Ухвала

від 19.09.2024 по справі 300/1905/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 вересня 2024 року

м. Київ

справа №300/1905/24

адміністративне провадження № К/990/35187/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанови та вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області (далі - позивач) звернулося в суд з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській (далі - відповідач 1) та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач 2), в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати постанову про накладення штрафу від 27 лютого 2024 року та вимогу виконавця від 27 лютого 2024 року.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року у в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями Головне управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області 13 вересня 2024 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Статтями 280, 281, 287, 288 КАС України передбачено особливості провадження у справах за адміністративними позовами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення перешкод та заборону втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у правовідносинах з приводу постанови державного виконавця про накладення штрафу від 27 лютого 2024 року та вимоги виконавця від 27 лютого 2024 року.

За такого правового регулювання та обставин справи оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд звертає увагу скаржника, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Оскаржуючи судові рішення у справі щодо скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, особливості провадження якої регулюються статтею 287 КАС України, заявник касаційної скарги не наводить належних доводів та обґрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Скаржник мотивує свою касаційну скаргу тим, що судові рішення ухвалені у даній справі на підставі неповного та без всебічного з`ясування обставин. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.

Також, оскаржуючи судові рішення, прийняті за правилами статті 287 КАС України, скаржник зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасників справи, який подає касаційну скаргу.

У даному випадку слід зазначити, що справа яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо особа яка подає касаційну скаргу, обґрунтовано довела, що саме цей випадок стосується його безпосередньо, порушує його права, свободи та інтереси.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.

Однак, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Крім того, у касаційній скарзі скаржником процитовано пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України однак жодним чином не обґрунтовано підстави касаційного оскарження.

Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Проте, всупереч зазначених вимог, заявником не указано у чому полягає неправильне застосування конкретної норми права та який висновок щодо її застосування необхідно сформувати Верховним Судом.

Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас аналіз ухвалених у цій справі судових рішень та доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтями 248, 287, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанови та вимоги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк О.А. Губська Л.О. Єресько