Постанова

від 19.09.2024 по справі 500/1833/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/1833/24 пров. № А/857/13649/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Осташем А.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Полімерна група Терполімергаз до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Полімерна група Терполімергаз (далі - ТзОВ Полімерна група Терполімергаз, Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Одеської митниці, в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA500530/2024/000004/2, №UA500530/2024/000008/2, №UA500530/2024/000009/2, №UA500530/2024/000010/2, №UA500530/2024/000006/2, №UA500530/2024/000003/2, №UA500530/2024/000002/2, №UA500530/2024/000005/2 від 17.01.2024 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA500530/2024/000013, №UA500530/2024/000007, №UA500530/2024/000011, №UA500530/2024/000012, №UA500530/2024/000006, №UA500530/2024/000005, №UA500530/2024/000009, №UA500530/2024/000008 .

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Одеська митниця подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити Товариству у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митними деклараціями (далі - МД) №24UA500530000303U2, №24UA500530000304U1, №24UA500530000307U9, №24UA500530000305U0, №24UA500530000306U0, №24UA500530000309U7, №24UA500530000316U4 від 15.01.2024 та №24UA500530000301U4 від 14.01.2024 містились розбіжності, та не містилися всі відомості, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.54 Митного кодексу України (далі - МКУ), були підставою для прийняття митницею оспорюваних рішень та відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного

З матеріалів справи видно, що ТзОВ Полімерна група Терполімергаз зареєстроване як юридична особа з 29.09.2010, основним видом діяльності якого є виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас, додатковими виробництво труб, порожнистих профілів і фітингів зі сталі, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього.

03.01.2024 між компанією ROREX PIPE SRL (Румунія, продавець) та ТзОВ Полімерна група Терполімергаз (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №1/03.01.2024 (далі - Договір №1), за умовами якого продавець продає та постачає позивачу склопластикові труби, фітинги ті інші аксесуари

На виконання цього зовнішньоекономічного контракту Товариством згідно з рахунками-фактурами (інвойсом) від 11.01.2024 - 12.01.2024 на митну територію України ввезено товар.

Декларантом позивача для здійснення митного оформлення товару до Одеської митниці подані МД №24UA500530000303U2, №24UA500530000304U1, №24UA500530000307U9, №24UA500530000305U0, №24UA500530000306U0, №24UA500530000309U7, №24UA500530000316U4 від 15.01.2024 та №24UA500530000301U4 від 14.01.2024, у графі 31 яких заявлено до митного оформлення товар, а саме : труби склопластикові, безшовні, жорсткі, виготовлені на основі ненасичених поліефірних смол, армовані рубленим скловолокном, обладнані фітингами (муфтами з ущільнювачем), призначені для систем водопостачання та водовідведення (не для військового та не подвійного призначення) : CFW-GRP Pipe With Coupling DN/ID 800 mm, type CRI, PN10 SN 5000 L = 12M - 108м. Торгівельна марка : ROREX. Виробник: ROREX PIPE S.R.L. Країна виробництва: Європейський Союз-EU.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару разом з вищевказаними МД Товариство подало документи, які зазначені у графі 44 МД.

У подальшому, Одеською митницею направлено уповноваженій особі декларанта електронним повідомленням вимогу про надання протягом 10 календарних днів додаткових документів (за наявності), а саме : виписки з бухгалтерської документації; каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару; висновку про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини, за бажанням подати додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості.

17.01.2024 Товариство скерувало на митницю лист із додатково долученими документами, зокрема, сертифікат якості №24-I-3 від 11.01.2024, платіжне доручення в іноземній валюті №68 від 08.01.2024 з відмітками банку, лист виробника про підтвердження ціни товару від 15.01.2024 та висновок ДП Держзовнішінформ №11/15 від 17.01.2024.

За результатами здійснення контролю правильності визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, посадовою особою митниці було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500530/2024/000007/2 від 17.01.2024, у графі 33 якого зазначено : У поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, зокрема, аркуші зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу товарів №1 від 03.01.2024 не пронумеровані, спостерігається наявність слідів неодноразового сканування документу, що може свідчити про ознаки підробки, відповідно до п.9.4 Договору №1, доставка товару повинна супроводжуватись в тому числі сертифікатом якості, який до митного оформлення наданий не був, договір на перевезення №09/01-24-02ТР від 09.01.2024 містить ознаки підробки печатки перевізника, згідно п.4 ч.2 ст.53 МКУ, якщо рахунок сплачено, документами, які підтверджують митну вартість товару, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. У поданій до митного оформлення платіжній інструкції №68 від 08.01.2024 відсутні будь-які відмітки (печатки, штампи) банківської установи, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, які містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ №599 від 24.05.2012 до зазначених документів можуть належати : рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Проте, до митного оформлення такі документи надано не було.

Оскільки у митного органу була наявна інформація щодо вартості операцій з подібними (аналогічними) товарами, тому відповідно до ст.ст.59, 60 МКУ та за результатом проведеної консультації відповідачем застосовано метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів. Згідно даних АСМО Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України рівень митної вартості подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим і становить - 2,552304 євро за 1 кг нетто (МД №UA408020/2023/013767 від 22.02.2023), тоді як декларантом заявлено за ціною 2,156078 євро за 1 кг нетто.

Одеською митницею одночасно з прийняттям оспорюваних рішень про коригування митної вартості товару було прийнято картки відмови в прийнятті МД, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Позивач з метою випуску товару у вільний обіг скористався правом, визначеним частиною сьомою статті 55 МКУ та подав митному органу нові МД, сплативши суму митних платежів згідно із заявленою митною вартістю із наданням гарантій відповідно до розділу X МКУ в забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом.

Вважаючи оспорювані рішення митного органу протиправними, Товариство звернулося до адміністративного суду з вимогою про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені МКУ, необхідні для визначення митної вартості та які містять повну інформацію про митну вартість. Натомість митний орган не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 49 МКУ визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (ч.1, 2 ст.51 МКУ).

Відповідно до ч.1 ст.53 МКУ, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч.2 ст.53 МКУ, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьою статті 53 МКУ передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно ч.3 ст.54 МКУ, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 МКУ, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові 11.02.2021 по справі №826/8228/16.

Відповідно до ч.1 ст.55 МКУ, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МКУ. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

За змістом розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МКУ, в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості.

Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 09.07.2020 по справі №804/5445/17, від 31.03.2020 по справі №809/1858/16.

Судом встановлено, що на вимогу митному органу позивачем подано такі документи : сертифікат якості №24-I-3 від 11.01.2024, платіжне доручення в іноземній валюті №68 від 08.01.2024 з відмітками банку, лист виробника про підтвердження ціни товару від 15.01.2024 та висновок ДП Держзовнішінформ №11/15 від 17.01.2024.

При цьому, усі подані позивачем документи складені належним чином, узгоджуються між собою та відображають усі необхідні показники числових значень митної вартості товару.

Згідно ст.57 МКУ, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Разом з тим, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07.05.2020 по справі №1.380.2019.001625.

Колегія суддів зазначає, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 ст.54 МКУ).

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 по справі №804/6243/14, від 07.05.2020 по справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 по справі №380/842/20.

Верховний суд зазначив, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.

Відповідно до ч.4-5 ст.58 МКУ, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в оспорюваних рішеннях відсутнє обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності впливають на митну вартість товарів.

Вказані розбіжності, на думку колегії суддів, не можуть впливати на митну вартість товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.

При цьому, Товариство для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) подало разом із МД документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості за переліком, визначеним ч.2 ст.53 МКУ.

На думку колегії суддів, подані декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МКУ документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню.

Як видно з матеріалів справи, декларант позивача для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару подав до митного органу ряд документів та застосував перший метод визначення митної вартості - за ціною договору.

Стосовно того, що аркуші Договору №1 не пронумеровані, спостерігається наявність слідів неодноразового сканування документу, що може свідчити про ознаки підробки, то такі обставини жодним чином не вказують на розбіжності, які мають значення для визначення митної вартості товару чи відсутність необхідних для митного оформлення відомостей.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, вищевказаний договір містить наскрізне нумерування пунктів та статей, відсутність нумерації аркушів ніяким чином не впливає на його зміст.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у разі сумнівів митного органу в оригінальності документу та наявності ознак підробки, такі можуть бути усунуті з використанням контролюючим органом своїх повноважень. Так, у відповідності до частини другої статті 264 МК України (яка передбачає, що на вимогу митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов`язані надати митному органу оригінали таких документів або засвідчені в установленому порядку їх копії, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів) відповідач міг пересвідчитися в оригінальності контракту шляхом його витребування і безпосереднього огляду документу. Натомість відповідач таких дій не вчинив, а безпідставно стверджує про розбіжності у поданих до митного оформлення документах з посиланням на вказану обставину.

Щодо невідповідності поданих до митного оформлення документів з умовами договору (п.9.4), які визначають перелік супровідних документів до кожної партії товару, серед яких сертифікат якості, то судом вірно встановлено, що у п.9.4 Договору №1 сторонами визначено, що продавець зобов`язується інформувати покупця про доставку склопластикових труб та фітингів та інструкцій покупця відповідно до графіку доставки, а саме починати поставку товару на 10-й день після отримання передоплати в розмірі не менше 300 метрів кожного діаметра труб щодня, попередньо телескопувати їх перед завантаженням, а також надавати при кожній доставці хоча б один оригінал з наступних документів: комерційний рахунок-фактура; пакувальний лист; документи, згадані у ст. 6; сертифікат походження товару EUR.1; сертифікат якості.

Отже, продавець зобов`язаний надавати не всі документи, визначені у п.9.4 Договору, а хоча б один з них.

У даному випадку судом встановлено, що Товариством до митного оформлення було подано лист із додатково долученими документами, зокрема сертифікатом якості №24-I-3 від 11.01.2024.

Таким чином, наведені обставини не дають жодних підстав стверджувати про розбіжності у поданих Товариством до митного оформлення документах, а вказана підстава митного органу є необґрунтованою.

Стосовно поданих позивачем до митниці банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, які викликали сумніви через те, що у платіжній інструкції №68 від 08.01.2024 відсутні будь-які відмітки (печатки, штампи) банківської установи, то суд першої інстанції вірно врахував пояснення представника позивача, що дана платіжна інструкція в іноземній валюті №68 від 08.01.2024 була сформована при здійсненні оплати з використанням онлайн сервісу банку, вона підписана цифровим електронним підписом. Проте, з метою усунення будь-яких сумнівів стосовно проведених розрахунків, Товариством разом з листом від 17.01.2024 було долучено цю ж платіжну інструкцію вже з відбитками печатки банку та підписами його уповноваженої особи.

З огляду на вищевикладене, доводи митного органу про те, що в поданій до митного оформлення платіжній інструкції №68 від 08.01.2024 відсутні будь-які відмітки (печатки, штампи) банківської установи є безпідставним.

Щодо недостатнього надання документів на підтвердження витрат на транспортування, колегія суддів зазначає що для їх підтвердження Товариством разом з МД надано договори-заявки з визначеною ціною послуг перевезення товару, довідку про транспортні витрати та рахунок-фактуру перевізника.

На думку суддів, таких документів достатньо для підтвердження витрат на транспортування.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що за змісту висновку ДП Держпрозовнішформ №11/15 від 17.01.2024, предметом дослідження був той самий товар, що розглядається у межах оспорюваних рішень про коригування митної вартості та який поставляється на основі того ж Договору №1, укладеного з продавцем румунською компанією ROREX PIPE SRL. Інвойс № GR000 2975 від 11.01.2024 є аналогічний інвойсам, які були подані разом з іншими МД для підтвердження вартості товару, зокрема та ж сама кількість товару і сума поставки 14364,00 євро. У висновку досліджувались цінові пропозиції компанії-виробника та інформація з мережі Інтернет щодо цін на аналогічну/подібну продукцію.

Таким чином, вказаний висновок є належним та достовірним джерелом інформації про митну вартість товару, проте безпідставно не взятий відповідачем до уваги.

Колегія суддів зазначає, що вимога митного органу про надання додаткових документів, перелік яких визначено у частині третій статті 53 МК України та про надання яких вказано у повідомленні декларанту, може мати місце лише тоді, коли подані згідно з частиною другою цієї статті документи містять такі розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про всі числові значення складових митної вартості товарів.

Однак, за обставин цієї справи відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).

Відповідач не навів жодних доказів того, що надані декларантом документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливості здійснити митне оформлене імпортованого товару за ціною договору, а його сумніви ґрунтуються виключно на припущеннях.

Колегія зазначає, що надані позивачем для підтвердження заявленої митної вартостіразом із митними деклараціями та додатково на вимогу митного органу документи є достатніми та вони що підтверджують складові митної вартості, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню.

На переконання колегії суддів, відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірних товарів, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення та додатково наданими документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару та інших витрат покупця, ознаки підробки.

У даній справі відповідач не довів наявність умов, які зумовлюють необхідність подання декларантом додаткових документів. МД країни відправлення може лише підтверджувати проходження товару (вантажем) митного оформлення в країні відправлення, однак ніяк не може підтверджувати чи спростовувати числове значення заявленої митної вартості товару.

З огляду на документальне підтвердження вартості придбання оцінюваного товару, колегія суддів критично оцінює дії відповідача стосовно витребування додаткових документів, оскільки ним не вказано та не обґрунтовано, які числові значення такі документи мали підтвердити чи спростувати.

Відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).

На думку колегії суддів, надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення.

Колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 12.03.2019 по справі №826/2313/16 та 13.06.2019 по справі №820/6315/15, відповідно до якої, вимоги ч.3, 4 ст.53, ч.2 ст.58 МКУ зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Колегія суддів звертає увагу на те, що наявність однієї лише вказівки митного органу на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. Між тим, подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, відповідають вимогам чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а тому підтверджують заявлені декларантом відомості про митну вартість товарів.

Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару. При прийнятті оскаржуваних рішень відповідачем використано виключно інформацію з бази даних митного органу, тобто при винесенні спірних рішень відповідач спирався не на документи, подані декларантом до митного оформлення, а на вже наявну в митного органу цінову інформацію.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що під час митного оформлення декларантом надано всі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню та які підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору, згідно з вимогами МКУ.

При цьому, відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих декларантом документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб`єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єктів приватного права (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 по справі №500/26/22).

Судом не встановлено у документах, які подані декларантом до митного оформлення ознак підробки документів чи відсутності у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Отже, позивач надав митному органу належні та допустимі докази на підтвердження ціни товару і зазначені документи не містили розбіжностей щодо вартості та вказували, що їх дані піддаються обчисленню. У свою чергу відповідач не довів обставини, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом розрахунку митної вартості товару за ціною договору.

Викладені вище обставини свідчать про непідтвердження під час розгляду справи правомірності оспорюваних рішень, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого про наявність підстав для їх скасування.

З приводу розподілу судових витрат, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду у цій категорії справ) та значення справи для сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи з принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на заперечення представника відповідача обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, обґрунтовано визначив розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу на рівні 3000,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року по справі №500/1833/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук