Рішення

від 20.09.2024 по справі 420/25406/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/25406/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку ст. 287 КАС України в письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанов,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому позивач просить суд:

- визнати незакониними та скасувати постанови про відкриття виконавчих проваджень №75032737 від 13.06.2024 року та №75686822 від 02.08.2024 року;

- виконавчі провадження закрити;

-відшкодувати моральну шкоду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про відкриття виконавчого провадження №75032737 від 13.06.2024 року та №75686822 від 02.08.2024 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою від 16.08.2024 року адміністративний позов залишено без руху, позивачу наданий строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 09.09.2024 року поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено, що справа розглядатиметься з урахуванням особливостей ст.287 КАС України. Судове засідання призначено на 17.09.2024 року. Зобов`язано Малиновський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати до суду докази по справі, а саме: належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчих проваджень ВП№75032737, №75686822. Провадження у справі зупинено до отримання витребуваних доказів.

Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

17.09.2024 року до суду на виконання ухвали від відповідача надійшли матеріали виконавчих проваджень.

Третя особа надала пояснення щодо позову.

Ухвалою від 17.09.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, провадження у справі поновлено.

В судовому засіданні позивач та її представник просили адміністративний позов задовольнити.

До судового засідання з`явився представник відповідача, проте суд не допустив ОСОБА_3 до участі у справі у якості представника відповідача, у зв`язку з відсутністю доказів на підтвердження здійснення представництва відповідача в суді.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши письмові докази, судом поставлено на обговорення питання щодо можливості подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Позивач та її представник не заперечували проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відтак, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17.05.2023 року у справі № 521/20871/21 позов ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживача задоволено частково.

Розірвано укладений 03.11.2021 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу товару-гольф.

Зокрема, зобов`язано ФОП ОСОБА_1 прийняти у ОСОБА_2 товар гольф та повернути суму коштів у розмірі вартості товару з урахуванням індексу інфляції в сумі 310,0 грн (триста десять грн 00 коп.).

15.05.2024 року до Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява ОСОБА_2 про примусове виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17.05.2023 року у справі № 521/20871/21.

20.05.2024 року державним виконавцем Відділу, на підставі ст.ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону № 1404-VІІІ, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 75032737 з примусового виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17.05.2023 року у справі № 521/20871/21 про зобов`язання ФОП ОСОБА_1 прийняти у ОСОБА_2 товар гольф та повернути суму коштів у розмірі вартості товару з урахуванням індексу інфляції в сумі 310,0 грн (триста десять грн 00 коп.).

Постанова про відкриття виконавчого провадження від 20.05.2024 року направлена ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

20.05.2024 року державним виконавцем Відділу винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 269,00 грн.

21.05.2024 року державним виконавцем складено акт вилучення майна.

13.06.2024 року державним виконавцем складено акт про прийняття майна та коштів.

Керуючись ст.ст. 3,27,40 Закону № 1404-VІІІ, 13.06.2024 року державним виконавцем Відділу винесено постанову про стягнення виконавчого збору по ВП 75032737 в розмірі 16 000,00 грн.

21.06.2024 року державним виконавцем складено акт про передачу коштів в розмірі 310,00 грн.

01.08.2024 року державним виконавцем Відділу винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 29, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

02.08.2024 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№75686822 зі стягнення виконавчого збору в розмірі 16000,00 грн. з боржника ФОП ОСОБА_1 на користь держави.

Вважаючи постанови ВП№75032737 від 13.06.2024 року та №75686822 від 02.08.2024 року протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Спеціальними законами, що визначають умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України Законом України №1404-VIII від 02.06.2016 року «Про виконавче провадження» (далі - Закон України №1404- VIII) та Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 3 Закону визначений перелік виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню, якими є, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до ч.5 ст.26 Закону України №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону.

Частиною 4 ст.27 вказаного Закону визначено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до ч. 1 ст.42 Закону України №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому ст.27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Частинами 1 та 2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Таким чином, положення Закону України №1404-VIII вимагають від державних виконавців приймати одночасно постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Судом встановлено, що державним виконавцем під час відкриття виконавчого провадження не прийнято постанову про стягнення виконавчого збору.

При цьому, суд враховує положення абз.3 п.5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено, що порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцем не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

При цьому виконавчий збір це лише одна із складових коштів виконавчого провадження, які згідно з ч.1 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому ст.27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до ч.2-4 ст.42 Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Враховуючи наявність виконавчого листа виданого на виконання рішення Малиновського районного суду у справі №521/20871/21, заяви стягувача щодо примусового виконання судового рішення, державний виконавець, приймаючи постанови про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору ВП № 75032737 від 13.06.2024 року, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначений законом. Відповідно відсутні підстави для скасування постанови ВП№75032737 від 20.05.2024 року про відкриття виконавчого провадження.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що рішення Малиновського районного суду у справі №521/20871/21 містить у резолютивній частині визначення суми, яка підлягала поверненню ОСОБА_2 , а саме 310,00 грн., отже йшлося про виконання рішення майнового характеру.

За приписами ч. 2 ст. 27 Закону виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За приписами ч.3 ст.27 Закону за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Тобто, в даному випадку державним виконавцем здійснювалися заходи щодо примусового виконання рішення майнового характеру, відповідно державний виконавець при розрахунку виконавчого збору повинен був визначити 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Судом під час розгляду справи встановлено, що постановою про стягнення виконавчого збору ВП № 75032737 від 13.06.2024 року вирішено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 16000,00 грн.

Отже, державний виконавець при прийнятті оскаржуваної постанови не вірно оцінив зазначені у виконавчому листі вимоги як вимоги немайнового характеру та застосував приписи ч.3 ст.27 ЗУ «Про виконавче провадження», визначивши суму виконавчого збору в розмірі 16000,00 грн., виходячи саме з цієї норми.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 75032737 від 13.06.2024 року, діяв на не підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, оскаржувана постанова не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, є не законною, не обґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Оскільки судом визнано протиправною та скасовано постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 75032737 від 13.06.2024 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП№75686822 від 02.08.2024 року зі стягнення виконавчого збору в розмірі 16000,00 грн.

У той же час не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди.

В силу статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За приписами пункту 5 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у вказаній частині позивач посилається на те, що остання постійно відчуває душевні страждання, оскільки постійні судові спори, з приводу розгляду її заяви, пригнічували її та є суттєвим негативним психотравмуючим фактором.

Доводи позивача, що дії відповідача призвели до завдання моральної шкоди ґрунтуються на припущеннях, зважаючи на недоведеність у ході розгляду справи складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 80 ЦПК України є процесуальним обов`язком. Позивачем не доведено як наявності шкоди, так і причинного зв`язку між ними.

Суд не виключає обставини переживання позивача з приводу винесення оскаржуваного рішення, у зв`язку з бажанням отримати земельну ділянку у власність, однак його посилання, зокрема, на негативні емоції, моральні страждання, душевні переживання не підтвердженні жодними належними допустимими доказами, тобто відсутні докази як наведених погіршень, змін та страждань, так і причинного зв`язку.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, при зверненні до суду з позовом, позивач не надав суду доказів спричинення моральних страждань. Відповідно суд позбавлений можливості встановити причинно-наслідковий зв`язок між діями посадових осіб відповідача та спричиненням шкоди позивачу, а тому з врахуванням зазначеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивачем не доведено заявлені вимоги належними та допустимими доказами, суд доходить висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням висновку суду про часткове задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 287, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65005, м. Одеса, вул. Старицького, буд.10А. Код ЄДРПОУ 41405463), третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення виконавчого збору ВП№ 75032737 від 13.06.2024 року.

Визнати протиправною та скасувати постанову Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору ВП№ 75686822 від 02.08.2024 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65005, м. Одеса, вул. Старицького, буд.10А. Код ЄДРПОУ 41405463) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні, сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Суддя Самойлюк Г.П.