поставлено ФГ «Україна» товар за видатковою накладною № 3354 на загальну суму 3 590 987,35 грн та 05.06.2020 за видатковою накладною № 3474 на загальну суму 478 140,00 грн, що разом складає 4 069 127,35 грн.

Специфікацією № 5 було погоджено наступний строк оплати товару: 20 % від вартості мало бути сплачено на умовах передоплати (зараховано корегуванням в сумі 786 057,74 грн від 05.06.2020) у розмірі 813 825,47 грн, 80 % від вартості повинно бути сплачено до 01.12.2020 у розмірі 3 255 301,88 грн.

Фактична оплата (80 %) товару відбулася частинами 30.10.2020 та 30.11.2020, тобто до 01.12.2020, що в межах, визначеного специфікацією № 5 та рахунку № 2840 строку.

ТОВ «Адама Україна», звертаючись до суду з відповідним позовом у цій справі, свої вимоги обґрунтувало тим, що ФГ «Україна» в порушення умов договору зобов`язання щодо оплати товару, поставленого за специфікацією № 1 та за виставленим рахунком, виконало з порушенням строків оплати, а зобов`язання зі сплаті різниці в ціні, яка склалася у зв`язку із різницею між середньозваженим курсом долара США на дату оплати за товар та середньозваженим курсом долара США на дату рахунку на оплату товару, на підставі фінального коригування не виконало, у зв`язку із чим позивач просив стягнути свою користь з відповідача 4 481 155,56 грн, з яких: 1 909 159,18 грн - курсова різниця; 971 196,55 грн - пеня, 1 600 799,83 грн - 24 % річних.

Відповідач проти позову заперечував і зазначав, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, тому просив господарський суд зменшити розмір пені та 24 % річних у разі задоволення позову в частині стягнення заборгованості з курсової різниці вартості товару, оскільки відповідач своїми діями не заподіяв позивачеві жодних збитків.

Суд першої інстанції позов в частині стягнення заборгованості з курсової різниці вартості товару задовольнив, оскільки відповідачем не здійснено оплату товару за умовами укладеного договору та специфікації № 1. Водночас з огляду на господарську діяльність відповідача, причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати і його ступінь вини, відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати та не співмірність заявлених до стягнення сум із вартістю поставленого товару, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, а також те, що стягнення з боржника штрафних санкцій не може бути джерелом збагачення кредитора, суд першої інстанції вважав за можливе зменшити розмір нарахованої пені та 24 % на 80% з огляду на що до стягнення підлягає 194 239,31 грн пені та 320 159,97 грн 24 % річних.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував у частині стягнення з відповідача на користь позивача пені та 24 % річних та дійшов висновку, що такі вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Таке рішення суд мотивував тим, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статтею 233 Господарського кодексу України (далі - ГК) щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав, проте висновки суду першої інстанції про наявність у даному випадку обставин/підстав для можливого зменшення розміру нарахованих пені та відсотків річних на 80 % не відповідають встановленим обставинам даної справи.

У поданій касаційній скарзі ФГ «Україна» в обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції послалося, зокрема на те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо підстав для зменшення розміру пені та 24 % річних неправильно застосував положення статей 3, 509, 551 ЦК, статей 24, 216, 233 ГК і не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20), від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 22.12.2021 у справі № 918/208/21. Судом апеляційної інстанції не було враховано тих обставин, що затримка оплати за специфікацією № 1 на 7 місяців відбулася в зв`язку з особливостями господарської роботи сільськогосподарського підприємства відповідача, оскільки кошти у виробництво вкладаються весною, кошти від діяльності підприємство отримує восени після реалізації виробленої продукції, крім того затримка відбулась в зв`язку з особливостями роботи підприємства відповідача в умовах карантину COVID-19 в 2020 році. Станом на час виникнення зобов`язання з оплати товару та станом на час його фактичної оплати претензії від ТОВ «Адама Україна» були відсутні. Претензія про оплату курсової різниці, пені відсотків річних була направлена на адресу відповідача в грудні 2023 року, тобто більше ніж через 3 роки після фактичної повної оплати за товар. У межах цієї справи за рішенням суду першої інстанції позивачу компенсовано втрати від знецінення грошових коштів та поряд з пенею, відсотками річних також стягнуто 1 909 159,18 грн курсової різниці, обставин завдання відповідачем позивачу збитків судами попередніх інстанцій не встановлено, відповідачем було надано суду заяву від 11.03.24 (з доданими документами), надавалися пояснення в суді першої інстанції про необхідність врахування складного (збиткового) фінансового становища відповідача, на підтвердження чого було надано довідку ФГ «Україна» від 06.03.2024 про чистий фінансовий результат, копію форми №2 «Звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2023 рік, копію квитанції про прийняття форми № 2, тому суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував наведені відповідачем обставини для можливого зменшення розміру пені та 24 % річних. В обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 7, 8, 11, 13, 15 ГПК, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду щодо гарантій захисту інтересів особи у апеляційному провадженні.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, відповідно до положень статті 300 ГПК, виходить із такого.

У статті 11 ЦК визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2).

За змістом положень статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 ЦК, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК).

Суди попередніх інстанцій установили, що відповідачем не здійснено оплату товару за умовами укладеного договору та специфікації № 1 у встановлений строк, тому, за висновками суду, позовні вимоги щодо нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача курсової різниці в ціні товару в сумі 1 909 159,18 грн є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Судове рішення першої інстанції в частині стягнення курсової різниці сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Спірним є питання щодо наявності/відсутності підстав для зменшення розміру пені та 24 % річних, заявлених позивачем до стягнення з відповідача у зв`язку з простроченням останнім виконання грошового зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення як пені, так і 24 % річних, заявлених позивачем до стягнення з відповідача, тому задовольнив такі вимоги в повному обсязі.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

За змістом частини 1 статті 230 ГК учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із частиною 4 статті 231 ГК розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За визначенням, яке міститься у статті 549 ЦК, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

До відносин поставки за змістом частини 6 статті 265 ГК та частини 2 статті 712 ЦК застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 692 ЦК покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Стаття 536 ЦК України передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Разом із тим частина 2 статті 625 ЦК встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до пункту 6.3 договору поставки від 05.02.2020 № АDVСРР_05/02/2020, укладеного між сторонами у справі, у випадку прострочення оплати товару більш ніж на 10 календарних днів, постачальник має право нарахувати та вимагати від покупця сплати пені, шляхом направлення відповідної вимоги про сплату пені, а покупець зобов`язаний, в такому випадку, сплатити на користь постачальника пеню протягом трьох робочих днів з моменту відповідної вимоги. Пеня нараховується у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми коштів, яка діяла в період прострочення, за кожен день прострочення, протягом всього періоду прострочення без обмеження тривалості такого періоду, тобто починаючи з першого дня прострочення і до дня оплати простроченого платежу.

Отже, як встановлено судами, сторонами визначено у пункті 6.3 зазначеного договору, що пеня у відповідних випадках сплачується покупцем без врахування положення пункту 6 статті 232 ГК щодо періоду прострочення, тобто, не обмежуючись 6-ти місячним терміном.

У пункті 6.4 цього договору сторони передбачили, що відповідно до статті 625 ЦК, якщо покупець прострочить оплату товару, то на прострочену суму постачальник може нарахувати, а покупець на вимогу постачальника повинен сплатити 24 проценти річних від простроченої суми коштів. Розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С х 2 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, 2 - відсоток річних, зазначений в договорі.

Отже, сторонами у договорі від 05.02.2020 з урахуванням статті 625 ЦК установлено інший розмір процентів річних.

Главою 24 ГК загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 216 ГК застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 ГК).

За змістом статті 217 ГК господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2).

Разом із тим, за частиною 3 статті 509 ЦК зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 статті 627 ЦК визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Такими правилами, зокрема, є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1статті 624 ЦК), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (такий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку здійснено посилання скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 6.4 договору поставки від 05.02.2020 № АDVСРР_05/02/2020, укладеного між сторонами у справі, положень статті 611 та частини 3 статті 692, статті 625 ЦК, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному договором розмірі від несплаченої вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (подібні висновки наведено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (такий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку здійснено посилання скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Крім того, за своєю правовою природою пеня є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання (частина 3 статті 549 ЦК).

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, зменшення неустойки (зокрема, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК, частини 1 статті 233 ГК, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін (подібний за змістом висновок наведено у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 22.12.2021 у справі № 918/208/21, на які здійснено посилання скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК та 233 ГК, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020).

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (про що зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та викладено правову позицію у постановах Верховного Суду, зокрема від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19, від 12.05.2020 у справі № 910/9767/19, від 29.04.2020 у справі № 917/693/19 та від 26.05.2020 у справі № 916/2586/19).

Верховний Суд також зауважує, що застосоване у частині 3 статті 551 ЦК та статті 233 ГК словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20).

Зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 ГПК, статтею 233 ГК те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

У справі, що розглядається, відповідач заперечив проти заявленого до стягнення розміру пені та 24 % та зазначив, що стягнення з нього пені та відсотків річних у заявленому розмірі, призведе до тяжкого фінансового становища підприємства відповідача та затримки виплати заробітної плати, неспроможності винаймати необхідне для виробничої діяльності майно, неспроможності розрахуватись з кредиторами підприємства, що неминуче призведе до зупинення діяльності підприємства, а згодом до його можливого банкрутства. Також просив врахувати, що відповідач є аграрним виробником, діяльність якого носить сезонний характер, а основний дохід формується за результатами збору врожаю та його реалізації. Покладення надмірного фінансового тягаря на відповідача в період підготовки та проведення весняно-посівних робіт може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань, а також може стати причиною заборгованості з виплати заробітної плати працюючим та сплати обов`язкових платежів до бюджету.

При вирішенні спору суд першої інстанції, з огляду на наведені положення законодавства та правові висновки Верховного Суду, застосував принципи справедливості, добросовісності, розумності та дійшов обґрунтованого висновку щодо можливості зменшення нарахованих 24 % річних та пені на 80 %, обґрунтування яких встановлено судом, зважаючи на господарську діяльність відповідача, причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати і його ступінь вини, обставини прострочення виконання зобов`язання лише за специфікацією № 1 та належне виконання решти зобов`язань за договором, відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати та не співмірність заявлених до стягнення сум із вартістю поставленого товару, а також, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд правомірно вважав, що стягнення з боржника штрафних санкцій не може бути джерелом збагачення кредитора.

Такими встановленими судом першої інстанції обставинами для зменшення розміру пені та 24 % річних, що покладено в основу судового рішення про часткове задоволення позову, спростовуються висновки суду апеляційної інстанції про не встановлення виняткових обставин для зменшення розміру заявлених до стягнення сум неустойки та 24 % річних.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обмеження розміру сум пені та процентів річних є справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив зібрані у справі докази, надав їм відповідну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені та процентів річних, заявлених до стягнення з відповідача, тому правомірно задовольнив позов частково.

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованою заявлену у касаційній скарзі ФГ «Україна» підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Таким чином підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, знайшла своє підтвердження під час розгляду касаційної скарги ФГ «Україна».

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку про застосування наведених скаржником норм процесуального права у подібних правовідносинах, та свідчить про те, що підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду касаційної скарги.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 312 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, проте постанову апеляційного господарського суду прийнято із порушенням норм матеріального і процесуального права, отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства «Україна» задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 902/89/24 скасувати, а рішення Господарського суду Вінницької області від 25.03.2024 залишити в силі.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» (код ЄДРПОУ 36138418) на користь Фермерського господарства «Україна» (код ЄДРПОУ 20092010) витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в сумі 49 383,00 грн (сорок дев`ять тисяч триста вісімдесят три гривні).

4. Видачу наказу доручити Господарському суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко