Постанова

від 19.09.2024 по справі 620/17578/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/17578/23 Головуючий у 1-й інстанції: Падій В.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Оксененка О.М., Шведа Е.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Управління соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.1992 по 19.02.1992, з 09.01.1996 по 21.01.1998, з 04.01.1999 по 09.07.1999 та з 09.07.1999 по 22.07.2001;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.1992 по 19.02.1992, з 09.01.1996 по 21.01.1998, з 04.01.1999 по 09.07.1999 таз 09.07.1999 по 22.07.2001;

- зобов`язати управління соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області призначити ОСОБА_1 з 16.10.2023 тимчасову державну соціальну допомогу непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, згідно Порядку призначення тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1098..

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.1992 по 19.02.1992, з 09.01.1996 по 21.01.1998, з 04.01.1999 по 09.07.1999 та з 09.07.1999 по 22.07.2001; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.1992 по 19.02.1992, з 09.01.1996 по 21.01.1998, з 04.01.1999 по 09.07.1999 таз 09.07.1999 по 22.07.2001; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України, серії НОМЕР_1 (а.с.7).

16.10.2023 позивач звернулася до управління соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області із заявою про призначення тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату з відповідним пакетом документів.

19.10.2023 управлінням соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області прийнято рішення про відмову в наданні позивачу тимчасової соціальної допомоги з підстав, що наявний страховий стаж менше 15 років (а.с.61).

Згідно довідки ГУ Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 09.12.2019 №26 про наявний страховий стаж ОСОБА_1 страховий стаж становить 17 років, на обліку в органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує (а.с. 59).

З матеріалів справи також слідує, що позивачу рішенням управління соціального захисту населення Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області від 19.12.2019 призначена тимчасова державна соціальна допомога непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату з 11.12.2019 по 31.12.2020 у сумі 1638,00 грн., та подовжена з 01.01.2021 по 15.08.2023 у сумі 1769,00 грн. (а.с. 58, 60).

Згідно довідки ГУ Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 11.08.2023 №2500-0215-8/52489 про наявний страховий стаж ОСОБА_1 , страховий стаж становить 12 років, на обліку в органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує (а.с. 62).

Також, рішенням ГУ Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.07.2023 не зараховано до страхового стажу періоди роботи, з 01.01.1992 по 19.02.1992, з 09.01.1996 по 21.01.1998, з 04.01.1999 по 09.07.1999 та у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відмовлено з підстав відсутності необхідного страхового стажу (а.с. 63).

Не погодившись з відмовою у призначенні соціальної допомоги, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, мотивував своє рішення тим, що періоди роботи з 01.01.1992 по 19.02.1992, з 09.01.1996 по 21.01.1998, з 04.01.1999 по 09.07.1999 та з 09.07.1999 по 22.07.2001 підтверджуються матеріалами справи, а тому вони підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон № 1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування та визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004 визначено поняття страхового стажу як період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі- Закон №1788-ХІІ, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Таким чином до 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі- Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно довідки ГУ Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 09.12.2019 № 26 про наявний страховий стаж ОСОБА_1 страховий стаж становить 17 років (а.с. 59), а згідно довідки ГУ Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 11.08.2023 №2500-0215-8/52489 про наявний страховий стаж ОСОБА_1 страховий стаж уже визначений 12 років (а.с. 62).

Отже, ГУ Пенсійного фонду України в Чернігівській області за наявності однієї трудової книжки позивача встановила їй в довідках різний страховий стаж.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що підставою незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.1992 по 19.02.1992, з 09.01.1996 по 21.01.1998, з 04.01.1999 по 09.07.1999 було те, що з 19.06.2023 Україною припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, згідно якої при призначенні пенсії на території України особі зараховувався стаж за нормами українського законодавства незалежно від того, в якій із країн - учасників Угоди вона працювала, тому на осіб, які працювали, зокрема в Республіці Узбекистан, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії набутого в цій країні стажу та заробітку.

Щодо вказаних тверджень колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та Республікою Узбекистан та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Таким чином, наведені положення вказаного міжнародного договору передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у місті Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19.06.2023.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Колегія суддів наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж незарахування громадянам стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

За таких обставин, а також беручи до уваги, що інших підстав для неврахування вказаних спірних періодів роботи до страхового стажу позивача, відповідачами не вказувалось, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи, з 01.01.1992 по 19.02.1992, з 09.01.1996 по 21.01.1998, з 04.01.1999 по 09.07.1999 та з 09.07.1999 по 22.07.2001 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, з 01.01.1992 по 19.02.1992, з 09.01.1996 по 21.01.1998, з 04.01.1999 по 09.07.1999 таз 09.07.1999 по 22.07.2001 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

При цьому, аргументи, які викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16- ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Оксененко О.М.

Швед Е.Ю.